Ухвала

від 06.03.2017 по справі 145/933/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/933/16-ц Провадження № 22-ц/772/170/2017Головуючий в суді першої інстанції Кіосак Н. О. Категорія 23Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Денишенко Т.О., Марчук В.С., секретар - Агеєва Г.В., за участі: представника позивача - Гущі Я.В. та представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Можайське про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати,та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Можайське до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

встановила:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому, відповідно до остаточних позовних вимог, просив розірвати договір оренди землі від 20.07.2001 року, укладений між ТОВ Можайське та ОСОБА_5 та стягнути з ТОВ Можайське на користь ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати за землю в сумі 5021,38 грн. і пеню за прострочення сплати оренди за землю в розмірі 5067,85 грн., а всього 10089,23 грн.

Позов мотивовано тим, що 20.07.2011 року між ТОВ Можайське та ОСОБА_5, який є батьком позивача, було укладено договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору - 10 років, тобто до 20.07.2021р. Відповідно до умов договору орендна плата сплачується у грошовій або натуральній формі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 є спадкоємцем усіх його прав та обов'язків, які виникли щодо орендованої земельної ділянки, про що орендаря було повідомлено.

В порушення умов договору відповідач не сплатив йому, як спадкоємцю, орендну плату, а тому утворилась заборгованість в сумі 5 021,38 грн.

Окрім того, відповідно до умов п. 13 договору оренди нараховується пеня у розмірі 0,2% за кожний день прострочення платежу, що становить 5067,85 грн.

Оскільки було істотне порушення умов договору, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав - про розірвання договору та стягнення заборгованості.

ТОВ Можайське подало зустрічну позовну заяву, в якій, відповідно до уточнених вимог, просило стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ Можайське кошти у сумі 20543,74 грн.

Зустрічний позов мотивовано тим, що дані кошти ОСОБА_4 заборгував ТОВ за надані в рахунок орендної плати послуги щодо обробітку земельної ділянки, перевезення, очищення, зберігання врожаю.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.11.2016 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині відмови у задоволенні первісного позову, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та в цій частині ухвалити нове, яким первісний позов задоволити в повному обсязі. В решті рішення суду залишити без змін.

Скаргу мотивовано тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права в частині відмови у задоволенні первісного позову, зокрема, суд дійшов до неправильного висновку про наявність прострочення кредитора; помилковим є висновок суду про те, що обов'язок сплати орендної плати пов'язується договором або законом із певними діями орендодавця, направленими на подання звернень з метою отримання орендної плати; судом невірно трактовані умови договору, в частині орендної плати.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, розглянувши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.07.2011 року між ТОВ Можайське та ОСОБА_5 було укладено Договір оренди землі, загальною площею 3,6134 га за №20, яка знаходиться на території Шендерівської сільської ради за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору - 10 років.

Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_5 на праві власності (Державний Акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.14).

11.12.2012 року приватним нотаріусом, ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.

05.06.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_4 на дану земельну ділянку.

Суд першої інстанції, встановивши, що орендодавець не вчиняв жодних дій для отримання орендної плати, яка нараховувалась підприємством, відмовив в задоволенні первісного позову, оскільки права ОСОБА_4 не порушені і відсутні підстави для розірвання договору, які передбачені ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки його висновки, відповідають обставинам справи, які встановлені судом.

Судами встановлено, що ТОВ Можайське не заперечувало проти спадкоємця, як нового орендодавця, в тому числі, не заперечувало щодо необхідності нараховувати та виплачувати оренду плату останньому.

ТОВ Можайське , як встановлено судом, нараховувало орендну плату позивачу - ОСОБА_4, і сплачували всі необхідні податки від цих нарахувань, про що не заперечувалось його представниками під час розгляду справи.

Не заперечувався представником відповідача - ОСОБА_4, той факт, що ОСОБА_4 не звертався до підприємства з вимогами виплатити йому орендну плату за вказані у позові роки.

Крім того, представник підприємства заявив, що підприємство готове виплатити ОСОБА_4 всю суму нарахованої орендної плати за землю на першу вимогу останнього.

За правилом статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегією суддів встановлено, що договором оренди землі від 20 липня 2011 року, укладеного між підприємством та спадкодавцем - ОСОБА_5, регламентується лише форма орендної плати (грошова чи натуральна), розмір орендної плати, обчислення її з врахуванням індексу інфляції, строки її внесення та розмір пені за невнесення орендної плати (пункти 9 - 13 Договору).

Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

В договорі оренди не вказано порядку отримання орендної плати, в тому числі місце отримання плати - у орендодавця чи у орендаря.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, крім інших випадків, за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника (п. 5 ч. 1 ст. 532 ЦК України).

Слід відзначити, що підпунктом в пункту 28 Договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати.

Враховуючи вказані норми права та умови договору, колегія суддів вважає, що твердження апелянта, що підприємство зобов'язано вчиняти дії щодо виплати орендної плати орендодавцю (зокрема, на депозит нотаріуса, на рахунок орендодавця тощо) є безпідставні, оскільки не відповідають умовам договору та не базуються на нормах права.

Факт нарахування орендної плати на орендодавця - ОСОБА_4 та сплати всіх податків в зв'язку з цим, дають можливість стверджувати про відсутність підстав для розірвання в судовому порядку договору оренди землі у зв'язку з несплатою орендної плати.

Підсумовуючи сказане - у даному випадку ОСОБА_4 слід було звернутись до ТОВ Можайське за його місцезнаходженням та, у відповідності до умов договору та вимог закону, вимагати своєчасної та повної оплати орендної плати.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржувалось, то у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційним судом не переглядалось.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.11.2016 року - залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді : /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: