Постанова

від 28.11.2018 по справі 333/201/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 333/201/16-ц

провадження № 61-34971св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Запорізька обласна організація товариства сприяння обороні України,

представник відповідача - Наконечний Олексій Геннадійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року у складі судді Кулик В. Б. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України (далі - Запорізька обласна організація ТСО України) про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, компенсацію за затримку розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у Запорізькій обласній організації ТСО України з 13 травня 2004 року та був звільнений 05 серпня 2013 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією підприємства.

Вказував, що за період роботи у підприємства перед ним виникла заборгованість по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 13 травня 2009 року по 05 травня 2012 року у кількості 175 днів. Товариство у день звільнення не провело із ним повного розрахунку.

Посилався на те, що вказане завдало йому великих моральних страждань.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача: середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 74 802 грн, заборгованість по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки в сумі 17 143,15 грн, моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 рокупозов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто із Запорізької обласної організації ТСО України на користь ОСОБА_4 суму 16 047,01 грн заборгованості по грошовій компенсації за невикористані щорічні відпустки та 74 802 грн компенсації за затримку розрахунку.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав доказів того, що при звільненні ОСОБА_4 з роботи йому була виплачена компенсація за 175 днів невикористаної відпустки, тому таку компенсацію слід стягнути з товариства, а також середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України. При розрахунку вказаних сум суд керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд не знайшов підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, вважаючи ці вимоги необґрунтованими та недоведеними.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України відхилено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 рокузалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, узяв до уваги та належним чином оцінив усі наведені сторонами доводи й докази, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд вказав, що відповідач не надав графіків надання відпусток, даних про те, що позивач письмово повідомлявся про дату початку відпустки. Не надано будь-яких доказів того, що за вказаний позивачем період роботи він перебував у відпустці та отримував кошти за неї. Тому апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те, що відповідач повинен був виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки при звільненні позивача, але така виплата проведена не була.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Запорізька обласна організація ТСО України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що Запорізька обласна організація ТСО України є неналежним відповідачем у справі, оскільки позивач працював на посаді директора Запорізької радіотехнічної школи товариства сприяння обороні України, яке мало окремий баланс і самостійно вело розрахунки, зокрема і щодо податків та пенсійних внесків за робітників.

Вказує на те, що суди неправильно виконали розрахунки середнього заробітку для вирахування сум компенсацій: за невикористані дні відпустки та за затримку розрахунку при звільненні.

Вважає безпідставним стягнення з товариства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки положенням статті 117 КЗпП України встановлено, що така виплата здійснюється при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а між сторонами такий спір існував.

Суди не врахували, що позивач не надав доказів на підтвердження кількості днів невикористаної відпустки та незаконно керувалися даними наказу товариства від 05 серпня 2013 року № 200, який було скасовано судом.

Позивач судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржив.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши, що Запорізька обласна організація ТСО України не надала доказів того, що при звільненні ОСОБА_4 з роботи йому були виплачена компенсація за 175 днів невикористаної відпустки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що таку компенсацію слід стягнути з товариства, а також середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України, які суд правильно розрахував, виходячи із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Доводи касаційної скарги про те, що Запорізька обласна організація ТСО України не є належним відповідачем у цій справі, є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно вказав, що із записів з трудової книжки й наказів про прийняття на роботу та звільнення вбачається, що позивач приймався на роботу та звільнявся з роботи саме Запорізькою обласною організацією ТСО України. Запорізька радіотехнічна школа, на посаду директора якої приймався позивач, є юридичною особою, засновником якої є Запорізька обласна організація ТСО України.

Крім того, між сторонами вже розглядався судовий спір з приводу поновлення на роботі (справа № 333/6925/13-ц) і рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2013 року, де відповідачем була Запорізька обласна організація ТСО України, позивача було поновлено на посаді директора Запорізької технічної школи. Тобто преюдиційним судовим рішенням встановлено, що саме Запорізька обласна організація ТСО України є належним відповідачем у справі.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не заслуговують на увагу й доводи Запорізької обласної організації ТСО України щодо неправильності виконання розрахунку середнього заробітку для вирахування сум компенсацій: за невикористані дні відпустки та за затримку розрахунку при звільненні, оскільки проведені судом першої інстанції розрахунки відповідають положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та виконані за наданими сторонами вихідними даними. Відповідачем не було надано судам свого розрахунку та не спростовано вказаний розрахунок суду, тобто не було доведено своїх заперечень, що є процесуальним обов'язком відповідача відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що суди безпідставно стягнули з товариства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки положенням статті 117 КЗпП України встановлено, що така виплата здійснюється при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а між сторонами такий спір існував.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника .

Тобто, вказаною нормою права встановлено, що у разі вирішення судом спору про розміри належних працівнику сум на його користь, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема щодо кількості днів невикористаної позивачем відпустки, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, й правильно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та компенсацію за затримку розрахунку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк