Постанова

від 22.05.2017 по справі 922/2428/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2017 р. Справа №922/2428/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

прокурора - Полякової С.О., за службовим посвідченням №013758 від 06.12.2012р.,

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №04 від 04.01.2017р.,

1-ої третьої особи - не з'явився,

2-ої третьої особи - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_2, за договором б/н від 04.08.2016р., свідоцтво №989 від 24.06.2011р.,

третьої особи - ОСОБА_3, за довіреністю №54-01-338 від 21.07.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю НВФ "Полюс-Н", м. Харків (вх.№1120Х/1-41 від 05.04.2017р.) та апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків (вх.№1195Х/1-41 від 07.04.2017р.)

на рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. у справі №922/2428/16,

за позовом Керівника Дергачівської прокуратури, м. Дергачі в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :

1. Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

2. Міністерство освіти і науки України, м. Київ,

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю НВФ "Полюс-Н", м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківська зооветеринарна академія, смт. Мала Данилівка,

про визнання недійсним договору та повернення майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. (суддя Погорелова О.В. ) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, змінити рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р., а саме виключити з мотивувальної частини рішення наступний абзац:

"Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту". Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено факт того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України «Про освіту» , а тому є правові підстави для визнання договору оренди недійсним."

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. залишити без змін.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про оренду державного та комунального майна", постанов КМУ від 20.01.1997р. №38 та від 27.08.2010р. №796.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.05.2017р.

Заступник прокурора Харківської області, також, не погодився із рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. у справі №922/2428/16, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі, Заступник прокурора зазначає, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області є одночасно як позивачем, так і органом який має повноваження щодо розпорядження спірним державним майном, який не вживав заходів на захист інтересів держави. За таких обставин, апелянт вважає, що ураховуючи допущену зазначеним органом державної влади бездіяльності та невжиття ним заходів до усунення порушень закону, визначення судом початку перебігу строків давності з моменту коли про вказане порушення стало відомо Фонду, є помилковим та таким, що не відповідає інтересам держави. Апелянт вказує на те, що про вказані порушення прокурору стало відомо у 2016 році, під час вивчення додержання вимог законодавства щодо законності передачі в оренду державного майна, а отже строк позовної давності повинен рахуватись з вказаного часу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017р. апеляційну скаргу Заступника прокурора прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.05.2017р.; зобов'язано Заступника прокурора Харківської області до 22.05.2017р. доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5717,25 грн., докази сплати надати суду.

Враховуючи, що апеляційні скарги Заступника прокурора та відповідача подані на одне й теж рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. у справі №922/2428/16, вони об'єднані в одне апеляційне провадження.

Від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу Заступника прокурора (вх.№5014 від 15.05.2017р.), в яких ТОВ НВФ "Полюс-Н" вказує на те, що у даній справі позивачем є Регіональне відділення Фонде державного майна України по Харківській області, а отже строк позовної давності має обчислюватись з моменту, коли про укладення спірного договору дізнався позивач, тобто з моменту його укладання - 29.12.2005р., а відповідного до цього на момент звернення з позовом строк позовної давності в будь-якому випадку є пропущеним. Посилання прокурора про неналежність виконання своїх обов'язків позивачем, на думку відповідача, лише дає підставу для звернення прокурора до суду в інтересах вказаного органу, однак нічого в процесуальному статусі прокурора та його правах під час розгляду справи не змінює.

Прокуратура Харківської області, на виконання вимог ухвали суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 10.04.2017р. надала для долучення до матеріалів справи платіжне доручення №926 від 04.05.2017р., яким доплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5717,25 грн. Вказане платіжне доручення долучено до матеріалів, як таке, що підтверджує сплату судового збору у належному розмірі та порядку.

Інші учасники судового провадження у справі письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (ухвали суду про призначення скарг до розгляду отримані представником Міністерства аграрної політики та продовольства України - 18.04.2017р., представником Міністерства освіти та науки України - 14.04.2017р.).

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників третіх осіб на стороні позивача.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 22.05.2017р. прокурор та представник позивача підтримали позицію, викладену в апеляційній скарзі прокурора, просили задовольнити її в повному обсязі, проти апеляційної скарги відповідача - заперечували. Представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив задовольнити її в повному обсязі, проти вимог апеляційної скарги прокурора заперечував в повному обсязі. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги відповідача, просила задовольнити її в повному обсязі, проти скарги прокурора заперечувала, в її задоволенні просила відмовити.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи учасників судового процесу у справі, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У липні 2016 року прокурор звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області з позовом до відповідача про визнання недійсними договору оренди від 29.12.2005р. №2103-Н, укладеного між сторонами, та додаткових угод до нього: від 16.05.2006р. №1, від 28.05.2007р. №2, від 27.12.2007р. №3, від 25.11.2008р. №4, від 15.12.2009р. №5, від 06.10.2011р. №6, від 20.10.2011р. №7, від 05.09.2013р. №8, від 29.05.2016р. №9, від 29.05.2016р. №10; та зобов'язання відповідача звільнити нежитловий одноповерховий будинок пташника селекційного (літ. А-1) загальною площею 729, 30 кв. м, що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗВА та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Позовні вимоги обґрунтовано суперечністю договору оренди та додаткових угод до нього вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для розміщення виробництва паркету та магнітів, тобто для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2016р. позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову обґрунтовано встановленням обставин суперечності спірного договору оренди нежитлового приміщення та додаткових угод до нього вимогам законодавства України, чинного час укладення правочину, зокрема, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки використання відповідачем орендованого майна, що відноситься до об'єктів освіти та фінансується з бюджету, з метою розміщення виробництва паркету та магнітів не можна вважати пов'язаним з навчально-виховним процесом.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності у зв'язку з тим, що позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про триваюче правопорушення.

Проте, з такими висновками суд касаційної інстанції не погодився та прийняв постанову від 28.12.2016р., якою постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р. та рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2016р. скасував, справу №922/2428/16 передав на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Зокрема, суд касаційної інстанції виклав наступні висновки:

- до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність;

- за змістом ч.ч.1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, статті 261 Цивільного кодексу України у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору;

- законодавство не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Після повернення справи на новий розгляд, господарським судом першої інстанції прийнято рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову прокурора, а саме про доведеність факту того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України "Про освіту", а тому про наявність правових підстав для визнання договору оренди недійсним, однак відмовив у позові, у зв'язку із спливом строків позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2005р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ТОВ НПФ "Полюс-Н" було укладено договір оренди №2103-Н, відповідно до умов якого орендарю передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитловий одноповерховий будинок пташника селекційного (літ. А-1) загальною площею 1244, 30 кв.м, що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗВА та перебуває на балансі Харківської державної ветеринарної академії, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2005р. і становить 380800 грн.

Договір укладений строком на 11 місяців, тобто до 28.11.2005р.

Державне майно, що є предметом вказаного договору, передане ТОВ НПФ "Полюс-Н" згідно з актом приймання-передачі від 29.12.2005р.

Майно передано в оренду для розміщення виробництва паркету та магнітів (п. 1.1. договору).

16.05.2006р. сторонами у спірному договорі укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., відповідно до умов якої змінено площу предмету оренди та вартість, а саме у розділі 1 предмет договору замість слів загальною площею 1244, 30 кв.м читати загальною площею 729, 3 кв.м, а також внесені зміни щодо орендної плати.

Додатковою угодою №2 від 28.04.2007р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., внесені зміни щодо орендної плати.

Укладеною додатковою угодою №3 від 27.12.2007р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., договір продовжено на 11 місяців, тобто до 26.09.2008р.

Додатковою угодою №4 від 25.11.2008р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., договір продовжено строком на 11 місяців, тобто до 26.08.2009р.

Додатковою угодою №5 від 15.12.2009р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., договір продовжено строком на 2 роки, тобто до 26.08.2011р., а також внесені зміни до розділу 10 договору щодо закінчення терміну дії договору.

Укладеною додатковою угодою №6 від 06.10.2011р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., внесені зміни до розділу 1 предмет договору, а саме викладено у новій редакції - вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 21.07.2011р. і становить 593900 грн., а також внесені зміни щодо орендної плати.

Додатковою угодою №7 від 20.10.2011р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., договір продовжено строком на 2 роки, тобто до 26.08.2013р.

Укладеною додатковою угодою №8 від 05.09.2013р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., договір продовжено на 2 роки, тобто до 26.08.2015р.

Додатковою угодою №9 від 29.04.2016р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., внесені зміни розділу 2 предмет договору в п 1.1 після слів: вартість майна читати визначена згідно з висновком про вартість оцінки на 26.08.2015р. і становить за незалежною оцінкою 847900 грн., без урахування ПДВ.

Додатковою угодою №10 від 29.04.2016р. до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005р., договір продовжено строком на 1 рік, тобто до 26.08.2016р.

Згідно з приписами частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільно кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про освіту" визначено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно приписів статей 28, 29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з приписами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно спірного договору оренди майно передано з метою розміщення виробництва паркету та магнітів.

В матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю.

Отже, оспорюваним договором фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під виробництво паркету та магнітів, тобто для проведення господарського (підприємницької) діяльності орендарем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України ,якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсними (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього суперечать вимогам частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване приміщення було передано для розміщення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

При цьому, доводи відповідача про необхідність зміни мотивувальної частини, у зв'язку із тим, що на його думку, судом було невірно застосовано норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про оренду державного та комунального майна", постанов КМУ від 20.01.1997р. №38 та від 27.08.2010р. №796 спростовуються вищевикладеними висновками.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Прокурор, заперечуючи проти даної заяви відповідача вказує, що про порушення законодавства йому відомо у 2016 році під час вивчення додержання вимог законодавства щодо законності передачі в оренду державного майна.

Розглянувши вищевказані заяву відповідача та заперечення прокурора, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Місцевий господарський суд, дослідивши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, дійшов висновку, що строки давності у даному спорі пропущені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Таким чином, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Відповідні ж висновки були викладені в постанові Вищого господарського суду від 28.12.2016р. у даній справі.

Тому в даному випадку необхідно з'ясувати з якого моменту Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області дізналось про порушення прав та інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди №2103-Н був укладений 29.12.2005р., який прокурор просить визнати недійсним.

Посилання прокурора на те, що про оскаржуваний договір оренди та додаткові угоди до нього, йому стало відомо лише в 2016 році під час вивчення стану додержання вимог законодавствам щодо законності передачі в оренду майна, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд України на засіданнях Судової палати у цивільних справах за №6-267цс16 від 10.06.2016р., №6-178цс15 від 01.07.2015р., №6-2469цс16 від 16.11.2016р., висловив наступну правову позицію.

Пунктом 1 статті. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 р. за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п. 570 рішення від 20.09.11 р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Тобто, суд повинен враховувати, що вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження спірними майном, тому перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

У постановах Верховного Суду України та правовій позиції, які висловлені у справах №6-267цс16 від 10.06.2016р., №6-178цс 15 від 01.07.2015р., №6-2469цс16 від 16.11.2016р. зазначається, що у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Зокрема, Верховний Суд України зазначив: статтею 36 1 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 Цивільного процесуального кодексу України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як було зазначено в постанові Вищого господарського суду у даній справі законодавство не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Відповідне клопотання в матеріалах справи відсутне.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах, та, яка у відповідності до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Таким чином, зважаючи на те, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що прокурор звернувся з позовом у даній справі з пропуском строку позовної давності, який сплинув через три роки з дати укладення оспорюваного договору оренди, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі в зв'язку зі спливом позовної давності.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. у справі №922/2428/16 - без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю НВФ "Полюс-Н" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2017р. у справі №922/2428/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 29 травня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий