Постанова

від 16.03.2017 по справі 810/734/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року           810/734/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41"

доКиєво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Головного управління ДФС у Київській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "Шляхово-будівельне управління №41" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.01.2017 №0001311405 та №0001341405.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2017 здійснено заміну відповідача у справі ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне управління ДФС у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Зокрема, позивач стверджує про реальність господарських операцій із його контрагентом - ТОВ "Фьючерс Груп", що засвідчується наявними у товариства належним чином складеними первинними документами та які були надані податковому органу під час перевірки. Натомість, висновки контролюючого органу про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту ґрунтуються лише на суб'єктивних припущеннях. Таким чином, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті податковим органом невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач - Києво-Святошинська ОДПІ позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Фьючерс Груп" вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією контрагент позивача не має відповідних адміністративно-господарських засобів для виконання укладеного договору.

Головне управління ДФС у Київській області будь-яких письмових пояснень або заперечень проти позову до суду не надало.

У судове засідання, призначене на 03.03.2017, з'явились представник позивача та представник Києво-Святошинської ОДПІ.

Представник ГУ ДФС у Київській області, який належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив.

До початку розгляду справи по суті представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство "Шляхово-будівельне управління №41" є юридичною особою, що зареєстрована 11.07.1994, та як платник податків перебуває на податковому обліку в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є будівництво доріг та автострад.

В період з 21.11.2016 по 25.11.2016 посадовою особою Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі наказу Києво-Святошинської ОДПІ від 16.11.2016 №453 та згідно з п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ "Шляхово-будівельне управління №41" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Фьючерс Груп" (код ЄДРПОУ 40490689) за липень 2016 року.

За результатами проведеної перевірки Києво-Святошинською ОДПІ складено Акт від 02.12.2016 №195/10-13-14-04/5416886 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) за липень 2016 року на загальну суму 464801 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового (звітного) періоду (р. 24 Декларації) за липень 2016 року на суму 18508 грн.

Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ПАТ "ШБУ-41" та ТОВ "Фьючерс Груп". На думку перевіряючого, контрагент позивача взагалі не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання рекламних послуг.

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в Акті перевірки зазначив наступне.

Так, при проведенні аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Фьючерс Груп" податковим органом було використано податкову інформацію Бориспільського відділення Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 31.08.2016 №60/10-04-15-20-11 щодо ТОВ "Фьючерс Груп", якою встановлено, що ТОВ "Фьючерс Груп" не маючи в наявності будь-яких основних та виробничих фондів (декларація з податку на прибуток та фінансовий звіт не подано) здійснювало придбання товарів: посуд, меблі, світильники, електро-шашличниця, йогурт, десерт, кирок, сметана, іграшки, сантехнічна фурнітура, кефір, комп'ютерна техніка, буд.матеріали (блоки, плитка, лист г/к), побутова електротехніка, жир замінник молочного жиру, мопед бензиновий, морожена риба, тканини, газовий конденсат, свинина, родзинки та реалізують продукцію відмінну від придбання: дорожное барьерное ограждение оцинкованного типа, блок комплексу зав із трьох бункерів, роботи екскаватором гусеничним, транспортні послуги, гідророзподільник, ланцюг гусенічний з башмаками, гофроящик, маркування, ремонт механізмів, кришка люка для піввагона, редуктор, феромарганець, різноманітні метали, абразивний порошок, мастика, посередницькі послуги, одяг, макарони, тара, дріт, броня, насос, тощо, що потребують наявності спеціальної техніки та значного обсягу трудових ресурсів.

Так, відповідно до вказаної податкової інформації, господарська діяльність ТОВ "Фьючерс Груп" має ознаки нереальності здійснення операцій, оскільки відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції та відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутні трудові ресурси та основні засоби, що необхідні для здійснення господарської діяльності, відсутній реальний ланцюг постачання реалізованих товарно-матеріальних цінностей на адресу контрагентів-покупців.

Також, в Акті перевірки зазначено, що здійснивши аналіз номенклатури придбаного ТОВ "Фьючерс Груп" товару та номенклатури реалізованого ним товару та послуг на адресу контрагентів-покупців, згідно БД "Єдиний реєстр податкових накладних" встановлено невідповідність придбаних та реалізованих товарів та послуг по ланцюгу постачання та неможливість надання їх своїми силами у зв'язку з відсутністю необхідних для цього трудових ресурсів та основних засобів.

Крім того, аналізом баз даних та податкової звітності за період 01.07.2016 по 31.07.2016 ТОВ "Фьючерс Груп" та наявної податкової інформації, податковим органом встановлено факти реєстрації податкових накладних без реального здійснення господарських операцій, що свідчить про порушення податкового законодавства та залучення суб'єкта до схеми формування штучного податкового кредиту.

Також, податковим органом було встановлено, що від ОУ Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області отримано відповідь від 04.08.2016 №1876/7/10-06-21-04 про відсутність ТОВ "Фьючерс Груп" за місцезнаходженням, що може свідчити про ознаки фіктивності в його діяльності, та можливою участі даного товариства у формуванні податкової вигоди третім особам.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з ТОВ "Фьючерс Груп" без мети настання відповідних йому правових наслідків, оскільки ТОВ "Фьючерс Груп" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення фінансово-господарських операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі висновків Акту перевірки Києво-Святошинської ОДПІ від 02.12.2016 №195/10-13-14-04/5416886 прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0001311405, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 697202,00 грн., з яких: 464801,00 грн. - за основним платежем; 232401,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0001341405, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2016 року в розмірі 18508,00 грн.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2016 року між ТОВ "Фьючерс Груп" (Постачальник) та ПАТ "Шляхово-будівельне управління №41" (Покупець) укладено Договір поставки №29/07-2016, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно накладних.

Моментом здійснення поставки товарів Постачальником є їх отримання Покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

Покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у замовленні та товаросупроводжувальній документації, на умовах даного Договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України.

Розрахунки за поставлений Постачальником товар здійснюється протягом 3-х календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між Сторонами.

Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України.

Так, згідно Додатку №1 до Договору поставки від 29.07.2016 №29/07-2016, ТОВ "Фьючерс Груп" повинно було поставити на адресу позивача металеву оцинковану бар'єрну огорожу у кількості 55,5 тон на загальну суму 2899851,69 грн.

Так, на виконання вимог Договору поставки від 29.07.2016 №29/07-2016 ТОВ "Фьючерс Груп" було продано позивачу товар - дорожню металеву оцинковану бар'єрну огорожу.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між ПАТ "ШБУ-41" та ТОВ "Фьючерс Груп", позивачем надано суду належним чином завірені копії наступних документів, а саме: договору поставки; додатку №1 до договору поставки; додаткової угоди №1 від 26.12.2016 до договору поставки; видаткових накладних; платіжних доручень; податкової накладної; журналу-ордеру і відомість по рахунку 6310; товарно-транспортних накладних.

При цьому, судом встановлено, що на виконання вимог вказаного договору поставки позивач отримав від ТОВ "Фьючерс Груп" податкову накладну від 31.07.2016 №244 на суму 2899853,92 грн., у т.ч. ПДВ 483308,99 грн.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, вказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. Суми податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній включено до складу податкового кредиту за липень 2016 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2016 року, суми відповідають даним податкової декларації з ПДВ та додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за липень 2016 року.

При цьому, в Акті перевірки зауважено, що розбіжності між податковим кредитом ПАТ "ШБУ-41" та податковим зобов'язаннями ТОВ "Фьючерс Груп" за липень 2016 року відсутні, оскільки вказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як зазначено в Акті перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Фьючерс Груп" дорожньої металевої оцинкованої бар'єрної огорожі.

У ході розгляду справи відповідачі жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять достатню інформацію для розкриття змісту та обсягу вищевказаних господарських операцій.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях позивача податковим органом не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи податковим органом не проаналізовано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

В той же час, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Фьючерс Груп" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Фьючерс Груп" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Фьючерс Груп" дорожньої металевої оцинкованої бар'єрної огорожі.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Фьючерс Груп" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення податкового кредиту.

Однак, суд не погоджується із такими доводами податкового органу, з огляду на наступне.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачами не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Фьючерс Груп", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Фьючерс Груп", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача податковим органом не виявлено.

Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача - ТОВ "Фьючерс Груп" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкової накладної.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача - ТОВ "Фьючерс Груп", а отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкової накладної, контрагент позивача був платником податку на додану вартість.

Проте, з огляду на те, що податковий орган стверджував про відсутність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Фьючерс Груп", з підстав відсутності реальності постачання товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є будівництво доріг і автострад.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля дорожньої металевої оцинкованої бар'єрної огорожі та придбаний товар пов'язаний із господарською діяльністю позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Фьючерс Груп" підтверджуються необхідними документами, а зазначений вище отриманий товар використовується позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання податкового органу, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Фьючерс Груп"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В той же час, суд критично ставиться до посилання податкового органу, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на податкову інформацію щодо контрагента позивача, якою встановлено відсутність фактів реального здійснення господарських операцій ТОВ "Фьючерс Груп" з контрагентами.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту Акту перевірки позивача вбачається, що предметом перевірки контрагента позивача - ТОВ "Фьючерс Груп" були господарські відносини із його контрагентами.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказана податкова інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Фьючерс Груп" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Таким чином, твердження податкового органу з посиланням на податкову інформацію про те, що діяльність контрагента позивача - ТОВ "Фьючерс Груп" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не податковою інформацією. Вказані ж в податковій інформації, в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки чи податкової інформації, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу доводів податкового органу, що у контрагента позивача відсутні необхідні ресурси для здійснення господарської діяльності та виконання умов договору, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Фьючерс Груп" матеріальних ресурсів податковим органом суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фьючерс Груп". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ, ліквідація юридичної особи або відсутність юридичної особи за місцезнаходженням самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фьючерс Груп", правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фьючерс Груп" підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, а тому не визнання податковим органом права на податковий кредит є безпідставним.

У відповідності до норм п. 200.1, п. 200.2 і п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, отриманої у межах взаємовідносин із ТОВ "Фьючерс Груп", суду доведено.

Більш того, суд звертає увагу на те, що в Акті перевірки зазначено, що розбіжності між податковим кредитом ПАТ "ШБУ-41" та податковим зобов'язаннями ТОВ "Фьючерс Груп" за липень 2016 року відсутні, оскільки вказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкової накладної, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Податковим органом не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ "Фьючерс Груп", можливо, порушує вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що податковим органом не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та завищення суми від'ємного значення з ПДВ.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність податковим органом відсутності реального характеру правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Фьючерс Груп", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум податку на додану вартість, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надали.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області, оскільки саме цим суб'єктом владних повноважень прийняті оскаржувані рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 19.01.2017 №0001311405 та №0001341405.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" (код ЄДРПОУ 05416886) судові витрати у сумі 10735 (десять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 65 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Балаклицький А. І.