Ухвала

від 28.02.2017 по справі 826/11803/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

28.02.2017 № К/800/48962/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 у справі №826/11803/13-а за позовомПриватного підприємства ТЕХМОНТАЖІНВЕСТ доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014, задоволено позов Приватного підприємства ТЕХМОНТАЖІНВЕСТ , визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 15.07.2013 №00005742230 і №00005752230.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 14.06.2013 по 20.06.2013 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП ТЕХМОНТАЖ ІНВЕСТ з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ Константа-Інкорпорейтед , ТОВ Компанія Мармур ЛТД , ТОВ Фірма АСІА та ТОВ Тесей ЛТД за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 01.07.2013 № 154/22-3/37290580 про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за період І - ІV квартали 2012 року, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 80855,00 грн. та заниження суми податку на додану вартість за січень, березень, червень-листопад 2012 року - на загальну суму 77007,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Константа-Інкорпорейтед , ТОВ Компанія Мармур ЛТД , ТОВ Фірма АСІА , ТОВ Тесей ЛТД у періоди, що перевірялись.

На підставі акта перевірки ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС 15.07.2013 винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0005752230 (форми Р ), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123, п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ Перехідні положення цього Кодексу, за порушення п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 101069,00 грн., в т.ч. 80855,00 грн. - основний платіж, 20214,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0005742230 (форми Р ), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 96259,00 грн., в т.ч. 77007,00 грн. - основний платіж, 19252,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ Константа-Інкорпорейтед при виконанні договорів на виконання робіт від 11.01.2012 №1-01 та 24.02.2012 №02-02; з ТОВ Компанія Мармур ЛТД при виконанні договорів на виконання робіт від 28.05.2012 № 03-02, від 08.05.2012 № 1-05 та від 21.07.2012 № 1-07; з ТОВ Фірма АСІА при виконанні договору на виконання робіт від 01.11.2012 № 1-11; з ТОВ Тесей ЛТД при виконанні договору на виконання робіт від 06.08.2012 № 1-08, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами наданих послуг, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами здачі-прийняття робіт податковими накладними, виписками з розрахункового рахунку.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству. На момент укладення позивачем спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - ТОВ Константа-Інкорпорейтед , ТОВ Компанія Мармур ЛТД , ТОВ Фірма АСІА і ТОВ Тесей ЛТД не були припинені у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських взаємовідносин були наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок спірних контрагентів, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів, доказів про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платників податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Окрім того, суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Водночас, доводи податкового органу у касаційній скарзі про неправомірність стягнення з нього судових витрат шляхом безспірного списання коштів з рахунку ДПІ спростовуються змістом оскаржуваних постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2013 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014, в яких питання розподілу судових витрат не вирішувалось взагалі.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва І.В. Приходько