Ухвала

від 20.04.2017 по справі 802/147/17-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/147/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

20 квітня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

представника позивача Дерун А.С

представника відповідача Павлова В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій" до виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання перевірки незаконною та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 року позивач - ПАТ "Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій" звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до иконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання перевірки незаконною та скасування рішення.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 03.03.2017 року вказаний позов задовольнив частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, в свою чергу представник позивача заперечив проти апеляційної скарги та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом відповідача від 16.09.2016 року за № 221-ОД "Про план - графік перевірок на четвертий квартал 2016 року" затверджений план - графік перевірок страхувальників, згідно додатку до якого зазначено, що проведення планової перевірки позивача передбачено на грудень 2016 року без визначення конкретної дати.

На виконання вказаного наказу позивачеві направлено повідомлення № 152 про проведення планової перевірки з 08.12.2016 року по 13.12.2016 року за період 01.04.2013 року по 30.09.2016 року по страхових коштах.

Направлення № 162 від 07.12.2016 року про проведення вказаної перевірки надано позивачеві 08.12.2016 року.

08.12.2016 року відповідач розпочав проведення планової перевірки товариства.

У зв'язку із великим обсягом роботи щодо забезпечення документального підтвердження, встановлених в ході перевірки порушень, на підставі доповідних записок від 13.12.2016 року відповідачем видано наказ від 13.12.2016 року № 312-ОД "Про продовження терміну планової перевірки страхувальника", яким термін перевірки продовжено на 5 робочих днів з 14.12.2016 року по 20.12.2016 року.

За результатом проведеної планової перевірки складений акт перевірки використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності позивача від 20.12.2016 року, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення.

Зокрема, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, абз. 4 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", внаслідок чого неправомірно використані кошти Фонду за період з 01.04.2013 року по 31.12.2014 року у сумі 24914,93 грн. та абз. 4. ч. 2. ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за період з 01.01.2015 року по 30.09.2016 року - у сумі 51956,90 грн.

Крім того, порушено статтю 53 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України №1266 від 26.09.01 р. по виплаті листків непрацездатності за страховими випадками на суму 57,12 грн. та ч.2 ст.22, п.1 ч.4 ст.19, ч.1 ст.33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" по виплаті листків непрацездатності за страховими випадками, що настали після 1.01.2015р. - на суму 1517,21 грн.

За наслідком проведеної перевірки та складеного акту виконавчою дирекцією прийнято рішення "про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності" № 1 від 5.01.2017 року, яким позивача зобов'язано повернути неправомірно витрачену суму страхових коштів за порушення допущені у період до 1.01.2015 р. - 24972,05 грн., за період після 1.01.2015 р. - 53474,11 грн. та застосовано фінансові санкції у сумі 26737,06 грн.

Не погоджуючись з діями по проведенню перевірки та прийнятим за її результатом рішенням в частині нарахованої суми 102850,28 грн. позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Інструкції про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV ( далі - Закон № 1105-XIV). При цьому аналогічне правове регулювання здійснювалося і Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", який діяв до 01.01.2015 року.

Згідно п.12 статті 1 вказаного закону, страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.

Статтею 3 Закону № 1105-XIV, закріплено принципи соціального страхування, одними з яких зокрема є те, що соціальне страхування здійснюється за принципами державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового використання коштів соціального страхування; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Тобто, згідно вказаної статті, крім принципу цільового використання коштів соціального страхування наявні принципи зі змісту яких можна прийти до висновку, що головним завданням законодавства у сфері соціального страхування є саме його обов'язковість та обов'язкове отримання застрахованою особою виплат у випадку настання страхового випадку, при цьому принцип цільового використання коштів, є якби додатковою гарантією спрямованою на забезпечення виконання принципу "обов'язкового отримання застрахованою особою відповідних коштів", який позбавляє роботодавців можливості використовувати страхові кошти для інших своїх потреб, що може призвести до порушення прав застрахованих осіб на отримання відповідних страхових коштів передбачених законодавством.

Тобто, дані норми існують для забезпечення отримання застрахованими особами в першу чергу страхових виплат у разі настання страхового випадку, а не задоволення потреб роботодавця, який у разі відсутності вказаного механізму регулювання даних правовідносин (принципу цільового використання коштів соціального страхування) міг би використовувати страхові кошти спочатку для своїх потреб, а потім виплачувати вже їх застрахованим особам, що могло б приводити до значної затримки в їх отриманні та порушення прав застрахованих осіб.

В даному ж випадку позивачем навпаки були використані власні кошти (а не страхові виплати) з метою своєчасного отримання застрахованими особами страхових виплат у зв'язку із затримкою у надходженні до позивача страхових коштів з вини саме відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено своєчасність виконання позивачем вимог страхового законодавства щодо своєчасного надсилання відповідачу відповідних заяв-розрахунків, який в свою чергу був зобов'язаний здійснити фінансування (виплату страхових коштів) протягом десяти днів після надходження таких заяв.

Порушення принципу цільового використання страхових коштів могло б мати місце лише в тому випадку, якщо б страхувальник (роботодавець) отримавши відповідні страхові кошти від фонду, використав їх для інших цілей ніж виплати страхових виплат застрахованим особам, які належні їм страхові виплати ще не отримали.

Таким чином, колегія суддів не вбачає в діях позивача порушення принципу цільового використання коштів соціального страхування, оскільки застраховані особи отримали відповідні їм суми страхових виплат відповідно до закону, при цьому дії позивача можна розцінити навпаки як намагання забезпечити своєчасну виплату (отримання застрахованими особами страхових виплат) страхових виплат, затримка яких сталася саме з вини відповідача.

Колегія суддів також вважає вірними висновки суду стосовно відсутності в діях позивача порушень вимог страхового законодавства з посиланням на норми ЦК України , оскільки страхові кошти дійсно є грошима (тобто відповідною сумою грошей ), які як річ мають лише родові ознаки, тобто є замінними.

Норми чинного законодавства не передбачають та не ставлять на меті отримання застрахованим особами саме тих сум коштів (страхових), що були виплачені відповідним фондом, а лише отримання відповідної суми таких страхових коштів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо до того що , у даному випадку у діях позивача, відсутні негативні правові наслідки, а саме, наявність шкоди, заподіяної або застрахованим особам, або страховику, або страхувальнику, а також відсутність вини позивача, оскільки його дії були спрямовані на своєчасне виконання вимог закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності в діях позивача порушень вимог страхового законодавства у відповідній частині та як наслідок протиправності дій відповідача щодо притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства, що регулює засади загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність частини заявлених позивачем вимог, які підтверджуються належними доказами, а тому обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 березня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 25 квітня 2017 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.