Рішення

від 21.03.2017 по справі 904/11506/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.03.2017

Справа № 904/11506/16

За позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест", м. Дніпро

про зобов'язання визнати грошові вимоги у сумі 1137755,73 грн та включити зазначені вимоги до проміжного ліквідаційного балансу

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: провідний юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 5133-К-О від 09.03.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про зобов'язання ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" в особі голови ліквідаційної комісії визнати грошові вимоги у загальній сумі 1137755,73 грн, з яких 287929,50 грн заборгованість за кредитом, 430 489,85 грн заборгованість за відсотками по користуванню кредитом, 419336,38 грн заборгованості по пені, та включити зазначені вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.11.2012 товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест" перебуває в стані припинення, строк для заявлення кредиторами своїх вимог не встановлено. 21.10.2016 позивач направив на адресу голови ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" заяву з вимогами. Розрахунок заборгованості був оформлений станом на 18.10.2016 відповідно до якого, загальна заборгованість становить 1137755,73 грн. Станом на час звернення з позовом на адресу позивача повернувся поштовий конверт з направленою вимогою за закінченням терміну зберігання. Вказані обставини свідчать про ухилення від визнання грошових вимог. Поштовий конверт з направленою претензією на адресу банку повернувся 28 жовтня 2016 року. Від так, місячний строк для звернення до суду має відраховуватися з 28.11.2016, тобто останній день для звернення до суду - 27 грудня 2016 року. Тож, позивач вважає, що банком не пропущено строк звернення до суду на підставі статті 112 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 №143, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 04/11506/16 у зв‘язку з перебуванням судді Бондарєва Е.М. на лікарняному. За результатами повторного розподілу автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України ця справа передана на розгляд судді Воронько В.Д.

Ухвалою суду від 27.02.2017 справу прийнято до провадження суддею Воронько В.Д. та призначено до розгляду у засіданні суду на 16.03.2017.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач відзиву на позов не надав, участі свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за їх місцезнаходженням згідно матеріалів справи за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

На адресу господарського суду Дніпропетровської області від відповідача повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.09.2006 між ПриватБанком (далі - банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест" (далі - позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір №1053 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого банк принаявності вільних грошових коштів зобовзується надати позичальнику кредит у сумі 1363500,00 грн на наступні цілі - придбання автотранспорту по програмі "Авто в кредит" та 119988,00 грн на оплату страхових платежів у порядку, передбаченому пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту підписання договору, в обмін на зобовязання позичальника із повернення кредиту, сплати процентів, винагороди у строки, обумовлені цим договором.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє в обсязі перерахованих грошових коштів до повного виконання зобовязань сторонами по цьому договору (п. 6.1 договору).

Згідно пункту 1.2 договору строк повернення кредиту - згідно Графіку погашення кредиту (додаток №1 до даного договору); зазначені строки можуть бути змінені згідно пунктів 2.3.2, 2.4.1, 2.4.2 цього договору.

Сторнами 13.09.2006 також було узгоджено графік погашення кредиту (додаток №1 до договору - а.с. 17-19), яким передбачено, що погашення кредиту здійснюється щомісяно до 25 числа кожного місяця, починаючи з 25.12.2006 по 25.08.2011 по 23508,00 грн, а останній платіж у сумі 23544,00 грн повинен бути сплачений до 13.09.2011 включно.

За умовами пункту 2.1 договору банк зобов'язався відкрити для обслуговування кредиту рахунки: позичковий №20635050200934, по процентам №20684050202541, для сплати винагороди за кредитне ослуговування №35781050229230 та для сплати інших винагород №61114909853901 (п. 2.1.1 договору), та надати кредит шляхом перерахування гршових коштів на підставі розрахункових документів позичальника на цілі, відмінні від сплати страхових платежів, у межах суми, обумовленої в п. 1.1, а аткож за умови виконання позичальником зобовязань, передбачених п. 2.2.12 (п. 2.1.2 договору).

Відповідно до ч 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав шляхом перерахування кредитних коштів у сумі 1363500,00 грн АТЗТ "Росток" з позичкового рахунку відповідача №20635050200934 за автомобілі КАМАЗ з причіпами по договору №05-ОС від 07.08.2006, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку відповідача за період з 13.09.2006 по 02.02.2017 (а.с. 95-99).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Розділом 4 договору сторонами узгоджено порядок розрахунків.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно пунктів 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1, 2.4.2, позичальник сплачує проценти в розмірі: 20% річних.

У відповідності до ст. 212 Цивільного кодексу України, при порушенні замовником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1, 2.4.2, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі: 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості; при встановленні банком в порядку, передбаченому п. 2.3.12, зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати всатановлення зменшеної процентної ставки (п. 4.2 договору).

В подальшому сторонами було внесено зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди від 22.06.2007 до договору, якою, зокрема, узгоджено істотні умови кредитування, у тому числі:

- сума кредиту - 1363500,00 грн на наступні цілі - придбання автотранспорту по програмі "Авто в кредит" (п. А.2 додаткової угоди);

- погашення кредиту здійснюється в сумі та у строки згідно Графіку погашення кредиту (додаток №1 даного договору); зазначені строки можуть бути змінені згідно п.п.2.3.2, 2.4.1 даного договору (п. А3 додаткової угоди);

- зобов'язання позичальника забезпечуються договором застави транспортних засобів №1053/ДЗ від 13.09.2006р., договорами поруки (п. А.5 додаткової угоди);

- за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 18,5% річних (п. А.6 додаткової угоди);

- при порушенні замовником зобов'язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі: 37% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. А.7 додаткової угоди);

- датою сплати процентів є 25-те число кожного поточного місяця, починаючи з вересня 2007р., якщо інше не передбачено п. 7.3; при несплаті процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими (окрім випадків розірвання договору згідно п. 2.3.2) (п. А.8 додаткової угоди);

- позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 100,00 грн у день укладення договору (п. А.9 додаткової угоди).

Пунктом 7.3 договору в редакції додаткової угоди від 22.06.2007 встановлено, що, починаючи з червня 2007р. погашення процентів здійснюється на наступних умовах: до 25.06.2007 - 10000,00 грн, до 25.07.2007 - 10000,00 грн, до 25.08.2007 - 15000,00 грн, до 25.09.2007 - 7000,00 грн, до 25.10.2007 - 5000,00 грн, до 25.11.2007 - 3000,00 грн.

У зв'язку з укладенням додаткової угоди до договору 22.06.2007 сторонами також було узгоджено новий графік погашення кредиту, яким передбачено, що погашення кредиту здійснюється щомісяно по 26557,00 грн до 25 числа кожного місяця, починаючи з 25.12.2007 по 25.08.2011, а останній платіж повинен бути сплачений до 13.09.2011 включно.

Як вбачається, відповідач за користування кредитними коштами повинен був сплатити проценти, які згідно розрахунку становлять 430489,85 грн (з 26.12.2006 по 29.11.2013).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, строк повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом вважається таким, що настав.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості по кредиту та по процентам за користування кредитними коштами перед позивачем відповідачем не надано.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.1 договору при порушення позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, строків повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; сплата пені здійснюється в гривні.

Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.5.1, 5.2, 5.3 здійснюється протягом 3 років із дня, коди відповідне зобов'язання повинно було бути виконано позичальником (п. 5.4 договору).

У п. 5.7 договору сторонами узгоджено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення боргу, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюються сторонами тривалістю у 5 років.

Заборгованість з пені, нарахованої позивачем за період з 30.08.2012 по 18.10.2016 за порушення відповідачем строків розрахунків згідно наданого розрахунку становить 419336,38 грн.

Виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та умов пункту 5.4 договору, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 253540,79 грн за період з 30.08.2012 по 29.08.2015 включно.

