Рішення

від 28.02.2017 по справі 910/24025/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/24025/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки,

за участю представників сторін:

від позивача - Тронь І.В. (довіреність № б/н від 09.11.2016);

від відповідача - Курінний С.Ю. (довіреність № 368 від 09.08.2016);

від третьої особи - не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (далі по тексту - позивач, поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі по тексту - відповідач, банк) про визнання недійсними договорів № 4 від 14.11.2013; № 5 від 13.03.2014; № 6 від 28.04.2014; № 7 від 29.07.2014; № 8 від 12.09.2014; № 9 від 06.10.2014; № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені правочини суперечать ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, адже цими правочинами сторони внесли зміни у зобов'язання (поруку), яке припинилось внаслідок збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя, без його відома, шляхом збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій та, відповідно, збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Провадження в справі № 910/24025/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 та призначено її розгляд на 31.01.2017.

У зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному, судове засідання 31.01.2017 з розгляду даної справи не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 розгляд справи призначено на 21.02.2017.

17.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, згідно змісту яких останній вказував, що зважаючи на те,що відповідач починаючи з 18.04.2013 не звернувся до поручителя з позовом протягом шестимісячного терміну, то з 18.10.2013 договір поруки є таким, що припинився, а відтак спірними договорами про внесення змін до договору поруки сторони вносили зміни у неіснуюче зобов'язання.

21.02.2017 у судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.02.2017 подав відзив на позовну заяву та додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, згідно змісту яких останній вказав, що: по-перше, позивач надав згоду щодо збільшення боргових зобов'язань, у тому числі й на збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій, що становить 1 рік; по-друге, позивач надав згоду на зміну умов основного зобов'язання, зокрема шляхом підписання договору № 4 про внесення змін до договору поруки в редакції від 14.11.2013, а тому договір поруки є чинним, і тому підстав для визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки фактично немає. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" (далі по тексту - третя особа), розгляд справи призначено на 28.02.2017.

В судове засідання, призначене на 28.02.2017, представники сторін з'явилися. Позивач позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові і додаткових поясненнях та просив задовольнити їх у повному обсязі. Представник відповідача позовні вимоги просив залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи у судове засідання від 28.02.2017 не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення представнику третьої особи.

У судовому засіданні 28.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, судом встановлено наступне.

31.05.2007 між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі по тексту - кредитор, ПАТ "ВТБ Банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" (далі по тексту - боржник, ТОВ "Бриклейерз") був укладений договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 23ВД (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим договором (з урахуванням змін, внесених до нього договором №11 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011).

З укладеного сторонами договору вбачається, що серед реквізитів відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" зазначений ідентифікаційний код юридичної особи - 14359319.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002037960 від 23.01.2017 за пошуком ідентифікаційного коду 14359319 в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про те, що вказаний ідентифікаційний код належить публічному акціонерному товариству ВТБ Банк . Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що правонаступником сторони договору - відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк є публічне акціонерне товариство ВТБ Банк .

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором, між банком (кредитором) та ТОВ "Фоззі" (поручитель) було укладено договір поруки № 23ВД від 31.05.2007 (далі по тексту - договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором.

У відповідності до п. 2.1. договору поруки (з урахування змін, внесених до нього договором № 1 про внесення змін до договору поруки від 10.09.2010) у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки. Так, між банком та ТОВ "Фоззі" були укладені договори № 3 від 30.11.2011, № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007.

Даними договорами були внесені зокрема такі зміни:

- договором про внесення змін № 4 від 14.11.2013, змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 18 місяців;

- договором про внесення змін № 5 від 13.03.2014, змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24 місяців;

- договором про внесення змін № 8 від 12.09.2014, змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій до 30 місяців.

Банком було направлено на адресу ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) лист-вимогу №1376/1-2 від 22.02.2013 щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якій відповідач вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Предметом розгляду даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними договорів № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 (далі по тексту - договори про внесення змін).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

В силу припису ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач стверджує, що договори про внесення змін за №№ 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 є недійсними у зв'язку із тим, що ними вносились зміни в неіснуюче зобов'язання. Зокрема, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015

Таким чином, посилання ТОВ "Фоззі" щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними та штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

В той же час, за приписами частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Сторонами у п. 5.1. договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у Поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Приписами статті 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За положеннями статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із п. 5.1. договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015 , № 6-436цс15 від 23.12.2015

Таким чином, для визначення строку дії договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із матеріалів справи вбачається, що банком на адресу ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) було надіслано лист-вимогу №1376/1-2 від 22.02.2013, яка отримана товариством 05.03.2013, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції на вказаному листі.

Відповідно до змісту листа-вимоги банк вимагав у ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) повернути кредит у повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором №11 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, кредитором на підставі п. 5.3 кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ "Бриклейерз" (позичальником) 05.03.2013 за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, позичальник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 і саме, починаючи з 18.04.2013 підлягає обрахуванню передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України № 6-170цс13 від 17.09.2014, № 6-53цс14 від 17.09.2014 та №6-2662-цс15 від 20.04.2016.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014 та №6-2662-цс15 від 20.04.2016.

З матеріалів справи вбачається та не спростовувалось ПАТ "ВТБ Банк", що у період з 18.04.2013 по 17.10.2013 банк не звертався з позовом до поручителя у судовому порядку.

Посилання ПАТ "ВТБ Банк" на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними вище правовими висновками Верховного Суду України.

Отже, оскільки починаючи з 18.04.2013 ПАТ "ВТБ Банк" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "Фоззі" (позивача), як до поручителя за договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки є таким, що припинилися.

Посилання відповідача на договір № 4 від 14.11.2013 про внесення змін до договору поруки як на підтвердження своїх доводів про те, що поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 14.05.2014 суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Договором № 4 від 14.11.2013 про внесення змін до договору поруки сторонами було внесено зміни в п. 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції: "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 14.05.2014 включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором".

Водночас, згідно пункту 1.1. кредитного договору (з урахуванням всіх змін внесених до нього) банк на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

У пункті 5.1. договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, пункт 1.2. договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

Отже, з наведених умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору № 4 строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 14.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Більше того, укладення договору № 4 ніяким чином не спростовує зміни банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 у справі № 910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі № 910/22121/13.

В супереч наведеному договори про внесення змін № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 були укладені після припинення договору поруки.

Посилання представника відповідача на невірне тлумачення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме необхідності пред'явлення саме вимоги або позовної заяви не приймаються судом до уваги з огляду на викладену раніше правову позицію Верховного Суду України у 2016 року.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи, що додаткові договори № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки № 23ВД від 31.05.2007, правовідносини за яким припинились 18.10.2013, вимоги позивача щодо визнання недійсними вказаних спірних договорів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене позовні вимоги ТОВ "Фоззі" підлягають задоволенню в повному обсязі, а договори № 4 від 14.11.2013 , № 5 від 13.03.2014 , № 6 від 28.04.2014 , № 7 від 29.07.2014 , № 8 від 12.09.2014 , № 9 від 06.10.2014 , № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки - визнанню недійсними.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір № 4 від 14.11.2013 про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

3. Визнати недійсним договір №5 від 13.03.2014 про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

4. Визнати недійсним договір № 6 від 28.04.2014 про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

5. Визнати недійсним договір № 7 від 29.07.2014 про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

6. Визнати недійсним договір № 8 від 12.09.2014 про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

7. Визнати недійсним договір № 9 від 06.10.2014, про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

8. Визнати недійсним договір № 10 від 26.11.2014, про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089).

9. Стягнути з публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі " (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Промислова, б. 5, ідентифікаційний код 25294089) 9646 (дев'ять тисяч шістсот сорок шість) грн 00 коп. судового збору.

10. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10 березня 2017 року.

Суддя Я.А. Карабань