Рішення

від 09.03.2017 по справі 910/1177/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017Справа №910/1177/17 За позовом СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА "БАСЮКИ"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "СОУЛ-УКРАЇНА"

Про визнання договору недійсним та стягнення 72 000 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Бойко А.Д.

Басюк М.В.

від відповідача: не зявився

В судовому засіданні 09.03.2017, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

24.01.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява 1 від 23.01.2017 СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА "БАСЮКИ" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОУЛ-УКРАЇНА" (надалі - відповідач) про визнання договору недійсним та стягнення 72 000 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/1177/17, розгляд справи призначено на 08.02.2017.

08.02.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 09.03.2017.

В судове засідання, призначене на 09.03.2017, представник позивача з'явився та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 09.03.2017, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 01030 3970535 8, згідно якого 13.02.2017 представник відповідача отримав поштове відправлення Господарського суду м. Києва з ухвалою про оголошення перерви.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2016 між позивачем та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу № 00196, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу - Комбайн зернозбиральний John Deere 1188 Н4 та передати його позивачці у користування на умовах цього договору і згідно з чинним законодавством.

В цей же день позивачем було сплачено авансом, що є платежем за складання договору, 72 000 грн., що складає 10% від ціни транспортного засобу.

Не отримавши транспортний засіб, 31.10.2016 року позивач письмово звернувся до відповідача, з вимогою про відмову від договору та повернення сплачених за договором платежів.

Представником позивача повідомлено, що зазначений договір лізингу не розірваний оскільки лист позивача не містить чіткого волевиявлення щодо його розірвання. Окрім того в відповідач зазначив, що повернення сплачених коштів відбувається у відповідності до положень п. 12.1 ст. 12 договору фінансового лізингу та у строки визначені у 12.8 договору, сплачений платіж за оформлення договору поверненню не підлягає, однак кошти повернуті не були.

Позивач вважає, що укладений договір є недійним, тому що не відповідає вимогам законодавства України. На його думку умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності встановлений істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживачу.

Права позивача підтягають захисту також з тих підстав, що у відповідача відсутня відповідна ліцензія для фінансових послуг, що є грубим порушенням закону і свідчить про нікчемність такого договору. Отже правочин вчинено з порушенням норм Цивільного кодексу України, Закону України Про фінансовий лізинг , чим порушено законні права та інтереси позивача.

За таких обставин позивач просить визнати договір фінансового лізингу від 29.06.2016 № 00196 недійсним, стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 72 000 грн..

Судом встановлено, що 29.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю СОУЛ-УКРАЇНА , лізингодавцем, та Селянським (фермерським) господарством "Басюки", лізингоотримувачем, укладений договір фінансового лізингу №00196, відповідно до п. 1.1 лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем у Додатку №1 до договору предмет лізингу за вартістю предмету лізингу, яка визначається продавцем, та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених Договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України.

Згідно із п. 1.2 вищенаведеного договору предметом фінансового лізингу є міні-трактор засіб, зазначений в даній статті та у Додатку №1 до договору, а саме : Комбайн зернозбиральний John Deere 1188 Н4.

В установчій частині договору платіж за оформлення договору визначений як першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами, та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які пов'язані передачею предмету лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмету лізингу.

Пунктом 8.1 договору встановлено вартість предмету лізингу на момент укладення Договору - 720 000 грн..

На підставі наданих позивачкою розрахункових документів про оплату встановлено, що в день укладення договору 29.06.2016 року позивачкою на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений платіж за оформлення договору в розмірі 72 000 грн.

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з Додатком № 1, в яких зазначено марку/модель, комплектацію, об'єм/тип двигуна, тип КПП, привід, бажаний колір та вартість предмету лізингу.

Згідно копії листа від 29.11.2016 за № 517 ТзОВ СОУЛ-Україна на адресу позивача вбачається, оскільки лист позивача не містить чіткого волевиявлення щодо його розірвання. Окрім того в відповідач зазначив, що повернення сплачених коштів відбувається у відповідності до положень п. 12.1 ст. 12 договору фінансового лізингу та у строки визначені у 12.8 договору, сплачений платіж за оформлення договору поверненню не підлягає, однак кошти повернуті не були.

Згідно частини першої статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг , фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Несправедливі умови договору - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені у Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях Цивільного кодексу України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам чинного законодавства.

Також, у частині першій статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до положень частини другої статті 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст.215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Є. 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки Договір фінансового лізингу №00196 від 29.06.2016 року укладений між сторонами є недійсним, то сума грошових коштів, отриманих відповідачем на виконання зазначеного договору в розмірі 72 000 грн. в якості платежу за оформлення договору, є такою, що отримана без достатніх правових підстав та підлягає поверненню на користь позивача в порядку ст. 1212 ЦК України . А відтак, з відповідача ТзОВ СОУЛ-УКРАЇНА в користь позивача слід стягнути грошові кошти в сумі 72 000 гривень.

Виходячи з вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позивачем доведені ті обставини, на які вона посилався як на підстави своїх позовних вимог, тому позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Басюки" до Товариства з обмеженою відповідальністю СОУЛ-УКРАЇНА підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з наданих сторонами документів, спір між виник сторонами виник з вини відповідача-1, який не мав права укладати оспорюваний договір. У зв'язку з чим, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за доцільне стягнути з відповідача-1 на користь прокуратури судовий збір.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 00196 від 29.06.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" (02160, м. Київ, проспект Соборності, будинок 15, кімната 610, код ЄДРПОУ 40099841) та Селянським (фермерського) господарством "Басюки" (3432, Житомирська обл., Андрушівський район, село Гальчин, вулиця Фестивальна, будинок 11, код ЄДРПОУ 13580536 ).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" (02160, м. Київ, проспект Соборності, будинок 15, кімната 610, код ЄДРПОУ 40099841) на користь Селянського (фермерського) господарства "Басюки" (3432, Житомирська обл., Андрушівський район, село Гальчин, вулиця Фестивальна, будинок 11, код ЄДРПОУ 13580536 ) грошові кошти в сумі 72 000 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 3 200 грн. 00 коп.

4. Видати наказ.

5. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 15.03.2017

Суддя М.О. Лиськов