Рішення

від 09.03.2017 по справі 904/1315/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.03.17р. Справа № 904/1315/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські вогнетриви" (с. Підгірне, Васильківського району, Запорізької області)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 14-0470-02 від 04.03.2014 у загальному розмірі 427 323 грн. 91 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 27.02.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврійські вогнетриви" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 14-0470-02 від 04.03.2014 у загальному розмірі 427 323 грн. 91 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 389 600 грн. 00 коп. - основний борг;

- 28 127 грн. 78 коп. - інфляційні втрати;

- 9 596 грн. 13 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 14-0470-02 від 04.03.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 13.04.2016 по 02.11.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 389 600 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2016 року по січень 2017 року у сумі 28 127 грн. 78 коп. та 3% річних за період прострочення з 28.04.2016 по 10.02.2017 у сумі 9 596 грн. 13 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 01.03.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 12712/17 від 01.03.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 12927/17 від 01.03.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази.

У судове засідання 01.03.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 01.03.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 01.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 14258/17 від 09.03.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази.

У судове засідання 09.03.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 09.03.2017 вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.02.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.47-51).

Судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду відповідачу, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; судом було здійснено відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, зокрема, із ухвалою суду від 01.03.2017, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялася копія реєстру № 33 від 03.03.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні.

Із вказаних доказів вбачається, що відповідачу ухвала суду від 13.02.2017 була вручена - 07.03.2017, про що мається відповідна відмітка у витягу з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Судом також взято до уваги те, що ухвала суду від 14.02.2017 була отримана відповідачем ще 17.02.2017, отже, з цього часу відповідач мав достатньо часу (три тижні) на подання доказів та заперечень щодо позовних вимог позивача, але не скористався вказаним правом.

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 14.02.2017 та від 01.03.2017 були надіслані сторонам по справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 14.02.2017 та від 01.03.2017 були надіслані на його юридичну адресу, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримані відповідачем завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні його представника та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

Представник позивача у судовому засіданні 09.03.2017 підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Представником позивача у судовому засіданні 09.03.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.03.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврійські вогнетриви" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 14-0470-02 (далі - договір, а.с.13-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця вогнетривку продукцію, а покупець прийняти та сплатити за неї визначену договором грошову суму (пункт 1.1 договору).

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами, що визначається датою, вказаною в правому верхньому куті першої сторінки договору, та діє до 31.12.2014, або до повного виконання сторонами своїх обов'язків по договору.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з нормами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пунктах 1.2., 2.1. та 2.2. договору сторони погодили таке:

- предметом поставки є продукція з найменуванням, вказаним в специфікаціях до договору (пункт 1.2 договору);

- загальна кількість продукції, яка підлягає поставці, одиниці виміру, асортимент, сортамент, номенклатура визначаються специфікаціями за згодою сторін (пункт 2.1 договору);

- кількість кожної партії продукції вказано в сертифікаті якості, рахунку-фактурі та товарно-транспортній накладній на цю партію (пункт 2.2 договору).

В розділі 3 договору сторони визначили ціну та загальну вартість продукції, зокрема вказали:

- ціни на продукцію встановлюються в гривнях та вказані в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору. Ціни вказані на умовах поставки (пункти 5.1. та 5.4. договору), якщо інше не обумовлено у відповідній специфікації (пункт 3.1 договору);

- загальна сума договору є величиною змінною та складається з сум всіх специфікацій, оформлених до даного договору (пункт 3.2 договору).

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пунктах 5.1. та 5.2. договору сторони визначили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію на умовах FCA - склад постачальника, м. Запоріжжя в редакції Інкотермс-2010 (Інкотермс-2010 міжнародні правила тлумачення торгових термінів). Період поставки вказується в специфікаціях.

У відповідності до вказаних умов, між позивачем та відповідачем було підписано специфікації, в яких вони узгодили найменування продукції, її кількість ціну та загальну вартість, а також умови поставки та оплати, зокрема:

- специфікація № 5 від 12.03.2016 на суму 456 000 грн. 00 коп., умови оплати - по факту поставки протягом 10-ти банківських днів (а.с.16)

- специфікація № 6 від 20.04.2016 на суму 276 000 грн. 00 коп., умови оплати - по факту поставки протягом 10-ти банківських днів (а.с.17).

Відповідно до пункту 5.6. договору перехід права власності на поставлену продукцію здійснюється з дати поставки, згідно з умовами поставки, передбаченими сторонами. Датою поставки вважається дата проставлена представником покупця в товарно-транспортній накладній на продукцію.

Так, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку узгодженої у специфікаціях № 5 та № 6 продукції відповідачу на суму 759 600 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № РН-0000005 від 13.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп., (а.с.18);

- видатковою накладною № РН-0000006 від 15.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп., (а.с.24);

- видатковою накладною № РН-0000010 від 02.11.2016 на суму 303 600 грн. 00 коп., (а.с.30).

Вказану продукцію було отримано відповідачем на підставі довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.19,25,31).

Суд зауважує, що продукція, визначена у специфікації № 5 та № 6 у повній мірі відповідає продукції, що була поставлена згідно з вказаними видатковими накладними, а отже, судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем продукції від позивача.

В той же час, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення розрахунків, а саме:

- покупець сплачує за продукцію шляхом переводу грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: протягом 30 банківських днів з дати поставки на підставі рахунку на оплату, оформленого постачальником та наданого покупцю (пункт 4.1 договору);

- датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункт 4.2 договору).

Як було зазначено вище, у специфікаціях сторони уточнили порядок розрахунків за поставлений відповідно до них товар, а саме:

- за специфікацією № 5 від 12.03.2016 на суму 456 000 грн. 00 коп. були визначені такі умови оплати - по факту поставки протягом 10-ти банківських днів;

- за специфікацією № 6 від 20.04.2016 на суму 276 000 грн. 00 коп. були визначені такі умови оплати - по факту поставки протягом 10-ти банківських днів.

При цьому, отриманий в період з 13.04.2016 по 02.11.2016 товар відповідачем у повному обсязі оплачений у строки, визначені в специфікаціях, не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 389 600 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані накладні містять чітко зазначений вид товару, ціну одиниці товару та його кількість, а також загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у специфікаціях порядок та строк оплати поставленого товару, враховуючи умови пункту 5.6. договору, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище накладними настав у такі терміни:

- за видатковою накладною № РН-0000005 від 13.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп. (у товарно-транспортній накладній вказано дату отримання - 14.04.2016, а.с.21) товар підлягав оплаті в строк по 28.04.2016 включно;

- за видатковою накладною № РН-0000006 від 15.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 29.04.2016 включно;

- за видатковою накладною № РН-0000010 від 02.11.2016 на суму 303 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 16.11.2016 включно.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений в період з 13.04.2016 по 02.11.2016 товар у повному обсязі не виконав, оплативши поставлений у вказаний період товар лише частково наступним чином:

- 20.10.2016 в сумі 250 000 грн. 00 коп. було оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 13.04.2016 та частково - за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 20.10.2016 (а.с.57);

- 26.10.2016 в сумі 20 000 грн. 00 коп. було частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 26.10.2016 (а.с.57);

- 27.10.2016 в сумі 20 000 грн. 00 коп. було частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 27.10.2016 (а.с.58);

- 01.11.2016 в сумі 20 000 грн. 00 коп. було частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 01.11.2016 (а.с.58);

- 04.11.2016 в сумі 20 000 грн. 00 коп. було частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 04.11.2016 (а.с.58);

- 14.11.2016 в сумі 20 000 грн. 00 коп. було частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 14.11.2016 (а.с.59);

- 15.11.2016 в сумі 20 000 грн. 00 коп. було частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною від 15.04.2016, що підтверджується банківською випискою від 15.11.2016 (а.с.59).

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений в період з 13.04.2016 по 02.11.2016 товар в сумі 389 600 грн. 00 коп. (759 600,00 - 370 000,00).

Так, залишок заборгованості за видатковою накладною від 15.04.2016 складає 86 000 грн. 00 коп., а видаткова накладна від 02.11.2016 зовсім не була оплачена відповідачем.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 13.04.2016 по 02.11.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 389 600 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 389 600 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору (специфікації, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2016 року по січень 2017 року у сумі 28 127 грн. 78 коп. та 3% річних за період прострочення з 28.04.2016 по 10.02.2017 у сумі 9 596 грн. 13 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано вищевказані вимоги та позивач вірно визначив період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок здійснено невірно, оскільки під час його здійснення було невірно вказано суми заборгованості. Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставина справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № РН-0000005 від 13.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп. (у товарно-транспортній накладній вказано дату отримання - 14.04.2016, а.с.21) товар підлягав оплаті в строк по 28.04.2016 включно; відповідачем товар оплачено 20.10.2016, отже, в період прострочення з 29.04.2016 по 19.10.2016 інфляційні втрати слід нараховувати в період з травня по вересень 2016 року, а їх розмір в даний період становить 2 944 грн. 64 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000006 від 15.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 29.04.2016 включно; товар оплачувався відповідачем частками в період з 20.10.2016 по 15.11.2016; в період з 02.05.2016 (дата визначена позивачем) по 19.10.2016 заборгованість складала 228 000 грн. 00 коп., а інфляційні втрати за період з червня по вересень 2016 року становлять 2 713 грн. 93 коп. ; в період з 20.10.2016 по 25.10.2016 заборгованість складала 206 000 грн. 00 коп. - інфляційні втрати в цей період не нараховуються; 26.10.2016 заборгованість складала 186 000 грн. 00 коп. - інфляційні втрати в цей період не нараховуються; в період з 27.10.2016 по 31.10.2016 заборгованість складала 166 000 грн. 00 коп. інфляційні втрати в жовтні 2016 року становлять 4 648 грн. 00 коп. ; в період з 01.11.2016 по 03.11.2016 заборгованість складала 146 000 грн. 00 коп. - інфляційні втрати в цей період не нараховуються; в період з 04.11.2016 по 13.11.2016 заборгованість складала 126 000 грн. 00 коп. - інфляційні втрати в цей період не нараховуються; 14.11.2016 заборгованість складала 106 000 грн. 00 коп. - інфляційні втрати в цей період не нараховуються; в період з 15.11.2016 по 10.02.2017 заборгованість складала 86 000 грн. 00 коп., а інфляційні втрати за період з листопада 2016 року по січень 2017 року становлять 3 307 грн. 63 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000010 від 02.11.2016 на суму 303 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 16.11.2016 включно; товар не оплачений відповідачем, отже в період з 17.11.2016 по 10.02.2017 заборгованість складала 303 600 грн. 00 коп., а інфляційні втрати за період з грудня 2016 року по січень 2017 року становлять 6 102 грн. 06 коп., а всього 19 716 грн. 26 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 19 716 грн. 26 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (як первісного так і уточненого, а.с.36,70), та встановлено, що під час його проведення позивач частково невірно визначив період нарахування 3% річних (за накладною від 13.04.2016); крім того, в уточненому розрахунку здійснено нарахування по 08.02.2017, однак позовні вимоги позивача не змінені, а в позовній заяві та первісному розрахунку позивач заявив до стягнення 3% річних за період прострочення з 28.04.2016 по 10.02.2017 у сумі 9 596 грн. 13 коп. Отже, розрахунки 3% річних, здійснені позивачем, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № РН-0000005 від 13.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп. (у товарно-транспортній накладній вказано дату отримання - 14.04.2016, а.с.21) товар підлягав оплаті в строк по 28.04.2016 включно; відповідачем товар оплачено 20.10.2016, отже, в період прострочення з 29.04.2016 по 19.10.2016 3% річних складають 3 251 грн. 80 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000006 від 15.04.2016 на суму 228 000 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 29.04.2016 включно; товар оплачувався відповідачем частками в період з 20.10.2016 по 15.11.2016; в період з 02.05.2016 (дата визначена позивачем) по 19.10.2016 заборгованість складала 228 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 3 195 грн. 74 коп. ; в період з 20.10.2016 по 25.10.2016 заборгованість складала 206 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 101 грн. 31 коп. ; 26.10.2016 заборгованість складала 186 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 15 грн. 25 коп. ; в період з 27.10.2016 по 31.10.2016 заборгованість складала 166 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 68 грн. 03 коп. ; в період з 01.11.2016 по 03.11.2016 заборгованість складала 146 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 35 грн. 90 коп. ; в період з 04.11.2016 по 13.11.2016 заборгованість складала 126 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 103 грн. 28 коп. ; 14.11.2016 заборгованість складала 106 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 8 грн. 69 коп. ; в період з 15.11.2016 по 10.02.2017 заборгованість складала 86 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період становлять 621 грн. 12 коп.;

- за видатковою накладною № РН-0000010 від 02.11.2016 на суму 303 600 грн. 00 коп. товар підлягав оплаті в строк по 16.11.2016 включно; товар не оплачений відповідачем, отже в період з 17.11.2016 по 10.02.2017 3% річних становлять 2 142 грн. 93 коп., а всього 9 544 грн. 05 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 9 544 грн. 05 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, на покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські вогнетриви" (71652, Запорізька область, Василівський район, с. Підгірне, вулиця Лісова, будинок 1; ідентифікаційний код 37467545) 389 600 грн. 00 коп. - основного боргу, 19 716 грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 9 544 грн. 05 коп. - 3% річних, 6 282 грн. 91 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2