Постанова

від 16.03.2017 по справі 924/353/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2017 р. Справа № 924/353/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке сортнасіннєовоч" на рішення господарського суду Хмельницької області від 31.01.2017 у справі №924/353/16 (суддя Танасюк О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" Хмельницька область, Хмельницький район, Розсошанська сільська рада

до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке сортнасіннєовоч" м. Хмельницький

про стягнення 30971,81 грн. боргу за договором позики

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 31.01.2017 у справі №924/353/16 (суддя Танасюк О.Є.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке сортнасіннєовоч" про стягнення 30971,81 грн., з яких: 14200,00 грн. - основний борг, 710,00 грн. - штраф, 14465,81 грн. - інфляційні втрати, 1596,00 грн. - 3% річних задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке сортнасіннєовоч" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" 14200,00 грн. основного боргу, 710,00 грн. штрафу, 1596,00 грн. 3% річних, 14465,81 грн. інфляційних втрат, 1378,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що на виконання умов договору безпроцентної позики позивачем було перераховано відповідачу 14700,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи, зокрема: 17.08.2012р. - 3500,00 грн., 12.09.2012р. - 5100,00 грн., 09.10.2012р. - 6100,00 грн. Враховуючи, що відповідач своїх зобов'язань щодо оплати одержаного товару належним чином не виконав, у ПАТ "Хмельницьке сортнасіннєовоч" утворилася заборгованість в розмірі 14200,00 грн., що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Тому вимоги позивача про стягнення боргу в розмірі 14200,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, інфляційні втрати та три проценти річних підлягають сплаті божником за весь період прострочення грошового зобов'язання.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 акціонерне товариство "Хмельницьке сортнасіннєовоч" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 31.01.2017 у справі №924/353/16 та прийняти нове рішення згідно якого задовольнити позовні вимоги ТОВ Глорія-Голд частково, стягнути з ПАТ "Хмельницьке сортнасіннєовоч" грошові кошти в розмірі 14200 грн. основного боргу, а в решті позовних вимог - відмовити, в зв'язку з тим, що розмір штрафних санкцій перевищує суму збитків та за наявності інших істотних обставин справи

Вважає, що ТОВ Глорія-Голд умисно було затягнено час для штучного збільшення збитків та подальших нарахувань до виплати, судом першої інстанції не було з'ясовано усіх обставин, що мають значення у справі, що привело до порушення ч.3 ст. 551 ЦК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та принципів справедливості та захисту прав та інтересів обох сторін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2017, колегією суддів у складі: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 16.03.2017.

13.03.2017 на адресу суду від позивача ТОВ Глорія-Голд надійшов відзив, в якому просить рішення господарського суду Хмельницької області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 16.03.2017 не з'явилися, про місце, час і дату судового засідання повідомлялися належним чином, що підтверджуються рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 явка представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 31.01.2017 у справі № 924/353/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" (позикодавець) та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Хмельницьке Сортнасіннєовоч" (позичальник) укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених договором та чинним в Україні законодавством, передає у власність позичальнику грошові кошти (надалі іменується „позика» ), а позичальник зобов'язується повернути позику позикодавцеві у визначений цим договором строк (пункт 1 договору) (а.с. 7).

Пунктами 2, 3, 4 договору передбачено, що позика надається позичальнику на безпроцентній основі. Позикою за цим договором є грошові кошти у розмірі 14700,00 грн. Термін повернення позики позичальником є 16.04.2013.

Відповідно до п.5 договору, передбачений в п. 4 договору термін може бути змінений у бік збільшення за згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Згідно з п. 6 договору позика повертається шляхом передачі в касу позикодавця або перерахування на рахунок позикодавця суми позики, а також за згодою сторін, в повному розмірі або частково, в товарній формі.

Пунктом 8 договору передбачено, що при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 5% від неповерненої суми позики. При простроченні повернення позики (її частини) позичальник додатково до штрафу передбаченого договором сплачує відсотки в розмірі 24% річних виходячи з неповерненої суми за весь час прострочення. При цьому, позичальник зобов'язаний повернути суму позики (її неповернену частину у разі дострокового повернення частини позики), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Пунктом 9, 10 договору, встановлено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до п.12 договору, договір набирає чинності з моменту надання суми позики позикодавцем позичальникові і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу 14700,00 грн., що підтверджується копіями звітів про дебетових і кредитових операціях по рахунку 26000052411118 ТОВ Глорія-Голд в ПАТ КБ Приватбанк , а саме: 17.08.2012 - 3500,00 грн.(а.с. 9), 12.09.2012 - 5100,00 грн.(а.с. 8), 09.10.2012 - 6100,00 грн.(а.с. 10).

Колегія суддів також встановлено, що 05.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" (позикодавець) та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Хмельницьке Сортнасіннєовоч" (позичальник) укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених договором та чинним в Україні законодавством, передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 1000,00 грн. (позика), а позичальник зобов'язується повернути позику позикодавцеві 05.04.2013(а.с. 21).

Відповідно до копії звіту про дебетових і кредитових операціях по рахунку 26000052411118 ТОВ Глорія-Голд в ПАТ КБ Приватбанк за 18.03.2013(а.с. 20), відповідачем ПАТ Хмельницьке сортнасіннєовоч перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 1500,00 грн., призначення платежу повернення поворотної фіндопомоги згідно договору без ПДВ .

Згідно додаткових пояснень позивача(а.с. 56), враховуючи наявність заборгованості у відповідача за договором безпроцентної позики від 05.02.2013 згідно умов якого термін повернення позики настає раніше, грошові кошти в розмірі 1500,00 грн., які надійшли від відповідача були зараховані наступним чином: 1000,00 грн. - за договором від 05.02.2013 та 500,00 грн. - за договором від 16.08.2012.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором від 16.08.2012 не виконав в повному обсязі, у встановлений строк позику не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основного боргу в сумі 14200,00 грн., 710,00 грн. штрафу, 1275,30 грн. 3% річних, 11545,68 грн. інфляційних втрат.

12.05.2016 позивачем подано до суду першої інстанції заява про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 27725,94 грн. з яких 14200,00 грн. основного боргу, 710 грн. штрафу, 1274,17 3% річних, 11541,77 грн. інфляційних втрат (а.с. 19).

Під час розгляду справи, провадження у даній справі зупинялось до вирішення господарським судом Хмельницької області справи №924/476/16 за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Хмельницьке сортнасіннєовоч до Товариства з обмеженою відповідальністю Глорія-Голд про визнання договору безвідсоткової позики від 16.08.2012 недійсним (а.с. 39).

Враховуючи положення ч. 3 ст. 35 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Згідно п. 8.2.3-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України" № 6 від 10.07.2014 р. преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 31.10.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду 07.12.2016 у справі №924/476/16 було відмовлено у позові ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке Сортнасіннєовоч до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" про визнання договору безвідсоткової позики від 16.08.2012 недійсним (а.с. 86-92). Судові рішення мотивовані тим, що ст. 92 ЦК України передбачено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах з третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Відповідно для юридичної особи як сторони правочину днем початку перебігу строку позовної давності необхідно вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права (правова позиція Верховного суду України, постанова від 13.01.2016 року по справі № 3-1157гс15).

Таким чином, строк позовної давності для звернення позивача з позовом про визнання недійсним договору безпроцентної позики від 16.08.2012 року починає свій перебіг з дня вчинення оспорюваного правочину, а саме з 16.08.2012 року.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч подана до суду 27.05.2016 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності (до 16.08.2015р.).

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що обізнаність юридичної особи з правочином необхідно розглядати через призму обізнаності її органів, зокрема, наглядової ради товариства, якій фактично стало відомо про укладення спірного договору після звернення 23.07.2013 року директора товариства ОСОБА_3 із відповідною заявою, з огляду на таке.

Згідно п.9.1 та п.9.14 Статуту ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч , наглядова рада товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, контролює та регулює діяльність виконавчого органу, засідання її проводяться не рідше одного разу на квартал.

Тобто за період з 16.08.2012 року по 27.05.2013 року повинно відбутися чотири засідання наглядової ради, на яких мав бути здійснений контроль за діяльністю директора. А тому наглядова рада ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч мала всі можливості для перевірки діяльності директора ОСОБА_4 щодо вчинення ним оспорюваного правочину.

Згідно п.10.2 Статуту, позивача директор товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

Крім того, з акту прийомки передачі документації та матеріально-товарних цінностей від 02.04.2013 року вбачається, що директором ОСОБА_4 здійснено передачу документації та матеріально-товарних цінностей до в.о. директора ОСОБА_3, у т.ч. договори 2012-2013 років.

За наведеного, колегія суддів критично відноситься до доводів позивача про те, що новому т.в.о. директора ОСОБА_3 стало відомо про спірний договір лише 23.07.2013 року, оскільки останній виконував функції виконавчого органу з 12.03.2013 року, а отже існувала об'єктивна можливість у останнього знати про наявність спірного правочину та можливості вчасного повідомлення наглядової ради.

Разом з тим, згідно банківських виписок за 17.08.2012 року, 12.09.2012 року, 09.10.2012 року (із посиланням на спірний договір) у період до 12.03.2013 року вже відбулося виконання оспорюваного договору, що підтверджує обізнаність позивача про укладення Договору безпроцентної позики від 16.08.2012р..

Судом встановлено, що відповідно до звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку 26000052411118 ТОВ Глорія-Голд станом на 18.03.2013 року /а.с.39/, ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч здійснено повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору у сумі 1500,00 грн., що також підтверджує безумовну можливість наглядової ради товариства та т.в.о. директора ОСОБА_3 знати про наявність оспорюваного договору, враховуючи, що 12.03.2013 року наглядовою радою ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч , протокол № 1, вирішено питання про припинення повноважень директора ОСОБА_4

Відтак, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів за безпідставністю, оскільки вони не спростовують зазначених вище висновків суду, в тому числі щодо поважності причин пропуску ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч строку позовної давності.

Таким чином, виходячи з положень ч.1 ст.261 ЦК України, якою визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, господарським судом Хмельницької області обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивачем пропущено строк на звернення із позовом у даній справі, а тому достатні усі підстави для відмови у позові за спливом позовної давності.

16.01.2017 до суду першої інстанції позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в якій просить суд стягнути з ПАТ Хмельницьке Сортнасіннєовоч заборгованість в сумі 30986 грн., яка складається з 14200 грн. основна заборгованість, 710 грн. штрафу, 14480 грн. інфляційних втрат та 1596 грн. 3% річних (а.с. 46-47).

30.01.2017 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути інфляційні витрати в сумі 14465,81 грн. Решту суму позовних вимог залишається без змін(а.с. 57).

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити, збільшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідно до норм ст.22 ГПК України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у п.3.10 постанови №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Отже, у відповідача перед позивачем з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.01.2017 заборгованість становить 30971,81 грн., з яких: 14200,00 грн. - основний борг, 710,00 грн. - штраф, 14465,81 грн. - інфляційні втрати, 1596,00 грн. - 3% річних.

Відповідачем доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості не подано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в апеляційній скарзі не заперечує, щодо стягнення 14200,00 грн. - основного боргу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору безпроцентної позики від 16.08.2012.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 14700,00 грн., що підтверджується копіями звітів про дебетових і кредитових операціях по рахунку 26000052411118 ТОВ Глорія-Голд в ПАТ КБ Приватбанк , а саме: 17.08.2012 - 3500,00 грн.(а.с. 9), 12.09.2012 - 5100,00 грн.(а.с. 8), 09.10.2012 - 6100,00 грн.(а.с. 10).

Факт отримання коштів відповідач не заперечив.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про врахування того, що між сторонами існували договірні відносини у зв'язку з укладення договору безпроцентної позики від 05.02.2013, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу позику в розмірі 1000,00 грн. Згідно з п. 4 договору від 05.02.2013 термін повернення позики відповідачем є 05.04.2013.

Відповідно до роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, наданих листом № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., питання віднесення платежу до того чи іншого періоду має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості і хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Враховуючи вищевикладене, позивачем правомірно зараховані кошти, які сплачені відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на дострокове погашення позики в розмірі 1000,00 грн. за договором від 05.02.2013, строк повернення за яким встановлено раніше - 05.04.2013 та 500,00 грн. - на дострокове погашення позики за договором від 16.08.2012, термін повернення за яким визначено 16.04.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківський рахунок.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у строк встановлений п. 4 договору не виконав своє зобов'язання щодо повернення позики.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 14200,00 грн. основного боргу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.07.2014 №6-79цс14).

Так, чинне законодавство у випадку порушення однією особою договірних зобов'язань, передбачає не тільки відповідальність такої особи у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй належать, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

У ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року №6/433-42/183 та від 08 листопада 2010 року №4/719).

З пункту 8 договору від 16.08.2012 вбачається, що сторони погодили інший розмір відсотків річних, ніж передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме - у розмірі 24% річних виходячи з неповерненої суми за весь час прострочення.

Однак, як вбачається із розрахунку (а.с. 47) позивачем на відміну умов договору нараховано 3% річних в розмірі 1596,00 грн. за період з 16.04.2013 по 16.01.2017.

Провівши аналогічні розрахунки за період з 16.04.2013 по 16.01.2017 - 14200х3%/365х1372 колегією суддів встановлено загальний розмір 3% річних у сумі 1601,29 грн.

Оскільки суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних за вищевказаний період підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 1596,00 грн.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013(із змінами) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року №6/433-42/183 та від 08 листопада 2010 року №4/719).

Як вже зазначалось, позивач просив стягнути з відповідача 14465,81 грн. інфляційних втрат за період з травня 2013 по грудень 2016.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, колегією суддів перевірено правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат, з урахуванням вимог, викладених в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року №62-97р „Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", яким передбачено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому слід вважати, що якщо заборгованість виникла за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

14200 х 100,10% х 100,00% х99,90% х99,30% х100,00% х100,40% х100,20% х100,50% х100,20% х100,60% х102,20% х103,30% х103,80% х101,00% х100,40% х100,80% х102,90% х102,40% х101,90% х103,00% х103,10% х105,30% х110,80% х114,00% х102,20% х100,40% х99,00% х99,20% х102,30% х98,70% х102,00% х100,70% х100,90% х99,60% х101,00% х103,50% х100,10% х99,80% х99,90% х99,70% х101,80% х102,80% х101,80% х100,90% (201,87%) / 100% - 14200 = 14 465,81 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем вірно здійснено нарахування інфляційних втрат (а.с. 47) в розмірі 14465,81 грн. за період з травня 2013р. по грудень 2016р. із суми заборгованості 14200,00 грн. Таким чином, заявлена до стягнення сума інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, відповідно до п. 8 договору позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 5% від неповерненої суми позики, а саме - 710,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України, передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, враховуючи умови укладеного договору безпроцентної позики від 16.08.2012, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 710,00 грн. штрафу.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, про правомірність вимог позивача до відповідача не тільки в частині суми основної заборгованості, але й відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем повністю виконано свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором безпроцентної позики від 16.08.2012 в частині повернення одержаної позики у встановлений строк.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення 710,00 грн. - штрафу, 14465,81 грн. - інфляційні втрати, 1596,00 грн. - 3% річних.

Стосовно вищезазначеного, судова колегія зазначає, що у відповідності до ст. 233 ГК України суд має право у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокій розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами) вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В якості обставин для відмови в стягненні 710,00 грн. - штрафу, 14465,81 грн. - інфляційні втрати, 1596,00 грн. - 3% річних, відповідач зазначає наступне: ТОВ Глорія-Голд умисно було затягнено час для штучного збільшення збитків та подальших нарахувань до виплати, що встановлено рішенням господарського суду Хмельницької області від 31.10.2016, у справі №924/476/16 за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке Сортнасіннєовоч" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Голд" про визнання договору безвідсоткової позики від 16.08.2012 недійсним.

Однак, колегія суддів зазначає, що саме порушення умов договору безвідсоткової позики від 16.08.2012 є підставою для нарахування 3% річних, інфляційних та штрафу, а імовірне затягування часу для штучного збільшення збитків та подальших нарахувань до виплати не звільняє відповідача від такої відповідальності.

Жодних доказів, що ОСОБА_1 акціонерним товариством "Хмельницьке Сортнасіннєовоч" вживаються заходи протягом тривалого часу щодо зменшення заборгованості суду не надано.

А тому з огляду на вищенаведені положення, ненадання відповідачем належних доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання та враховуючи розмір штрафу, заявленого до стягнення, колегія суддів не знаходить підстав для зменшення розміру неустойки, а тим більше для відмови у стягненні 710,00 грн. - штрафу, 14465,81 грн. - інфляційні втрати, 1596,00 грн. - 3% річних.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем та відповідачем в своїх апеляційних скаргах, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи скаржників, зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99,101,102,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Хмельницької області від 31.01.2017 у справі №924/353/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Хмельницьке Сортнасіннєовоч" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.