Рішення

від 09.03.2017 по справі 183/6973/16

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6973/16

№ 2/183/864/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

09 березня 2017 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом,

встановив:

позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на фермерське господарство Олена , що розташоване на території Голубівської сільської ради в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2, померлої 30 липня 2014 року; визнати за - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного Акту на право постійного користування землею серії ДП № 000029 від 29 квітня 1994 року, в порядку спадкування за законом

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2. ОСОБА_3, згідно з прийнятим рішенням від 01 квітня 1994 року Новомосковської районної ради одержав право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради. На підставі вказаного рішення, ОСОБА_3 29 квітня 1994 року отримав Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000029. 05 грудня 1994 року Виконавчим комітетом Новомосковської районної ради зареєстрований Статут селянського (фермерського) господарства Олена , засновником і керівником якого був ОСОБА_3, а членами господарства згідно статуту - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20 травня 2003 року ОСОБА_1І помер. ОСОБА_2, як спадкоємиця першої черги за законом, звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. 11 березня 2004 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, яке складається з майнових прав, що належали засновнику селянського (фермерського) господарства Олена . Згідно з рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року та додаткового рішення від 27 грудня 2010 року до ОСОБА_2 перейшло у власність вказане фермерське господарство Олена та право користування земельною ділянкою, яка входить до складу фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 За період свого життя ОСОБА_2 не оформила належним чином правовстановлюючі документи на вказане майно. 30 липня 2014 року ОСОБА_2 померла. Після її смерті позивач звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 із заявою про намір прийняти спадщину, яка залишилась після смерті матері. 17 квітня 2015 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, яке складається з майнових прав, що належали засновнику селянського (фермерського) господарства Олена та успадковане матір'ю після смерті батька. Однак видати свідоцтво про право на спадщину за законом на фермерське господарство Олена та на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на території Голубівської сільської ради, площею 49,7 га нотаріус відмовила надавши постанову від 17 квітня 2015 року № 53/02-31 в якій зазначила, що вона не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом, у в зв'язку ненаданням необхідних для вчинення нотаріальної дії документів. Зазначив, що після смерті матері позивач продовжує діяльність Селянського (фермерського) господарства Олена . ОСОБА_5 України Про фермерське господарство визначає, що успадкування фермерського господарства здійснюється відповідно до Закону. Зазначений закон, а також установчі документи фермерського господарства Олена передбачають можливість спадкування прав його засновника та власника, а тому до спадкоємця, який прийняв спадщину переходить право на вчинення дій, пов'язаних зі зміною власника та засновника вказаного фермерського господарства.

Позивач та його представник до суду не з`явилися. Позивач надав суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, розглянувши справу за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.

Згідно з ч.1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 /а.с.11/.

ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01 квітня 1994 року № 16 одержав у постійне користування земельну ділянку площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 29 квітня 1994 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000029 /а.с.10/.

05 грудня 1994 року Виконавчим комітетом Новомосковської районної ради зареєстровано Селянське (фермерське) господарство Олена , код ЄДРПОУ 21914402. 06 листопада 2001 року Новомосковською районною Державною адміністрацією зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства Олена . У відповідності до означеного Статуту, засновником і головою СФГ Олена вказано ОСОБА_3, а членами господарства згідно статуту - ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 В Статуті визначено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником Господарства у власність, у постійне користування та надані Господарству в оренду (п.5.1).

20 травня 2003 року ОСОБА_1І помер /а.с.14/.

Як встановлено рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2010 року та додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2010 року, єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після ОСОБА_3 являється його дружина - ОСОБА_2, про що їй видане свідоцтво про право на спадщину за законом. ОСОБА_3, як засновник СФГ на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства. До складу майна селянського (фермерського) господарства Олена входить право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2. Також, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2010 року та додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2010 року визнано за ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного Акту на право серії ДП № 000029 від 29 квітня 1994 року, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, померлого 20 травня 2003 року. Визнано за ОСОБА_2 право на спадщину за законом на фермерське господарство Олена , що належало спадкодавцю ОСОБА_3, померлому 20 травня 2003 року.

Матеріали справи свідчать, що за період свого життя ОСОБА_2 не оформила належним чином правовстановлюючі документи на вказане майно /а.с.74/.

30 липня 2014 року ОСОБА_2 померла /а.с.15/.

Після смерті ОСОБА_2 позивач звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини за законом, яка залишилась після смерті ОСОБА_2І та відмову від прийняття спадщини за заповітом. Інші особи із заявами про прийняття спадщини за законом чи заповітом не зверталися. Інший спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом - ОСОБА_7 померла 11 червня 2013 року.

Постановою приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 від 17 квітня 2015 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з ненаданням необхідних для вчинення нотаріальної дії документів. Вказано, що ОСОБА_1 не надані необхідні для вчинення нотаріальної дії документи, а саме: документи які б підтверджували право власності ОСОБА_2 на фермерське господарство Олена та право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на території Голубівської сільської ради, площею 49,7 га для ведення селянського( фермерського) господарства.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання права власності на фермерське господарство, суд виходить з того, що нормами ст.23 Закону України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Нормами означеного закону визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За ст.5 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

Статтею 63 Господарського кодексу України встановлені види та організаційні форми підприємств в Україні, в тому числі - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

У відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

У відповідності до ст. 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

П. 4 ст. 35 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа (ст.4 Закону).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що право власності безпосередньо на фермерське господарство не може бути предметом спадкування, оскільки діяльність самого фермерського господарства не припиняється смертю засновника, водночас предметом спадкування є право засновника такого господарства.

У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

В зв'язку з наведеним, суд приходить до переконання, що до позивача, як спадкоємця за законом засновника фермерського господарства, який висловив бажання продовжити діяльність господарства, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження бажання інших спадкоємців продовжити діяльність господарства, повинні перейти права саме засновника зазначеного господарства, а не право власності на господарство і позов в цій частині підлягає задоволенню частково.

Розглядаючи позовні вимоги в частині права постійного користування земельною ділянкою, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В пункті 5.2. Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Так, на момент набуття спадкодавцем права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України 1991 року, у відповідності до ст. 7 якого, постійним користуванням визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності в тому числі і громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Ст.23 ЗК України 1991 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ст.ст.27 ЗК України 1991 року).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 92 чинного на момент смерті спадкодавця ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування . Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Означена норма також узгоджується із положеннями глави 16-1 чинного ЗК України, якою, крім іншого встановлено положення щодо строку користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови, який не може перевищувати 50 років.

Також, за приписами ст. 141 ЗК України смерть особи - користувача земельної ділянки, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, за діючим на момент смерті спадкодавця законодавством, не передбачено можливості передачі у постійне користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, яка перебуває у державній або комунальній власності фізичній особі.

Зокрема, нормою ч.ч.4-5 ст.102-1 чинного ЗК України визначено, що строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України без укладання договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Водночас, як зазначено вище, право постійного користування земельними ділянками у спадкодавця виникло у 2000 році - до дати набрання чинності ЗК України (який набрав чинності з 01 січня 2002 року), а рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 розділу X Перехідні положення ЗК України щодо зобов'язання громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на них.

У пункті 5.3. Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у контексті розвитку земельного законодавства, поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу .

З наведеного вбачається, що громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватись нею, і не ґрунтуються на нормах законодавства вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з гарантій, встановлених законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 21 та 64 Конституції України права громадянина є непорушними та такими, що не можуть бути відчужені, вони також не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених законом.

За приписом ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України), який дублюється у ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

ОСОБА_5 земельна ділянка передана в постійне користування фізичної особи - ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства, ОСОБА_2 набула права постійного користування на підставі судового рішення в порядку спадкування, однак не оформила належним чином спадщину у органах, що здійснюють державну реєстрацію права, позивач у відповідності до отриманої судом копії спадкової справи є спадкоємцем за законом ОСОБА_2 - право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, та до позивача, як до спадкоємця за законом перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування і позов в цій частині підлягає задоволенню частково.

За таких обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом - задовольнити частково .

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, право засновника Селянського (фермерського) господарства Олена ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлої 30 липня 2014 року.

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, право постійного користування земельною ділянкою, площею 49,7 га, розташованою на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного Акту на право постійного користування серії ДП № 000029 від 29 квітня 1994 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлої 30 липня 2014 року, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_3, померлого 20 травня 2003 року.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повний текст рішення суду складено 14 березня 2017 року.

Суддя Д.О. Парфьонов