Ухвала

від 28.02.2017 по справі 820/230/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

28.02.2017 м.Київ № К/800/25692/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Будмен Інтер на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 25.03.2015 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2015 у справі№820/230/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Будмен Інтер доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2015, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Будмен Інтер про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 30.12.2014 №0004642201 на суму 185125,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.09.2014 відповідачем позивачу направлений письмовий запит №14571/10/20-30-22-05 про надання пояснень та документального підтвердження по взаємовідносинам з ТОВ ІНСТАРТ за період червень 2014 року, у відповідь на який позивачем копій первинних документів не надано.

06.10.2014 відповідачем позивачу направлений письмовий запит №15960/10/20-30-22-05 про надання пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинам з ТОВ ВІСТ ГРУПП ЛІМІТЕД за період травень 2014 року, у відповідь на який позивачем копій первинних документів не надано.

Відповідачем проведена невиїзна документальна позапланова перевірка ТОВ Будмен Інтер щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТОВ ІНСТАРТ за період червень 2014 року та ТОВ ВІСТ ГРУПП ЛІМІТЕД за період травень 2014 року їх реальності, за результатами якої складено акт №5848/20-30-22-01/38277974 від 15.12.2014, яким зафіксовано відсутність факту реального здійснення господарських відносин з ТОВ ІНСТАРТ та ТОВ ВІСТ ГРУПП ЛІМІТЕД в частині придбання товарів (послуг) від даних контрагентів у травні та червні 2014 року, внаслідок чого підприємством порушено: п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.4, п.201.6, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму ПДВ 123417 грн.

На підставі акту перевірки державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2014 №0004642201.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачем, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи на письмовий запит суду не надано доказів, які б підтверджували факт передачі, отримання, транспортування, зберігання та оплати за товарно-матеріальні цінності, а також доказів подальшого використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей (доказів подальшої реалізації чи взяття та бухгалтерський облік) та послуг, відповідно ним не підтверджено факт проведення господарських операцій та правомірність віднесення сум до складу податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції, вказавши, що позивач не був позбавлений можливості надати відповідні докази на підтвердження реальності господарських операцій із зазначеними контрагентами, як перевіряючим під час перевірки, так і до суду першої інстанції під час розгляду даної справи.

Разом з цим, виправляючи процесуальну помилку суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення позивача про час та дату судового засідання, що могло перешкодити позивачу подати докази, що мають суттєве значення для вирішення справи, апеляційний суд, дослідивши подані позивачем до суду апеляційної інстанції первинні документи, складені в результаті його господарської діяльності з ТОВ Інстар та ТОВ Віст Групп Лімітед , дійшов висновку, що надані до матеріалів справи первинні документи не є підставою для включення позивачем витрат за спірними угодами та формування податкового кредиту, оскільки вказані документи, всупереч приписам ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , не відображають реального змісту господарських операцій.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

На підтвердження фактичного виконання спірних угод та правомірності формування податкового кредиту за перевіряємий період, позивач надав суду апеляційної інстанції податкові та видаткові накладні, договори поставки товару на реалізацію, бухгалтерську довідку про рух товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, правомірно звернув увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне виконання. Між тим, дослідивши подані позивачем первинні документи, встановив недотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту.

Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України. визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно здійснив дослідження, поданих позивачем первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, через не підтвердження належними та допустимими доказами фактичного придбання товару позивачем у спірних контрагентів.

З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивача з його контрагентами, дослідити договори укладені з останніми, а також усі укладені на їх реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Відтак суди попередніх інстанцій цілком правомірно витребовували у позивача усі наявні у нього докази на підтвердження фактів та результатів реального виконання господарських операцій зі спірними контрагентами, оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих контрагентами податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, повно встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надавши їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для відмови у позові, що є підставою відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України для залишення ухвалених судових рішень без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будмен Інтер залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2015 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва І.В.Приходько