Постанова

від 23.05.2017 по справі 910/4760/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 910/4760/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

При секретарі судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.05.2017 року по справі №910/4760/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017

у справі №910/4760/16 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) в березні 2016 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (далі - відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 3 427 718,00 грн., 376 671,66 грн. пені., 3 % у сумі 184 713,44 грн. та 2 523 011,88 грн. інфляційних втрат у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про купівлю-продаж природного газу № 13-276-Н від 04.01.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/4760/16, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 вищевказані постанова та рішення були скасовані в частині відмови в стягненні трьох процентів річних у сумі 184 713,44 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2 523 011,88 грн., в цій частині справа передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі №910/4760/16 під час нового розгляду позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 184 713,44 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 2 523 011,88 грн. задоволено частково., стягнуто з ТОВ "Джурчі" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" три проценти річних в розмірі 648,68 грн., в іншій частині позову відмовлено, як заявленого безпідставно.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заявлену до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат повністю.

В обґрунтування доводів апеляційного оскарження позивач стверджує про те, що місцевим судом залишено поза увагою той факт, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані за весь період постачання протягом січня 2013 року по лютий 2014 року, а не лише на суму основного боргу 3 427 718,00 грн., що позивач підтверджує своїм розрахунком заборгованості. Відтак, скаржник наголосив на тому, що перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, який здійснено місцевим господарським судом є невірним. Крім того, позивач звертає увагу і на те, що відповідач не був присутнім у судових засіданнях і відповідно не надавав доказів на підтвердження чи спростування вимог, що на думку скаржника, призвело до неповної оцінки доказів та винесення незаконного рішення, чим порушено принцип рівності сторін.

У судове засідання від 23.05.2017 сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи належне повідомлення учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи без участі представників сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач або продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (далі - відповідач або покупець) був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13-276-Н (далі - договір), згідно з умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - товар), а покупець зобов'язувався вказаний товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.

Вважаючи, що відповідач допустив неналежне виконання свого грошового зобов'язання за договором, чим порушив права ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", позивач звернувся до господарського суду з позовом та просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 3 427 718,00 грн., 376 671,66 грн. пені., 3 % у сумі 184 713,44 грн. та 2 523 011,88 грн. інфляційних втрат.

06.07.2016 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/4760/16, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 вищевказані постанова та рішення судів були скасовані в частині відмови в стягненні трьох процентів річних у сумі 184 713,44 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 2 523 011,88 грн., в цій частині справа передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом, стверджував, що на виконання умов вищевказаного договору протягом січня-грудня 2013 року, січня-лютого 2014 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 9 034 142,01 грн., відповідач вказаний газ прийняв, проте оплатив частково, а саме в розмірі 5 606 424,01 грн.

Господарським судом міста Києва в рішенні від 06.07.2016, з висновками якого під час перегляду даної справи погодився Виший господарський суд України в постанові від 20.12.2016, встановлено наступне:

- з поданих позивачем доказів по справі, а саме підписаних сторонами договору актів прийому-передачі від 28.02.2013 на суму 220 088,15 грн, від 30.04.2013 на суму 98 466,59 грн, від 31.05.2013 на суму 18 835,21 грн, від 30.06.2013 на суму 151 679,20 грн, від 31.07.2013 на суму 185 695, 67 грн, від 31.08.2013 на суму 171 501, 23 грн, від 30.09.2013 на суму 298 602,24 грн, від 31.10.2013 на суму 1 038 108,50 грн, від 31.12.2013 на суму 1 807 995, 19 грн, від 28.02.2014 на суму 1 608 465,18 грн, вбачається факт поставки відповідачу природного газу на загальну суму 5 599 437,16 грн;

- надані позивачем на підтвердження своїх вимог інші документи (податкові накладні, реєстри обсягу поставленого газу) складаються в односторонньому порядку та не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", не містять відомостей, які підтверджували б здійснення господарської операції;

- з наявного в матеріалах справи реєстру прийнятих платежів НАК "Нафтогаз України" від ТОВ "Джурчі" вбачається, та не заперечується позивачем, факт оплати відповідачем поставленого природного газу за договором № 13-276-Н від 04.01.2013 на суму 5 606 424,01 грн.

Враховуючи наведені обставини справи, Господарський суд міста Києва під час попереднього розгляду даного спору дійшов висновку про те, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за договором № 13-276-Н від 04.01.2013 на момент звернення до суду із даним позовом, а отже відсутні підстави стягнення з відповідача заявлених сум основного боргу, пені і похідних вимог у вигляді 3% річних, інфляційних втрат та прийняв рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.

Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та нарахованої пені.

Разом з тим, направляючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що зі змісту позовних вимог і наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних вбачається, що позивач включив до розрахунку також нарахування у зв'язку з несвоєчасністю розрахунків за природний газ, отриманий на підставі актів приймання-передачі природного газу протягом 2013 року. Натомість судові рішення не містять доводів та висновків щодо необґрунтованості вимог позивача у цій частині.

Таким чином, під час нового розгляду даної справи суд першої інстанції здійснював розгляд позовних вимог в частині стягнення з відповідача похідних вимог на підставі ст. 625 ЦК України у вигляді заявлених до стягнення 3 % у сумі 184 713,44 грн. та інфляційних втрат у сумі 2 523 011,88 грн. згідно розрахунку позивача. (а/с 35 - 44)

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами (ч. 4 вказаної статті).

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 31.12.2013) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу.

Положеннями п. 11 додаткової угоди № 3 від 31.12.2013 до договору передбачено, що дана додаткова угода поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 01.01.2013.

Таким чином, з урахуванням положень п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 31.12.2013) відповідач повинен був здійснити повну оплату товару, переданого за актом приймання-передачі природного газу:

- від 28.02.2013 - по 19.03.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.03.2013;

- від 30.04.2013 - по 19.05.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.05.2013;

- від 31.05.2013 - по 19.06.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.06.2013;

- від 30.06.2013 - по 19.07.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.07.2013;

- від 31.07.2013 - по 19.08.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.08.2013;

- від 31.08.2013 - по 19.09.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.09.2013;

- від 30.09.2013 - по 19.10.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.10.2013;

- від 31.10.2013 - по 19.11.2013, а порушення строку оплати почалось з 20.11.2013;

- від 31.12.2013 - по 19.01.2014, а порушення строку оплати почалось з 20.01.2014;

- від 28.02.2014 - по 19.03.2014, а порушення строку оплати почалось з 20.03.2014.

З розрахунку позивача вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з оплати природного газу, поставленого протягом січня-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року.

Разом з тим, під час попереднього розгляду справи судами встановлено, з чим погодився Вищий господарський суд України, що позивачем доведено належними та допустимими доказами здійснення ним поставки природного газу лише у лютому, квітні-жовтні та грудні 2013 року, а також у лютому 2014 року, відповідно здійснення поставки газу у січні, березні та листопаді 2013 року, а також у січні 2014 року - позивачем не доведено. У зв'язку з цим, суди дійшли висновку про те, що сплачені відповідачем грошові кошти в розмірі 5 606 424,01 грн. необхідно вважати оплатою лише того товару, факт поставки якого позивачем доведено. Тобто, сплачені відповідачем грошові кошти, що були зараховані позивачем в оплату природного газу за період січень 2013 року (поставку якого позивач не довів) необхідно вважати оплатою товару за лютий 2013 року (перший місяць у спірному періоді, коли факт поставки товару позивачем доведений).

Враховуючи вищенаведені обставини, за оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд, дослідивши реєстр прийнятих платежів на користь НАК "Нафтогаз України" від ТОВ "Джурчі" за період з 14.01.2013 по 31.12.2014 (т. 1 а/с 115-120), а також акти приймання-передачі природного газу (т.1 а/с 66-93), правомірно встановив, що відповідачем допущено порушення строку оплати лише природного газу, поставленого за двома актами приймання-передачі від 31.10.2013 та 31.12.2013.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені, зокрема, в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30, лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р).

