Постанова

від 07.03.2017 по справі 910/19658/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2017 р. Справа№ 910/19658/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача : Герасименко Є.С. - представник;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2016

у справі № 910/19658/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (Республіка Польща)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна"

про повернення лізингового обладнання

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" про повернення лізингового обладнання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після розірвання Лізингового контракту №1/07/2014 від 04.07.2014 та підписання Акту про припинення контракту від 16.12.2015 у термін, встановлений в даному акті, обладнання, передане позивачем згідно з Лізинговим контрактом №1/07/2014 від 04.07.2014, не повернув.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 позовні вимоги Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" про повернення лізингового обладнання задоволено повністю.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" повернути Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. обладнання, передане у лізинг за лізинговим контрактом №1/07/2014 від 04.07.2014 - печатну лінію Polytype BDM 501, 1994 року випуску, серійний номер 31501' 1523/4 №2527, балансовою вартістю на день підписання контракту 39 600 Євро.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" на користь Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. 594 Євро - витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати, провадження у справі припинити у зв'язку з непідсудністю спору господарським судам України, у разі неприйняття рішення про припинення провадження у справі, відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" у справі №910/19658/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.03.2017.

06.03.2017 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

06.03.2017 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні а рішення суду першої інстанції залишити без змін, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначеному на 07.03.2017, представник позивача надала пояснення по суті спору, та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна", рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 07.03.2017, повноважні представники відповідача не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

ТОВ "Коверіс Рігід Україна" в своєму клопотанні про відкладення розгляду справи зазначає, що немає змоги з об'єктивних причин забезпечити явку свого представника в судове засідання, проте жодним чином не арґументує та не надає доказів в чому ж полягає ця причина в розумінні статтей 33, 34 ГПК України.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain)") від 07.07.1989).

Дослідивши клопотання відповідача про відкладення розгляду справ, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки представником не надано належних та допустимих доказів неможливості представника бути присутнім у судовому засіданні, крім того, відповідач не позбавлений права у відповідності до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України направити у судове засідання іншого повноважного представника.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, участь представника відповідача, що не з'явився, у судове засіданні 07.03.2017, судом обов'язковою не визнавалась, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" (лізингоодержувач) укладено 04.07.2014 Лізинговий контракт №1/07/2014.

Згідно із пунктом 1 § 1 Контракту лізингодавець зобов'язався передати в лізинг лізингоодержувачу печатну лінію Polytype BDM 501, 1994 року випуску, серійний номер 31501' 1523/4 №2527, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти у лізинг зазначене обладнання.

Відповідно до пункту 3 § 1 Контракту балансова вартість обладнання на день підписання контракту складає 39 600 Євро.

Параграфом 2 Контракту визначено, що обладнання повинно бути отримано в порядку та строк, оговорений сторонами окремо, на підставі акту приймання-передачі. Лізингоодержувач зобов'язаний нести усі витрати та збори, пов'язані з передачею обладнання, яке передається у лізинг на митну територію України. Транспортування обладнання на територію вантажоодержувача проводиться за рахунок вантажоодержувача на умовах FСА Семіновіче, Польща, відповідно до INCOTERMS 2010.

З наявної в матеріалах справи, копії Акту прийому-передачі обладнання до Лізингового контракту № 1/07/2014, вбачається, що 09.07.2014 відповідач отримав від позивача обладнання.

За умовами пункту 1 § 6 Контракту він може бути розірваний будь-якою із сторін не раніше ніж через шість місяців після повідомлення, наданого в письмовій формі в кінці місяця.

З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2015 Позивачем було направлено Відповідачу повідомлення (про розірвання Лізингового контракту в односторонньому порядку Лізингодавцем через шість місяців з моменту (з наступного дня) надання цього повідомлення у письмовій формі Лізингоодержувачу. Дане повідомлення було, отримано Генеральним директором відповідача 15.12.2015, про що свідчить відповідний напис на повідомленні.

16.12.2015 сторонами Контракту підписано акт про припинення лізингового контракту та повернення обладнання.

Згідно із пунктом 2 Акту про припинення контракту лізинговий контракт є розірваним з 16.06.2016, тобто через шість місяців з моменту підписання цього акту.

Відповідно до пункта 3 Акту про припинення контракту лізингодавцем було проведено огляд обладнання а підписавши ций Акт сторони підтвердили, що обладнання знаходиться в належному технічно справному стані, повністю придатному для використання відповідно до технічних вимог і параметрів, вказаних у керівництві (посібнику). Стан обладнання відображено у протоколі інспекції від 15.12.2015.

Пунктом 4.2. Акту про припинення контракту визначено, що лізингоодержувач 16.06.2016 зобов'язаний повернути лізингодавцю обладнання, одержане за Лізинговим контрактом, в належному стані з дотриманням умов повернення, ідентичних умовам Лізингового контакту з урахуванням умов Акту про припинення контракту.

Відповідно до п. 4.5 Акту про припинення контракту у випадку неповернення обладнання в належному стані лізингоодержувачем у добровільному порядку до 16.07.2016 лізингодавець має право на захист своїх прав, зокрема шляхом звернення до суду з вимогами про повернення обладнання лізингоодержувачем або будь-якою іншою особою, у фактичному володінні якої перебуває обладнання.

Позивач повідомленням TND 4/15/07 від 15.07.2016 повторно повідомив відповідача про необхідність повернення обладнання у зв'язку з розірванням Лізингового контракту.

Статтею 124 ГПК України визначено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, серед іншого, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність).

Відповідно до п. 2 §9 Контракту спори, що можуть виникнути за даним контрактом, будуть вирішуватися судом, що знаходиться за місцезнаходження лізингодавця. Проте, у разі подання позову про відшкодування лізингодавцем, лізингодавець має право вибору між судами юрисдикції за місцезнаходженням лізингодавця або місцезнаходженням лізингоодержувача.

Пунктом 6 Акту про припинення контракту визначено, що будь-які спори, які можуть виникнути по даному Акту у зв'язку з поверненням обладнання та/або стягнення грошових коштів з лізингоодержувача, будуть вирішуватись загальним судом, розташованим за місцезнаходженням лізингодавця у Республіці Польща - Катовіце, в цивільній справі з використанням процесуального закону розгляду справ Республіки Польща. Однак, у випадку подання позову лізингодавцем лізингодавець має право вибору між вказаним вище судом юрисдикції Республіки Польща за місцезнаходженням лізингодавця або судом в Україні по місцезнаходженню лізингоодержувача у місті Києві з використанням процесуального закону України для розгляду господарських справ. (а.с.32).

Згідно із пунктом 1 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Відповідно до п. 2 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 передбачено, що у справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Таким чином спір у даній справі підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача в Господарському суді міста Києва.

Конституцією України а саме статтею 9 визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із частиною 3 статті 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 1 § 9 Лізингового контракту визначено, що контракт буде регулюватися законодавством Республіки Польща.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу Республіки Польща (далі - ЦК Республіки Польща) він регулює цивільно-правові відносини між фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 353 ЦК Республіки Польща зобов'язання полягає у тому, що кредитор може вимагати від боржника виконання певного обов'язку, а боржник повинен такий обов'язок виконати. Виконання обов'язку може полягати у виконанні або утриманні від виконання певних дій.

Статтею 353-1 ЦК Республіки Польща визначено, що сторони, які укладають договір, можуть започаткувати правові відносини на власний розсуд, тільки щоб його зміст не суперечив змісту (природі) таких відносин, закону і принципам суспільного життя.

Боржник повинен виконати свої зобов'язання, відповідно до їхнього змісту та у спосіб, який відповідає суспільно-господарській меті та принципам суспільного життя, а якщо у цій області діють також певні звичаї, тоді також у спосіб, який би відповідав цим звичаям (ст. 354 ЦК Республіки Польща).

Положеннями статтей 471, 474, 476 ЦК Республіки Польща регулюються наслідки невиконання зобов'язань, відповідно до яких боржник зобов'язаний компенсувати збитки, понесені внаслідок невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань, якщо тільки це невиконання або неналежне виконання не були наслідком обставин, за які боржник не несе відповідальності. Боржник є відповідальним як за власні дії чи бездіяльність, так і за бездіяльність осіб, за допомогою яких він виконує зобов'язання, а також осіб, яким він доручає виконання зобов'язань. Вище приведене положення також застосовується у випадку, коли зобов'язання виконує законний представник боржника. Боржник є таким, що затримує виконання зобов'язання, коли не виконує його вчасно, а якщо термін не було визначено, то коли не виконує зобов'язання негайно, після отримання вимоги кредитора.

Відповідно до параграфу 1 статті 693 ЦК Республіки Польща за договором оренди наймодавець зобов'язується передати наймачеві майно у користування і отримання прибутку на певний строк або безстроково, а наймач зобов'язується сплачувати наймодавцеві встановлену оплату. Параграфом 2 цієї статті в свою чергу, визначено, що плата за користування майном може вноситися у грошовій формі або полягати у виконанні іншого роду зобов'язань.

Згідно із ст. 696 ЦК Республіки Польща наймач повинен реалізовувати свої права згідно з вимогами належного господарювання і не може змінювати призначення предмету оренди без згоди наймодавця.

Статтею 705 ЦК Республіки Польща передбачено, що після закінчення дії договору оренди, наймач повинен, якщо не було підписано договору про інше, повернути предмет оренди в такому стані, в якому він повинен знаходитися, згідно з положеннями про виконання оренди.

В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем обладнання на виконання умов Акту про припинення контракту у термін, встановлений в даному акті, наявність обов'язку щодо повернення отриманого від позивача за Контрактом не спростовано, в зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу обладнання, передане у лізинг за Лізинговим контрактом №1/07/2014 від 04.07.2014 року - печатну лінію Polytype BDM 501, 1994 року випуску, серійний номер 31501' 1523/4 №2527 балансовою вартістю на день підписання контракту 39 600 Євро.

Що стосується тверджень відповідача, що керівник ТОВ "Коверіс Рігід Україна" - Стіпахно І.І. не мав повноважень на укладення та підписання від імені товариства Акту про припинення лізингового контракту і повернення обладнання та отримання повідомлення про припинення лізингового контракту, вони є безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 10 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Пунктом 11.7. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" (затвердженого загальними зборами учасників товариства, протокол №26-052014 від 26.05.2014) визначено, що генеральний директор товариства без довіреності виконує дії від імені товариства, представляє його інтереси в державних і судових органах, фінансових установах, перед іншими юридичними та фізичними особами, оформляє усі документи, необхідні для забезпечення діяльності товариства, без довіреності представляє інтереси товариства та вчиняє від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної цим Статутом, має право підписувати договори та здійснювати юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, свідчити документи і платіжні доручення товариства, відкривати і закривати рахунки.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.12.2016 вбачається, що на момент одержання повідомлення про розірвання контракту 15.12.2015 та підписання акту про припинення лізингового контракту від 16.12.2015 керівником та підписантом ТОВ "Коверіс Рігід Україна" зазначено Стіпахна І.І.

Згідно із пунктом 3 Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову (п. 4 ч. 1 ст. 55 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання ТОВ "Коверіс Рігід Україна" повернути Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. обладнання, передане у лізинг за лізинговим контрактом №1/07/2014 від 04.07.2014 підлягають задоволенню.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 у справі № 910/19658/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/19658/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська