Постанова

від 07.03.2017 по справі 910/16974/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2017 р. Справа№ 910/16974/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участі представників:

від позивача: Янко І.М. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016

у справі №910/16974/16 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українські абразиви

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи

про стягнення 70 502,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українські абразиви (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.09.2016; том 1, а.с. 41) до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи (далі, відповідач) про стягнення 70 502,08 грн., з яких: 58 065,81 грн. - основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 1400,15 грн. та пеня у розмірі 11 036,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за Договором поставки №05/05-15 від 05.05.2015 товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі №910/16974/16 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українські абразиви основний борг у розмірі 58 065,81 грн., пеню у розмірі 11 036,12 грн., інфляційні у розмірі 1 400,15 грн., судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі №910/16974/16 скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції були порушені процесуальні норми при розгляді справи, а саме прийнято рішення за відсутності його представника. Як зазначає відповідач, ухвала Господарського суду міста Києва від 16.09.2016, якою розгляд справи було призначено на 28.09.2016, була отримана його представником лише 29.09.2016, а повідомлення про призначення слухання справи на 12.10.2016 взагалі отримане не було.

Також, за твердженнями скаржника, судом не враховано, що позивачем не виконані вимоги розділу ІІ ГПК України про досудове врегулювання господарських спорів.

Крім того, апелянт наголосив на тому, що позивачем при подачі позову не були виконані вимоги частини 1 статті 56 ГПК України, якою встановлено, що позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Однак, відповідач не отримував позову та документів, якими цей позов аргументований, а тому і не зміг надати своїх заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Коршун Н.М., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Коршун Н.М., Зеленін В.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.01.2017.

У зв'язку із перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 №09-52/86/17 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., розгляд справи призначено на 07.03.2017.

07.03.2017 від представника позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 07.03.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Як зазначено у пункті 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув , адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Так, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 про призначення до розгляду апеляційної скарги у справі №910/16974/16 на 07.03.2017 була направлена на адресу відповідача, зазначену в апеляційній скарзі (04210, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 34), яка, відповідно є його юридичною адресою, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з ЄДРПОУ (том 1, а.с. 47), та була повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Враховуючи вищевикладене, у матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання , а тому колегія суддів, враховуючи предмет спору та доказове наповнення матеріалів справи, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджується матеріалами справи, 05.05.2015 між ТОВ Українські абразиви (продавець) та ТОВ Торгово-Будівельні Системи (покупець) було укладено Договір поставки №05/05-15 (далі, Договір), згідно із пунктом 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості, за цінами та в строки, зазначених в заявках, накладних, рахунках-фактурах тощо, що є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти товар і сплатити його вартість на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору розрахунки за кожну поставлену партію здійснюються на протязі 65 (шестидесяти п`яти) календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно пункту 2.3. Договору датою розрахунку вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

За умовами пункту 4.3. Договору право власності на товари виникає у покупця з моменту отримання товару.

Датою поставки товару вважається дата оформлення відповідної товарної накладної на передачу товару покупцю (пункт 4.7. Договору).

У пункті 7.1. Договору сторонами погоджено, що за невиконання пункту 2.1. договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2015 року. Якщо за один місяць до дати завершення дії договору жодна із сторін не заявить про намір його розірвати, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 10.1. Договору).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято без зауважень та заперечень товар на загальну суму 81 329,53 грн., про що свідчать видаткові накладні №УА-0003448 від 01.12.2015 на суму 40683,17 грн., №УА-0003531 від 07.12.2015 на суму 2550,84 грн., №УА-0003532 від 07.12.2015 на суму 1124,93 грн., №УА-0003643 від 14.12.2015 на суму 1456,56 грн., №УА-0003788 від 21.12.2015 на суму 1051,44 грн., №УА-0003803 від 28.12.2016 на суму 2082,24 грн., №УА-0003804 від 28.12.2015, №УА -0003805 від 28.12.2015 на суму 6051,34 грн., №УА-0003823 від 30.12.2016 на суму 869,52 грн., №УА-0000116 від 18.01.2016 на суму 1076,35 грн., №УА-0000174 від 22.01.2016 на суму 2999,16 грн., №УА-0000284 від 29.01.2016 на суму 1841,14 грн., №УА-0000285 від 29.01.2016 на суму 888,19 грн., №УА-0000286 від 29.01.2016 на суму 2601,60 грн., №УА-0000364 від 17.02.2016 на суму 3257,76 грн., №УА-0000365 від 17.02.2016 на суму 4748,62 грн., №УА-0000474 від 27.02.2016 на суму 3049,68 грн., які підписані уповноваженими особами представників сторін та завірені печатками товариств.

Проте, всупереч умовам укладеного Договору і положенням статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе за Договором №05/05-15 від 05.05.2015 зобов'язання не виконав, товар у визначений договором строк в повному обсязі не оплатив.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2016 році було оплачено отриманий товар на суму 23 263,72 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №67 від 25.02.2016, №71 від 08.03.2016, №88 від 08.04.2016, №54 від 26.05.2016, №88 від 23.06.2016.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Як уже зазначалося, пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію здійснюються на протязі 65 (шестидесяти п`яти) календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Отже, враховуючи те, що ТОВ Торгово-Будівельні Системи прийнято товар та підписано видаткові накладні на суму 81 329,53 грн. без зауважень та заперечень та з урахуванням пункту 2.1. Договору розрахунок відповідач повинен був здійснити:

№УА-0003448 від 01.12.2015 на суму 40683,17 грн. строк оплати 04.02.2016;

№УА-0003531 від 07.12.2015 на суму 2550,84 грн. строк оплати 10.02.2016;

№УА-0003532 від 07.12.2015 на суму 1124,93 грн. строк оплати 10.02.2016;

№УА-0003643 від 14.12.2015 на суму 1456,56 грн. строк оплати 17.02.2016;

№УА-0003788 від 21.12.2015 на суму 1051,44 грн. строк оплати 24.02.2016;

№УА-0003803 від 28.12.2016 на суму 2082,24 грн. строк оплати 02.03.2016;

№УА-0003804 від 28.12.2015 на суму 4996,99 грн. строк оплати 02.13.2016;

№УА -0003805 від 28.12.2015 на суму 6051,34 грн. строк оплати 02.03.2016;

№УА-0003823 від 30.12.2016 на суму 869,52 грн. строк оплати 04.03.2016;

№УА-0000116 від 18.01.2016 на суму 1076,35 грн. строк оплати 23.03.2016;

№УА-0000174 від 22.01.2016 на суму 2999,16 грн. строк оплати 27.03.2016;

№УА-0000284 від 29.01.2016 на суму 1841,14 грн. строк оплати 03.04.2016;

№УА-0000285 від 29.01.2016 на суму 888,19 грн. строк оплати 03.04.2016;

№УА-0000286 від 29.01.2016 на суму 2601,60 грн. строк оплати 03.04.2016;

№УА-0000364 від 17.02.2016 на суму 3257,76 грн. строк оплати 22.04.2016;

№УА-0000365 від 17.02.2016 на суму 4748,62 грн. строк оплати 22.04.2016;

№УА-0000474 від 27.02.2016 на суму 3049,68 грн. строк оплати 02.05.2016.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки суду щодо приймання відповідачем товарів на загальну суму 81 329,53 грн., умови спірного договору щодо строків оплати прийнятого товару, господарський суд дійшов висновку, що строк здійснення оплати настав.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів справи та бухгалтерської довідки ТОВ Українські абразиви за №16/09/16 від 16.09.2016, відповідачем не здійснено оплату отриманого товару в розмірі 58 065,81 грн.

У свою чергу, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог та на підтвердження оплати спірної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ Українські абразиви доведено та матеріалами справи підтверджено існування обов'язку у відповідача зі сплати заборгованості за Договором у розмірі 58065,81 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 11 036,12 грн. за період з 05.02.2016 по 13.09.2016.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нарахування пені є штрафною санкцією та, відповідно, окремим видом господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 7.1. Договору сторонами погоджено, що за невиконання пункту 2.1. договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

Отже, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.1. Договору, колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, враховуючи умови договору та порядок розрахунків, погоджений сторонами, дійшла до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 05.02.2016 по 13.09.2016 підлягають задоволенню повністю, а саме, в сумі 11 036,12 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1400,15 грн. інфляційних втрат.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 за №14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем при нарахуванні інфляційних не враховано умови пункту 2.1. Договору та частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, а тому нарахування інфляційних підлягає за період з 05.02.2016.

Згідно арифметично вірного розрахунку суду першої інстанції, розмір інфляційних втрат на суму 58 065,81 грн. за період заявлений з 05.02.2016 по 05.09.2016, за виключенням дат часткової оплати товару, становить 1 797,78 грн.

При цьому, позивачем до стягнення заявлено інфляційні втрати у розмірі 1400,15 грн. З урахуванням того, що ТОВ Українські абразиви заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у меншому розмірі, ніж визначено законом, а суд самостійно не може вийти за межі позовних вимог, судом першої інстанції правомірно задоволені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 1440,15 грн.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню, а саме у розмірі: 58 065,81 грн. - основний борг, 1 400,15 грн. - інфляційні втрати та 11 036,12 грн. - пеня.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Посилання скаржника на те, що позивачем не виконані вимоги розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України про досудове врегулювання господарських спорів є безпідставними, оскільки у матеріалах справи наявні докази відправки відповідачу відповідної претензії (том 1, а.с. 8-9). Крім того, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, а встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Крім того, апелянт наголосив на тому, що позивачем при подачі позову не були виконані вимоги частини 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим відповідач не отримував позову та документів, якими цей позов аргументований, а тому і не зміг надати своїх заперечень по суті позовних вимог.

Зазначені доводи є безпідставними, оскільки відповідні докази відправки відповідачу позовної заяви з доданими до неї документами наявні у матеріалах справи (том 1, а.с. 11-12). Водночас, відповідач не був позбавлений наданого йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України права знайомитися з матеріалами справи.

Твердження відповідача, що рішення було прийняте за відсутності його представника, чим порушено його процесуальні права, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач, ухвала Господарського суду міста Києва від 16.09.2016, якою розгляд справи було призначено на 28.09.2016, була отримана його представником лише 29.09.2016, а повідомлення про призначення слухання справи на 12.10.2016 взагалі отримане не було.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016 розгляд справи №910/16974/16 було призначено на 28.09.2016, запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 28.09.2016, не з'явився, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 розгляд справи №910/16974/16 було відкладено на 12.10.2016.

При цьому, необхідно зазначити, що ухвала суду про порушення провадження у справі від 16.09.2016 дійсно була отримана уповноваженою особою відповідача 29.09.2016, що підтверджується відповідним записом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

У свою чергу, зазначена обставина свідчить про те, що відповідач станом на дату судового засідання, у якому було прийнято оскаржене рішення, був обізнаний про розгляд Господарським судом міста Києва даної справи, однак, мотивованого відзиву на позовну заяву суду або контррозрахунку ціни позову так і не надав.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це їх право, а не обов'язок, справа може розглядатися без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, неявка відповідача у судове засідання у даному випадку не може бути підставою для його скасування, оскільки відповідачем у апеляційній скарзі не наведено будь-яких доказів, які б спростовували наведені у рішенні суду обставини та які відповідач міг надати суду, якщо б з'явився у судове засідання.

Водночас, судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-будівельні системи на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі №910/16974/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі №910/16974/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/16974/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко