Постанова

від 23.01.2019 по справі 758/14453/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 758/14453/15-ц

провадження № 61-20115св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер Технолоджі Компані , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Технолоджі Компані (далі - ТОВ Інтер Технолоджі Компані ) про визнання незаконними наказів, визнання дій незаконними, зміну формулювання причин звільнення.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 2005 року він працював на посаді генерального директора ТОВ Інтер Технолоджі Компані .

Зазначив, що наказом від 08 вересня 2015 року його було відсторонено від виконання своїх службових обов'язків, а наказом від 19 жовтня 2015 року його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неетичну поведінку в офісі, неналежне виконання/невиконання своїх функціональних обов'язків по управлінню і розвитку фірми, завдання своїми умисними діями шкоди функціональності та роботі фірми та її працівникам, а також порушення трудової дисципліни, що проявилося у систематичному запізненні на роботу та відсутності на робочому місці у робочий час більше 3 годин, а також кількох прогулів (8 годин). Наказом від 30 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули.

Вважає своє звільнення незаконними, оскільки у ТОВ Інтер Технолоджі Компані немає фактичних даних на підтвердження того, що він систематично не виконував службові обов'язки. Зазначає, що він завжди працював сумлінно і професійно, виконував, покладені на нього трудовим договором обов'язки, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати незаконними накази: від 08 вересня 2015 року про відсторонення від виконання службових обов'язків; від 19 жовтня 2015 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани; визнати незаконними дії відповідача щодо його безпідставного звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; зобов'язати ТОВ Інтер Технолоджі Компані змінити формулювання причин звільнення із звільнений за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на звільнений за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України .

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ від 08 вересня 2015 року щодо відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків.

Визнано незаконним наказ від 19 жовтня 2015 щодо оголошення ОСОБА_1 догани.

Зобов'язано ТОВ Інтер Технолоджі Компані змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, вказавши причину звільнення: звільнено за власним бажанням частина перша статті 38 КЗпП України .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у порушення вимог статті 147 КЗпП України до позивача застосував два види стягнення за одне і теж порушення трудової дисципліни - догана і звільнення. Крім того, позивач усно повідомляв директора товариства про своє бажання звільниться за власним бажанням, тому підлягає зміні формулювання причини звільнення у наказі.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним звільнення з роботи відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули, зміну формулювання причин звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, мотивоване тим, що відповідач не надав належних доказів того, що при виконанні позивачем своїх обов'язків мав місце дисциплінарний проступок, тому працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності поважних причин та відсутності вини ОСОБА_1

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у робочі дні без поважних причин і при його звільненні відповідачем було дотримано норми трудового законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не були досліджені в повному обсязі всі обставини, які підтверджують поважність причин відсутності позивача на робочому місці 21 - 22 жовтня 2015 року, адже ним за усною домовленістю з директором товариства проводились переговори та зустрічі з клієнтами поза межами офісу. При цьому, зазначав, що Правил внутрішнього трудового розпорядку у товаристві не існувало. Крім того, відповідач, у порушення вимог трудового законодавства, відібрав пояснення від позивача вже після оголошення догани.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ Інтер Технолоджі Компані зазначає, що позивач був відсутній на роботі 21 - 22 жовтня 2015 року, відсутні докази перебування позивача у відрядженні у цей період, немає доказів виконання позивачем трудових обов'язків поза межами офісу у ці дні, не наведено жодних інших поважних причин відсутності позивача на роботі.

При цьому, позивач мав право надати свої пояснення щодо звільнення, однак, цим правом не скористався . Крім того, у матеріалах справи відсутня заява позивача про звільнення за власним бажанням чи хоча б якісь докази її існування, направлення відповідачу тощо. Цей факт є самостійною підставою для відмови у позові в частині зміни формулювання причини звільнення на за власним бажанням .

08 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Апеляційний суд встановив, що з 01 серпня 2005 року ОСОБА_1 працював на посаді генерального директора ТОВ Інтер Технолоджі Компані згідно з наказом від 30 липня 2005 року.

Відповідно до наказу від 08 вересня 2015 року позивач був відсторонений від виконання своїх службових обов'язків у зв'язку з проведенням службового розслідування, про який ОСОБА_1 дізнався 20 вересня 2015 року з електронного листа.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, відсторонення особи від роботи можливе за наявності передбачених законодавством обставин, які прямо вказані в нормативно-правовому акті.

Отже, апеляційний суд установив, що у зазначеній нормі права відсутня така підстава для відсторонення від роботи як проведення службового розслідування. Тому, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині позовних вимог про наявність правових підстав для визнання незаконним цього наказу від 08 вересня 2015 року про відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків.

При цьому, згідно з наказом від 19 жовтня 2015 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неетичну поведінку в офісі, неналежне виконання/невиконання своїх функціональних обов'язків по управлінню і розвитку фірми, завдання своїми умисними діями шкоди функціональності та роботі фірми та її працівникам, а також порушення трудової дисципліни, що проявилося у систематичному запізненні на роботу та відсутності на робочому місці у робочий час більше 3 годин, а також кількох прогулів (8 годин), про який позивач дізнався 31 жовтня 2015 року.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин.

Установлено, що ТОВ Інтер Технолоджі Компані як роботодавець не довів невиконання позивачем покладених на нього посадових обов'язків, не надав доказів того, що при виконанні позивачем своїх обов'язків мав місце дисциплінарний проступок, не зазначив, які дії позивача призвели до завдання шкоди функціональності роботі фірми та її працівникам.

Апеляційний суд, погодився з висновками місцевого суду в цій частині позовних вимог про визнання незаконним наказу від 19 жовтня 2015 року про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, виходив з того, що у наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідач не конкретизував, які саме порушення він допустив, не визначив час їх скоєння, що перешкоджає суду визначити дотримання роботодавцем строків застосування дисциплінарного стягнення.

Вказані висновки апеляційного суду в цій частині є обгрунтованими.

Крім того, установлено, що директором ТОВ Інтер Технолоджі Компані Докієнко С. О. 21 - 22 жовтня 2015 року було складено акти про відсутність ОСОБА_1 21 - 22 жовтня 2015 року відповідно на роботі без поважних причин протягом робочого часу з 09 год. до 18 год. Та досліджено табель обліку використання робочого часу за жовтень 2015 рік.

З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, факт відсутності позивача на робочому місці у наведений період під час робочого дня, підтверджено відповідно до табелю обліку використання робочого часу за жовтень 2015 рік, позивач був відсутній на роботі 21 - 22 жовтня 2015 року протягом робочого часу з 09 год. до 18 год.

Установлено, що на підставі вищевказаних порушень вимог трудового законодавства, наказом від 30 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули.

Листом від 30 жовтня 2015 року вказаний наказ було надіслано позивачу на адреси місця реєстрації, проживання та за адресою місця роботи за сумісництвом, який ОСОБА_1 отримав 09 листопада 2015 року.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки.

Установлено, що відомості наданих відповідачем актів про відсутність позивача на роботі у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не спростовані.

Отже, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 21 - 22 жовтня 2015 року, матеріалами справи підтверджується та встановлений факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у робочі дні без поважних причин.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у спірний період він сумлінно виконував свої повноваження, однак унаслідок виробничої необхідності він виконував свої посадові обов'язки поза межами офісу, обґрунтовано не взято до уваги апеляційним судом, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цього.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що перед притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності не було витребувано письмове пояснення, спростовується матеріалами справи та встановленими на їх підставі обставинами апеляційним судом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з актом про відмову дати письмове пояснення від 13 жовтня 2015 року, генеральний директор ОСОБА_1 на вимогу директора товариства відмовився надати письмове пояснення стосовно відсутності його на роботі.

Відповідно до акта про відмову ставити підпис в ознайомленні з наказом від 13 жовтня 2015 року, генеральному директору ОСОБА_1 усно було доведено зміст наказу про винесення догани та виплати заробітної плати, проте позивач відмовився ставити підпис про ознайомлення з цим наказом.

Отже, перед вирішенням питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відповідач виконав вимоги частини першої статті 149 КЗпП України.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх на підставі доказів, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, апеляційний суд з урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення частини позовних вимог про визнання незаконним звільнення з роботи відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули та зміну формулювання причин звільнення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд апеляційної інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, то рішення суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому це рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська