Рішення

від 16.03.2017 по справі 910/22681/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2017Справа №910/22681/16

За позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва

До Громадської організації Грузинсько-Український культурно-мистецький центр

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація

Про стягнення 23 738,43 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Фернега І.В. представник за довіреністю

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації Грузинсько-Український культурно-мистецький центр (далі - відповідач) про стягнення 23 738,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.16. порушено провадження у справі № 910/22681/16, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (далі - третя особа); розгляд справи призначено на 12.01.17.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 12.01.17. представників учасників судового процесу розгляд справи було відкладено на 02.02.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.17. розгляд справи було відкладено на 21.02.17.

06.02.17. третя особа через відділ діловодства суду подала заяву, в якій вказує на те, що в повному обсязі підтримує позовні вимоги та просить суд розгляд справи проводити без участі її повноважного представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.17. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

21.02.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву, в якій Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва здійснено деталізацію пред'явленої до стягнення суми 23 738,43 грн., а саме, позивач вказує на те, що вона складається з 22 299,01 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів та 1 439,42 грн. пені.

Судом встановлено, що матеріально-правова вимога викладена у позові та підстави позову залишились незмінними, а тому розгляд справи здійснюється щодо вимог заявлених у позові з урахуванням зазначеної заяви.

В судовому засіданні 21.02.17. було оголошено перерву до 09.03.17.

09.03.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано додаткові письмові пояснення по справі.

09.03.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 09.03.17. було оголошено перерву до 16.03.17.

Стосовно клопотання відповідача, викладеного в письмовому відзиві на позовну заяву, в якому Громадська організація Грузинсько-Український культурно-мистецький центр просить суд допитати в судовому засіданні свідка - президента відповідача, суд відзначає, що таке клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Клопотання взагалі не обґрунтовано; в господарському судочинстві відсутній інститут свідків; при цьому, наявні норми ст. 30ГПК України Участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів , за приписами якої в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. При цьому, Громадська організація Грузинсько-Український культурно-мистецький центр є учасником судового процесу в даній справі (відповідачем).

В судовому засіданні 16.03.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 16.03.17. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Третя особа в судове засідання 16.03.17. не з'явилась.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/22681/16.

В судовому засіданні 16.03.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.06.13. між третьою особою (далі - Орендодавець), відповідачем (далі - Орендар) та позивачем (перейменовано з Комунального підприємства Печерського району міста Києва Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району міста Києва в Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва ) (далі - Підприємство) підписано Договір оренди № 15/602 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1), Орендодавець на підставі протоколу № 3 від 03.06.13. засідання постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.06.13. № 326 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 13,4 кв.м на першому поверсі, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, Печерський узвіз, 19.

На виконання на умов Договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі Об'єкту оренди від 13.06.13.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 Договору з 13.06.13. по 11.06.16.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.16. у справі № 910/4328/16 встановлено, що Договір є припиненим, та виселено Громадську організацію "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" з приміщення загальною площею 13,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Печерський узвіз, будинок 19.

Обставини, встановлені у справі № 910/4328/16, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.16. у справі № 910/4328/16, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/4328/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/22681/16, не можуть йому суперечити.

Відповідно до п. 3.1 Договору, за користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.11. № 34/6250 і становить 97,01 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 1300,00 грн. Крім орендної плати Орендар сплачує компенсацію витрат Підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований Об'єкт оренди, яка за червень 2013 року складає 150,65 грн. на місяць. Разом 1450,65 грн., ПДВ 290,13 грн. Загальна сума до сплати становить 1 740,78 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 3.2 Договору).

Положеннями п. 3.4 Договору сторонами погоджено, що додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.5 Договору, орендні платежі сплачуються Орендарем на рахунок Підприємства починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендних платежів є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві.

Згідно з п. 3.6 Договору, орендні платежі сплачуються Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Зобов'язання Орендаря по сплаті орендних платежів забезпечуються у вигляді авансової плати в розмірі не менше ніж орендна плата, компенсація витрат підприємства за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору. Підприємство зараховує авансовий платіж як орендні платежі за останні два місяці строку дії договору оренди, індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідності до Методики розрахунку орендної плати (п. 3.9 Договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендних платежів за період з листопада 2015 року по 25.08.16. (дата акту державного виконавця про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.16. у справі № 910/4328/16).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 4.2 Договору встановлено обов'язок Орендаря вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендних платежів в терміни, визначені Договором, не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві до матеріалів справи не надав.