З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом було здійснено власний розрахунок 3 % річних та інфляційної складової боргу з урахуванням наведених роз'яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України:

Період нарахуванняКількість днів у періоді нарахуванняСума боргу (грн)Розмір 3% річних (грн)Розмір інфляційної складової боргу (грн) акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 20.11.2013-20.11.2013 1 430 271,82 35,36 - 21.11.2013-21.11.2013 1 411 615,71 33,83 - 22.11.2013-24.11.2013 3 393 079,44 96,92 - 25.11.2013-25.11.2013 1 372 115,97 30,58 - 26.11.2013-26.11.2013 1 331 732,15 27,27 - 27.11.2013-27.11.2013 1 293 053,79 24,09 - 28.11.2013-28.11.2013 1 261 201,22 21,47 - 29.11.2013-01.12.2013 3 176 786,77 43,59 - 02.12.2013-02.12.2013 1 131 110,39 10,78 - 03.12.2013-03.12.2013 1 69 409,76 5,70 - 04.12.2013-04.12.2013 1 26 663,61 2,19 - акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2013 20.01.2014-20.01.2014 1 526 038,05 43,24 - 21.01.2014-21.01.2014 1 477 390,67 39,24 - 22.01.2014-22.01.2014 1 438 117,19 36,01 - 23.01.2014-23.01.2014 1 399 495,18 32,84 - 24.01.2014-26.01.2014 3 385 893,49 95,15 - 27.01.2014-27.01.2014 1 334 415,54 27,49 - 28.01.2014-28.01.2014 1 226 265,42 18,60 - 29.01.2014-29.01.2014 1 167 353,27 13,76 - 30.01.2014-30.01.2014 1 74 041,29 6,09 - 31.01.2014-02.02.2014 3 18 223,60 4,49 - Всього 648,68 - Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних є обґрунтованою та за перерахунком суду підлягає частковому задоволенню в розмірі 648,68 грн.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, зокрема реєстр прийнятих платежів на користь НАК "Нафтогаз України" від ТОВ "Джурчі" за період з 14.01.2013 по 31.12.2014, в якому зазначено дати та суми часткового періодичного погашення боргу, перевіривши розрахунок 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 648,68 грн. інфляційних втрат.

Також колегія суддів погоджується з правовими висновками суду першої інстанції стосовно того, що за вказаними актами від 31.10.2013 та від 31.12.2013, враховуючи зазначені періоди існування заборгованості, протягом яких тривало порушення строку виконання грошового зобов'язання, індексація розміру заборгованості не відбулась.

Доводи апеляційного оскарження позивача стосовно того, що місцевим господарським судом невірно здійснено перерахунок похідних вимог та не враховано, що 3 % річних та інфляційні втрати нараховані за весь період постачання протягом січня 2013 року по лютий 2014 року, а не лише на суму основного боргу 3 427 718,00 грн., що позивач підтверджує своїм розрахунком заборгованості, колегія суддів не приймає до уваги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів зазначає, що у доводах апеляційного оскарження позивач не наводить жодних конкретних аргументів, пояснень щодо неправомірності обрахунку похідних вимог, що здійсненні судом першої інстанції, за змістом скарги містяться лише бездоказові посилання на те, що розрахунок є неправильним.

Крім того, колегія суддів наголошує і на безпідставності зауважень скаржника стосовно неявки відповідача у судові засідання, що слугувало наслідком не подання заперечень та чим, на думку позивача, порушено принцип рівності сторін. При цьому звертає увагу, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком сторін добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, участь у судовому засіданні є процесуальним правом відповідача. В свою чергу, відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України .

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі №910/4760/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4760/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна