Рішення

від 06.03.2017 по справі 910/8853/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017№910/8853/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОКОМПЛЕКС ЗЕЛЕНА

ДОЛИНА

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГОРСТАЛЬ

про стягнення 135 382,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Самар В.О. за довіреністю № 4 від 09.02.17;

від відповідача: не з'явився.

вільний слухач: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОКОМПЛЕКС ЗЕЛЕНА ДОЛИНА (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГОРСТАЛЬ (далі - відповідач) про стягнення 135 382,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2016 порушено провадження у справі № 910/8853/16, її розгляд призначено на 06.06.2016 року.

02.06.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 29.06.2016 року.

24.06.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.

В судовому засіданні 29.06.2016 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 13.07.2016 року.

11.07.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, та заяву № 2097 від 06.07.2016 про зміну підстави позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 135 382,00 грн. на підставі Договору поставки від 20.04.2015 № ГРС0428.

В судовому засіданні 13.07.2016 року судом було розглянуто подану позивачем заяву про зміну підстави позову та вирішено залишити її без розгляду.

13.07.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи документу.

В судовому засіданні 13.07.2016 року суд відклав вирішення вищевказаного клопотання позивача до встановлення фактичних обставин справи та згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України оголосив перерву в судовому засіданні до 18.07.2016 року.

15.07.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 18.07.2016 року представником відповідача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/8853/16 на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/8853/16 на 15 днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.07.2016 року.

Під час розгляду спору відповідач стверджував, що він виконав взяті на себе зобов'язання та поставив позивачу товар на суму 135 382,00 грн. за Видатковою накладною №ГС-2403-01 від 24.03.2016 р.

Проте, позивач заперечив факт отримання від відповідача товару за вищевказаною Видатковою накладною, зазначивши, що відповідачем на адресу позивача було надіслано "Підтвердження до замовлення та доставки", яке було підписано менеджером з постачання ОСОБА_2 та скріплено мокрою печаткою, однак в подальшому, цей документ було трансформовано та, як наслідок, сфальсифіковано у Видаткову накладну № ГС-2403-01 від 24.03.2016р. шляхом відрізання по верхньому лівому краю документа напису "Підтвердження до замовлення та доставки" і повторного додрукування на вільному місці документу тексту "ВИДАТКОВА НАКЛАДНА № ГС-2403-01 від 24 Березня 2016 р." та в нижньому лівому куті додрукування тексту, який за формою відповідає видатковій накладній.

За таких обставин позивач стверджує, що надана відповідачем Видаткова накладна є сфальсифікованою шляхом повторного додрукування назви документа, що можливо перевірити співставленням або накладенням на світлу поверхню двох документів (підтвердження до замовлення та доставки) та оригіналом начебто видаткової накладної, яка надана відповідачем.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки "Підтвердження до замовлення та доставки", на якому знаходиться справжній підпис та печатка його організації друкувалися на лазерному принтері позивача, а додаткове додрукування здійснювалось іншим друкувальним пристроєм, за допомогою технічної експертизи документів можливо одночасно встановити факт фальсифікації документа, шляхом додаткового додрукування необхідних написів.

Оскільки в даному випадку встановлення факту поставки відповідачем товару на суму 135 382,00 грн. позивачу за видатковою накладною № ГС-2403-01 від 24.03.2016 р. потребує спеціальних знань, а в силу приписів ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, вказані обставини можуть бути встановлені виключно шляхом проведення судової експертизи, ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016 в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справі № 910/8853/16 призначено судову технічну експертизу документів, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи виготовлено у тексті Видаткової накладної № ГС-2403-01 від 24.03.2016 р. з підписом та відбитком мокрої печатки підприємства ТОВ "АГРОКОМПЛЕКС "ЗЕЛЕНА ДОЛИНА" напис "ВИДАТКОВА НАКЛАДНА № ГС-2403-01 від 24 Березня 2016 р.", напис "Всього на суму: Сто тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят дві гривні 00 копійок ПДВ: 22563,67 грн. Місце складання: м. Київ Від постачальника*

---

Директор ОСОБА_4." та напис "Отримав (ла)" одночасно з іншим текстом означеного документа, або в різні часи?

- Чи виготовлено у тексті Видаткової накладної № ГС-2403-01 від 24.03.2016 р. з підписом та відбитком мокрої печатки підприємства ТОВ "АГРОКОМПЛЕКС "ЗЕЛЕНА ДОЛИНА" напис "ВИДАТКОВА НАКЛАДНА № ГС-2403-01 від 24 Березня 2016 р.", напис "Всього на суму: Сто тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят дві гривні 00 копійок ПДВ: 22563,67 грн. Місце складання: м. Київ Від постачальника*

---

Директор ОСОБА_4." та напис "Отримав (ла)" на одному або різних принтерах (копіювальних апаратах, багатофункціональних пристроях)?

- Чи мав місце факт повторного додрукування іншим друкувальним пристроєм на документі з підписом та відбитком мокрої печатки підприємства ТОВ "АГРОКОМПЛЕКС "ЗЕЛЕНА ДОЛИНА" тексту - "Видаткова накладна № ГС-2403-01 від 24.03.2016 р.", "Всього на суму: сто тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят дві гривні 00 копійок ПДВ: 22563,67 грн. Місце складання: м. Київ Від постачальника*

---

Директор ОСОБА_4." та напис "Отримав (ла)"?

Проведення експертизи у встановлений законом строк доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, оплату витрат по проведенню експертизи покладено на позивача.

Одночасно, ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016 зупинено провадження у справі № 910/8853/16 згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України на час проведення судової експертизи.

26.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов Висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 13170/16-33 від 17.01.2017 та матеріали справи № 910/8853/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017 судом на підставі статті 79 поновлено провадження у справі, її розгляд справи призначено на 15.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 01.03.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 01.03.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 01.03.2017 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.03.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 06.03.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 06.03.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 06.03.2017 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі домовленостей між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено у спрощений спосіб договір поставки товару.

Так, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № ГС-0012601 від 22.02.2016 для оплати товару на суму 135 382,00 грн., позивач згідно з платіжними дорученнями №2666 від 24.02.2016 та №3665 від 17.03.2016 перерахував відповідачу попередню оплату на загальну суму 135 382,00 грн.

Проте, відповідач товар позивачу не поставив, отримані від нього в якості передоплати грошові кошти не повернув, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 135 382,00 грн., у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Згідно з приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що між сторонами мало місце укладення правочину з поставки у спрощений спосіб.

При цьому, суд не приймає до уваги надані сторонами копії Договорів № ГРС0428 від 20.04.2015 року, оскільки незважаючи на однакову дату укладання та номер означені договори містять в собі різні умови поставки, а доказів наявності жодного з оригіналів договорів сторонами надано не було. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити який саме договір був укладений сторонами і щодо яких умов поставки сторони досягли згоди.

Так, судом враховано, що відповідно до п. 2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено частиною 2 статті 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постановах від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15, від 05.10.2016 р. у справі № 908/451/14.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 135 382,00 грн., а надана відповідачем видаткова накладна № ГС-2403-01 від 24.03.2016 на суму 135 382,00 грн. не може бути прийнята судом в якості належного доказу поставки товару позивачу, оскільки у висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 13170/16-33 від 17.01.2017 зазначено, що для виготовлення видаткової накладної № ГС-2403-01 від 24.03.2016 була використана копія друкованого тексту, що міститься у верхній частині документу та починається словами Постачальник… і закінчується …Всього з ПДВ 135382.00… і копія тексту за змістом: Менеджер з постачання ОСОБА_2 за дов. № 207 від 16.03.16 , яка розташована у нижньому правому куті аркушу, а потім у вже існуючий документ був додрукований текст - Всього на суму: , ПДВ: 22563,67 грн. , Місце складання: м. Київ , Від постачальника*_____Директор ОСОБА_4. , Отримав (ла) ___ , тобто даний документ виготовлений шляхом монтажу з використанням різних знакосинтезуючих пристроїв в різний період часу, в якому підписи у графі Від постачальника*___ від імені директора ОСОБА_4 та у графі Отримав (ла) ___ від імені менеджера з постачання ОСОБА_2, за довіреністю № 207 від 16.03.16, виконані рукописно пастою кулькової ручки (ручок), а відтиски печаток від імені ТОВ ГОРСТАЛЬ та ТОВ ЗЕЛЕНА ДОЛИНА № 2 нанесені рельєфними кліше печаток.

Надана відповідачем Довіреність позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей № 207 від 16.03.2016, без надання відповідних первинних документів, сама по собі не є належним доказом поставки позивачу та отримання останнім товару на суму 135 382,00 грн.

Посилання відповідача на реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної на спірну господарську операцію згідно Квитанції № 1 визнаються судом неспроможними, оскільки податкова накладна є документом податкової звітності, а тому, за умови відсутності передбачених законом первинних документів не є належними та допустимими докази здійснення позивачем поставки спірної продукції відповідачу.

Також, не є належними доказами в підтвердження факту поставки продукції позивачу надані відповідачем Акт № ОУ-0000126 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 24.03.2016, складений між відповідачем та перевізником ФОП ОСОБА_7 та товарно-транспортна накладна № ГС-0001054 від 24.03.2016, оскільки вони не містять відомостей про отримання товару на суму 135 382,00 грн. позивачем.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за товар, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг в сумі 135 382,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГОРСТАЛЬ (01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 6; код ЄДРПОУ 39229958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОКОМПЛЕКС ЗЕЛЕНА ДОЛИНА (24200, Вінницька область, Томашпільський район, селище міського типу Томашпіль, вулиця Івана Богуна, будинок 4; код ЄДРПОУ 32721857) 135 382 (сто тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу та 2 030 (дві тисячі тридцять) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.03.2017.

Суддя М.Є. Літвінова