У зв'язку з тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест" належним чином не виконано зобов'язанння за кредитним договором №1053 від 13.09.2006, заборгованість відповідача перед позивачем становить 971960,14 грн, з яких:

- заборгованість за кредитом - 287929,50 грн,

- заборгованість за процентами - 430489,85 грн,

- пеня - 253540,79 грн.

Відповідач заперечень щодо позовних вимог та розрахунку їх суми не надав.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест" перебуває у у стані припинення за судовим рішенням з 07.11.2012.

Позивач подав до відповідача заяву про визнання кредиторських вимог від 21.10.2016, в якій просив розглянути і визнати його кредиторські вимоги та включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу. Вказана заява була надіслана відповідачу 21.10.2016 цінним листом з описом вкладення, та повернута неврученою 28.11.2016, що підтверджується випискою з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Головою ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" залишено без розгляду заяву позивача про його включення до реєстру кредиторів, що і є причиною виникнення спору.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

За змістом статей 111, 112 ЦК України ліквідаційна комісія діє не від власного імені, а від імені юридичної особи як її орган. Отже, в частині 2 статті 112 ЦК України йдеться про звернення до суду з позовом до юридичної особи в особі її ліквідаційної комісії. Отже, суд приходить до висновку, що такі спори підвідомчі господарським судам.

Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 56-57, 62-64), ТОВ "Будінвест" з 07.11.2012 перебуває в стані припинення, про що внесено відповідний запис.

Згідно зі статтею 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

З огляду на те, що строк для заявлення кредиторами їхніх вимог встановлено не було, та керуючись вимогами чинного законодавства, позивач, будучи кредитором ТОВ "Будінвест" (боржник), у передбачений щодо прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи строк направив до ліквідаційної комісії заяву про кредиторські вимоги (претензію) від 21.10.2016 з грошовими вимогами в розмірі 1137755,73 грн.

Факт направлення позивачем зазначеної заяви на адресу ліквідаційної комісії ТОВ "Будінвест" 21.10.2016 підтверджено належними доказами - фіскальним чеком від 21.10.2016 та описом вкладення у цінний лист від 21.10.2016, належно засвідчені копії яких містяться в матеріали справи (а.с. 52).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача своєчасно, належним чином подавши відповідну заяву про кредиторські вимоги на 1137755,73 грн.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 8 статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Так, у визначений частиною 6 статті 105 ЦК України строк відповідач заяву з кредиторськими вимогами позивача не розглянув та не надав відповідь на згоду включення його вимог до реєстру кредиторів ТОВ "Будінвест", оскільки поштове відправлення повернулося до позивача, що і стало причиною виникнення спору.

Отже, вимоги позивача на суму 1137755,73 грн не були розглянуті комісією з ліквідації, а відповідно і не могли бути включені до проміжного ліквідаційного балансу.

Так, відповідно до статті 111 ЦК України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом (частини 9, 11 цієї статті).

Частиною 3 статті 112 ЦК України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Так, матеріали справи не містять доказів про включення ПАТ КБ "Приватбанк" до реєстру вимог кредиторів та проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Будінвест", а також доказів затвердження ліквідаційного балансу відповідача.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мали місце при зверненні позивача до комісії по ліквідації ТОВ "Будінвест" із заявою з вимогами від 21.10.2016, проаналізувавши фактичні обставини справи у системному зв'язку з положеннями статей 111 та 112 ЦК України, надавши оцінку всім цим обставинам у сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" є правомірними та обгрунтованими в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у сумі 287929,50 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 430489,85 грн та пені у сумі 253540,79 грн, у зв'язку з чим у суду наявні підстави для часткового задоволення позову з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог статті 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору у сумі 1177,20 грн покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4-3, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест" в особі його ліквідаційної комісії (49600, м. Дніпро, вул. Європейська (Миронова), буд. 15; ідентифікаційний код 24235050) включити до реєстру вимог кредиторів вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код 14360570) на суму 971960,14 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" (49600, м. Дніпро, вул. Європейська (Миронова), буд. 15; ідентифікаційний код 24235050) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код 14360570) - 1177,20 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.03.2017.

Суддя В.Д. Воронько