Рішення

від 03.03.2017 по справі 916/89/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" березня 2017 р.Справа № 916/89/16

Господарський суд Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є.

при секретарі судового засідання Кубишко Х.М.

розглянувши справу №916/89/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „РАДОКАР"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Товариство з додатковою відповідальністю „Страхове Товариство „Домінанта"; 2. ОСОБА_3; 3. ОСОБА_4

про стягнення 390 875, 91 грн.

за участю представників:

від позивача: Заінчковська Д.О. за довіреністю від 31.01.2017р. №03, Заінчковський С.В. - директор

від відповідача: ОСОБА_7 за довіреністю від 22.02.2016р.

від третьої особи -1: не з'явився

від третьої особи -2: не з'явився

від третьої особи -3: не з'явився

Суть спору: ТОВ „Радокар" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 матеріальної школи у розмірі 390 875, 91 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.01.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ТДВ „Страхове товариство Домінанта".

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.06.2016р. у справі №916/89/16 позов ТОВ „Радокар" задоволено частково та з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ „Радокар" стягнуто матеріальну шкоду, спричинену транспортному засобу ТОВ „Радо кар" в сумі 385 763,91 грн., витрати на оплату судової експертизи в сумі 3 638,11 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 5 786,33 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2016р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_3

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 14.06.2016р. у справі №916/89/16 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2016р. касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. та рішення господарського суду Одеської області від 14.06.2016р. у справі №916/89/16 скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При цьому, згідно з вказівками, що містяться у постанові ВГСУ, та які в силу вимог ч.1 ст.111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, господарському суду першої інстанції необхідно: -встановити власника (володільця) транспортного засобу "MAN" державний номер НОМЕР_1 з причепом марки "Netam" державний номер НОМЕР_2 та витребувати відповідне свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу;-визначити на яких правових підставах ОСОБА_3 керував вказаним транспортним засобом під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди; -вирішити питання про можливість пред'явлення позову до ОСОБА_2, як до фізичної особи-підприємця, враховуючи встановлену особу володільця відповідного транспортного засобу та підстави керування ним водієм, винним у спричиненні шкоди.

19.12.2016р. справу прийнято до провадження господарським судом Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є., про що тією ж датою винесено відповідну ухвалу, в якій сторони та треті особи у справі зобов'язані надати до суду письмові пояснення щодо позовних вимог, із врахуванням вказівок, що містяться у постанові ВГСУ від 05.12.2016р.

Позивач надав додаткові пояснення від 30.01.2017р. за вх.№2193/17, згідно з якими позивач посилається на те, що автомобіль - учасник ДТП належить гр. ОСОБА_2, що не спростовано відповідачем та додатково підтверджується відповіддю Територіального сервісного центру 5146 МВС України від 20.12.2016р. №31/15-5146/1622, яка надана на адвокатський запит. З цієї відповіді також вбачається наявність великого автопарку як автомобілів, так і причепів.

Згідно витягу з ЄДРПОУ ОСОБА_2 зареєстрована в якості фізичної особи -підприємця, з основним видом діяльності - вантажні перевезення. З пояснень винуваться ДТП, він був найманим працівником у ФОП ОСОБА_2 з 2014року, та під час скоєння ДТП у 2015 році виконував завдання роботодавця з перевезення вантажу. Відповідно до ст.24 Кодексу законів про працю України, в редакції, що була чинною на момент виникнення трудових відносин (з пояснень водія 2014р.) трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992р. „Про практику розгляду судами трудових спорів" фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Достовірно відомий той факт, що водій ОСОБА_3 вчинив ДТП на автомобілі відповідача. Відповідачу вигідно заперечувати трудові відносини для уникнення відповідальності, адже відомості щодо наявності таких відносин можуть бути тільки у відповідача. Водій ОСОБА_8 не є фізичною особою-підприємцем та не здійснював перевезення вантажу для власних потреб.

Окрім того, із отриманих на адвокатський запит відповідей вбачається систематичне виконання відповідачем в якості перевізника на власному транспорті перевезень на користь інших осіб та із використанням найманої праці одного і того ж водія - ОСОБА_3, що у сукупності з поясненнями водія, є достатніми підтвердженням перебування цього водія у трудових відносинах з відповідачем.

З аналізу правових норм матеріального права ст.1187 ЦК України та ч.1 ст.1172 ЦК України можна дійти таких висновків: відповідальність за шкоду несе винна особа й це як правило володілець транспортного засобу; володільцем транспортного засобу є особа, яка володіє ним на відповідній правовій підставі; винною особою може бути особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом і в цьому випадку вона несе відповідальність на загальних підставах; якщо недбалість власника (володільця) транспортного засобу сприяла неправомірному заволодінню ним, відшкодування може бути покладено на винну особу та власника володільця у частці, яка визначається судом; за шкоду завдану працівником під час виконання трудових обов'язків відповідає працедавець.

У додаткових поясненнях (у зв'язку з отриманням додаткових доказів) від 14.02.2017р. за вх.№3663/17 позивач посилається на те, що достовірно встановлений факт, що водій ОСОБА_3 вчинив ДТП на автомобілі відповідача. Крім наданих позивачем доказів щодо здійснення перевезень водієм ОСОБА_3 на автомобілях відповідача у 2015 році, суду надано також докази виконання таких перевезень і в 2014 році (час працевлаштування з письмової заяви ОСОБА_3 та фактичного допуску водія до виконання роботи, що за чинною на 2014р. ст.24 КЗпП є укладенням трудового договору.). З отриманих доказів чітко вбачається систематичне виконання відповідачем в якості перевізника, на власному транспорті, перевезень на користь інших осіб та із використанням найманої праці одного й того водія ОСОБА_3, що у сукупності із поясненнями водія, є достатнім для підтвердження перебування цього водія у трудових відносинах із відповідачем.

У поясненнях щодо позовних вимог від 15.02.2017р. за вх.№3721/17 відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що суд має встановити виконання водієм автомобілю гр. ОСОБА_3 трудових відносин на підставі трудового договору. На підтвердження відсутності укладеного трудового договору між ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_2 відповідач надав довідку про відсутність трудових відносин між сторонами і про те, що трудові договори не укладалися. Доказом фактичного допуску працівника до роботи, без оформлення трудового договору, може бути або рішення суду про оформлення трудових відносин або акт про виявлення ознак порушення законодавства про працю. Однак судами ці обставини не з'ясовувалися, факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору не встановлювався, докази звернення ОСОБА_3 до суду з вимогою оформлення трудових відносин в справі відсутні.

У поясненнях від 21.02.2017р. за вх.№4223/17 третя особа ОСОБА_3 просить суд розглядати справу за її відсутністю та з приводу обставин пояснює, що ОСОБА_3 не являється фізичною особою -підприємцем, ніколи не орендував автомобіль у гр. ОСОБА_2, та не є родичем або приятелем гр. ОСОБА_2 у розумінні можливості позичити автомобіль у власних цілях. Під час скоєння ДТП керував вантажним транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових відносин (службових) обов'язків по завданню роботодавця ФОП ОСОБА_2 Працювати на транспортних засобах у ФОП ОСОБА_2 почав у квітні 2014р. та працював до грудня 2015р. Був допущений до роботи, здійснював перевезення вантажів у різні порти та підприємства Одеської області відповідно, оформлювалися ТТН та при проїзді на територію підприємств та установ ОСОБА_3 надавав посвідчення водія. Чи був трудовий договір офіційно зареєстрований роботодавцем у державних органах та чи сплачувалися відповідні податки ОСОБА_3 не відомо. Фактично ОСОБА_3 було допущено до роботи, наданий автомобіль та іноді надавалися інші автомобілі та виплачувалася заробітна плата.

У додаткових поясненнях щодо позовних вимог від 22.02.2017р. за вх.№4412/17 відповідач посилається на те, що ТЗ, який зареєстрований за відповідачем і яким керував ОСОБА_3 в момент споєння ДТП, був придбаний 10.03.2011р., тобто у період браку з ОСОБА_4, реєстрація якого була 05.01.1997р., а відповідно до ст.ст.60,63 Сімейного кодексу України ТЗ є спільною сумісною власністю подружжя. З моменту придбання вказаного ТЗ і до теперішнього часу його використовує чоловік ОСОБА_4 Між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 існували цивільно-правові відношення і саме в рамках цих відношень ОСОБА_4 передавав ОСОБА_3 автомобіль для здійснення вантажоперевезень. На яких умовах здійснювалася передача ТЗ відповідачу не відомо, оскільки відповідач не був учасником цих цивільно-правових відносин. Посилання позивача на постанову Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992р. є безпідставними, оскільки справа, яка розглядається не є трудовим спором. Позивач намагається встановити факт перебування ОСОБА_3 в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, без укладення трудового договору, а в силу вимог ч.6 ст.235 КЗпП це є трудовим спором, який має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Таким чином ТЗ, який зареєстрований за ОСОБА_2 належить на праві спільної сумісної власності подружжям. ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП керував ТЗ на підставі свідоцтва, який йому передав один із співвласників ТЗ. Докази існування трудових відносин між ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_2 відсутні. З цього вбачається, що розгляд справи господарським судом є неможливим, у зв'язку з тим, що власниками транспортного засобу є фізичні особи, а не фізичні особи -підприємці і відсутні трудові відношення між водієм ОСОБА_3 і відповідачем.

Також відповідач надав до суду клопотання про залучення третьої особи від 22.02.2017р. за вх.№2-1075/17, яке задоволено господарським судом, про що 22.02.2017р. винесено відповідну ухвалу якою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_4

Третьою особою ОСОБА_4 надані до суду письмові пояснення від 01.03.2016р. за вх.№5064/17, згідно з якими з моменту придбання ТЗ, на якому водієм ОСОБА_3 скоєно ДТП, і до теперішнього часу цей ТЗ використовує ОСОБА_4 Відповідно до усної домовленості ОСОБА_4 передав автомобіль з причепом ОСОБА_3 і відповідні реєстраційні документи на ТЗ.

У додаткових поясненнях щодо позовних вимог від 01.03.2017р. за вх.№5070/17 відповідач посилається на те, що належним доказом існування трудових відносин у разі відсутності трудового договору є рішення суду. Однак, позивачем не надано доказів звернення ОСОБА_3, яка працівника, до ФОП ОСОБА_2, як до роботодавця, з позовом про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю. Що стосується задекларованих відповідачем доходів від підприємницької діяльності в 2015 році, то вони не є предметом дослідження даної справи. Відповідач здійснює інші види діяльності, ніж вантажоперевезення, в тому числі і продаж зерна. Докази здійснення такої діяльності в 2015 році додаються.

У додаткових поясненнях від 03.03.2017р. за вх.№5335/17 позивач посилається на те, що факт придбання майна у шлюбі не доводить, що воно є спільне. У постанові від 07.09.2016р. у справі №6-801цс16 ВСУ зауважив, що майно фізичної особи, яке набуто ним саме як фізичною особою -підприємцем - не за спільні кошти подружжя та яке використовується такою особою в його підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність. Рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_4 до суду не надано.

Також позивач посилається на те, що ані відповідачем, ані ОСОБА_4 не надано до суду документів, наявність яких передбачена вимогами п.6 Постанови КМУ від 07.09.1998р. №1388.

Цивільно-правова відповідальність саме власника ТЗ ОСОБА_2 була застрахована та саме за таким полісом частково були відшкодовані збитки позивачу. ОСОБА_4, у разі наявності права власності та ТЗ та маючи право розпоряджатися ним, повинен був в обов'язковому поярку здійснити страхування цивільно-правової відповідальності.

