Постанова

від 28.02.2017 по справі 905/1935/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 905/1935/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк"Київська Русь"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня

2016 року

у справі № 905/1935/15

господарського суду Донецької області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк"Київська Русь"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Фармація-Трейдінг"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Приватного акціонерного товариства "Альба Україна"

про стягнення заборгованості у розмірі 2 359 332,43 грн.

за участю представників

позивача - Поклад А.О.

відповідача - Качанова О.І.

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Фармація-Трейдінг" про стягнення 2359332,43 грн., з яких: 1370654,45 грн. основна заборгованість, 3% річних у розмірі 50 470,13 грн., інфляційні нарахування у розмірі 78 8126,31 грн. та пеня у розмірі 150 081,54 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28 жовтня 2015 року (суддя Бойко І.А.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 1 370 654,45 грн., 3% річних в розмірі 50 470,13 грн., інфляційні в розмірі 787 695,15 грн. та пеню в розмірі 150 081,54 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року (судді Стойка О.В., Бойченко К.І., Зубченко І.В.) рішення господарського суду Донецької області від 28 жовтня 2015 року у справі № 905/1935/15 скасовано, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Фармація-Трейдінг" про стягнення заборгованості в сумі 1.370.654,45 грн. за Договором купівлі-продажу № ДФ10/337 від 01 січня 2010 року, 3% річних у розмірі 50 470,13 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 78 8126,31 грн. та пені у розмірі 150 081,54 грн. відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою Публічного акціонерного товариства "Банк"Київська Русь" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення господарського суду Донецького області від 28 жовтня 2015 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 січня 2010 року між третьою особою та відповідачем, був укладений договір купівлі-продажу №ДФ10/337 (далі - Договір-1), за умовами п.1.1. якого (в редакції Додаткової угоди від 03 січня 2012 року) третя особа зобов'язалася передавати (поставляти) лікарські засоби та вироби медичного призначення та інші супутні товари (далі - Товар) у власність відповідача, а відповідач - приймати Товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 2.4. Договору, ціна за одиницю Товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін Продавця та згідно з узгодженням Сторонами замовленням і зазначаються у видаткових накладних.

Згідно п.5.2. Договору, оплата товарної партії проводиться в повному обсязі на умовах, що зазначаються в видаткових накладних на поставку товарної партії.

За умовами п. 6.1. Договору, товар вважається переданим третьою особою і прийнятим відповідачем за кількістю та асортиментом в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію.

Позивач направив відповідачу претензію №1 від 07 жовтня 2014 року з вимогою сплатити заборгованість.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді.

Також, 05 червня 2014 року між позивачем та третьою особою був укладений договір відступлення права вимоги №70572-20/14-7 (Договір-2), за умовами п. 1.1 якого третя особа відступає (продає), а позивач набуває (купує) за 1395225,60 гривень 60 копійок у порядку та на умовах, визначених Договором, право вимоги за зобов'язанням відповідача у сумі 1395225,60 грн., що випливає з Договору купівлі-продажу №ДФ10/337 від 01 січня 2010 року.

Відповідно до п. 1.1.1. Договору-2, право вимоги третьої особи за зобов'язанням відповідача на суму зазначену у п. 1.1. Договору, що випливає з Договору-1, підтверджується випискою з балансового рахунку відповідача (довідка №2003а від 05 червня 2014 року).

Згідно п. 1.1.2. Договору-2, третя особа засвідчує, що заперечень, які можуть бути висунуті відповідачем проти вимог позивача на момент підписання Договору-2, не існує, вимоги є дійсними та немає підстав для їх невиконання відповідачем.

Відповідно до п.4.2.2. Договору-2, третя особа зобов'язана передати в строк до 01 липня 2014 року позивачу за Актом приймання-передачі, оригінали наступних документів:

- акт звірки взаєморозрахунків між відповідачем та третьою особою до Договору купівлі-продажу, зазначеному в п.4.2.1 Договору;

- видаткові накладні, специфікації, інші документи, що підтверджують наявність заборгованості відповідача за Договором-1 на всю суму, право вимоги на яку здійснюється відступлення прав за цим Договором.

