Рішення

від 10.10.2017 по справі 183/6973/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4897/17 Справа № 183/6973/16 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4. ОСОБА_3 згідно із прийнятим рішенням від 01.04.1994 року Новомосковської районної ради одержав право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради. На підставі вказаного рішення, ОСОБА_3 29.04.1994 року отримав Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000029. 05.12.1994 року виконавчим комітетом Новомосковської районної ради зареєстрований Статут селянського (фермерського) господарства «Олена» , засновником і керівником якого був ОСОБА_3, а членами господарства згідно статуту - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 20.05.2003 року ОСОБА_3І помер. ОСОБА_4, як спадкоємиця першої черги за законом, звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. 11.03.2004 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, яке складається з майнових прав, що належали засновнику селянського (фермерського) господарства «Олена» . Згідно з рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 04.11.2010 року та додаткового рішення від 27.12.2010 року до ОСОБА_4 перейшло у власність вказане фермерське господарство «Олена» та право користування земельною ділянкою, яка входить до складу фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 За період свого життя ОСОБА_4 не оформила належним чином правовстановлюючі документи на вказане майно. 30.07.2014 року ОСОБА_4 померла. Після її смерті позивач звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 із заявою про намір прийняти спадщину, яка залишилась після смерті матері. 17.04.2015 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, яке складається з майнових прав, що належали засновнику селянського (фермерського) господарства «Олена» та успадковане матір'ю після смерті батька. Однак видати свідоцтво про право на спадщину за законом на фермерське господарство «Олена» та на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на території Голубівської сільської ради, площею 49,7 га нотаріус відмовила надавши постанову від 17.04.2015 року № 53/02-31 в якій зазначила, що вона не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом, у зв'язку ненаданням необхідних для вчинення нотаріальної дії документів. Зазначив, що після смерті матері позивач продовжує діяльність селянського (фермерського) господарства «Олена» . Оскільки, Закон України «Про фермерське господарство» визначає, що успадкування фермерського господарства здійснюється відповідно до Закону. Зазначений закон, а також установчі документи фермерського господарства «Олена» передбачають можливість спадкування прав його засновника та власника, а тому до спадкоємця, який прийняв спадщину переходить право на вчинення дій, пов'язаних зі зміною власника та засновника вказаного фермерського господарства.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на фермерське господарство «Олена» , що розташоване на території Голубівської сільської ради в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, померлої 30.07.2014 року; визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного Акту на право постійного користування землею серії ДП № 000029 від 29.04.1994 року, в порядку спадкування за законом.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.03.2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право засновника селянського (фермерського) господарства «Олена» ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої 30.07.2014 року.

Визнано за ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою, площею 49,7 га, розташованою на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного Акту на право постійного користування серії ДП № 000029 від 29.04.1994 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої 30.07.2014 року, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_3, померлого 20.05.2003 року.

В решті позову суд відмовив.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в оскаржуваній частині.

В іншій частині рішення суду не оскаржено, а тому не переглядається судом апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи знаступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Вказані вимоги ЦПК України суд першої інстанції не врахував.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.11).

ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01.04.1994 року № 16 одержав у постійне користування земельну ділянку площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 29.04.1994 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000029 (а.с.10).

05.12.1994 року виконавчим комітетом Новомосковської районної ради зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Олена» , код ЄДРПОУ 21914402. 06.11.2001 року Новомосковською районною Державною адміністрацією зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства «Олена» . У відповідності до означеного Статуту, засновником і головою СФГ «Олена» вказано ОСОБА_3, а членами господарства згідно статуту - ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 У Статуті визначено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником Господарства у власність, у постійне користування та надані Господарству в оренду (п.5.1).

20.05.2003 року ОСОБА_3 помер (а.с.14).

Як встановлено рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 року та додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.12.2010 року, єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після ОСОБА_3 є його дружина - ОСОБА_4, про що їй видане свідоцтво про право на спадщину за законом. ОСОБА_3, як засновник СФГ на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства. До складу майна селянського (фермерського) господарства «Олена» входить право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства «Олена» . Також, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 року та додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.12.2010 року визнано за ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 гектарів, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до державного Акту на право серії ДП № 000029 від 29.04.1994 року, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, померлого 20.05.2003 року. Визнано за ОСОБА_7 право на спадщину за законом на фермерське господарство «Олена» , що належало спадкодавцю ОСОБА_3, померлому 20.05.2003 року.

Матеріали справи свідчать, що за період свого життя ОСОБА_4 не оформила належним чином правовстановлюючі документи на вказане майно (а.с.74).

30.07.2014 року ОСОБА_4 померла (а.с.15).

Після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини за законом, яка залишилась після смерті ОСОБА_4І та відмову від прийняття спадщини за заповітом. Інші особи із заявами про прийняття спадщини за законом чи заповітом не зверталися. Інший спадкоємець ОСОБА_4 за заповітом - ОСОБА_8 померла 11.06.2013 року.

Постановою приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 від 17.04.2015 року позивачу ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з ненаданням необхідних для вчинення нотаріальної дії документів. Вказано, що ОСОБА_2 не надані необхідні для вчинення нотаріальної дії документи, а саме: документи які б підтверджували право власності ОСОБА_4 на фермерське господарство «Олена» та право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на території Голубівської сільської ради, площею 49,7 га для ведення селянського( фермерського) господарства .

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відпвоідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічні висновки містяться у Правовій Позиції Верховного Суду України у справі № 6-2329цс16 від 05 жовтня 2016 року.

При цьому, між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та колишнім головою СФГ Олена ОСОБА_3 або його спадкоємцем ОСОБА_4 не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Разом з тим, позивача не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

За таких обставин, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення про задоволення позову в частині вимог щодо визнання права постійного користування земельною ділянкою, неправильно застосували положення частини другої статті 407 ЦК України й частини другої статті 102-1 ЗК України та дійшов помилкового висновку про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом без укладення відповідного договору.

На підставі викладеного, ухвалене у справі судове рішення в частині визнання за позивачем в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в позові.

Оскільки, зі змісту ст..ст.12,17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належать до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, колегія вважає доводи апеляційної скарги щодо незалучення до розгляду зазначеної справи Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як розпорядника земель територіальної громади та земель державної власності, не є суттєвими для вирішення даного спору.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року,в оскаржуваній частині, підлягає скасуванню з ухваленням у зазначеній частині нового рішення, відповідно, підлягає скасуванню і ухвалене Додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2017 року .

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1212,64 грн.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,309,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області- задовольнити .

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року- скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом та ухвалити в цій частині нове рішення .

Додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2017 року- скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом - відмовити .

Стягнути з ОСОБА_2на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір в розмірі 1212,64 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

ОСОБА_9