Постанова

від 30.05.2017 по справі 910/24025/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2017 р. Справа№ 910/24025/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Давидова О.М. (дов. від 06.02.2017 р.);

від відповідача: Курінний С.Ю. (дов. № 368 від 09.08.2016 р.);

від третьої особи: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року

у справі № 910/24025/16 (суддя: Карабань Я.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі"

до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз"

про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р., а саме № 4 від 14.11.2013 р.; № 5 від 13.03.2014 р.; № 6 від 28.04.2014 р.; № 7 від 29.07.2014 р.; № 8 від 12.09.2014 р.; № 9 від 06.10.2014 р.; № 10 від 26.11.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2017 р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз".

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. у справі № 910/24025/16 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі" задоволено повністю: визнано недійсним договір № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі"; визнано недійсним договір № 5 від 13.03.2014 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі"; визнано недійсним договір № 6 від 28.04.2014 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі"; визнано недійсним договір № 7 від 29.07.2014 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі"; визнано недійсним договір № 8 від 12.09.2014 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі"; визнано недійсним договір № 9 від 06.10.2014 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі"; визнано недійсним договір № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки №23ВД від 31.05.2007 р., укладений між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі".

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що додаткові договори № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р. не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р., правовідносини за яким припинились 18.10.2013 р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. у справі № 910/24025/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що договором № 16 від 14.11.2013 р. про внесення змін до кредитного договору та договором № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки було пролонговано дію кредитного договору та договору поруки та перенесено повернення кредитної заборгованості на іншу дату, а отже підстави для подання та задоволення позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості з поручителя у ПАТ ВТБ Банк зникли, адже сторони досягли мирного врегулювання спору. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу, що уклавши договір № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки зникли підстави для пред'явлення кредитором позову до поручителя.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/24025/16.

05.05.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд апеляційну скаргу ПАТ ВТБ Банк залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. у справі № 910/24025/16 - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 р. було відкладено розгляд справи № 910/24025/16 на 30.05.2017 р.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні 30.05.2017 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.05.2007 р. між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", правонаступником якого відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002037960 від 23.01.2017р. є публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" (позичальник) був укладений кредитний договір № 23ВД (кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого (з урахуванням змін, внесених до нього договором № 16 про внесення змін до кредитного договору від 14.11.2013 р.) кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 14.05.2014 р. включно, а також сплатити плату за кредит та використати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені цим договором (том 1, а.с. 16)

Як зазначає позивач, сторони неодноразово вносили зміни до кредитного договору № 23ВД від 31.05.2007 р., в тому числі й в частині зміни розміру процентів за користування та строку користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором, між відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк , правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", (банк) та ЗАТ "Фоззі", правонаступником якого є ТОВ Фоззі відповідно до статуту ТОВ Фоззі , (поручитель) було укладено договір поруки № 23ВД від 31.05.2007 р. (договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого (в редакції договору № 1 про внесення змін до договору поруки від 10.09.2010 р.) поручитель поручається перед банком за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (позичальником) зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому (том 1, а.с. 57, 173)

За умовами п. 2.1. договору поруки (в редакції договору № 1 про внесення змін до договору поруки від 10.09.2010 р.) у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

В подальшому, сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки, а саме були укладені договори № 3 від 30.11.2011 р., № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р., якими були внесені, зокрема, такі зміни:

- договором про внесення змін № 4 від 14.11.2013 р. було внесено зміни у п. 4.2. договору поруки, а саме змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, передбачених п.п. 7.1.-7.10. кредитного договору, до 18 місяців;

- договором про внесення змін № 5 від 13.03.2014 р. було внесено зміни у п. 4.2. договору поруки, а саме змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, передбачених п.п. 7.1.-7.10. кредитного договору, до 24 місяців;

- договором про внесення змін № 8 від 12.09.2014 р. було внесено зміни у п. 4.2. договору поруки, а саме змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, передбачених п.п. 7.1.-7.10. кредитного договору, до 30 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було направлено на адресу ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) лист-вимогу №1376/1-2 від 22.02.2013 р. щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, яка отримана ТОВ "Бриклейерз" відповідно до вхідного штампу товариства 05.03.2013 р., в якій відповідач вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. (том 1, а.с. 122)

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними договорів № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що додаткові договори № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р. не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р., правовідносини за яким припинились 18.10.2013 р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією з підстав для визнання недійними договорів про внесення змін до договору поруки позивач зазначає збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015 р.

Таким чином, посилання ТОВ "Фоззі" щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом першої інстанції були правомірно відхилені через те, що збільшення строку позовної давності за договірними та штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Щодо твердження позивача про недійсність договорів про внесення змін до договору поруки у зв'язку із тим, що ними вносились зміни в неіснуюче зобов'язання, то колегія суддів зазначає наступне.

За приписами частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Сторонами у п. 5.1. договору поруки (в редакції договору № 1 про внесення змін до договору поруки від 10.09.2010 р.) було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Частинами 1, 2 ст. 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За положеннями статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із п. 5.1. договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015 р., № 6-436цс15 від 23.12.2015 р.

Отже, для визначення строку дії договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р. підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України в тій частині, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вже зазначалось, банком на адресу ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) було надіслано лист-вимогу №1376/1-2 від 22.02.2013 р., яка отримана товариством 05.03.2013 р., що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції на вказаному листі. (том 1, а.с. 122)

В зазначеному листі-вимозі банк вимагав у ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) повернути кредит у повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором №11 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011 р.) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, позивач, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України та п. 5.3. кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 09.11.2016 року у справі № 6-2251цс16.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки лист-вимога позивача отримана ТОВ "Бриклейерз" (позичальником) 05.03.2013 р., а тому, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012 р., позичальник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 р. у зв'язку з чим починаючи з 18.04.2013 р. підлягає обрахуванню передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України № 6-170цс13 від 17.09.2014 р., № 6-53цс14 від 17.09.2014 р. та №6-2662-цс15 від 20.04.2016 р.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014 р. та №6-2662-цс15 від 20.04.2016 р.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось ПАТ "ВТБ Банк" в судових засіданнях, в період з 18.04.2013 р. по 17.10.2013 р. банк не звертався з позовом до поручителя в судовому порядку.

Посилання ПАТ "ВТБ Банк" на направлення листа-вимоги № 5203-1/1-2 поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними вище правовими висновками Верховного Суду України, які є обов'язкові для виконання, відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України.

За таких обставин, оскільки починаючи з 18.04.2013 р. ПАТ "ВТБ Банк" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "Фоззі" (позивача), як до поручителя за договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 18.10.2013 р. правовідносини поруки є такими, що припинилися.

Посилання відповідача на договір № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки, як на підтвердження своїх доводів про те, що поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 14.05.2014 р., суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Договором № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки сторонами було внесено зміни в п. 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції: "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 18 000 000,00 доларів США у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 14.05.2014 р. включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 12 % процентів річних за період до 31.12.2011 р. (включно); 9,6 % річних на період з 01.01.2012 р. (включно) до 31.12.2012 р. (включно); 12 % річних на період з 01.01.2013 р. (включно) до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, або в іншому розмірі, передбаченому кредитним договором .

Водночас, згідно пункту 1.1. кредитного договору (з урахуванням всіх змін внесених до нього) банк на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 18 000 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 14.05.2014 р. включно, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

У пункті 5.1. договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 1.2. договору поруки містить лише опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

Отже, з наведених умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору № 4 до договору поруки строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 14.05.2014 р. або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Таким чином, укладення договору № 4 ніяким чином не спростовує зміни банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 р. у справі №19/72пн та від 04.09.2013 р. у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010 р.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням, про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 р. у справі № 910/11920/15 та від 23.06.2014 р. у справі № 910/22121/13.

В супереч наведеному договори про внесення змін № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 були укладені після припинення договору поруки.

Посилання представника відповідача на невірне тлумачення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме необхідності пред'явлення саме вимоги або позовної заяви не приймаються судом до уваги з огляду на викладену раніше правову позицію Верховного Суду України у 2016 року.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи, що спірні додаткові договори не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме наслідків щодо зміни умов договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р., правовідносини за яким припинились 18.10.2013 р., а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо визнання недійсними спірних додаткових договорів № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 23ВД від 31.05.2007 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/24025/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/24025/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/24025/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/24025/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко