Рішення

від 15.03.2017 по справі 922/2428/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р.Справа № 922/2428/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, м. Дергачі в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ; Міністерство освіти і науки України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Полюс-Н", м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківська зооветеринарна академія, смт. Мала Данилівка про визнання недійсним договору та повернення майна за участю представників сторін:

прокурор - Полякова С.О.

позивача - Антонова А.М.

відповідача - Боженко Г.В.

3-ї особи (ХЗВА) - Фірсова Н.В.

3-ї особи (МАППУ) - не з'явився

3-ї особи (МОНУ) - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року прокурор звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області з позовом до відповідача про визнання недійсними договору оренди від 29.12.2005 №2103-Н, укладеного між сторонами, та додаткових угод до нього: від 16.05.2006 №1, від 28.05.2007 №2, від 27.12.2007 №3, від 25.11.2008 №4, від 15.12.2009 №5, від 06.10.2011 №6, від 20.10.2011 №7, від 05.09.2013 №8, від 29.05.2016 №9, від 29.05.2016 №10; та зобов'язання відповідача звільнити нежитловий одноповерховий будинок пташника селекційного (літ. А-1) загальною площею 729, 30 кв. м, що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗВА та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Позовні вимоги обґрунтовано суперечністю договору оренди та додаткових угод до нього вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для розміщення виробництва паркету та магнітів, тобто для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2016 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2016, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2016 скасовано і справу №922/2428/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2017 для розгляду справи №922/2428/16 визначено суддю Погорелову О.В.

Ухвалою суду від 10.01.2017 справа прийнята судом до розгляду та її розгляд призначений у судовому засіданні на 25.01.2017 о 12:00.

24.01.2017 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову та, окрім розгляду спору по суті, вирішити питання про застосування позовної давності. Наданий відзив досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 25.01.2017 розгляд справи був відкладений до 08.02.2017 до 12:15.

У судовому засіданні 08.02.2017, на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі, прокурор надав суду письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначив що строк позовної давності не пропущений. Надані пояснення досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.02.2017 представник позивача підтримав прокурора, надав суду письмові пояснення по справі. Надані пояснення досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 08.02.2017 розгляд справи був відкладений до 01.03.2017 до 12:15.

Ухвалою суду від 01.03.2017 строк розгляду спору був продовжений до 21.03.2017 включно та розгляд справи був відкладений до 15.03.2017 до 12:15.

13.03.2017 до суду від відповідача надійшли письмові додаткові пояснення по справі. Суд, дослідивши надані пояснення долучає їх до матеріалів справи.

15.03.2017 до суду від прокурора надійшла заява, в якій він просить суд долучити до матеріалів справи постанову ВГСУ по справі №922/2687/15 від 23.02.2017. Суд, дослідивши заяву та додані до неї документи, долучає їх до матеріалів справи.

Представники третіх осіб - МОНУ та МАППУ правом на участь у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили, витребуваних судом документів не надали. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресами, вказаними у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

У судовому засіданні 15.03.2017 прокурор та позивач підтримали позов у повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 15.03.2017 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи - ХДЗВА у судовому засіданні 15.03.2017 проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

29.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області в особі начальника Голощапова А.О. та ТОВ НПФ "Полюс-Н" в особі директора Бовди О.М. укладено договір оренди №2103-Н, відповідно до умов якого ТОВ НПФ "Полюс-Н" передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитловий одноповерховий будинок пташника селекційного (літ. А-1) загальною площею 1244, 30 кв.м., що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗВА та перебуває на балансі Харківської державної ветеринарної академії, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2005 і становить 380 800, 00 грн.

Договір укладений строком на 11 місяців, тобто до 28.11.2005.

Державне майно, що є предметом вказаного договору, передане ТОВ НПФ "Полюс-Н" згідно з актом приймання-передачі від 29.12.2005.

Майно передано в оренду для розміщення виробництва паркету та магнітів (п. 1.1. договору).

16.05.2006, сторонами у спірному договорі укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, відповідно до умов якої змінено площу предмету оренди та вартість, а саме у розділі 1 "предмет договору" замість слів "загальною площею 1244, 30 кв.м." читати "загальною площею 729, 3 кв.м.", а також внесені зміни щодо орендної плати.

Додатковою угодою №2 від 28.04.2007 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, внесені зміни щодо орендної плати.

Укладеною додатковою угодою №3 від 27.12.2007 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, договір продовжено на 11 місяців, тобто до 26.09.2008.

Додатковою угодою №4 від 25.11.2008 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, договір продовжено строком на 11 місяців, тобто до 26.08.2009.

Додатковою угодою №5 від 15.12.2009 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, договір продовжено строком на 2 роки, тобто до 26.08.2011, а також внесені зміни до розділу 10 договору щодо закінчення терміну дії договору.

Укладеною додатковою угодою №6 від 06.10.2011 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, внесені зміни до розділу 1 "предмет договору", а саме викладено у новій редакції - "вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 21.07.2011 і становить 593 900, 00 грн.", а також внесені зміни щодо орендної плати.

Додатковою угодою №7 від 20.10.2011 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, договір продовжено строком на 2 роки, тобто до 26.08.2013.

Укладеною додатковою угодою №8 від 05.09.2013 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, договір продовжено на 2 роки, тобто до 26.08.2015.

Додатковою угодою №9 від 29.04.2016 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, внесені зміни розділу 2 "предмет договору" в п 1.1 після слів: "вартість майна" читати "визначена згідно з висновком про вартість оцінки на 26.08.2015 і становить за незалежною оцінкою 847 900, 00 грн., без урахування ПДВ."

Висновком Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 26.02.2016 встановлена вартість об'єкта незалежної оцінки - нежитлового одноповерхового будинку пташника селекційного (літ. А- 1) загальною площею 729, 30 кв.м., що знаходиться на балансі Харківської державної ветеринарної академії і становить 847 900 грн.

Додатковою угодою №10 від 29.04.2016 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005, договір продовжено строком на 1 рік., тобто до 26.08.2016.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ "Полюс-Н" є виробництво гідравлічного та пневматичного устаткування, виробництво інших машин і устаткування загального призначення, виробництво електричного й електронного устаткування для автотранспортних засобів, виробництво інших готових металевих виробів.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку прокурора вказаний договір оренди та додаткові угоди до нього суперечать законодавству України, оскільки укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", а тому даний договір підлягає визнанню недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі, є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту". Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено факт того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України "Про освіту", а тому є правові підстави для визнання договору оренди недійсним.

Разом з тим, відповідачем по справі було заявлено про застосування строків позовної давності.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Позивачем не надано до суду доказів відносно того, що існували перешкоди для звернення до суду в межах строку позовної давності, хоча умови спірного договору були відомі позивачу з моменту його укладання.

Оскільки прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 20.03.2017 р.

Суддя О.В. Погорелова