Умовами п. 7.1. Договору-2, за цим договором позивач набуває право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язання по оплаті коштів останнім у сумі, яка зазначена в п.1.1. цього Договору.

Згідно до акту приймання-передачі від 05 червня 2014 року до Договору-2, третя особа зняла з балансу, а позивач взяв на баланс дебіторську заборгованість в сумі 1 395 225,60 грн.

Третя особа 25 червня 2014 року направила відповідачу повідомлення про здійснення відступлення права вимоги.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 1.370.654,45 грн., пені в сумі 150.081,51 грн., 3% річних в сумі 50 470,13 грн. та інфляційних в сумі 788 126,31 грн. за Договором-1 на підставі Договору-2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неоплачені відповідачем накладні за поставлений у період з 15 травня 2012 року по 08 квітня 2014 року за Договором-1 товар.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначає про те, що оплата останнім здійснена в повному обсязі, в підтвердження чого посилається на платіжне доручення № 236 від 14 квітня 2014 року та реєстр вихідних платіжних доручень, проведених ПАТ КБ "Приватбанк" за період з 23 квітня 2014 року по 08 травня 2014 року.

Крім того, відповідач зазначає, що звірка взаєморозрахунків між сторонами не проводилась, відповідного акту такої звірки не підписувалось, а отже доказів наявності заборгованості у відповідача матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до вимог п. 4.2.2 Договору відступлення прав вимоги № 70572-20/14-7 від 05 червня 2014 року в числі документів, що мали бути передані на підтвердження заборгованості, був акт звірки між відповідачем та третьою особою.

Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року, 08 лютого 2016 року, 29 лютого 2016 року позивача та третю особу зобов'язували зробити та надати акт звірки взаєморозрахунків між відповідачем та третьою особою згідно п. 4.2.2 Договору відступлення прав вимоги № 70572-20/14-7 від 05 червня 2014 року.

Такий акт в матеріалах справи відсутній, на вимогу суду позивачем не наданий.

У зв'язку з тим, що в процесі розгляду справи виникло питання, що потребує спеціальних знань в бухгалтерській сфері, судовою колегією було призначено по справі судово-економічну експертизу та перед експертом було поставлено питання, зокрема, чи є наявною та чи підтверджується первинними документами сторін наявність заборгованості відповідача за спірний період за договором купівлі-продажу № ДФ 10/337 від 01 січня 2010 року перед третьою особою.

За змістом висновку судово-економічної експертизи № 18/08/16-1 від 18 серпня 2016 року зі справи 905/1935/15, по-перше, матеріалами справи підтверджується поставка третьою особою товару відповідачу на загальну суму 1 370 000,23 грн., а не 1 370 654,45 грн. як про це зазначає позивач, а по-друге - оплата товару за Договором купівлі-продажу проведена відповідачем на користь третьої особи в загальній сумі 1 372 172,26 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, з відміткою банку про проведення платежу.

Експертом підтверджено, що заборгованість за спірний період у відповідача перед третьою особою на момент укладення Договору відступлення права вимоги не тільки не існувала, а й була сплачена в більшому обсязі, ніж заявлено позивачем.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Будь-яких доказів на заперечення висновку експерта, витребуваних ухвалами судової колегії документів позивачем не надано, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції правомірно відмовив в позові про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 370 654,45 грн. за Договором купівлі-продажу №ДФ10/337 від 01 січня 2010 року.

Згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогійна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02 жовтня 2012 року у справі № 3-42гс-2012.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед третьою особою за поставлений товар за Договором-1 на момент відступлення права вимоги та укладення відповідного Договору-2 була відсутня, доказів наявності такої заборгованості позивачем не надано, наявність спірної заборгованості спростовується матеріалами справи, з огляду на викладене безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1.370.654,45 грн. за Договором купівлі-продажу №ДФ10/337 від 01 січня 2010 року.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 50 470,13 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 78 8126,31 грн. та пені у розмірі 150 081,54 грн. необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки встановлено факт відсутності спірної заборгованості, то 3% річних у розмірі 50 470,13 грн., інфляційні нарахування у розмірі 78 8126,31 грн. та пеня у розмірі 150 081,54 грн. стягненню не підлягають.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк"Київська Русь" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року у справі № 905/1935/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді М. М. Малетич

С.С. Самусенко