Постанова

від 09.03.2017 по справі 815/6869/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/6869/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РТС Україна» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «РТС Україна» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.11.2016 р. форми В4 № НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жодна норма ПК України не вимагає від платника податків контролювати дотримання норм податкового законодавства своїм контрагентом, такий контроль здійснює податкова служба. Порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів не може бути підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, оскільки він не можемо нести відповідальність за порушення податкового законодавства своїми контрагентами.

Представник позивач в судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції зазначив, що в порушення п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, підприємством ТОВ РТС Україна при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством ТОВ УКРАЇНСЬКА ОСОБА_3 , не віднесено до складу податкових зобов'язань суми податку на додану вартість у розмірі 1 689 460 грн., в тому числі за червень 2016 в сумі 533 871 грн., за липень 2016 року в сумі 1 155 589 грн. у складі вартості операцій, враховуючи дефектність первинних документів та суми податку на додану вартість по яких віднесено до складу податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу № 1196 від 21.10.2016 р. проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю РТС Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.07.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.07.2016 року.

ТОВ РТС Україна надано запити від 22.08.2016 № 19035/10/15-53-14-03 та від 22.09.2016 № 21330/10/15-53-1403 щодо надання пояснень та документального підтвердження, стосовно недостовірності даних, що містяться у податковій та фінансові звітності підприємства за 2015- 2016 рік та фінансово-господарських відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях угод, контрактів, податкових накладних, видаткових накладних (актів прийому/передачі), актів виконаних робіт чи наданих послуг, банківських виписок, ТТН, угод транспортування та зберігання Товару, документи щодо подальшої реалізації товару, тощо) за період 2015 - півріччя 2016 року.

ТОВ РТС Україна надані відповіді від 29.09.2016 № 102 та від 07.10.2016 № 102/1 з недостатнім обсягом пояснень та первинних документів, в зв'язку з чим проведена позапланова виїзна перевірка.

Перевірка проводилась з 26.10.2016 року по 03.11.2016 року. Термін перевірки продовжено згідно наказу № 1221 від 01.11.2016 р.

За наслідками проведеної позапланової виїзної перевірки складений акт № 5656/15-53-14-03/13903152 від 10.11.2016 р.(т. 1 а/с. 14-52), яким встановлені порушення:

- п. 198.5, ст.198 Податкового кодексу України, чим завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 1 689 460 грн.

За наслідками встановлених порушень ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.11.2016 р. форми В4 № НОМЕР_1 (т. 1 а/с. 13).

Судом встановлено, що в ході проведеної перевірки податковим органом встановлено факт віднесення до складу податкового кредиту за липень 2016 року суми ПДВ від вартості товарів нібито отриманих від ТОВ Українська зернова група (код ЄДРПОУ 35931128) у розмірі 1 689 460 грн., але не пов'язаних з провадженням господарської діяльності у перевіряємому періоді.

Так, у вказаному періоді ТОВ РТС Україна отримувало від ТОВ Українська зернова група за договором постачання від 24.06.2016 року № 24063 зернові культури - пшениця.

Податковий орган у акті перевірки, спираючись на аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ Українська зернова група на підставі отриманої податкової інформації, в якій зазначено наступне: ...узагальнена податкова інформація складена у зв'язку з неможливістю проведення перевірки ТОВ Українська зернова група , враховуючи вимоги пункту З розділу II Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2014 р. № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи : сума доходу платника податків за попередній рік - 0,0 тис. гривень, підприємство зареєстровано в 2008році.

З метою вручення запиту від 13.07.2016р. №2868/15-52-15-02 з питання надання інформації та її документального підтвердження було здійснено вихід за податковою адресою підприємства ТОВ Українська зернова група (65005, АДРЕСА_1). В результаті було встановлено відсутність вказаного підприємства за податковою адресою та складено акт від 13.07.2016р. №31/15-52-15-02 щодо неможливості вручення зазначеного вище листа.

Крім того, податковий орган вказує, що наявність трудових ресурсів в охоплених узагальненою податковою інформацією періодах відповідно до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4) за червень, липень 2016року, прийнятого 08.07.2016 р. за № НОМЕР_2, працювало у штаті - 1 особа, працювало за цивільно - правовими договорами - 0 осіб; загальна сума нарахованої зарплати 1 473 гривень.

За результатами аналізу баз даних ДПІ по ТОВ Українська зернова група , встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудових ресурсів, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Операції ТОВ Українська зернова група не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Враховуючи територіальне місцезнаходження підприємств постачальників, факт, що у підприємства ТОВ Українська зернова група (код ЄДРПОУ 35931128) відсутні власні або орендовані транспортні засоби, відсутність підтвердження факту організації автоперевезення, не підтверджується можливість виконання оформлених операцій з продажу підприємством ТОВ Українськазернова група (код ЄДРПОУ 35931128)... .

Податковий орган також вказує, що з аналізу видаткових накладних щодо поставки товарів вбачається не додержані вимог складання первинних документів, а саме:

- не зазначено місце складання видаткової накладної (при цьому до перевірки не надано акти приймання - передачі товару за кількістю та якістю);

- не зазначено в видаткових накладних ПІБ особи, якою здійснено приймання товару;

- не зазначено в видаткових накладних довіреність, згідно якої підтверджується отримання товару.

Також, Наказом №983 від 05.12.2013 року затверджено нову форму ТТН, додаток №7 до Правил № 363. Відповідно до п. 11.1 змінених Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно - транспортна накладна.

Враховуючи однозначну необхідність застосування облікового документа при здійсненні вантажних перевезень, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим.

Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження фактичного виконання господарської операції, а саме: поставки товару.

До перевірки не надано товарно-транспортні накладні в якій було зазначено найменування вантажу, ПІБ особи, якою здійснено приймання товару, відомості про вантажно-розвантажувальні операції.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Судом встановлено, що в акті перевірки зазначено по взаємовідносинам з ТОВ Українська зернова група за юридичною адресою не знаходиться, товаро - транспортні накладні не надані, не зазначено місце складання видаткової накладної (при цьому до перевірки не надано акти приймання - передачі товару за кількістю та якістю), не зазначено в видаткових накладних ПІБ особи, якою здійснено приймання товару, не зазначено в видаткових накладних довіреність, згідно якої підтверджується отримання товару.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити. За наведеним у п. 45.2 ст. 45 ПК України визначенням, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В розумінні норми ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Приписами пп. 16.1.11 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків, зокрема, зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Процедура встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податку до направлення державному реєстратору органом ДПС повідомлення встановленого зразка передбачена розділом XII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300.

Аналогічні правила встановлення місцезнаходження платника податків закріплені і Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА України від 17.05.2010 №336, зокрема пп. 3.1.1, 3.1.2 п. 3.1 розд. ІІ, - щодо кожного платника податків, який відсутній за місцезнаходженням (місцем проживання) та місцезнаходження (місце проживання) якого не з'ясовано, структурний підрозділ органу ДПС проводить такі заходи: шляхом спілкування (телефон, пошта, факс, виїзд за місцезнаходженням тощо) із платником податків з'ясовує його фактичне місцезнаходження (місце проживання); за допомогою Єдиного банку даних платників податків встановлює місце проживання засновників і керівників платника податків та отримує інформацію стосовно інших платників податків, де зазначені особи є засновниками чи керівниками.

Таким чином, належним доказом відсутності платника податків за адресою своєї державної реєстрації, відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, є відповідний запис державного реєстратора в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних доказів щодо наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність позивача за адресою державної реєстрації у період спірних правовідносин.

При цьому слід також прийняти до уваги позицію ВАС України, висловлену у справі № К/800/39893/15 від 01.02.2017 року щодо того, що чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єкту господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Також, відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, свідчить лише про не дотриманість цим контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не доводить того, що товар насправді не поставлявся (Ухвали ВАСУ від 28.01.2015 по справі № 2а/0270/4662/11, від 03.06.2015 по справі № 2а-1670/1672/).

Більш того, ВСУ неодноразово наголошував, що суди повинні досліджувати первинні бухгалтерські документи та з'ясувати інформацію щодо фактів здійснення господарських операцій між контрагентами, при цьому приймаючи до уваги лише Довідки, а не Акти про неможливість проведення зустрічних звірок у зв'язку з відсутністю платника податку за юридичною адресою (Постанова ВСУ від 27.01.2016 року по справі № 804/4663/15).

Щодо відсутності відомостей в ТТН слід зазначити, що ТТН не є підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій. В свою чергу, ухвалою ВАСУ від 13.01.2015 р. по справі №К/800/50432/13 висловлений правовий висновок: "...відсутність товарно - транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів. Відсутність саме ТТН не є підставою для не включення вартості придбаних товарів (послуг) до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту".

В свою чергу відсутність окремих реквізитів у первинних документах свідчить про порушення відомчих актів, але не спростовує наявності у підприємства відповідних господарських операцій.

Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичних рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, що було встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи (ухвала ВАСУ від 23 листопада 2016 року по справі № К/800/31156/13.

Щодо доводів податкового органу про відсутність трудових ресурсів, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, слід зазначити таке.

Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Доводи відповідача про нікчемність укладеного договору між позивачем та його контрагентом судом не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність останнього за юридичною адресою чи неможливість проведення у такого контрагента перевірки не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування (Ухвала ВАСУ від 01 грудня 2016 р. справа № К/800/15575/14 (ЄДРСРУ № 63134078).

Отже, судова практика виходить з того, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ТОВ РТС України , не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

Згідно положень ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів податковий орган не мав підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Щодо посилань на відсутність ТТН, суд вважає за необхідне зазначити: відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України від "13" липня 2010 р. по справі № К-1972/10 встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Крім того, судом досліджені надані позивачем документи, які підтверджують здійснення операцій з вивезення в митному режимі експорту зернових культур. На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надані ВМД.

Окремо також слід звернути увагу на договір № 15/06/16 про надання послуг з приймання, чищення, зберігання та відвантаження зерна від 15.06.2016 р., укладений між агропромисловим підприємством "Протос" та ТОВ "РТС Україна", яким врегульовані питання надання послуг позивачу по справі по прийманню, переоформленню, чищенню, зберіганню і відвантаженню зерна і насіння олійних культур.

На виконання вказаного договору надані видаткові накладні, довіреності на отримання зерна, акти сдачі - прийняття робіт, реєстри товаро - транспортних накладних на пшеницю, що отримана складом АП "Протос" від ТОВ "Українська зернова група" для ТОВ "РТС Україна"; реєстр пшениці ТОВ "РТС Україна", навантаженої в контейнери та завірені копії карток аналізу зерна за червень - липень 2016 р.

Вказані документи в повному обсязі підтверджують здійснення господарських операцій позивачем та не спростовані відповідачем.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вастберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції суд зазначив, що … адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Орган влади, який не є судом держави, для виконання ст.6 §1, може розглядатись як суд у змістовному значенні цього терміну ( Срамек проти Австрії , §36).

Відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору, може спричини порушення статті 6 §1 Конвенції (справа Терра ОСОБА_4 проти Нідерландів ).

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «ОСОБА_5 фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів» .

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії» , п.69).

Терміну спір необхідно надавати основного, а не формального характеру (рішення у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проти Бельгії ). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а опиратись на реальні події відповідно до обставин кожної справи ( ОСОБА_8 проти Греції ).

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів що розвивались судовою практикою ЄСПЛ з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень .

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілях, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган, при прийнятті спірного рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу, без врахування усіх обставин, які є суттєвими, а отже, допустив порушення ст.19 Конституції України та ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу.

Принцип презумпція невинуватості є обов'язковим для будь - яких суб'єктів владних повноважень (справа Аллене де Рібемон проти Франції ).

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. (Ухвала ВАСУ від "23" листопада 2016 р. справа № К/800/18675/16, ЄДРСРУ № 62961971).

Необхідно вказати, що в світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України , відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Зазначені вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особі гарантоване право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29- 30).

Як зазначив Європейський суд з прав людини в пункті 53 рішення по праві Серявін та інші проти України , …ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) .

Аналогічну правову позицію викладено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2016 року (К/800/31664/15) у справі № 826/93/15 та від 01 грудня 2016 року у справі № К/800/16672/16, ЄДРСРУ № 63134093).

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Проаналізувавши зазначені вище норми права, суд приходить до висновку, що особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку свого порушеного права або інтересу, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.

З точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Крім того, слід зазначити, що основною характеристикою позитивних зобов'язань держави виступає те, що по суті вони вимагають від національних органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини, а точніше - вжити прийнятних (розумних) та належних засобів для захисту цих прав/.

Було встановлено, що такі обовґязки можуть виникати на підставі безпосереднього застосування статей 2-6, 8, 10, 11, 13 Конвенції, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Сучасна тенденція спрямована на визнання Судом позитивних обовґязків держави під час захисту майже усього переліку конвенційних прав і свобод.

Так, у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine), рішення від 22 лютого 2005 р., заява № 47148/99 ЄСПЛ розглядав позитивні зобов'язання за ст. 8 Конвенції та ст.1 Першого Протоколу. Зокрема, ЄСПЛ зазначив: Якщо розглядати справу зі сторони позитивного зобов'язання з боку держави або з огляду виправдання втручання державної влади відповідно до пункту 2, то є очевидним, що принципи, які застосовуються є достатньо суміжними. В обох випадках необхідно звернути увагу на дотримання справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами осіб і суспільства в цілому. Більше того, навіть для позитивних зобов'язань, які випливають з пункту 1, випадки, перераховані в пункті 2, можуть відігравати деяку роль при пошуку бажаної рівноваги (див. ОСОБА_8 п. Іспанії, N 4143/02, п. 55, рішення від 16 листопада 2004р.).

Суд нагадує, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.11.2016 р. форми «В4» № НОМЕР_1.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39565511) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РТС Україна» (ідентифікаційний код 13903152) суму судового збору за подання адміністративного позову за:

- квитанцією № 0.0.665163354.1 від 07.12.2016 р. у сумі 1 450, 00 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

.