Постанова

від 18.09.2017 по справі 910/22681/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2017 р. Справа№ 910/22681/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Куксова В.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.09.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Громадської організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 (повне рішення складено 17.03.2017)

у справі №910/22681/16 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва"

до Громадської організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація

про стягнення 23 738,43 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Громадської організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" суму - 22196,23 грн. - заборгованості зі сплати орендних платежів, 1439,42 грн. - пені, 1372, 03 грн. - судового збору. В іншій частині в позові відмовити.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Громадська організація "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М. поновлено Громадській організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/22681/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.07.2017, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, для розгляду справи №910/22681/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Куксов В.В. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

Представники позивача приймали участь у судовому засіданні від 02.08.2017 та 18.09.2017, в яких надавали свої пояснення, заперечували проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 - без змін.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні від 18.09.2017, в якому надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Представники третьої особи участь в судових засіданнях не приймали, своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 22 ГПК України не скористались. Про день та час розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з'явились в судове засідання, були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третьої особи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.06.2013 між третьою особою (далі - орендодавець), відповідачем (далі - орендар) та позивачем (перейменовано з Комунального підприємства Печерського району міста Києва "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району міста Києва" в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва") (далі - підприємство) укладено договір оренди №15/602 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 та п. 2.1 договору орендодавець на підставі протоколу № 3 від 03.06.13 засідання постійно діючої конкурсної комісії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.06.13. № 326 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 13,4 кв.м на першому поверсі, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, Печерський узвіз, 19.

Строк дії договору з 13.06.13. по 11.06.16 (п. 9.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.11. № 34/6250 і становить 97,01 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 1300,00 грн. Крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, яка за червень 2013 року складає 150,65 грн. на місяць. Разом 1450,65 грн., ПДВ 290,13 грн. Загальна сума до сплати становить 1 740,78 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

Положеннями п. 3.4 договору сторонами погоджено, що додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно з п. 3.5 договору, орендні платежі сплачуються орендарем на рахунок підприємства починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендних платежів є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що орендні платежі сплачуються орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Зобов'язання орендаря по сплаті орендних платежів забезпечуються у вигляді авансової плати в розмірі не менше ніж орендна плата, компенсація витрат підприємства за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання договору. Підприємство зараховує авансовий платіж як орендні платежі за останні два місяці строку дії договору оренди, індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідності до Методики розрахунку орендної плати (п. 3.9 Договору).

На виконання на умов договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди від 13.06.13.

У грудні 2016 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" про стягнення 23 738,43 грн.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Громадська організація "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказане кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Нормами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Тобто, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що за своє правовою природою договір №15/602 від 13.06.2013 є договором оренди.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ст. 2 та ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, п. 4.2 договору встановлено обов'язок орендаря вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендних платежів в терміни, визначені договором, не виконав, доказів повної оплати заборгованості не надав, що підтверджується відсутністю вказаних доказів в матеріалах справи.

Так, за наданими до матеріалів справи доказами вбачається, що розмір орендних платежів (орендна плата, компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою, ПДВ) за період з листопада 2015 по серпень 2016 року за договором становить: за листопад 2015 року - 2999,21 грн.; за грудень 2015 року - 3053,72 грн.; за січень 2016 року - 3073,19 грн.; за лютий 2016 року - 3098,39 грн.; за березень 2016 року - 2813,84 грн.; за квітень 2016 року - 2760,85 грн.; за травень 2016 року - 2799,95 грн.; за червень 2016 року - 2799,95 грн.; за липень 2016 року - 2799,95 грн.; за серпень 2016 року (по 25.08.16.) - 2258,03 грн. (2799,95 грн. мінус коригування в розмірі 541,92 грн.). Всього на суму - 28 457,08 грн., з яких відповідачем було оплачено лише 6260,85 грн.

Твердження відповідача, на які він посилається в апеляційній скарзі щодо збільшення позивачем розміру орендної плати в односторонньому порядку, не приймається судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці. В свою чергу, згідно з п. 3.9 договору зобов'язання орендаря по сплаті орендних платежів забезпечуються у вигляді авансової плати в розмірі не менше ніж орендна плата, компенсація витрат підприємства за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання договору. Підприємство зараховує авансовий платіж як орендні платежі за останні два місяці строку дії договору оренди, індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідності до Методики розрахунку орендної плати.

Таким чином, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці, та додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою. Крім того судом першої інстанції вірно зазначено, що до орендних платежів входить як орендна плата так і компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.

Також, апелянт зазначає, що позивачем порушено передбачений порядок досудового врегулювання спору, тому суд першої інстанції повинен був повернути позовну заяву без розгляду на підставі п. 7 ст. 63 ГПК країни.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що п. 7 ч. 1 ст. 63 ГПК України виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" № 2705-IV (2705-15) від 23.06.2005.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що звернення позивача до відповідача з претензією є правом, а не обов'язком останнього, оскільки встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.2002.

Також відповідач просив звернути суд апеляційної інстанції увагу, що при розрахунку орендної плати необхідно враховувати також те, що Громадською організацію "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" було проведено ремонт орендованого нежитлового приміщення площею 13.4 кв.м. на першому поверсі, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, Печерський узвіз, 19. Однак, зазначене спростовується наступним.

Відповідно до ст. 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Так, п. 3.8. договору оренди № 15/602 від 13.06.2013 вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входять до складу орендної плати та сплачуються орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з підприємством або організаціями, що надають такі послуги.

В свою чергу, згідно з п. 3.7 за клопотанням орендаря відповідним рішенням орендодавця на період виконання капітального ремонту чи переобладнання об'єкта оренди орендарю може бути надана пільгова орендна плата, яка не повинна бути менше витрат підприємства на утримання об'єкта оренди. У такому випадку вносяться зміни до договору оренди.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем (орендарем) таке клопотання не подавалось, відповідне рішення позивачем не виносилось, а тому в силу п. 3.8. договору вартість витрат на ремонт покладається на орендаря.

На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 22 196,23 грн. (28 457,08 грн. - 6260,85 грн.) орендних платежів за договором, а в частині заборгованості у розмірі 102,78 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд, на підставі п. 6.2 договору, стягнути з відповідача на свою користь 1439,42 грн. - пені.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, відповідно до п. 6.2 договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

За приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивачем за прострочення строків оплати, керуючись п. 6.2 договору, заявлена до стягнення пеня в сумі 1439,42 грн.

Відповідно до п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сума пені у розмірі 1439,42 грн грн. не перевищує суму розрахунку суду апеляційної інстанції, а тому є арифметично правильною.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1439,42 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача клопотання про зменшення пені. Розглянувши зазначене клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову його задоволенні, оскільки відсутні виняткові обставини для зменшення пені. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом третім частини першої статті 83 ГПК України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

До того ж, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Разом з тим, відповідачем не подано суду жодних належних доказів та обґрунтувань підстав для зменшення пені.

Отже, виходячи з вищезазначених норм законодавства, а також враховуючи виняткові випадки, передбачені ст. 83 ГПК України та інтереси сторін, колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта про зменшення пені є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Громадської організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Грузинсько-Український культурно-мистецький центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі №910/22681/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/22681/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

В.В. Куксов