Ухвала

від 07.03.2017 по справі 826/11343/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

"07" березня 2017 р. м.Київ № К/800/5066/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 у справі №826/11343/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства Електрогазохім доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства Електрогазохім , визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 24.07.2014 №0003052201 і №0003062201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 04.07.2014 по 10.07.2014, згідно з нормами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу ДПІ від 01.07.2014 №1210 і направлення на перевірку від 02.07.2014 №957, працівником ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ НВП Електрогазохім (ідентифікаційний код 22942814) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинам з ТОВ ВКФ Мілана (ідентифікаційний код 30523272) за період з 01.01.2011 по 30.11.2013, за результатами якої складений акт від 16.07.2014 №1715/26-53-22-01-21-22942814 про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством податку на прибуток за 2-4ий квартали 2011 року на суму 284832 00 грн. і податку на додану вартість на загальну суму 247680, 00 грн.

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення (форми Р ): №0003052201, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 371520, 00 грн., в т.ч. 247680,00 грн. - основний платіж та 123840,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0003062201, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 284832,00 грн., в т.ч. 284832,00 грн. - основний платіж.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства при відображені спірних сум податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, оскільки позивачем доведено реальність господарських операцій.

Вищий адміністративний суд України вважає висновок судів попередніх інстанцій щодо законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень таким, що зроблений без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи даний спір, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, та наявності в них обов'язкових реквізитів, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробили, а лише, перелічивши їх, обмежилися висновками про їх наявність.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишено те, що в ході розгляду спору, в тому числі і в акті перевірки, відповідач наполягав на порушенні позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку із непричетністю директора ТОВ ВКФ Мілана до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, відповідно залишили поза увагою необхідність надати правову оцінку мотивам та висновкам, на яких ґрунтується спірне донарахування.

Так, згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно із пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, перевірити фактичні дані щодо підписання, виданих спірним контрагентом податкових накладних, а також інших первинних документів, повноважними особами, відповідно встановити можливість посвідчувати ними факт придбання товарів/робіт/послуг.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили фактичні дані щодо підписання, виданих контрагентом первинних документів, повноважними особами.

Викладене у сукупності вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін Г.К.Голубєва