Рішення

від 15.03.2017 по справі 910/13970/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2017№910/13970/16

За позовом Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

про стягнення 4 442 854, 57 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Ципак П.Б. представник за довіреністю;

Феленко С.О. представник за довіреністю;

від відповідача-1: Сідлецька С.О. представник за довіреністю;

від відповідача-2: Жолудєв М.С. представник за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився;

вільний слухач: ОСОБА_6

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 заборгованості за Договором постачання товару № 2015/26/1 від 31.08.2015 в сумі 4 437 854,57 грн., стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 солідарно заборгованості в сумі 5 000,00 грн. за Договором поруки № 2 від 20.07.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору, він поставив відповідачу-1 товар, який останнім в повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого за відповідачем-1 утворився борг перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між сторонами Договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати товару, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми боргу в розмірі 4 442 854,57 грн., що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" в банківських установах.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2016 порушено провадження у справі № 910/13970/16, її розгляд призначено на 22.08.2016 року.

19.08.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача-1 4 437 584,57 грн. основного боргу та 31 767,52 грн. 3% річних, а також стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 основний борг в сумі 5000,00 грн.

22.02.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано заяву, відповідно до змісту якої відповідач-2 позовні вимоги визнає в повному обсязі.

В судовому засіданні 22.08.2016 року судом відмовлено у прийнятті до розгляду поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки викладена в ній вимога про стягнення 3% річних є іншою вимогою, а не збільшенням розміру позовних вимог, і не була заявлена при подачі позову до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми боргу в розмірі 4 442 854,57 грн., що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" в банківських установах, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 07.09.2016 року.

07.09.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем поставлений товар на суму 3 364 377,48 грн., а твердження позивача щодо постачання товару за Договором поставки № 2015/26/1 від 31.08.2015 після 15.03.2016 не відповідає дійсності, так як між позивачем та відповідачем-1 відсутні підписані специфікації щодо постачання товару за Договором, що є предметом спору у справі № 910/13970/16. Також, відповідач-1 вказує, що 17.06.2016 року на адресу позивача були направлені листи №№ 49/1, 50/1, 50/2, 50/3, 50/4 про зміну призначення платежу на загальну суму 3 500 000,00 грн. Зазначені листи були отримані позивачем, який 15.07.2016 надіслав на них відповіді за вих. №№ 394, 395, 396, 397, 398, в яких просив надати правове обґрунтування підстав та відповідні пояснення щодо необхідності зміни призначення платежу. 22.07.2016 року відповідач-1 надіслав позивачу листи за вих. №№ 70, 71, 72, 73, 74 щодо правового обґрунтування підстав та відповідні пояснення щодо необхідності зміни призначення платежу, які 03.08.2016 отримані позивачем, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Заперечень щодо зміни призначення платежу від позивача не надходило. Таким чином, відповідач-1 вважає, що позивач надав згоду на зміну призначення платежу на оплату згідно Договору постачання на суму 3 500 000,00 грн., у зв'язку з чим залишок надмірно сплачених коштів складає 135 622,52 грн., які позивачем повернуті не були.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.09.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2016 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" на підставі ст. ст. 60, 62 Господарського процесуального кодексу України.

21.09.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення у справі, в яких відповідач-1 повторно вказав на заперечення, які викладені ним у відзиві на позов, а також зазначив, що у нього відсутні підстави для виконання зобов'язань за видатковою накладною №115 від 18.03.2016 на суму 57 232,25 грн., так як Специфікацію щодо постачання товару за вказаною накладною сторони не підписували. Крім того, відповідач-1 стверджує, що товар за видатковими накладними № 126 від 01.04.2016, № 145 від 07.04.2016, № 146 від 07.04.2016, № 151 від 14.04.2016, № 162 від 19.04.2016, № 174 від 28.04.2016 він від позивача не отримував, чия підпис та печатка стоїть на видатковій накладній № 126 від 01.04.2016 невідомо.

В судовому засіданні 21.09.2016 року представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення щодо відзиву відповідача-1, в якому позивач зазначає, що матеріалами справи підтверджується поставка товару відповідачу-1 саме на суму 5 283 160,00 грн., а також вказав на те, що не надавав відповідачу-1 згоди щодо зміни призначення платежу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду справи № 910/13970/16 на 15 днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.10.2016 року.

05.10.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

05.10.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 24.10.2016 року.

12.10.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов запит Київського апеляційного господарського суду № 09-16/4476/16 від 10.10.2016 про витребування матеріалів справи № 910/13970/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2016 в порядку статті 79 ГПК України провадження у справі № 910/13970/16 зупинено до повернення матеріалів справи із суду вищої інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 ухвалу місцевого господарського суду від 09.09.2016 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2016 в порядку статті 79 ГПК України провадження у справі № 910/13970/16 поновлено, розгляд справи призначено на 28.11.2016 року.

11.11.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов запит Київського апеляційного господарського суду про витребування матеріалів справи № 910/13970/16 у зв'язку з надходженням касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду № 910/13970/16 від 26.10.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2016 на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України зупинено провадження у справі № 910/13970/16 до повернення матеріалів справи із суду вищої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 09.09.2016 у справі № 910/13970/16 залишено без змін, матеріали справи № 910/13970/16 повернуті до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 поновлено провадження у справі № 910/13970/16, її розгляд призначено на 25.01.2017 року.

25.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1, витребувано у Криворізької південної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області необхідні документи для вирішення справи по суті, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.02.2017 року.

16.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

16.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких третя особа вказує, що товар за спірними видатковими накладними передала відповідачу-1 в повному обсязі.

21.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

21.02.2017 року від Криворізької південної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

21.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано клопотання про колегіальний розгляд справи № 910/13970/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2017 було відмовлено у задоволенні поданого відповідачем-1 клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

В судовому засіданні 22.02.2017 року представником відповідача-1 було подано заяву про відвід судді Літвінової М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у задоволенні заяви відповідача-1 про відвід судді Літвінової М.Є. відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 07.03.2017 року.

07.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про витребування у позивача у позивача додаткових доказів у справі.

Також, 07.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем-1 подані додаткові пояснення у справі, в яких відповідач-1 зазначає, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому суд взагалі не може брати товарно-транспортні накладні до уваги в якості доказу отримання відповідачем-1 товару від позивача. Також, відповідач-1 вказує на те, що оскільки умовами Договору не передбачений строк оплати, а позивач не звертався до відповідача-1 з вимогою про оплату товару і не надсилав оригіналів рахунків на оплату, то звернення до суду з даною позовною заявою є передчасним, оскільки строк оплати товару за спірним Договором не настав.

В судовому засіданні 07.03.2017 року судом було розглянуто вищевказане клопотання відповідача-1 про витребування у позивача додаткових доказів у справі та вирішено відмовити в його задоволенні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.03.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.03.2017 року.

13.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

14.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи

15.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 15.03.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 15.03.2017 року проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 15.03.2017 року позовні вимоги визнав.

Представник третьої особи в судове засідання 15.03.2017 року не з'явився, проте 13.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими, що відповідають дійсності.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.03.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.2015 року між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір постачання товару № 2015/26/1 (далі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар у порядку й на умовах, передбачених даним Договором.

Найменування, асортименти, кількість, комплектність товару обмовляються сторонами у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).

За умовами п. 1.3. Договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до покупця у момент, коли товар поставлений відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору базові умови поставки товару визначаються відповідно до умов Інкотермс (у редакції 2010 р.), установлені у Специфікації.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що ціна за одиницю товару встановлюється сторонами у специфікації.

Відповідно до п. 4.2. Договору загальна сума Договору визначається загальною вартістю товару, що підлягає поставці у відповідності зі Специфікаціями до даного Договору.

Розрахунки за поставку товару здійснюються в національній валюті України (п. 4.3. Договору).

Згідно з п. 4.4. Договору оплата здійснюється у порядку й у строки, передбачені Специфікацією.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.08.2016 року (п. 9.1. Договору).

До означеного Договору сторонами були складені Специфікації № 1 від 04.09.2015, № 2 від 07.09.2015, № 3 від 10.09.2015, № 4 від 15.09.2015, № 5 від 16.09.2015, № 6 від 17.09.2015, № 7 від 18.09.2015, № 8 від 18.09.2015, № 9 від 24.09.2015, № 10 від 25.09.2015, № 11 від 25.09.2015, № 12 від 25.09.2015, № 13 від 28.09.2015, № 14 від 28.09.2015, № 15 від 30.09.2015, № 16 від 01.10.2015, № 17 від 05.10.2015, № 18 від 06.10.2015, № 19 від 08.10.2015, № 20 від 08.10.2015, № 21 від 08.10.2015, № 22 від 16.10.2015, № 23 від 28.10.2015, № 24 від 28.10.2015, № 25 від 05.11.2015, № 26 від 05.11.2015, № 27 від 11.11.2015, № 28 від 11.11.2015, № 29 від 16.11.2015, № 30 від 19.11.2015, № 31 від 19.11.2015, № 32 від 26.11.2015, № 33 від 03.12.2015, № 35 від 03.12.2015, № 36 від 04.12.2015, № 37 від 08.12.2015, № 38 від 10.12.2015, № 39 від 10.12.2015, № 40 від 18.12.2015, № 41 від 29.12.2015, № 42 від 29.12.2015, № 43 від 30.12.2015, № 44 від 04.01.2016, № 45 від 15.01.2015, № 46 від 15.01.2016, № 47 від 28.01.2016, № 48 від 04.02.2016, № 49 від 04.02.2016, № 50 від 11.02.2016, № 51 від 18.02.2016, № 52 від 18.02.2016, № 53 від 26.02.2016, № 54 від 02.03.2016, № 55 від 11.03.2016, № 56 від 11.03.2016, № 57 від 15.03.2016, які містять умови постави та строки оплати.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу-1 товар за видатковими накладними №367 від 04.09.2015р. на суму 53 599,88 грн., № 000000375 від 07.09.2015 на суму 283 610,72 грн., № 369 від 10.09.2015 р. на суму 27 287,77 грн., № л000000373 від 15.09.2015 р. на суму 6 748,22 грн., № 368 від 16.09.2015 р. на суму 9 863,50 грн. № л000000371 від 17.09.2015 р. на суму 3 448,32 грн., № л000000376 від 18.09.2015 р. на суму 44 049,72 грн., № л000000377 від 18.09.2015 р. на суму 15 838,20 грн., № л000000383 від 24.09.2015 р. на суму 50 155,31 грн., № л000000387 від 25.09.2015 р. на суму 7 146,72 грн., № л000000388 від 25.09.2015 р. на суму 4 288,03 грн., № л000000389 від 25.09.2015 р. на суму 11 875,50 грн., № л000000393 від 28.09.2015 р. на суму 13 915,68 грн., № л000000396 від 28.09.2015 р. на суму 3 528,00 грн., №л000000405 від 30.09.2015 р. на суму 8 731,92 грн., № л000000410 від 01.10.2015 р. на суму 3 984,10 грн., № л000000414 від 05.10.2015 р. на суму 94 028,87 грн., № л000000416 від 06.10.2015 р. на суму 213,70 грн., № л000000423 від 08.10.2015 р. на суму 27 600,00 грн., №л000000424 від 08.10.2015 р. на суму 12 494,63 грн., № л000000425 від 08.10.2015 р. на суму 606,38 грн., № л000000435 від 16.10.2015 р. на суму 160 565,16 грн., № л000000454 від 28.10.2015 р. на суму 1 561,36 грн., № л000000453 від 28.10.2015 р. на суму 66 660,11 грн., №л000000473 від 05.11.2015 р. на суму 71 870,16 грн., № л000000474 від 05.11.2015 р. на суму 204 066,00 грн., № л000000482 від 11.11.2015 р. на суму 43 080,00 грн., № л000000481 від 11.11.2015 р. на суму 16 874,45 грн., № л000000494 від 16.11.2015 р. на суму 976,98 грн., № л000000499 від 19.11.2015 р. на суму 129 066,00 грн., № л000000500 від 19.11.2015 р. на суму 18 444,86 грн., № л000000507 від 26.11.2015 р. на суму 427 264,36 грн., № л000000523 від 03.12.2015 р. на суму 86 893,20 грн., № л000000524 від 03.12.2015 р. на суму 9 689,33 грн., № л000000529 від 04.12.2015 р. на суму 210 751,20 грн., № л000000533 від 08.12.2015 р. на суму 2 616,00 грн., № л000000537 від 10.12.2015 р. на суму 115 857,60 грн., № л000000536 від 10.12.2015 р. на суму 1 780,62 грн., № л000000547 від 18.12.2015 р. на суму 190 908,00 грн., № л000000559 від 29.12.2015 р. на суму 333 663,60 грн., № л000000560 від 29.12.2015 р. на суму 40 431,34 грн., № л000000561 від 30.12.2015 р. на суму 2 142,00 грн., № 4 від 04.01.2016 р. на суму 21 426,29 грн., № 10 від 15.01.2016 р. на суму 169 470,30 грн., № 9 від 15.01.2016 р. на суму 2 702,86 грн., № 26 від 28.01.2016 р. на суму 20 549,76 грн., № 42 від 04.02.2016 р. на суму 37 185,97 грн., № 43 від 04.02.2016 р. на суму 43 598,10 грн., № 56 від 11.02.2016 р. на суму 28 144,75 грн., № 65 від 18.02.2016 р. на суму 257 107,98 грн., № 66 від 18.02.2016 р. на суму 21 904,26 грн., № 76 від 26.02.2016 р. на суму 231 896,00 грн., № 94 від 02.03.2016 р. на суму 168 857,10 грн., № 102 від 11.03.2016 р. на суму 354 344,00 грн., № 103 від 11.03.2016 р. на суму 24 248,04 грн., № 107 від 15.03.2016 р. на суму 5 340,00 грн., № 115 від 18.03.2016 р. на суму 57 232,25 грн., № 126 від 01.04.2016 р. на суму 375 881,58 грн., № 151 від 14.04.2016 р. на суму 19 213,52 грн., № 174 від 28.04.2016 р. на суму 34 000,32 грн., № 146 від 07.04.2016 р. на суму 58 659,82 грн., № 145 від 07.04.2016 р. на суму 445 619,60 грн., № 162 від 19.04.2016 р. на суму 87 600,00 грн., а всього на суму 5 283 160,00 грн.

Також, факт отримання відповідачем-1 продукції за вищевказаними видатковими накладними підтверджується довіреностями №145-3 від 04.09.2015, № 145-3/1 від 07.09.2015, № 148/1 від 10.09.2015, № 149 від 15.09.2015, № 150-1 від 16.09.2015, № 150-2 від 17.09.2015, № 152-1/1 від 18.09.2015, № 153-1 від 24.09.2015, № 154-1 від 25.09.2015, № 154-1/1 від 28.09.2015, № 30/А01 від 30.09.2015, № 163 від 16.10.2015, № 155-1 від 01.10.2015, № 167А від 28.10.2015, № 167А/1 від 28.10.2015, № 7 від 05.11.2015, № 8 від 05.11.2015, № 9 від 11.11.2015, № 10 від 11.11.2015, № 11 від 16.11.2015, № 12 від 19.11.2015, № 13 від 19.11.2015, № 30/А02 від 26.11.2015, № 24/1/3 від 03.12.2015, № 24/1/4 від 03.12.2015, № 21/1 від 04.12.2015, № 21/2 від 08.12.2015, № 22/2 від 10.12.2015, № 22/1 від 10.12.2015, № 26/1 від 18.12.2015, № 30/2 від 29.12.2015, № 30/1 від 29.12.2015, № 30/3 від 30.12.2015, № 9 від 04.01.2016, № 10 від 15.01.2016, № 11 від 15.01.2016, № 14 від 28.01.2016, № 402-16-1 від 04.02.2016, № 402-16 від 04.02.2016, № 1102-16 від 11.02.2016, № 1802-16 від 18.02.2016, № 1802-16-1 від 18.02.2016, № 2602-16 від 26.02.2016.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково в сумі 840 575,43 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки та накладна на повернення №1 від 21.12.2015 на суму 979,20 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 4 442 584,57 грн.

20.07.2016 року між відповідачем-2 (поручитель) та позивачем (Кредитор) було укладено Договір поруки № 2, відповідно до пункту 1.1. якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань відповідача-1 (боржника) за Договором постачання товару № 2015/26/1 від 31.08.2015, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених Договором постачання.

Згідно з п. 2.1. Договору поруки у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за Договором постачання, поручитель на підставі письмового повідомлення кредитора не пізніше двох робочих днів після одержання такого письмового повідомлення погашає за рахунок власних коштів на рахунок кредитора заборгованість боржника за договором постачання.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами. Однак відповідальність поручителя обмежується 5 000,00 грн. за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором постачання та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму (п. 2.3. Договору поруки).

Направлену позивачем вимогу про погашення боргу в сумі 5 000,00 грн., відповідач-2 залишив без задоволення.

Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань наголошено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в Інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача-1 в частині ненастання строків оплати товару за спірними видатковими накладними через відсутність доказів направлення позивачем рахунків-фактур та письмової вимоги про оплату боргу в порядку статті 530 Цивільного кодексу України суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Посилання відповідача-1 на те, що в дійсності ним не було отримано товар від позивача за видатковими накладними № 126 від 01.04.2016, № 151 від 14.04.2016, № 174 від 28.04.2016, № 146 від 07.04.2016, № 145 від 07.04.2016, № 162 від 19.04.2016 до уваги судом не приймаються, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, суд зазначає, що наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З метою вирішення питання щодо реальності відповідних господарських операцій з поставки товару за спірними видатковими накладними та його прийняття відповідачем-1, судом було досліджено в тому числі податкову звітність сторін.

Так, судом встановлено, що позивач щодо спірних господарських операцій склав на ім'я відповідача-1 податкові накладні № 1 від 01.04.2016 на суму 375 881,58 грн., № 11 від 07.04.2016 на суму 58 659,82 грн., № 10 від 07.04.2016 на суму 445 619,60 грн., № 23 від 14.04.2016 на суму 19 213,52 грн., № 33 від 19.04.2016 на суму 87 600,00 грн., № 56 від 28.04.2016 на суму 34 000,32 грн., які зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу-1 відповідні податкові накладні, у зв'язку з чим у відповідача-1 виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникло зобов'язання по податку на додану вартість.

Пунктом 198.2. ст. 198 податкового кодексу України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з п. 198,3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної вартості товарів/послуг) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті)та послуг.

Сама форма податкової накладної, відповідно до пункту 201.1 ст. 201Подактвого кодексу України, передбачає зазначення в ній опису (номенклатури) товарів / послуг та їх кількість обсяг.

Отже, податкові накладні є вторинними, похідними документами від первинного документу, що підтверджує факт здійснення господарської операції. Тобто податковий облік є вторинним по відношенню до бухгалтерського і можливий лише у випадках реального здійснення господарської операції.

Факт акцепту податкових накладних по спірним операціям та їх використання ТОВ Ремсервіс-Оптімум у своєму оподаткуванні в якості податкового кредиту з ПДВ, додатково свідчить про те, що операції були здійснені реально.

З вказаних дій сторін щодо відображення у податковій звітності даних про спірні господарські операції, вбачається підтвердження відповідачем-1 отримання від позивача товару за спірними видатковими накладними, так і схвалення прийняття цього товару відповідною особою.

Так, відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

При цьому, та обставина, що в жовтні 2016 року відповідачем-1 було подано уточнюючий розрахунок сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1), яким, зокрема, виключено податковий кредит за спірними господарськими операціями та сплачено до бюджету податкового зобов'язання, пені та штрафу в сумі 10 821,10 грн. за уточнюючим розрахунком відповідно до платіжного доручення № 1539 від 24.10.2016, - не може свідчити про не прийняття ним товару за спірними видатковими накладними, оскільки такі дії вчинені після ініціювання даного судового спору, тим більше, що відповідач-1 не надав суду жодних обґрунтованих пояснень, чому у квітні 2016 року ним було визнано відповідні господарські операції, якщо він вважає, що в дійсності їх не існувало.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 02.08.2016 у справі № 910/26108/14.

Також, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні № 33 від 01.04.2016, № 34 від 07.04.2016, № 35 від 14.04.2016, № 36 від 19.04.2016, № 37 від 28.04.2016, згідно з якими третя особа на підставі укладених з позивачем Договорів № 12 від 04.01.2012 та № 2016/6 від 20.01.2016 прийняла від позивача для перевезення відповідачу продукції за спірними видатковими накладними.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до укладеного Договору поставки та специфікацій до нього, між позивачем та відповідачем-1 склались тривалі правовідносини щодо постачання товару на умовах СРТ (Інкотермс-2010) - Carriage Paid To (... named place of destination). Термін "фрахт/перевезення оплачено до" означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. За умовами терміна СРТ на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту. Даний термін може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення.

Як у листі від 01.09.2016, так і в письмових поясненнях від 14.02.2017, наданих суду під час розгляду справи, третя особа неодноразово стверджувала, що передала відповідачу-1 товар за спірними видатковими накладними разом із супровідними документами, проте, оскільки уповноважений на підписання документів представник відповідача-1 був відсутній, під час розвантаження вантажу представник відповідача-1 зазначив, що вказані документи будуть підписані зі сторони відповідача-1 та направлені на адресу позивача.

Також, суд зазначає, що відсутність підписаної між сторонами Специфікації не нівелює обов'язок відповідача-1 оплатити товар, отриманий за видатковою накладною № 115 від 18.03.2016, оскільки відповідачем-1 доказів неприйняття відповідних податкових накладних, в тому числі невідображення у власній податковій звітності відповідних податкових зобов'язань за спірною видатковою накладною, не надано, з огляду на що, з урахуванням відсутності між сторонами інших укладених договорів поставки, суд дійшов висновку, що спірна поставка товару здійснена саме на виконання Договору поставки № 2015/26/1 від 31.08.2015, на який міститься посилання у видатковій накладній № 115 від 18.03.2016 року.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач-1 не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, ніж той, на який посилається позивач.

Враховуючи вищевикладені обставини та надаючи правову оцінку наявним в матеріалам справи видатковим накладним за правилами, визначеними положеннями ст. 43 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини свідчать про отримання відповідачем-1 товару від позивача за видатковими накладними № 126 від 01.04.2016, № 151 від 14.04.2016, № 174 від 28.04.2016, № 146 від 07.04.2016, № 145 від 07.04.2016, № 162 від 19.04.2016.

Оскільки відповідач-1 прийняв товари, однак в обумовлені строки не сплатив їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому подане позивачем 16.02.2017 клопотання, в якому він просить суд вважати загальну суму заборгованості за спірним Договором 4 442 584,57 грн. за своїм змістом не є заявою про зменшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд виходить з заявленої до стягнення з відповідача-1 суми боргу 4 437 854,57 грн., яка вказана у прохальній частині позовної заяви.

Доводи відповідача-1 щодо направлення на адресу позивача листів №№ 49/1, 50/1, 50/2, 50/3, 50/4 про зміну призначення платежу на загальну суму 3 500 000,00 грн. суд вважає безпідставними та до уваги не приймає виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 (надалі - інструкція) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Листом Департаменту платіжних систем НБУ "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу" № 25-111/1438-7141 від 09.06.2011 передбачено, що відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Надані відповідачем-1 листи про зміну призначення платежу судом оцінено критично з огляду на наявність постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та листа Національного банку України від 09.06.2011 року № 25-111/1438-7141 "Про зміну інформації в реквізиті "призначення платежу", відповідно до яких після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "призначення платежу" вирішується між сторонами переказу без участі банку.

З врахуванням зазначених актів суд дійшов висновку, що для зміни призначення платежу в платіжному дорученні повинна бути взаємна згода сторін переказу, тоді як доказів на підтвердження надання позивачем згоди на зміну призначення платежів, здійснених позивачем, не надано. Відсутність заперечень з боку позивача не є згодою на зміну призначення платежу, оскільки така згода можлива лише шляхом вчинення дій.

Таким чином, доводи відповідача-1 в частині того, що заборгованості у розмірі 4 437 854,57 грн. не існує, а навпаки, залишок надмірно сплачених коштів за спірним Договором складає 135 622,52 грн. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

У свою чергу, як зазначалось вище, на підставі Договору № 2 від 20.07.2016 відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За приписами ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи зазначене, а також положення п. п. 1.1., 2.3. Договору поруки № 2 від 20.07.2016 щодо обсягу відповідальності поручителя, суд дійшов висновку, що відповідач-2 солідарно відповідає перед позивачем за невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором в межах суми 5 000,00 грн.

За таких обставин, оскільки відповідач-1 не оплатив вартість отриманих від позивача товарів, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, борг в сумі 5 000,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути солідарно стягнутий з відповідачів на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати отриманого товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

У свою чергу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ремсервіс-Оптімум (50007, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Байкальська, будинок 7 З; код ЄДРПОУ 39037373) на користь Приватного підприємства Полтавський ливарно-механічний завод (36034, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Ливарна, будинок 12; код ЄДРПОУ 31495420) 4 437 584 (чотири мільйона чотириста тридцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 57 коп. основного боргу та 66 563 (шістдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят три) грн. 77 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Ремсервіс-Оптімум (50007, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Байкальська, будинок 7 З; код ЄДРПОУ 39037373) та Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест-СМЦ (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15А; код ЄДРПОУ 32036829) на користь Приватного підприємства Полтавський ливарно-механічний завод (36034, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Ливарна, будинок 12; код ЄДРПОУ 31495420) 5 000 (п'ять тисяч) 00 грн. основного боргу та 75 (сімдесят п'ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.03.2017.

Суддя М.Є. Літвінова