Постанова

від 15.03.2017 по справі 911/1945/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 911/1945/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 та на рішеннягосподарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі№ 911/1945/16 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дріада Нова" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостищанський цегельний комбінат"; 2. Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗД Транс" провизнання недійсним договору іпотеки

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Дріада Нова" Ополінський О.А.,

- ТОВ "Мостищанський цегельний комбінат" повідомлений, але не з'явився,

- ПАТ "Банк Михайлівський" Печерський П.М.,

- ТОВ "ЗД Транс" повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі №911/1945/16 (суддя Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (судді: Хрипун О.О., Іоннікова І.А., Корсакова Г.В.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дріада Нова" (надалі позивач/ТОВ "Дріада Нова") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостищанський цегельний комбінат" (надалі відповідач 1/ТОВ "Мостищанський цегельний завод") та до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (відповідач 2/банк); за рішенням визнано недійсним укладений між ТОВ "Мостищанський цегельний завод" та банком іпотечний договір від 25.06.2015, а також визнано припиненою іпотеку нерухомого майна, яка виникла на підставі договору іпотеки від 25.06.2015.

До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на прийняті у даній справі судові рішення, звернулася Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волков Олександр Юрійович (надалі скаржник); в обгрунтування підстав касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 23 Закону України "Про іпотеку"; просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін у справі, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини:

- 29.09.2009 між позивачем та ТОВ "Агропроміндустрія" був укладений договір купівлі-продажу нежилих будівель, відповідно до якого позивач (ТОВ "Дріада Нова") набув право власності на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка, вул. Садова, буд. 20, що складається з наступних об'єктів: адмінбудівля, загальною площею 648,6 кв.м. - літ. "А"; склад, загальною площею 188,7 кв.м. - літ "Б"; формовочний цех, загальною площею 150,4 кв.м. - літ "В"; формовочний цех, загальною площею 116,7 кв.м. - літ. "Г"; цех скловолокна, загальною площею 165,8 кв.м. - літ. "Д"; піч, загальною площею 698,6 кв.м. - літ "Ж"; компресорна, загальною площею 61,3 кв.м. - літ "З"; лазня, загальною площею 75,1 кв.м. - літ "К"; цех ширпотребу, загальною площею 518,1 кв.м. - літ "Л"; гараж під літерою "М" загальною площею 525,9 кв.м., битовка під літерою "Н" загальною площею 43,3 кв.м., котельня під літерою "Т" загальною площею 584,0 кв.м., свердловина, загальною площею 7,8 кв.м. - "О"; свердловина, загальною площею 7,8 кв.м. - літ "П"; ГРП, загальною площею 25,8 кв.м. - літ. "С"; навіси сушильні, 1-10; пожежне водоймище, 11; водонапірна башта, 12; огорожа, 13-16; замощення, 17-21; ТП, загальною площею 43,5 кв.м. - літ. "Ф"; навіс - літ. "Ч";

- вказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований 29.09.2009 в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 29.09.2009 №7775748;

- право власності за позивачем на вказане майно було зареєстровано 05.10.2009, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.10.2009, номер витягу 24040342;

- 25.06.2015 між відповідачем 2 (банк, іпотекодержатель) та відповідачем 1 (іпотекодавець), який діє як майновий поручитель за виконання зобов'язань ТОВ "ЗД Транс" (позичальник) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., зареєстрований в реєстрі за № 2111, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань, зазначених в п. 1.2 цього договору, передав іпотекодержателю в іпотеку частину нерухомого майна, зазначеного в п. 2 цього договору, а іпотекодержатель прийняв його в іпотеку на умовах визначених у цьому договорі, та набував право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, якщо інше не встановлено законом (п. 1.1 договору);

- згідно з п. 1.2 договору іпотеки №2111, іпотекою за цим договором забезпечується виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань перед іпотекодержателем, які виникають за кредитним договором № 32/11-КЛ від 26.11.2014, укладеним між іпотекодержателем (банком) та позичальником (ТОВ "ЗД Транс"), з усіма змінами та доповненнями, додатками до нього;

- в п. 2 договору зазначено, що предметом іпотеки, що належить іпотекодавцеві (відповідачеві 1) на праві власності, є частина від нерухомого майна, що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 16025632224 та має загальну площу 4 752,1 кв.м., а саме: 58/100 частин нежилих будівель, загальною площею 2 751,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка, вул. Садова, буд. 20, що складається з наступних об'єктів: адмінбудівля, загальною площею 648,6 кв.м. - літ. "А"; склад, загальною площею 188,7 кв.м. - літ "Б"; формовочний цех, загальною площею 150,4 кв.м. - літ "В"; формовочний цех, загальною площею 116,7 кв.м. - літ. "Г"; цех скловолокна, загальною площею 165,8 кв.м. - літ. "Д"; піч, загальною площею 698,6 кв.м. - літ "Ж"; компресорна, загальною площею 61,3 кв.м. - літ "З"; лазня, загальною площею 75,1 кв.м. - літ "К"; цех ширпотребу, загальною площею 518,1 кв.м. - літ "Л"; свердловина, загальною площею 7,8 кв.м. - "О"; свердловина, загальною площею 7,8 кв.м. - літ "П"; ГРП, загальною площею 25,8 кв.м. - літ. "С"; навіси сушильні, 1-10; пожежне водоймище, 11; водонапірна башта, 12; огорожа, 13-16; замощення, 17-21; ТП, загальною площею 43,5 кв.м. - літ. "Ф"; навіс - літ. "Ч" (тобто, те ж саме майно, власником якого в 2009 році став позивач - ТОВ "Дріада Нова");

- в розділі 2 договору іпотеки №2111 зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцеві (відповідачу 1) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 12.08.2011 на підставі рішення виконавчого комітету Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 28.07.2011 № 53/7, зареєстрованого комунальним підприємством "Бюро технічної інвентиризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" 18.08.2011 в книзі № 23, номер запису: 274, реєстраційний номер: 7711909, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.08.2011, номер запису про право власності: 257068;

- у п. 3.1 договору іпотеки зазначено, що на час підписання цього договору та на кожен момент дії цього договору: предмет іпотеки/будь-яка його частина належить іпотекодавцю на праві спільної часткової власності, право якої отримано ним на правомірних підставах; іпотекодавець ніяким чином не обмежений у розпорядженні предметом іпотеки, не існує жодної судової справи, яка може мати негативні для іпотекодавця наслідки та/або може призвести до арешту, конфіскації, примусового стягнення активів/майна іпотекодавця; іпоткодавцю не відомо про факти, що можуть бути підставою для пред'явлення вимог, пов'язаних з оспорюванням права власності або вилучення предмета іпотеки;

- в день укладення договору (25.06.2016) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Манойло Н.Г. були внесені відомості про державну реєстрацію обтяження 58/100 частини нежилих будівель, загальною площею 2 751,5 кв.м., що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка, вул. Садова, буд. 20 за договором іпотеки №2111;

- рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2015 у справі №911/263/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2016, задоволено позов ТОВ "Дріада Нова" до ТОВ "Мостищанський цегельний комбінат", ТОВ "Варм Вуд" та ПП "Граніт-Трейд" (треті особи ТОВ "Агропромбудіндустрія" та ПАТ "Банк Михайлівський") про визнання за ТОВ "Дріада Нова" права власності на нежилі будівлі, що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Горенка, вулиця Садова 20, а саме: адмінбудівля під літерою "А", загальною площею 648,6 кв.м., склад під літерою "Б", загальною площею 188,7 кв.м., формовочний цех під літерою "В", загальною площею 150,4 кв.м., формовочний цех під літерою "Г", загальною площею 116,7 кв.м., цех скловолокна під літерою "Д", загальною площею 165,8 кв.м., піч під літерою "Ж", загальною площею 698,6 кв.м., компресорна під літерою "З", загальною площею 61,3 кв.м., лазня під літерою "К", загальною площею 75,1 кв.м., цех ширпотребу під літерою "Л", загальною площею 518,1 кв.м., гараж під літерою "М", загальною площею 525,9 кв.м., битовка під літерою "Н", загальною площею 43,3 кв.м., свердловина під літерою "О", загальною площею 7,8 кв.м., свердловина під літерою "П", загальною площею 7,8 кв.м., котельня під літерою "Т", загальною площею 584,0 кв.м., ГРП під літерою "С", загальною площею 25,8 кв.м., навіси сушильні під №1-10, пожежеводоймище під №11, водонапірна башта під № 12, огорожа під №13-16, замощення під №17-21, склад під літерою "У", загальною площею 523,7 кв.м., ТП-3369 під літерою "Ф", загальною площею 43,5 кв.м., навіс під літерою "Ч", цех по виробництву столярних виробів під літерою "Ш", загальною площею 367,0 кв.м. та про витребування вказаного майна на підставі ст. 388 ЦК України у ТОВ "Мостищанський цегельний комбінат" та ТОВ "Варм Вуд" з передачею їх ТОВ "Дріада Нова";

- при розгляді справи № 911/263/15 та задоволенні позову ТОВ "Дріада Нова", суди виходили з того, що рішенням господарського суду Київської області від 12.08.2013 у справі № 911/2534/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2014, а також постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі № 7/807, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2015, встановлено преюдиціальні факти недійсності договору оренди цілісного майнового комплексу № 01/07 від 02.04.2008 з моменту його укладення між ТОВ "Агропроміндустрія" (орендодавець) та ПП "Граніт-Трейд" та обумовленої цим відсутності у ПП "Граніт-Трейд" (орендаря) переважного перед іншими особами права на придбання майна у разі його продажу орендодавцем, неправомірна реалізація якого (переважного права) орендарем призвела до позбавлення позивача (ТОВ "Дріада Нова") права власності на нежитлові приміщення, набутого на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 29.09.2009, який ніким не оспорювався та не визнавався недійсним у встановленому порядку;

- ПП "Граніт-Трейд", яке відчужило спірні нежитлові приміщення шляхом передачі їх до статутного фонду ТОВ "Мостищанський цегельний комбінат", а останнє, в свою чергу, частину цього майна продало ТОВ "Варм Вуд" за вищезгаданим договором купівлі-продажу 42/100 частин нежилих приміщень, набуло право власності на вказане нерухоме майно на підставі судового рішення у справі №7/807, скасованого в подальшому як незаконного .

Предметом даного спору з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 18.07.2016 є вимоги позивача про: - визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 25.06.2015 №2111, укладеного між ТОВ "Мостищанський цегельний завод" та банком (відповідачем 2); - визнання припиненою іпотеки нерухомого майна, яка виникла на підставі договору іпотеки від 25.06.2016 №2111.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що з 2009 року саме він є власником майна, яке є предметом спірного договору іпотеки. Проте, тривалий час, це майно перебувало в незаконному чужому володінні, що підтверджено рішенням господарського суду Київської області віл 30.11.2015 у справі №911/263/15, яке набрало законної сили. Однак, в той час, як майно перебувало в незаконному володінні відповідача 1, він все ж таки, передав його в іпотеку відповідачу 2 , чим порушені права позивача як власника майна, яке є предметом договору іпотеки, на володіння належним йому майном та спонукало звернутися до суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Згідно з приписами ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна, зокрема, за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Як вказувалося вище, право власності на майно, яке є предметом спірного договору іпотеки, було визнано за ПП "Граніт-Трейд" (а потім передано до статутного фонду ТОВ "Мостищанський цегельний комібнат") на підставі судового рішення у справі №7/807, яке в послідуючому було скасовано, а тому, є вірним висновок судів попередніх інстанцій у сукупності з іншими встановленими ним обставинами (як то, витребування рішенням господарського суду у справі №911/263/15 на підставі ст. 388 ЦК України спірного нерухомого майна із незаконного володіння ТОВ "Мостищанський цегельний завод"), про те, що на момент передачі ПП "Граніт-Трейд" спірного нерухомого майна до статутного фонду ТОВ "Мостищанський цегельний завод", ПП "Граніт-Трейд" не було власником цього майна, адже власником такого майно було ТОВ Дріада-Нова", що встановлено у рішенні суду у справі №911/263/15.

Така ж правова позиція про те, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, викладена у постановах Верховного Суду України у справах №907/544/14 від 24.06.2015 та №6-449цс15 від 10.06.2015.

Так, статтями 317, 321 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном і право власності є непорушним.

Водночас, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, виходячи із встановлених ними обставин справи, оскільки ПП "Граніт-Трейд" не було власником спірного нерухомого майна, то, відповідно, не мало право вчиняти відносно нього жодних дій, в тому числі, й передавати до статутного капіталу ТОВ "Мостищанський цегельний завод", і відповідно товариство також не мало право розпоряджатися ним, що підтверджується в тому числі, й рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2015 у справі №911/263/15, яким витребувано у ТОВ "Мостищанський цегельний завод" з незаконного володіння спірне нерухоме майно, а за ТОВ "Дріада Нова" визнано право власності на це майно, постановленого в тому числі й з підстав, встановлених у постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі №7/807, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2015, в яких встановлено факт відсутності у ПП "Граніт-Трейд" права власності на спірне нерухоме майно.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент передачі спірного нерухомого майна в іпотеку за оспорюваним позивачем договором іпотеки, це майно не належало іпотекодавцю, що суперечить ст. 5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої, саме власнику належить право на передачу саме належного йому майна в іпотеку.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій і про що вказувалося вище, оскільки на час укладення спірного іпотечного договору предмет іпотеки - нерухоме майно, не належав іпотекодавцю - ТОВ "Мостищанський цегельний комбінат", на праві власності, то, відповідно, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний позивачем іпотечний договір суперечить ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 583 ЦК України, ст. 5 Закону України "Про іпотеку", а відтак, в силу ст. 215 ЦК України підлягає визнанню його недійсним.

Відносно доводів касаційної скарги, зроблених з посиланням на ст. 23 Закону України "Про іпотеку", колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

В той же час, в даному випадку відсутня обов'язкова умова, з якою законодавство пов'язує перехід прав та обов'язків іпотекодавця за іпотечним договором до нового власника. Право власності на спірне нерухоме майно не переходило від іпотекодавця до нового власника. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Дріада Нова" не є новим набувачем прав та обов'язків іпотекодавця в розумінні ст.23 Закону України "Про іпотеку", а є попереднім власником спірного нерухомого майна і перехід до нього права власності на предмет іпотеки відбувся не від іпотекодавця за іпотечним договором - ТОВ "Мостищанський цегельний завод".

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у розділі 3 листа від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна", в результаті судового вирішення справи не на користь іпотекодавця відбувається відновлення суб'єктивного речового права на майно в певної особи, у зв'язку із чим іпотекодавець не може вважатися його власником. У такій ситуації не може бути застосовано положення ст. 23 Закону України "Про іпотеку" , згідно з яким у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником.

Стосовно доводів касаційної скарги про неправильне застосування та тлумачення судами попередніх інстанцій ст. 388 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 328 ЦК України встановлено, зокрема, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 3 ст. 3 вказаного Закону).

Отже, факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності. Сама по собі реєстрація права та видача свідоцтва не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. В той же час підстава - рішення господарського суду міста Києва у справі №7/807, згідно з яким ПП "Граніт-Трейд" набуло право власності на спірне нерухоме майно і в послідуючому передало до статутного фонду ТОВ "Мостищанський цегельний завод" було скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2012 у справі №7/807, що свідчить про те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "Мостищанський цегельний завод" не опирається на законну юридичну підставу. При цьому, як вказувалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2015 у справі №911/263/15 спірне нерухоме майно витребувано від ТОВ "Мостищанський цегельний завод", та право власності на нього зареєстровано за ТОВ "Дріада Нова".

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, та не є законодавчо встановленими підставами для скасування судових рішень; при цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 111 5 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 та рішення господарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі № 911/1945/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере