Рішення

від 14.01.2010 по справі 2-258/10

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 2-258/10

Номер провадження -

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2010 року Кіровський райсуд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді Шилової Л.М.

при секретарях Ільченко І.В., Козіній Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" про стягнення боргу по заробітній сплаті, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача 14 000 грн. боргу по заробітній платі. На обґрунтування вимог вказав, що відповідач ОСОБА_2 "Провімі Дніпропетровськ", у якого він працює на посаді менеджера, не виплатив йому заробітну плату за період з грудня 2008 року по березень 2009 року, борг по заробітній платі становить 14000 грн. із розрахунку середнього заробітку щомісячно по 3500 грн.

29 липня 2009 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3.П. подав зміни до позову, згідно яких просив скасувати наказ №34/лс від 16 грудня 2008 року про звільнення позивача з роботи по п.4 ст.40 КЗпП України, поновити позивача на роботі на посаді менеджера у ОСОБА_2 "Провімі Дніпропетровськ" та стягнути із даного товариства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. На обґрунтування вимог вказано, що із заперечень представника відповідача, отриманих представником позивача 23 липня 2009 року, позивачу стало відомо, що його було звільнено з роботи за наказом №34/лс від 16 грудня 2008 року по п. 4 ст.40 КЗПпП України за прогули на роботі без поважних причин. Позивач, який працював менеджером, мав постійне місце роботи в м. Кіровограді, проте, по характеру роботи постійно пересувався по Кіровоградській області у пошуках клієнтів по розповсюдженню продукції товариства, а відтак не мав конкретно визначеного робочого місця. Вказаними обставинами скористався відповідач та безпідставно звільнив позивача з роботи на прогули на роботі. Відповідачем порушені вимоги ст.147 КЗпП України, оскільки застосував до позивача звільнення як найсуворіше дисциплінарне стягнення та не відібрав у нього пояснень до застосування дисциплінарного стягнення, (а.с.55-56 зміни до позову).

06 жовтня 2009 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3.П. подав зміни до позову, згідно яких позивач просив скасувати наказ №34/лс від 16 грудня 2008 року про звільнення позивача з роботи по п.4 ст.40 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді менеджера у ОСОБА_2 "Провімі Дніпропетровськ" та стягнути із даного товариства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, залишивши первісні позовні вимоги без зміни, (.а.с.77 зміни до позову).

Представник відповідача позов не визнав та просив у їх задоволенні відмовити, подавши письмові заперечення проти позову. Зокрема, на обґрунтування своїх доводів представник відповідача у своїх письмових запереченнях та поясненнях в судовому засіданні вказано на наступне. У ОСОБА_2 "Провімі Дніпропетровськ" позивач працював менеджером з 1 листопада 2006 року, з 25 листопада по 12 грудня 2008 року він перебував у черговій відпустці, після завершення відпустки до роботи не приступив, не вийшовши на роботу 15 грудня 2008 року, при цьому ніяких виправдувальних документів

-2-не мав, а тому за наказом №34/лс від 16 грудня 2008 року з роботи був звільнений по п.4 ст.40 КЗпП України за прогули на роботі без поважних причин з 15 грудня 2008 року. Невиходом на роботу після відпустки, позивач порушив свої посадові обов'язки, визначені п.1.4, 2.4, п.З, п.6.2, пб.З. п.7, п.П, п.15, п.16 Інструкції з прийому товару на складі, згідно яких позивач зобов'язаний був бути особисто присутнім на складі свого регіону в момент отримання товару та підписання відповідних документів. Проте, позивач 15 грудня 2008 року не був присутнім при отриманні співробітниками на складі у м. Кіровограді продукції. Про відсутність позивача на роботі у вказаний день було складено відповідний акт комісією у складі генерального директора ОСОБА_4, комерційного директора ОСОБА_5, менеджера ОСОБА_6, комірника ОСОБА_7 Позивачу також неодноразово пропонувалось надати пояснення з приводу відсутності на роботі, проте він не з'явився, пояснень не надав, а лише відреагував своєю заявою, яку 19 грудня 2008 року передав через працівника складу у м. Кіровограді, оформлену ні бити 12 грудня 2008 року, і якою просив передати йому його трудову книжку через менеджера зі збуту ОСОБА_6

Наказ про звільнення та лист з проханням з'явитись за одержанням трудової книжки 30.12.2008 року був направлений позивачу поштою цінним листом, які були повернуті товариству поштою з відміткою пошти повертається за закінченням строку зберігання . Представник відповідача посилався і на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і саме за цієї обставини позивачу має бути відмовлено в поновленні на роботі, оскільки, позивач відмовився отримати на пошті, адресований йому за його місцем проживання, наказ про звільнення, тобто без поважної причини пропустив строк звернення до суду у справі про звільнення. З огляду на казане звільнення позивача з роботи є обґрунтованим та законним, (а.с.14-15, 59-61, 87-90 письмові заперечення.

Судом встановлені наступні факти.

Позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" з 01 листопада 2006 року на посаді менеджера зі збуту, будучи прийнятим на роботу за наказом №5/лс від 01.11.2006 року, згідно якого основним місцем роботи було визначено м. Кіровоград та оклад -1500 грн. щомісячно, (а.с.16 - наказ про прийняття на роботу). Наявність посади менеджера зі збуту у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" підтверджується даними штатного розпису на 2008 рік (а.с 104,105 - штатний розпис).

Згідно наказу №30/лс від 03.11.2008 року позивач перебував у відпустці з 25.11.2008 року по 12.12.2008 року (а.с. 102 - наказ).

З роботи позивач був звільнений з 15 грудня 2008 року за наказом № 34лс від 16 грудня 2008 року по п.4 ст.40 КЗпП за невихід на роботу з 15 грудня 2008 року без поважних причин, (а.с. 18- наказ про звільнення).

Проте, відповідач звільнив позивача з роботи без законних підстав та з грубим порушенням чинного законодавства про працю. Висновок суду грунтується на наступному.

У відповідності до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваним власником або уповноваженим ним органом за прогул на роботі ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідачем не було надано суду достовірних та безперечних доказів на підтвердження того, що позивач здійснив прогул на роботі без поважних причин 15 грудня 2008 року.

У судовому засіданні із пояснень сторін судом було встановлено, що позивач не мав робочого місця як такого. Позивач, займаючи посаду менеджера із збуту, мав постійно пересуватись у пошуках клієнтів по розповсюдженню продукції товариства, а відтак конкретне робоче місце позивача відповідачем не визначено. З огляду на вказане, безпідставними є посилання представника відповідача про обов'язкову присутність

\

-3-позивача на складі товариства в м. Кіровограді 15 грудня 2008 року в момент отримання товару та підписання відповідних документів щодо прийому товару, оскільки у нього не має підстав стверджувати, що саме склад є робочим місцем позивача.

Недоречними є посилання представника відповідача на порушення позивачем вимог інструкцій, що регламентують його трудові обов'язки, зокрема в тій частині що він зобов'язаний був бути особисто присутнім на складі свого регіону в момент отримання товару та підписання відповідних документів щодо прийому товару, у своїх доводах щодо здійснення позивачем прогулу. Із наданих представником відповідача ОСОБА_8 інструкції управляючого регіоном від 02 березня 2007 року та Інструкції по прийманню товару на складі від 02 березня 2007 року вбачається, що вони хоч і доведені позивачу під особистий розпис, проте, представником відповідача не було надано доказів на підтвердження того, що позивач також працював на посаді управляючого регіону і що виконання обов'язків за вказаною посадою для нього були обов'язковими (а.с 62, 63 Інструкції). З огляду на вказане судом також не може бути прийнятим до уваги як належний доказ акт від 15 грудня 2008 року за підписами генерального товариства -ОСОБА_4, комерційного директора ОСОБА_5, менеджера зі збуту ОСОБА_6, комірника ОСОБА_7 про відсутність позивача на роботі 15 грудня 2008 року на складі при розвантаженні товару, оскільки є недоведеним обов'язкове перебування позивач на складі як на робочому місці.

Відповідачем не були спростовані доводи позивача про виконання ним трудових обов'язків 15 грудня 2008 року пов'язаних із відшуканням потенційних клієнтів споживачів продукції товариства.

При звільненні позивача з роботи відповідач не дотримався вимог ч. 1ст. 149 КзпП України, згідно яких мав до застосування дисциплінарного стягнення зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Відповідачем не було надано достовірних та безперечних доказів щодо того, що позивачу запропоновано було надати письмові пояснення щодо причин його відсутності на роботі 15 грудня 2008 року. Представник відповідача на підтвердження своїх доводів проте, що позивачу пропонувалось надати пояснення з причини відсутності на роботі, посилався на свідчення свідків ОСОБА_6 - менеджера зі збуту, ОСОБА_9 - генерального директора, які у судовому засіданні стверджували, що вони з метою з'ясування вказаних обставин намагались відшукати позивача, були у нього в цей день в дома, телефонували йому, проте з ним так і не зустрілись, а відтак вочевидь являється доведеним є те, що позивачу не було запропоновано надати пояснення і пояснення нього фактично не відбирались.

Окрім того, суд не може прийняти до уваги свідчення вказаних свідків як безперечний доказ на підтвердження доводів представника відповідача про здійснення позивачем прогулу на роботі та відібрання у нього пояснення з причин відсутності на роботі, оскільки вказані особи являються прямо заінтересованими особами у звільненні позивача з роботи: свідок ОСОБА_9, будучи директором товариства, вочевидь є зацікавленим в такому звільнення в силу своєї посади керівника, свідок ОСОБА_6 -зайняв посаду позивача у день його звільнення. Те, що свідок ОСОБА_6 15 грудня 2008 року був прийнятий на роботу на посаду менеджера зі збуту підтвердив свідок ОСОБА_6 та підтверджується наказом №33/лс від 15.12.2008 року (а.с 101 - наказ).

Відповідачем при звільненні позивача з роботи не було дотримано вимог ч.2 ст.149 КзпП України, оскільки застосував до позивача найсуворіше дисциплінарне стягнення - звільнення, при цьому не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок і попередню роботу позивача у товаритсві.

З вимогами про скасування наказу про звільнення та із заявою про звільнення, що мало місце 15 грудня 2008 року, позивач фактично звернувся до суду 04.08.2009 року, тобто по сплину місячного терміну передбаченого ст.233 КЗпП України. Проте вказаний строк позивач не пропустив, оскільки він фактично дізнався про наявність наказу про

-4-його звільнення роботи через свого представника, який 23 липня 2009 року в суді отримав письмові заперечення відповідача, в яких малось посилання на наказ №34лс від 16 грудня 2008 року щодо його звільнення з роботи.

У судовому засіданні позивач стверджував, що йому нічого не було відомо про направлення відповідачем йому рекомендованої кореспонденції поштою, в тому числі і про направлення наказу про звільнення з роботи, та нічого не було відомо про наявність такої кореспонденції на пошті, при тому що кореспонденції від відповідача поштою ніяк не очікував, оскільки вони користувались електронною поштою.

