Рішення

від 15.03.2017 по справі 758/14453/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-1295 Головуючий у 1-й інстанції - Шаховніна М.О.

Єдиний унікальний № 758/14453/15-ц Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

ЛевенцяБ.Б.

секретар Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Додух Ольги Олексіївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Технолоджі Компані" на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Технолоджі Компані" про визнання незаконними наказів, визнання незаконним звільнення, зміну формулювання причин звільнення,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Технолоджі Компані" про визнання незаконними наказів, визнання незаконним звільнення, зміну формулювання причин звільнення.

Суд визнав незаконними наказ №29 від 8 вересня 2015 року щодо відсторонення ОСОБА_4 від виконання службових обов'язків та наказ №34 від 19 жовтня 2015 року щодо оголошення ОСОБА_4 догани.

Суд зобов'язав ТОВ "Інтер Технолоджі Компані" змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_4, вказавши причину звільнення: "звільнено за власним бажанням ч.1 ст.38 КЗпП України".

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ТОВ "Інтер Технолоджі Компані" через свого представника, Додух О.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т.2, а.с.104-108).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника ТОВ Інтер технолоджі компані , ДодухО.О., яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити; представника позивача, ОСОБА_5, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити задовольнити частково з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

З 1 серпня 2005 року ОСОБА_4 працював на посаді генерального директора ТОВ Інтер технолоджі компані , наказ № 6 від 30.07.2005.

Наказом №29 від 8 вересня 2015 року позивач був відсторонений від виконання своїх службових обов'язків у зв'язку з проведенням службового розслідування.

Оскільки такого випадку як проведення службового розслідування ст.46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акту, який би надав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника на період проведення службового розслідування відповідачем не зазначено, відсутнє відповідне посилання на нормативно-правовий документ, який би передбачав можливість такого відсторонення, і у наказі від 8 вересня 2015 року №29, районний суд прийшов до висновку, що цей наказ є незаконним.

Відповідно до складених актів про відсутність ОСОБА_4 на роботі останній був відсутній на роботі без поважних причин протягом робочого часу з 9 год. до 18 год.: 14 вересня 2015 року; 15 вересня 2015 року; 16 вересня 2015 року; 23 вересня 2015 року;12 жовтня 2015 року; 13 жовтня 2015 року; 21-22 жовтня 2015 року; 28-30 жовтня 2015 року.

Наказом №34 від 19 жовтня 2015 року ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладене дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неетичну поведінку в офісі, неналежне виконання/невиконання своїх функціональних обов'язків по управлінню і розвитку фірми, завдання своїми умисними діями шкоди функціональності та роботі фірми та її працівникам, а також порушення трудової дисципліни, що проявилося у систематичному запізненні на роботу та відсутності на робочому місці у робочий час більше 3 годин, а також кількох прогулів.

Стороною відповідача не доведено невиконання позивачем покладених на нього посадових обов'язків, не надано доказів того, що при виконанні позивачем своїх обов'язків мав місце дисциплінарний проступок, функціональності роботи фірми та її працівникам. Також у наказі зазначено проступки, які були вчинені протягом 2014-2015 років - до липня 2015 року, а наказ про оголошення догани було видано у жовтні 2015 року, тобто з порушенням строків застосування дисциплінарного стягнення, визначених ст.148 КЗпП України. Крім того, в наказі від 19 жовтня 2015 року зазначено ряд проступків без визначення часу їх скоєння, що перешкоджає суду перевірити дотримання роботодавцем строків застосування дисциплінарного стягнення.

За таких обставин районний суд прийшов до висновку, що наказ №34 від 19 жовтня 2015 року про оголошення ОСОБА_4 догани є незаконним і необґрунтованим.

Наказом №37 від 30 жовтня 2015 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогули.

Оскільки наказом №34 від 19 жовтня 2015 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді догани за неетичну поведінку в офісі, неналежне виконання/невиконання своїх функціональних обов'язків по управлінню і розвитку фірми, завдання своїми умисними діями шкоди функціональності та роботі фірми та її працівникам, а також порушення трудової дисципліни, що проявилося у систематичному запізненні на роботу та відсутності на робочому місці у робочий час більше 3 годин, а також кількох прогулів (8 годин), а наказом №37 від 30 жовтня 2015 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, суд прийшов до висновку, що відповідачем у порушення вимог ст. 147 КЗпП України до позивача було застосовано два види стягнення за одне і те ж порушення трудової дисципліни - догана і звільнення.

Ураховуючи ті обставини, що в обов'язки позивача входили переговори та зустрічі з клієнтами поза межами офісу, що акти про відсутність позивача на роботі було складено в період, коли позивача було відсторонено від роботи, що акти про відсутність на роботі, які були надіслані позивачу, відрізняються від актів про відсутність на роботі, наданих суду, районний суд прийшов до висновку, що не вбачається вини позивача щодо відсутності його на робочому місці, а тому він не може бути звільнений за прогул.

За таких обставин, ураховуючи, що позивач повідомляв у серпні 2015 року про своє бажання звільнитися за власним бажанням, районний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 має право на зміну формулювання причини звільнення у наказі від 30 жовтня 2015 року зі звільнений за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України на звільнений за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України .

Підстав для застосування позовної давності у спорі районним судом не встановлено.

За правилами ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений встановлений трудовим законодавством тримісячний строк звернення до суду, а районний суд безпідставно не застосував у спорі позовну давність, про застосування якої було заявлено відповідачем, відхиляються апеляційним судом як безпідставні з огляду на таке.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У даному випадку з матеріалів справи убачається, що про існування наказу №29 від 08.09.2015 про відсторонення від виконання службових обов'язків ОСОБА_4 дізнався 20.09.2015 з електронного листа. Про існування наказу №34 від 19.10.2015 позивач дізнався 31.10.2015. Наказ про звільнення №37 від 30.10.2015 року позивач отримав 09.11.2015 (т.1, а.с.21-22). Позов про поданий до суду 14 грудня 2015 року (т.1, а.с.1-3), тобто в межах встановленого трудовим законодавством тримісячного строку.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу №29 від 8 вересня 2015 року про відсторонення ОСОБА_4 від виконання службових обов'язків та про визнання незаконним наказу №34 від 19 жовтня 2015 року про застосування до ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у вигляді догани, оскільки, по-перше, доводів на спростування висновків районного суду в цій частині по суті оспорюваних наказів апеляційна скарга відповідача не містить; по-друге, підстав для виходу за межі апеляційної скарги відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не вбачає.

Водночас, доводи апеляційної скарги відповідача про невідповідність обставинам справи висновків районного суду щодо незаконності звільнення позивача за прогул та відсутності правових підстав для зміни формулювання причин звільнення приймаються апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, зміну формулювання причин звільнення з огляду на таке.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки районного суду про те, що відповідачем у порушення вимог ст. 147 КЗпП України до позивача було застосовано два види стягнення за одне і те ж порушення трудової дисципліни - догана і звільнення, а також, що не вбачається вини позивача у відсутності його на робочому місці, а тому він не може бути звільнений за прогул , не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Судом невірно застосовано до спірних правовідносин положення КЗпП України та невірно витлумачено роз'яснення п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів щодо можливості зміни формулювання причин звільнення судом.

Згідно з вимогами трудового законодавства України працівники зобов'язані своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни. Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. (ст. ст. 139, 142, 147 КЗпП України).

Відповідно до положень ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Висновок районного суду про те, що відповідачем у порушення вимог ст. 147 КЗпП України до позивача було застосовано два види стягнення - догана і звільнення за одне і те ж порушення трудової дисципліни - вчинення прогулу, є необґрунтованим, оскільки районним судом не враховано, що після видання роботодавцем наказу №34 від 19 жовтня 2015 року про застосування до ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у вигляді догани були складені акти про відсутність позивача на роботі: 21-22 жовтня 2015 року з 9 до 18 год. (т.1, а.с.18,64-65); 28 жовтня 2015 року з 9 до 17 год. (т.1, а.с.115); 29 жовтня 2015 року з 9 до 18 год. (а.с.66); 30 жовтня 2015 року з 9 до 16 год. (т.1, а.с.116).

Висновки районного суду про те, що вини позивача щодо відсутності його на робочому місці не вбачається, оскільки в обов'язки позивача входили переговори та зустрічі з клієнтами поза межами офісу, акти про відсутність позивача на роботі було складено в період, коли позивача було відсторонено від роботи, акти про відсутність на роботі, які були надіслані позивачу, відрізняються від актів про відсутність на роботі, наданих суду , також не можуть бути визнані апеляційним судом обґрунтованими з огляду на наступне.

У даному конкретному випадку матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці в означені дні. Той факт, що акт про відсутність на роботі 21-22 жовтня 2015 року, який був надісланий позивачу роботодавцем (т.1, а.с.18), відрізняється від актів про відсутність на роботі в ці дні, наданих суду (т.1, а.с.64-64), в частині переліку осіб, які склали цей акт, жодним чином не спростовує відомостей самих актів щодо відсутності позивача на роботі, зокрема 21-22 жовтня 2015 року в період з 9.00 до 18.00 без поважних причин.

Відомості наданих відповідачем актів про відсутність позивача на роботі у встановленому законом порядку ОСОБА_4 не спростовані. Навпаки, ці відомості підтверджуються відомостями наданого відповідачем табелю обліку використання робочого часу за жовтень 2015 року (т.1, а.с.61).

Доводи позивача про те, що форма табеля не відповідає Типовій формі Табеля обліку використання робочого часу №П-5, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року №489, оскільки в графі явки та неявки за числами місяця зроблена позначка Пр замість НЗ , відхиляються апеляційним судом як безпідставні з огляду на те, що зміст позначки не змінює її суть щодо відсутності працівника на роботі.

Доводи позивача про те, що звільнення проведене з порушенням процедури, оскільки від ОСОБА_4 не були відібрані пояснення щодо причин відсутності на роботі, також відхиляються апеляційним судом з огляду на наявність у матеріалах справи листа роботодавця до позивача про надання пояснень щодо причин відсутності на роботі (т.1, а.с.72). Під час апеляційного розгляду представник ТОВ Інтер технолоджі компані пояснила, що пропозиції надати пояснення щодо причин відсутності на роботі направлялись позивачу електронною поштою та sms -повідомленнями.

Доказів того, що в означені дні ОСОБА_4 фактично був присутній на роботі, однак не міг виконувати свої посадові обов'язки унаслідок незаконного відсторонення від роботи, позивачем також не надано.

Доказів того, що в означені дні унаслідок виробничої необхідності ОСОБА_4 фактично виконував свої посадові обов'язки поза межами офісу, позивачем також не надано.

Всі наявні у розпорядженні суду письмові докази щодо відряджень позивача стосуються періоду до жовтня 2015 року (т.1, а.с.188-223) і свідчать про те, що ОСОБА_4 був обізнаний про порядок вибуття у відрядження.

З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогули відсутні.

Оскільки обставинам, які стали підставою для звільнення - прогул, у наказі дана правильна юридична кваліфікація - звільнення згідно з п.4 ст.40 КЗпП України, за прогули, підстав для зміни формулювання причин звільнення суд не вбачає.

Указані обставини, ураховуючи положення ст.309 ЦПК, дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, зміну формулювання причин звільнення та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.303, 307-309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Додух Ольги Олексіївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Технолоджі Компані" задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, зміну формулювання причин звільнення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Б.Б. Левенець