За наданими до матеріалів справи доказами судом встановлено, що розмір орендних платежів (орендна плата, компенсація витрат Підприємства за користування земельною ділянкою, ПДВ) за період з листопада 2015 по 25.08.16. за Договором становить:

- за листопад 2015 року 2 999,21 грн.

- за грудень 2015 року 3053,72 грн.

- за січень 2016 року 3073,19 грн.

- за лютий 2016 року 3098,39 грн.

- за березень 2016 року 2813,84 грн.

- за квітень 2016 року 2760,85 грн.

- за травень 2016 року 2799,95 грн.

- за червень 2016 року 2799,95 грн.

- за липень 2016 року 2799,95 грн.

- за серпень 2016 року (по 25.08.16.) 2258,03 грн. (2799,95 грн. мінус коригування в розмірі 541,92 грн.), а всього 28 457,08 грн.

З них відповідачем 30.08.16. було оплачено 6260,85 грн.

При цьому, твердження відповідача про те, що позивачем було в односторонньому порядку збільшено розмір орендної плати за Договором, не відповідають дійсності, оскільки до орендних платежів входить як орендна плата так і компенсація витрат Підприємства за користування земельною ділянкою , на якій розташований Об'єкт оренди, та, як відзначалось судом, за умовами Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці, та додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем порушено передбачений порядок досудового врегулювання спору, а позовна заява підлягала поверненню на підставі п. 7 ст. 63 ГПК країни, суд відзначає наступне.

Приписи п. 7 ч. 1 ст. 63 ГПК України було виключено з Господарського процесуального кодексу України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів від 23.06.05.

Звернення позивача до відповідача з претензією є правом, а не обов'язком останнього, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.02. наголошено на наступному. Зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене вище в сукупності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 22 196,23 грн. (28 457,08 грн. - 6260,85 грн.) орендних платежів за Договором за пред'явлений до стягнення період. Орендні платежі в розмірі 102,78 грн. пред'явлено до стягнення безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 6.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 439,42 грн. - пені.

Відповідно до п. 6.2 Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені з врахуванням того, що позивач нараховує пеню на орендні платежі за листопад-липень 2016 року по 31.07.16.

За перерахунком суду розмір пені за вказаний період становить 1 509,63 грн. Проте, позивачем пред'явлено до стягнення суму меншу, а саме, 1 439,42 грн. - пені, з огляду на що пеня в розмірі 1 439,42 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, відповідачем не подано суду жодних належних доказів та обґрунтувань підстав для зменшення пені.

Також суд відзначає, що зменшення розміру неустойки у виняткових випадках є правом, а не обов'язком суду.

В письмовому відзиві на позовну заяву відповідач в прохальній частині просить суд продовжити строк дії Договору та здійснити перерахунок вартості оренди з врахуванням ремонту Об'єкта оренди. Тобто, відповідачем фактично пред'явлено позовні вимоги до відповідача, які мають бути предметом окремого спору, або повинні були бути пред'явлені відповідачем як зустрічні, за умови наявності відповідних на те правових підстав та дотримання приписів ст. 60 ГПК України. Отже, відповідач не позбавлений права звернутись з окремим позовом до суду з відповідними вимогами до належного відповідача.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадської організації Грузинсько-Український культурно-мистецький центр (01001, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 19, оф. 103; ідентифікаційний код 37771195) на користь Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва (01021, м. Київ, пров. Івана Мар'яненка, 7; ідентифікаційний код 35692211) 22 196 (двадцять дві тисячі сто дев'яносто шість) грн. 23 коп. - заборгованості зі сплати орендних платежів, 1 439 (одну тисячу чотириста тридцять дев'ять) грн. 42 коп. - пені, 1 372 (одну тисячу триста сімдесят дві) грн. 03 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.17.

Суддя Т.М. Ващенко