Рішення

від 21.02.2017 по справі 910/4760/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017Справа №910/4760/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія

Нафтогаз України

до товариства з обмеженою відповідальністю Джурчі

про стягнення грошових коштів

за участю представників сторін:

від позивача: Никеруй Т.М. (довіреність № 14-81 від 25.04.2016);

від відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Джурчі (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу № 13-276-Н від 04.01.2013.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 3 427 718,00 грн, 376 671,66 грн пені, три проценти річних у сумі 184 713,44 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 2 523 011,88 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/4760/16, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 вищевказані постанова та рішення судів були скасовані в частині відмови в стягненні трьох процентів річних у сумі 184 713,44 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 2 523 011,88 грн, а справа в цій частині передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2017 справа № 910/4760/16 прийнята судом до розгляду, судове засідання призначено на 07.02.2017.

Судове засідання, призначене на 07.02.2017, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 розгляд даної справи призначено на 21.02.2017.

21.02.2017 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 04.01.2017 та 09.02.2017 не виконав.

Ухвали у даній справі надсилались, зокрема й відповідачу на його адресу місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і були отримані ним завчасно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, долученими до матеріалів справи.

Отже, в силу ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням роз'яснень, наведених у п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011, відповідач вважається повідомленим належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач у судове засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин його неявки до суду не подав, правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та відзиву на позов не надав, а тому, відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа була розглянута за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши повноважного представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

04.01.2013 між публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - позивач або продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Джурчі (далі - відповідач або покупець) був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13-276-Н (далі - договір), згідно з умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - товар), а покупець зобов'язувався вказаний товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.

Вважаючи, що відповідач допустив неналежне виконання свого грошового зобов'язання за договором, чим порушив права позивача, останній звернувся до суду та просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 3 427 718,00 грн, 376 671,66 грн пені, три проценти річних у сумі 184 713,44 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 2 523 011,88 грн.

06.07.2016 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/4760/16, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 вищевказані постанова та рішення судів були скасовані в частині відмови в стягненні трьох процентів річних у сумі 184 713,44 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 2 523 011,88 грн, а справа в цій частині передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Зазначене рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у даній справі було обґрунтовано наступним.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджував, що на виконання умов вищевказаного договору протягом січня-грудня 2013 року, січня-лютого 2014 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 9 034 142,01 грн, а відповідач вказаний газ прийняв, проте оплатив частково, а саме в розмірі 5 606 424,01 грн.

Однак, Господарським судом міста Києва, з висновками якого під час перегляду даної справи погодився Виший господарський суд України в постанові від 20.12.2016, встановлено та зазначено в рішенні від 06.07.2016, що:

- з поданих позивачем доказів по справі, а саме підписаних сторонами договору актів прийому-передачі від 28.02.2013 на суму 220 088,15 грн, від 30.04.2013 на суму 98 466,59 грн, від 31.05.2013 на суму 18 835,21 грн, від 30.06.2013 на суму 151 679,20 грн, від 31.07.2013 на суму 185 695, 67 грн, від 31.08.2013 на суму 171 501, 23 грн, від 30.09.2013 на суму 298 602,24 грн, від 31.10.2013 на суму 1 038 108,50 грн, від 31.12.2013 на суму 1 807 995, 19 грн, від 28.02.2014 на суму 1 608 465, 18 грн, вбачається факт поставки відповідачу природного газу на загальну суму 5 599 437,16 грн;

- надані позивачем на підтвердження своїх вимог інші документи (податкові накладні, реєстри обсягу поставленого газу) складаються в односторонньому порядку та не є первинним бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , не містять відомостей, які підтверджували б здійснення господарської операції;

- з наявного в матеріалах справи реєстру прийнятих платежів НАК Нафтогаз України від ТОВ Джурчі вбачається, та не заперечується позивачем, факт оплати відповідачем поставленого природного газу за договором № 13-276-Н від 04.01.2013 на суму 5 606 424,01 грн.

Враховуючи наведені обставини справи, Господарський суд міста Києва під час попереднього розгляду даного спору дійшов висновку про те, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за договором № 13-276-Н від 04.01.2013 на момент звернення до суду із позовом, а отже відсутні підстави стягнення з відповідача заявлених сум, та прийняв рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.

Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та нарахованої пені.

Разом з тим, направляючи справу на новий судовий розгляд, Вищий господарський суд України зазначив, що зі змісту позовних вимог та наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних вбачається, що позивач включив до розрахунку також нарахування у зв'язку з несвоєчасністю розрахунків за природний газ, отриманий на підставі актів приймання-передачі природного газу протягом 2013 року. Натомість судові рішення не містять доводів та висновків щодо необґрунтованості вимог позивача у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами (ч. 4 вказаної статті).

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 31.12.2013) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу.

Положеннями п. 11 додаткової угоди № 3 від 31.12.2013 до договору передбачено, що дана додаткова угода поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 01.01.2013.

Таким чином, з урахуванням положень п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 31.12.2013) відповідач повинен був здійснити повну оплату товару, переданого за актом приймання-передачі природного газу:

- від 28.02.2013 - по 19.03.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.03.2013;

- від 30.04.2013 - по 19.05.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.05.2013;

- від 31.05.2013 - по 19.06.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.06.2013;

- від 30.06.2013 - по 19.07.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.07.2013;

- від 31.07.2013 - по 19.08.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.08.2013;

- від 31.08.2013 - по 19.09.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.09.2013;

- від 30.09.2013 - по 19.10.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.10.2013;

- від 31.10.2013 - по 19.11.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.11.2013;

- від 31.12.2013 - по 19.01.2014, а порушення строку оплати почалось з 20.01.2014;

- від 28.02.2014 - по 19.03.2014, а порушення строку оплати почалось з 20.03.2014.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з оплати природного газу, поставленого протягом січня-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року. Однак, під час попереднього розгляду справи судами встановлено, з чим погодився Вищий господарський суд України, що позивачем доведено належними та допустимими доказами здійснення ним поставки природного газу лише у лютому, квітні-жовтні та грудні 2013 року, а також у лютому 2014 року, відповідно здійснення поставки газу у січні, березні та листопаді 2013 року, а також у січні 2014 року - позивачем не доведено. У зв'язку з цим, суди дійшли висновку про те, що сплачені відповідачем грошові кошти в розмірі 5 606 424,01 грн необхідно вважати оплатою лише того товару, факт поставки якого позивачем доведено. Тобто, сплачені відповідачем грошові кошти, що були зараховані позивачем в оплату природного газу за січень 2013 року (поставку якого позивач не довів) необхідно вважати оплатою товару за лютий 2013 року (перший місяць у спірному періоді, коли факт поставки товару позивачем доведений).

Дослідивши реєстр прийнятих платежів на користь НАК Нафтогаз України від ТОВ Джурчі за період з 14.01.2013 по 31.12.2014, а також акти приймання-передачі природного газу долучені до матеріалів справи, суд встановив, що відповідачем допущено порушення строку оплати лише природного газу, поставленого за актами приймання-передачі від 31.10.2013 та 31.12.2013.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені, зокрема, в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30, лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р).

Судом був здійснений власний розрахунок трьох процентів річних та інфляційної складової боргу з урахуванням наведених роз'яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України:

Період нарахуванняКількість днів у періоді нарахуванняСума боргу (грн)Розмір 3% річних (грн)Розмір інфляційної складової боргу (грн) акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 20.11.2013-20.11.2013 1 430 271,82 35,36 - 21.11.2013-21.11.2013 1 411 615,71 33,83 - 22.11.2013-24.11.2013 3 393 079,44 96,92 - 25.11.2013-25.11.2013 1 372 115,97 30,58 - 26.11.2013-26.11.2013 1 331 732,15 27,27 - 27.11.2013-27.11.2013 1 293 053,79 24,09 - 28.11.2013-28.11.2013 1 261 201,22 21,47 - 29.11.2013-01.12.2013 3 176 786,77 43,59 - 02.12.2013-02.12.2013 1 131 110,39 10,78 - 03.12.2013-03.12.2013 1 69 409,76 5,70 - 04.12.2013-04.12.2013 1 26 663,61 2,19 - акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2013 20.01.2014-20.01.2014 1 526 038,05 43,24 - 21.01.2014-21.01.2014 1 477 390,67 39,24 - 22.01.2014-22.01.2014 1 438 117,19 36,01 - 23.01.2014-23.01.2014 1 399 495,18 32,84 - 24.01.2014-26.01.2014 3 385 893,49 95,15 - 27.01.2014-27.01.2014 1 334 415,54 27,49 - 28.01.2014-28.01.2014 1 226 265,42 18,60 - 29.01.2014-29.01.2014 1 167 353,27 13,76 - 30.01.2014-30.01.2014 1 74 041,29 6,09 - 31.01.2014-02.02.2014 3 18 223,60 4,49 - Всього 648,68 - Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних є обґрунтованою, проте з огляду на здійснений судом перерахунок підлягає частковому задоволенню в розмірі 648,68 грн. Водночас, враховуючи роз'яснення Верховного Суду України та Вищого господарського суду України щодо порядку нарахування інфляційної складової боргу, а також враховуючи зазначені періоди існування заборгованості, протягом яких тривало порушення строку виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що індексація розміру заборгованості не здійснюється.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову.

Оскільки ціна позову в даній справі становить 6 512 114,98 грн, розмір судового збору, що підлягає стягненню за розгляд даного спору, складає 97 681,72 грн. Проте, позивач, сплатив судовий збір у розмірі більшому ніж встановлено Законом, а саме - 97 682,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4001323 від 17.02.2016, долученим до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий позивачу за його клопотанням, а розподілу між сторонами підлягає судовий збір у розмірі 97 681,72 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом позовні вимоги задоволені частково на відповідача покладається судовий збір у розмірі 9,73 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 184 713,44 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 2 523 011,88 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Джурчі (02068, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, будинок 1, ідентифікаційний код 30951066) на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) три проценти річних в розмірі 648,68 грн (шістсот сорок вісім грн 68 коп); 9,73 грн (дев'ять грн 73 коп) витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09 березня 2017 року.

Cуддя Я.А. Карабань