Посилання представника відповідача на те, що саме з вини позивача, який відмовився від отримання поштової кореспонденції, якою йому надсилався наказ про звільнення, позивачу не було вручено наказ про звільнення, не узгоджується із вимогами ч.З ст.149 КЗпП України, згідно якої саме власник або уповноважений ним орган зобов'язаний оголосити працівникові під розпис наказ про застосоване дисциплінарне стягнення. Окрім того, представником відповідача не було доведено той факт, що позивачу поштою надсилались чи вручались повідомлення про необхідність отримання рекомендованої поштової кореспонденції, а відтак його доводи проте, що позивач навмисне відмовся від отримання вказаної кореспонденції, в тому числі і кореспонденції з наказом про звільнення, суд знаходить не переконливими. Також суд знаходить необгрунтованими доводи представника відповідача проте, що позивач уже 19 грудня 2008 року знав про своє звільнення, оскільки у цей день через працівника складу у м. Кіровограді передав власнику заяву про передачу йому його трудову книжку через менеджера зі збуту ОСОБА_6 Проте, заява, на яку посилається представник відповідача, фактично датована позивачем 12 грудня 2008 року, а відтак 12 грудня 2008 року позивач іще не міг знати про своє звільнення з роботи за наказом від 16 грудня 2008 року. З огляду на вказане суд не вбачає підстав для відмовлення позивачу в позові щодо поновлення за пропуском строку, передбаченого ст.233 КЗпП України. (а.с 86 -заява). Доведеним є те, що відповідач допустив звільнення позивача з роботи без законних підстав, а тому відповідно ч.І, ч.2 ст.235 КзпП України позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 28853 грн.76 коп. за 272 днів прогулу із розрахунку 106.08 грн., наказ про звільнення підлягає скасуванню.

Обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу: (2205.06 грн. заробітна плата за 23 робочих днів у жовтні 2008 року + 1932 грн.20 коп. за 16 робочих днів у листопаді 2008 року) : (23+16)= 106 грн. 08 коп. х 272 = 28853 грн. 76 коп. (ах. 129-130 відомості про заробітну плату).

Данні про реквізити поточного рахунку відповідача у банківській установі та юридичну адресу: Дніпропетровськ, вул.20-річчя Перемоги,26, ЄДРПОУ 34655870, поточний рахунок 26000050206846 в КБ Приватбанк м. Дніпропетровськ (а.с.ЗЗ довідка).

У відповідності до п.4 ч.І ст.367 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі підлягає до негайного виконання.

На день звільнення відповідач позивачу заборгував - 771 грн. 20 коп. .заробітної плати за грудень 2008 року, яку відповідач за власною ініціативою позивачу фактично виплатив 30 червня 2009 року у м. Кіровограді шляхом поштового переказу, (а.с.29 -довідка про заробітну плату, а.с 31 - поштовий переказ).

Факт отримання грошей в розмірі 771 грн.20 коп. позивачем визнано. З огляду на вказане не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення боргу по заробітній платі, що мав місце станом на 15 грудня 2008 року. Не підлягають задоволенню вимоги позивача і про стягнення з відповідача боргу по заробітній платі з 15 грудня 2008 року по березень 2009 року з огляду на припиненням трудового договору з ним по ініціативі відповідача.

Вказані факти відповідають правовідносинам сторін, що регулюються трудовим законодавством та дають підстави для часткового задоволення позову.

-5-Відповідно до ст.88 ЦПК України суду стягує з відповідача в доход держави 288 грн. 54 коп. судового збору, 120 грн. витрат з інформаційно-технічного розгляду справи.

Керуючись ст.149, ст.233, ст.234, ст. 235 КзпП України, ст. 88, ст. 213-ст.215, п.4 ч.І ст.237 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Провімі

Дніпропетровськ", наказ № 34лс від 16 грудня 2008 року про звільнення

ОСОБА_1 з роботи по п.4 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 поновити на роботі в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" на посаді менеджера по збуту з 15 грудня 2008 року.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі

Дніпропетровськ" ( юридична адреса м. Дніпропетровськ, вул..20-річчя Перемоги,26 , ЄДРПОУ 34655870, поточний рахунок 26000050206846 в КБ Приватбанк м. Дніпропетровськ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28853 грн. 76 коп., в доход держави 288 грн. 54 коп. судового збору, 120 грн. витрат з інформаційно-технічного розгляду справи.

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" про стягнення боргу по заробітній платі відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає до негайного виконання. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

З повним рішенням сторни можуть ознайомитись із 19 січня 2010 року

Суддя Кіровського Л. М. Шилова

районного суду

м.Кіровограда