Постанова

від 01.03.2017 по справі 916/2734/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р.Справа № 916/2734/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Морщагіної Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 - за дорученням, ОСОБА_2 - директор;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

на рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2016

у справі №916/2734/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АМКОСТРОЙ

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

про: стягнення 89 050 грн. 63 коп., -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю АМКОСТРОЙ звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, про стягнення заборгованості в сумі 89050 грн. 63 коп. заборгованості за договором № 33 від 35.12.2013 року.

Позов мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором на виконання поточного ремонту № 33 від 25.12.2013 щодо своєчасної та повної сплати виконаних робіт, внаслідок чого має заборгованість по їх оплаті за грудень 2013 р. в сумі 45694 грн. 68 коп., а тому повинен сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також й нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3402 грн. 68 коп. -3% річних та 39 953 грн. 27 коп. - інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.07.2016 у справі №916/2734/16 позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 45694 грн. 68 коп. - боргу, 3402 грн. 68 коп. -3% річних та 39867 грн. 62 коп. - інфляційних витрат, в решті частині позову - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у сумі 85 грн. 65 коп. місцевий суд виходив з того, що їх розрахунок здійснено арифметично не вірно.

Не погодившись з даним рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просив рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2016 у справі №916/2734/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що є державною установою, яка фінансується виключно з державного бюджету України. Оскільки, відповідач не отримав від органів Державної казначейської служби коштів на оплату вартості виконаних робіт з ремонту за спірним договором, то строк виконання його обов'язку щодо оплатити вартості виконаних робіт ще не настав, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні. Одночасно, апелянт на підставі ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір штрафних санкцій.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, незважаючи на належне повідомлення судом про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомлення з відміткою підприємства поштового зв'язку про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.12.2013 між сторонами у справі укладено договір № 33 про виконання поточного ремонту (далі - договір), за умовами якого позивач, як підрядник, зобов'язався у відповідності із затвердженою проектно-кошторисною документацією, виконати поточний ремонт санвузлів учбового корпусу (будівлі № 1 по ГП) військового містечка № 17 (м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10), а відповідач, як замовник, зобов'язався прийняти виконанні роботи та оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору.

Згідно п. 2.1. договору, договірна вартість робіт, що доручені для виконання підряднику, є твердою, визначається на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації та згідно з ДНБ. На час підписання цього договору вартість робіт визначена у відповідності з договірною ціною, яка додається до договору та складає 45 694,68 грн. Вартість робіт, яка належить до сплати підряднику, визначається на основі витрат підрядника, складених згідно з ДНБ, пред'явлених по Ф-2КБ та Ф-КБ-3 на підставі фактично виконаних обсягів робіт.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору сторонами погоджено, що терміном початку виконання робіт є термін передачі підряднику проектно-кошторисної документації на роботи, строк дії договору з моменту підписання договору по 31.12.2013, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторін.

Згідно п. 4.1. договору замовник проводить щомісячні проміжні платежі підряднику на виконані роботи на підставі підписаної уповноваженими представниками сторін довідки про вартість виконаних робіт (Ф-2в) та форми КБ-3 розрахунком фактичних витрат, включаючи умови ринкових відносин, надається підрядником уповноваженому представнику замовника не пізніше 27 числа звітного місяця. Уповноважений представник замовника протягом 3 діб перевіряє реальність акту, довідки та підписує їх в частині виконаних робіт.

Відповідно до п. 8.1. договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання його умов.

На виконання умов Договору позивачем було здійснено передбачені Дефектним актом та проектно-кошторисною документацією роботи на загальну суму 45694 грн. 68 коп., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (форма КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (форма КБ-3), які прийняті відповідачем без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та вартості.

Однак, у встановлений п. 4.1 договору строк - до 27.01.2014 (включно), відповідачем оплата виконаних будівельних робіт проведена не була.

16.11.2015 позивач направив на адресу відповідача претензію № 27/11-15 щодо оплати виконаних робіт за договором №33 від 25.12.2013 у сумі 45694,68 грн.

Зазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.

Оцінюючи вимоги позивача в частині стягнення основного боргу, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням, у відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст представленого договору № 33 від 25.12.2013, з якого виникли взаємні права та обов'язки сторін, колегія суд дійшла висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду та підпадає під правове регулювання норм гл. 61 ЦК України.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. При цьому, в силу ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з виконання робіт позивачем виконане у повному обсягу, тоді як відповідачем грошові зобов'язання в сумі 45694 грн. 68 коп. з оплати вартості виконаних робіт виконані не були.

Будь-яких доказів протилежного або припинення відповідних грошових зобов'язань перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, відповідачем всупереч ст.ст.4-3, 33 ГПК України до матеріалів справи не надано.

Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ЦК України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

В свою чергу, за змістом ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України, які були належним чином застосовані місцевим судом до розглядуваного спору, наслідком порушення відповідачем грошового зобов'язання є необхідність сплати позивачеві як кредиторові заборгованості з нарахованими, зокрема, на неї 3% річних та інфляційними.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошових коштів, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

У відповідності до рекомендаційних роз'яснень, викладених в п.п. 1.12 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, позивачем у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у сумі 3402 грн. 68 коп. за період з 28.01.2014 по 21.07.2016.

Перевіривши представлений розрахунок 3 % річних, колегія суддів зазначає, що його зроблено методологічно та арифметично правильно, виходячи з суми простроченого платежу.

За поданим позивачем розрахунком розмір інфляційних нарахувань за період з 28.01.2014 по 21.07.2016 складає 39953 грн. 27 коп.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зауважує, що розрахунок інфляційних витрат повинен здійснюватись, починаючи з лютого 2014 року по липень 2016 року, оскільки, по-перше, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а по-друге, враховуючи, що сума боргу повинна бути сплачена до 27.01.2014 (включно), то розрахунок інфляційних нарахувань слід проводити з наступного місяця, тобто з лютого 2014 року.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

З урахуванням викладеного, індекс інфляції, що підлягає застосуванню, а відповдіно й розрахунок інфляційних нарахувань, повинний бути розрахований наступним чином:

Сума інфляційних втрат = С х Пс - С, де С - сума заборгованості; Пс - сукупний індекс інфляції, який розраховано наступним чином:

Пс = (П-1: 100)*(П-2: 100)*(П-3: 100)*...*(П-Z :100), де П-1 - індекс інфляції за перший місяць прострочки; П-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочки; П-3 - індекс інфляції за третій місяць прострочки; П-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочки; виходячи з суми боргу та періоду прострочки.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним судовим рішенням інфляційні витрати стягнуто за період з лютого 2014 по липень 2016 (включно).

При цьому, колегія суддів зауважує, що за вказаний період сукупний індекс інфляції становив 1.872.

Перевіривши нарахування інфляційних витрат, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає сума у розмірі 39867 грн. 62 коп. за період з лютого 2014 року по липень 2016 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу заявник посилається на те, що є державною установою, яка фінансується виключно з державного бюджету України. Оскільки, відповідач не отримав від органів Державної казначейської служби коштів на оплату вартості виконаних робіт з ремонту за спірним договором, то строк виконання його обов'язку щодо оплатити вартості виконаних робіт ще не настав.

ОСОБА_3 з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законом саме на відповідача покладено відповідальність за неналежне виконання обов'язків по розрахунках за виконанні ремонтні роботи позивачем за договором.

Так, положеннями ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України - відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому, є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Отже, відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу органами державного казначейства України не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків з позивачем.

До того ж у разі відсутності коштів для розрахунків, відповідач повинний був призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати виконаних ремонтних робіт, а не приймати їх за відповідними актами.

Ці висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень України.

Що стосується заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту рекомендаційних роз'яснень, викладених в п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що, оскільки 3% річних та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а за своєю природою є боргом, зменшення їх розміру неможливо.

Ці висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012.

Так само, колегією суддів відхиляються доводи скаржника щодо неврахування місцевим господарським судом його інтересів як державної установи, адже:

по-перше, місцевий господарський суд на підставі наявних у справі доказів врахував інтереси відповідача, однак, він також повинен був враховувати і врахував, як то вимагають приписи вищевказаних норм матеріального права, права та інтереси позивача, які були порушені відповідачем;

по-друге, згідно ст.13 Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом, а відтак, надавати будь-які преференції відповідачу лише тому, що він є державною установою є порушенням конституційних принципів, прав та інтересів позивача.

На підставі вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси задоволенню не підлягає, що згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України має наслідком віднесення на рахунок останнього витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2016 у справі № 916/2734/16 без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Н.С. Морщагіна

судді Г.І. Діброва

ОСОБА_3