Ухвала

від 27.02.2017 по справі 820/4286/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А 27 лютого 2017 року                                                                              К/800/54/17 Суддя Вищого адміністративного суду України Голубєва Г.К., розглянувши касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 р. у справі  № 820/4286/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромонтаж" до  Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області   про скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В :  Товариство з обмеженою відповідальністю "Електромонтаж"   звернулось до суду з позовом до  Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області  про скасування податкових повідомлень-рішень. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 р., позов задоволено. Центральна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області  подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким   відмовити в задоволенні позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України вказану касаційну скаргу залишено без руху з підстав порушення скаржником вимог ч. 5 ст. 213 КАС України та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги у спосіб, визначений в ухвалі. Скаржник звернувся до Вищого адміністративного суду України із клопотанням, в якому просить продовжити зазначений строк з підстав неможливості сплатити у визначений термін судовий збір за подання касаційної скарги. За приписом ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Розглянувши заявлене клопотання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення. Крім того, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, слід погодитись із наступними висновками судів. Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій. Так, на підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті – пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи). При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" зазначено, що повноваження вищих судів щодо перегляду судових рішень мають використовуватись задля виправлення судових помилок. Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи з урахуванням специфіки спірних правовідносин та повноти встановлення судами фактичних обставин справи. Заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. На підставі викладеного та керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, - У Х В А Л И В: Відмовити в задоволенні клопотання Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про продовження процесуального строку для усунення недоліків касаційної скарги. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою  Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області  на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 р. Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.              Суддя                                                                                                       Г.К. Голубєва