Документи, які надані відповідачем на підтвердження своєї діяльності у 2015 році свідчать лише про здійснення дій з документального оформлення господарських операцій, без фактичного здійснення та подальшого декларування (ознаки фіктивної діяльності), або відповідач заявляє про ухилення від оподаткування, що також є підставою для вжиття заходів, передбачених ст.90 ГПК України.

Під час розгляду справи судом задоволено клопотання позивача та продовжений строк вирішення спору у даній справі на 15 днів, про що 15.02.2017р. винесено відповідну ухвалу.

Також судом задоволені клопотання позивача про витребування доказів з Адміністрації Іллічівського морського порту, з Адміністрації ОФ ДП „АМПУ", з Адміністрації морського торговельного порту м. Южне, з Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, про що 03.02.2017р. винесені відповідні ухвали.

Ухвалою від 24.02.2107р. судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів з Адміністрації Южного морського порту та ухвалою від 24.02.2017р. судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів з ТОВ „Алтонс-компані", СП ТОВ „Трансбалктермінал", ТОВ „Нью Ворлд".

При цьому. Докази, які витребувані судом з Адміністрації Южного морського порту та ТОВ „Алтонс-компані", ТОВ „Нью Ворлд" станом на 03.03.2017р. до суду не надані. Водночас закінчення строку вирішення спору у даній справі саме 03.03.2017р. не надає суду можливості відкласти розгляд справи.

Третя особа (ТДВ „СТ „Домінанта") у судові засідання не з'явилися, про причини свого нез'явлення суд не повідомила та витребуваних судом не надала.

На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 03.03.2017р.

На підставі ст.85 ГПК України у судовому засіданні за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив:

11.07.2015р. відбулася ДТП за участю ТЗ МАN, реєстраційний номер ВН 3472СХ, з „Netam", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля „Renaul". Реєстраційний номер НОМЕР_3 з причепом „Chereau" реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_9

Власником автомобілю МАN є ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ , згідно з яким ТЗ МАН зареєстрований 10.03.2011р. та право користування яким має ОСОБА_4

З 05.01.1997р. ОСОБА_2 одружена з ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 05.01.1997р.

При цьому, ТЗ МАN є забезпеченим транспортним засобом, про що свідчить поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5934141, згідно з яким страховиком цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого ТЗ є ТДВ „СТ „Домінанта", страхувальником - ОСОБА_2, та строк дії полісу з 29.01.2015р. по 28.01.2016р. включно.

Також забезпеченим ТЗ є причеп НЕТАН, про що також свідчить поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/4251028 згідно з яким страховиком є ПрАТ „Київський страховий дім", страхувальником ОСОБА_2 та строк дії полісу з 14.11.2014р. по 13.11.2015р. включно.

13.07.2015р. ТОВ „СТ „Домінанта" прийнято повідомлення ТОВ „Радокар" про настання ДТП.

14.07.2015р. ПрАТ „Київський страховий дім" прийнято повідомлення ТОВ Радо кар" про подію, що може бути визнана страховою.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 21.09.2015р. у справі №946/4292/15-п громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

При цьому, у постанові встановлено, що своїми діями ОСОБА_3 порушив п.12.1. ПДР України.

09.10.2015р. ПрАТ „Київський страховий дім" повідомив ТОВ „Радокар" про рішення щодо відмови в виплаті страхового відшкодування.

09.12.2015р. судовим експертом ОСОБА_10 складений Висновок №333/15, згідно з яким вартість матеріальної шкоди, що спричинена власнику полупричепа - рефрижератора „Chereau" дорівнює його ринкової вартості на дату ДТП (11.07.2015р.) та становить 385763,91 грн.

18.12.2015р. на підставі рахунку -фактури №СФ-301 від 10.12.2015р., ТОВ „Радо кар" здійснено оплату за експертне дослідження автомобілю, що підтверджується випискою по рахунку за 28.12.2015р.

Також ТОВ „Радокар" на підставі договору перевезення від 06.07.2015р. №278, який укладений між ТОВ „Радокар" (перевізник) і ТОВ „Фідлайф" (замовник), претензії ТОВ „Фідлайф" про нестачу вантажу при доставці на суму 3395 грн. від 22.07.2015р. №1238 перерахував ТОВ „Фідлайф" 3395 грн., що підтверджується платіжним дорученням №477 від 24.07.2015р.

12.02.2016р. ТДВ „СТ „Домінанта" виплачено ТОВ „Радокар" страхове відшкодування в сумі 49 500 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку за 18.02.2016р. та не заперечується самим позивачем.

Згідно з Висновком комісійної судової автотоварознавчої експертизи по дослідженню напівпричепа №994 від 21.04.2016р. вартість матеріальної шкоди, завданої власнику напівпричепа марки „Chereau" реєстраційний номер ВН 8838ХО, який належить ТОВ „Радокар" внаслідок ДТП, що сталася 11.07.2015р. дорівнює його ринкової вартості на момент ДТП та становить 385763,91 грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, наступних мотивів.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.6 Постанови пленуму Верховного Суду України, від 27.03.1992, № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). При розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

З огляду на вищевикладене господарський суд вважає, що необхідною умовою для задоволення позову у даній справі є встановлення обставин щодо власника (володільця) транспортного засобу МАН, та обставин щодо визначення правових підстав керування ОСОБА_3 вказаним транспортним засобом під час скоєннаня ДТП.

При цьому, такі ж самі вказівки, щодо встановлення власника (володільця) транспортного засобу МАН, та визначення правових підстав керування ОСОБА_3 вказаним транспортним засобом під час скоєннаня ДТП містяться і у Постанові ВГСУ України, а відповідно до ч.1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у поставної касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вище встановлено господарським судом, власником ТЗ МАН є ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5, згідно з яким ОСОБА_4. який з 05.01.1997р. є чоловіком ОСОБА_2, належить право користування цим транспортним засобом.

Також судом встановлено, що з 08.05.2003р. ОСОБА_2 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, про що свідчить Спеціальний витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, згідно з яким основними видами діяльності є 46.18. діяльністю посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.21 оптова торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 73.11. рекламні агентства.

Згідно з довідкою Територіального сервісного центру №5146 від 30.12.2016р. №31/15-5146/2204 звернення від ОСОБА_2 стосовно угону автомобіля до територіального сервісного центру не надходили.

Щодо встановлення правових підстав керування ОСОБА_3 транспортним засобом МАN, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з поясненнями, які надані ОСОБА_3 до суду, під час скоєння ДТП ОСОБА_3 керував ватажним транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових відносин (службових) обов'язків по завданню роботодавця ФОП ОСОБА_2 Працювати на транспортних засобах у ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 почав у квітні 2014р. та працював до грудня 2015р.

Поряд з цим, згідно з поясненнями, які надані ФОП ОСОБА_2 до суду, з моменту придбання ТЗ і до теперішнього часу його використовує чоловік ОСОБА_4 Між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 існували цивільно-правові відношення, в рамках яких ОСОБА_4 передавав ОСОБА_11 автомобіль для здійснення вантажоперевезень. На яких умовах здійснювалася передача ТЗ ФОП ОСОБА_2 не відомо.

Також згідно з поясненнями, які надані ОСОБА_4 до суду, з моменту придбання ТЗ і до теперішнього часу його використовує ОСОБА_4 Між ОСОБА_4 і ОСОБА_12 існували цивільно-правові відносини. ОСОБА_3 шукав підприємства яким були необхідні транспортні послуги, домовлявся з ними і на моєму транспорті здійснював перевезення вантажу. Саме в рамках цих відношень, ОСОБА_4 передавав ОСОБА_3 автомобіль МАН для здіснення вантажоперевезень. Відповідно до усної домовленості ОСОБА_4 04.07.2015р. передав ОСОБА_3 автомобіль МАН з причепом і відповідні реєстраційні документи на ТЗ. Будь-яких відношень, ані трудових, ані цивільно-правових ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 не мав.

З 01.01.2015р. набрав чинність Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014р. №77-VІІІ, яким внесені зміни в т.ч. до Кодексу законів про працю України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

У ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з п.2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджений Постановою КМУ від 17.07.2013р. №509, із змінами внесеними постановою КМУ №55 від 03.02.2016р. штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Згідно з ч.6 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.232 Кодексу законів про працю України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

З огляду на вищевикладені вимоги законодавства, чинного на момент скоєння ДТП (11.07.2015р.), господарський суд вважає, що належним доказом, який підтверджує наявність обставин щодо перебування водія автомобілю ОСОБА_3 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 є рішення відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду про оформлення трудових відносин ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 та встановлення періоду такої роботи.

Між тим, такі докази не надані до суду ані позивачем, який посилається на наявність трудових відносин між ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_2, ані самим ОСОБА_3, який також посилається на наявність трудових відносин з ФОП ОСОБА_2

Посилання позивача на те, що наявні у справі ТТН, які надані на вимогу суду Адміністрацією Іллічівського морського порту та Адміністрацією Одеського морського порту, СП ТОВ „Трансбалктермінал" свідчать про наявність трудових відносин між водієм автомобілю ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_2, господарський суд до уваги не приймає, оскільки жодна із наданих ТТН не стосується дорожньої -транспортної пригоди (11.07.2015р.), а всі інші ТТН, які стосуються перевезення вантажів на інших автомобілях ФОП ОСОБА_13 за участю водія ОСОБА_3, можуть бути доказом у справі за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про оформлення трудових відносин ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 та встановлення періоду такої роботи. Податкові декларації та податкові розрахунки ФОП ОСОБА_2, які надані на вимогу суду Роздільнянською ДПІ ГУ ДФС в Одеській області також не дозволяють господарському суду встановити обставини справи щодо перебування водія автомобілю ОСОБА_3 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, а тому не приймаються до уваги господарським судом.

Посилання позивача на те, що трудовий договір вважається укладеним з моменту допуску працівника на роботу не відповідають вимогам трудового законодавства, яке було чинним станом на 11.07.2015р., а тому не приймаються до уваги господарським судом.

Твердження позивача, а також самого ОСОБА_3 про те, на те, що водія ОСОБА_3 фактично було допущено до роботи з 2014р. ґрунтуються на письмових поясненнях самого водія ОСОБА_3, а відтак потребують окремого дослідження у справі за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про оформлення трудових відносин ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 та встановлення періоду такої роботи.

Посилання третьої особи ОСОБА_4 на те, що саме ним переданий автомобіль ОСОБА_3 не підтверджені жодними доказами, а тому також не приймаються до уваги господарським судом. Тим більш, що ОСОБА_4 не зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, а тому в силу вимог господарського процесуального законодавства не може бути відповідачем даній господарській справі.

Окрім того, згідно з роз'ясненнями, що місяться у п.1.3. постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Клопотання позивача про винесення окремої ухвали та направлення її до ГУ Держпраці в Одеській області та відповідного повідомлення Прокурору Одеської області відхилено господарським судом, з огляду на те, що обставини наявності фактичних, без оформлення належним чином трудового договору, трудових відносин між відповідачем і водієм ОСОБА_3 не доведені суду. Більш того, в силу вимог трудового законодавства, такі обставини повинні бути встановлені рішенням відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду про оформлення трудових відносин ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 та встановлення періоду такої роботи.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „РАДОКАР" у задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Повне рішення складено 09 березня 2017 р.

Суддя Г.Є. Смелянець