Постанова

від 08.08.2017 по справі 910/4760/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 року Справа № 910/4760/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі№ 910/4760/16 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" простягнення грошових коштів

за участю представників: позивачаСтарчик А.А - предст. дов. від 14.04.2017; відповідачане з'явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" про стягнення з відповідача 3427718,00 грн. основного боргу, 376671,66 грн. пені, 184713,44 грн. 3% річних та 97682,00 грн. інфляційних втрат. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу щодо здійснення розрахунків у повному обсязі та обґрунтовано приписами статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідач не виклав письмово свою позицію щодо позовних вимог, у зв'язку з чим спір вирішувався у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасовано в частині відмови у стягненні 184713,44 грн річних та 97682 грн інфляційних втрат, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в решті рішення та постанову залишено без змін. Відтак, новий розгляд справи стосувався позовних вимог виключно в частині стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 (суддя Карабань Я.А.) позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 184713,44 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 2523011,88 грн. задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 648,68 грн та 9,73 грн витрат по сплаті судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (судді: Яковлєва М.Л., Чорна Л.В, Разіна Т.І.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 184064,76 грн 3 % річних та 2523011, 88 грн інфляційних втрат, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вказані суми річних та інфляційних. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: суди в порушення статей 526, 599, 625 Цивільного кодексу України та статей 4-2, 43, Господарського процесуального кодексу України не дослідили обставини справи та не врахували наданих позивачем доказів на підтвердження факту переданого відповідачу об'єму природного газу та його вартості, у зв'язку з чим невірно обчислили суму 3 % річних та інфляційних, не врахувавши суму основного боргу; суди не залучили до участі у справі третю особу - транспортну організацію, яка б мала підтвердити факт транспортування природного газу, не врахували відсутність відповідача у судових засіданнях, що призвело до неповної оцінки доказів та прийняття незаконного рішення з доводами на користь однієї сторони спору.

У судовому засіданні скаржник підтримав доводи касаційної скарги.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника та правом направлення відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди у попередніх судових рішеннях 04.01.2013 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (покупець) уклали договір на купівлю-продаж природного газу № 13-276-Н, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі та на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 3.4 договору сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з пунктом 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

Відповідно до пункту 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, сторони укладали додаткові угоди, а саме: № 1 від 20.06.2013, № 2 від 04.01.2013, № 3 від 31.12.2013, якими змінювали ціну природного газу та уточнювали предмет договору, строк його дії та об'єми газу.

Суди встановили, що, звертаючись з цим позовом, позивач вказував про те, що на виконання умов договору № 13-276-Н від 04.01.2013 протягом січня-грудня 2013 року, січня-лютого 2014 року поставив природний газ на загальну суму 9034142,01 грн, за який відповідач розрахувався частково на суму 5606424,01 грн.

Разом з тим, суди встановили, що за змістом підписаних сторонами договору актів приймання-передачі природного газу від 28.02.2013 на суму 220088,15 грн., від 30.04.2013 на суму 98466,59 грн., від 31.05.2013 на суму 18835,21 грн., від 30.06.2013 на суму 151679,20 грн., від 31.07.2013 на суму 185695,67 грн., від 31.08.2013 на суму 171501,23 грн., від 30.09.2013 на суму 298602,24 грн., від 31.10.2013 на суму 1038108,50 грн., від 31.12.2013 на суму 1807995,19 грн., від 28.02.2014 на суму 1608465,18 грн., вбачається факт поставки відповідачу природного газу протягом спірного періоду на загальну суму 5599437,16 грн.

Враховуючи, що відповідач сплатив вартість отриманого газу у розмірі 5606424,01 грн, суди під час попереднього розгляду справи дійшли висновку про недоведеність заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором належними доказами - первинними документами, які фіксували б здійснення відповідних господарських операцій, та відмовили у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення, прийняті під час попереднього розгляду справи, в цій частині залишені без змін Вищим господарським судом України за наслідками їх касаційного перегляду, є обов'язковими, встановлюють обставини, які не доводяться знову, та не можуть бути переглянуті повторно.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення річних, місцевий господарський суд, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку про стягнення суми пені в розмірі 648,68 грн; щодо стягнення інфляційних, враховуючи визначені періоди існування заборгованості, протягом яких тривало порушення строку виконання грошового зобов'язання, вказав, що індексація розміру заборгованості не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, відхиливши доводи апеляційної скарги, як необґрунтовані.

Судова колегія зазначає, що відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 Господарського кодексу України).

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться, також відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи встановлені судами обставини, дослідивши реєстр прийнятих платежів на користь позивача від відповідача за період з 14.01.2013 по 31.12.2014, а також акти приймання-передачі природного газу, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач допустив порушення строку оплати природного газу, поставку якого за двома актами приймання-передачі від 31.10.2013 та 31.12.2013 встановлено належним чином, правомірно стягнувши з відповідача суму здійсненого судом перерахунку 3 % річних.

Доводам скаржника щодо відсутності у судових засіданнях представника відповідача також надано обґрунтовану оцінку судом апеляційної інстанції та зазначено, що присутність у судовому засіданні відповідача є правом сторони.

Інші доводи касаційної скарги, в тому числі й стосовно необхідності залучення до участі у справі третьої особи, стосуються визначення судами розміру основного боргу протягом усього спірного періоду розрахунків, тобто, зводяться до вимог про повторний касаційний перегляд рішень господарських судів попередніх інстанцій в частині, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 у цій справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та не передбачено процесуальним законодавством.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди, розглядаючи справу, відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізували належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надали оцінку наявним у справі доказам, дійшовши законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позовних вимог; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/4760/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова