Ухвала

від 09.03.2017 по справі 333/201/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 333/201/16 Головуючий у 1 інстанції Кулик В.Б.

Провадження № 22-ц/778/380/17 Суддя-доповідач Дзярук М.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Дзярука М.П.,

Суддів: Крилової О.В.

Трофимової Д.А.,

за участі секретаря: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України про стягнення грошової компенсації за невикористанні щорічні відпустки, компенсацію за затримку розрахунку і відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суд з позовом до Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України про стягнення грошової компенсації за невикористанні щорічні відпустки, компенсацію за затримку розрахунку і відшкодування моральної шкоди.

В позові зазначав, що він працював у Запорізькій обласній організації ТСО України з 13.05.2004 року Звільнений 05.08.2013 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією підприємства. За період роботи у підприємства перед позивачем виникла заборгованість по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 13.05.2009 року по 05.05.2012 року в кількості 175 днів. Відповідач в день звільнення не провів із позивачем повний розрахунок.

Заявою від 28.04.2016 року позивач збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 65 212 грн., заборгованість по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки в сумі 17 143 грн. 15 коп., моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Заявою від 23.09.2016 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 74 802 грн., заборгованість по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки в сумі 17 143 грн. 15 коп., моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_3 суму 16 047,01 грн. заборгованості по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки, 74 802 грн. компенсації за затримку розрахунку.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнуто з Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України в дохід Державного бюджету України суму 1 378 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Запорізька обласна організація Товариства сприяння обороні України звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання апеляційного суду з явився позивач, відповідач та його представник не з явилися, про день і час розгляду справи сповіщені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення повісток.

Відповідач та його представник звернулися з заявою про повторне відкладення слухання справи у зв'язку із зайнятістю в іншому процесі та відрядженнях. Однак їх заяви не можуть бути задоволені з тих підстав, що розгляд справи за заявами відповідача позивача уже відкладався, повторне відкладення розгляду справи призведе до необґрунтованого затягування та порушення строків розгляду справи, а також порушення прав сторін. Причини неявки є неповажними.

За вимогами ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, та своєчасний розгляд цивільних справ. Згідно з Конституцією ця мета реалізується через розгляд і вирішення цивільних справ, відповідно до вимог законодавства як щодо норм матеріального, так і процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки", регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство)(ч.1 ст. 2 ЗУ Про відпустки).

Відповідно до ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз'яснив, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України Про відпустки передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно трудової книжки ОСОБА_3 працював в Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України на посаді директора Запорізької радіотехнічної школи на підставі наказу № 109 від 13.05.2004р.

Згідно наказу №200 від 05.08.2013р. позивач був звільнений з підприємства за п.1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні позивачу належало до виплати компенсація за 175 днів невикористаної відпустки за період з 13.05.2009р. по 13.05.2010р. - 42 дні, з 13.05.2010р. по 13.05.2011р. - 42 дні, з 13.05.2011р. по 13.05.2012р. - 42 дні, з 13.05.2012р. по 13.05.2013р. - 42 дні, з 13.05.2013р. по 05.05.2013р. - 7 днів.

Належних доказів про те, що позивачеві в зазначені періоди надавалися щорічні відпустки відповідачем не надано.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідач не надав графіків надання відпусток, даних про те, що позивач письмово повідомлявся про дату початку відпустки. Не надано будь-яких доказів того, що за вказані вище періоди роботи позивач перебував у відпустці та отримував кошти за неї.

Тому відповідач повинен був виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки при звільненні. Але така виплата не була проведена.

Доводи апелянта про те, що відповідач не є належним безпідставні, спростовуються матеріалами справи. З копії трудової книжки вбачається, що роботодавцем позивача був саме відповідач. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Доводи апелянта про те, що підстава для виплати компенсації за невикористану відпустку відпала, оскільки наказ №200 від 05.08.2013р. про звільнення позивача був рішеннями судів визнаний незаконним та скасований, колегією суддів відхиляються. Так, суду не надано доказів виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а також доказів спростування інформації про наявність невикористаної відпустки позивача у кількості 175 днів. Відповідач не надав суду розрахунково-платіжних відомостей, що засвідчують виплату грошової компенсації за надані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (далі - Порядок), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування суми компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, які припадають на відпрацьований період). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Що стосується кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часові.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про відпустки" тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку, тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Проведений судом першої інстанції розрахунок компенсації за невикористану відпустку відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМ України від 08 лютого 1995 року № 100 та згідно відомостей, що містяться у матеріалах справи..

Відповідачем не було надано суду свого розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку.

Тому колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про стягнення із відповідача на користь позивача 16 047,01 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку за 175 днів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи з вимог ст. 117 КЗпП України обґрунтований є висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку 74 802,00 грн. за час затримки, оскільки такий розмір визначений позивачем та не суперечить нормам права і паралельному розрахунку, проведеному судом.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України - відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: