Постанова

від 02.11.2017 по справі 922/2428/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 року Справа № 922/2428/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Грека Б.М., Студенця В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 року у справі № 922/2428/16 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Полюс-Н", треті особи: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство освіти і науки України та Харківська зооветеринарна академія, про визнання недійсним договору та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року прокурор звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області з позовом до відповідача про визнання недійсними договору оренди від 29.12.2005 року №2103-Н, укладеного між сторонами, та додаткових угод до нього: від 16.05.2006 року №1, від 28.05.2007 року №2, від 27.12.2007 року №3, від 25.11.2008 року №4, від 15.12.2009 року №5, від 06.10.2011 року №6, від 20.10.2011 року №7, від 05.09.2013 року №8, від 29.05.2016 року №9, від 29.05.2016 року №10; та зобов'язання відповідача звільнити нежитловий одноповерховий будинок пташника селекційного (літ. А-1) загальною площею 729, 30 кв. м, що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗВА та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Позовні вимоги обгрунтовано суперечністю договору оренди та додаткових угод до нього вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для розміщення виробництва паркету та магнітів, тобто для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2016 року рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області від 15.03.2017 року (суддя Погорєлова О.В.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 року (судді: Гетьман Р.А., Россолов В.В., Тихий П.В.) зазначене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У письмових поясненнях третя особа Харківська зооветеринарна академія вважає, що судові рішення у справі є законними та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзиви на касаційну скаргу від інших сторін та третіх осіб до суду не надходили.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву та пояснень на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 29.12.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ТОВ НПФ "Полюс-Н" було укладено договір оренди №2103-Н, відповідно до умов якого орендарю передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитловий одноповерховий будинок пташника селекційного (літ. А-1) загальною площею 1244, 30 кв.м, що розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗВА та перебуває на балансі Харківської державної ветеринарної академії, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2005 і становить 380 800 грн.

Договір укладений строком на 11 місяців, тобто до 28.11.2005 року.

Державне майно, що є предметом вказаного договору, передане ТОВ НПФ "Полюс-Н" згідно з актом приймання-передачі від 29.12.2005 року.

Майно передано в оренду для розміщення виробництва паркету та магнітів (п. 1.1. договору).

16.05.2006 року сторонами у спірному договорі укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, відповідно до умов якої змінено площу предмету оренди та вартість, а саме у розділі 1 предмет договору замість слів загальною площею 1244, 30 кв.м читати загальною площею 729, 3 кв.м, а також внесені зміни щодо орендної плати.

Додатковою угодою № 2 від 28.04.2007 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, внесені зміни щодо орендної плати.

Укладеною додатковою угодою №3 від 27.12.2007 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, договір продовжено на 11 місяців, тобто до 26.09.2008 року.

Додатковою угодою №4 від 25.11.2008 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, договір продовжено строком на 11 місяців, тобто до 26.08.2009 року.

Додатковою угодою №5 від 15.12.2009 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, договір продовжено строком на 2 роки, тобто до 26.08.2011 року, а також внесені зміни до розділу 10 договору щодо закінчення терміну дії договору.

Укладеною додатковою угодою №6 від 06.10.2011 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, внесені зміни до розділу 1 предмет договору, а саме викладено у новій редакції - вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 21.07.2011 року і становить 593 900 грн., а також внесені зміни щодо орендної плати.

Додатковою угодою №7 від 20.10.2011 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, договір продовжено строком на 2 роки, тобто до 26.08.2013 року.

Укладеною додатковою угодою № 8 від 05.09.2013 року до договору оренди № 2103-Н від 29.12.2005 року, договір продовжено на 2 роки, тобто до 26.08.2015 року.

Додатковою угодою № 9 від 29.04.2016 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, внесені зміни розділу 2 предмет договору в п 1.1 після слів: вартість майна читати визначена згідно з висновком про вартість оцінки на 26.08.2015 року і становить за незалежною оцінкою 847 900 грн., без урахування ПДВ.

Додатковою угодою №10 від 29.04.2016 року до договору оренди №2103-Н від 29.12.2005 року, договір продовжено строком на 1 рік, тобто до 26.08.2016 року.

Предметом даного судового розгляду є вимоги прокурора в інтересах орендодавця про визнання недійсними договору оренди та додаткових угод до нього у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом, а також про зобов'язання орендаря звільнити та повернути Управлінню освіти зазначене нежитлове приміщення.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові обгрунтовано встановленням обставин суперечності спірного договору оренди нежитлового приміщення та додаткових угод до нього вимогам законодавства України та спливом позовної давності до вимог про визнання його недійсним за відсутності поважних причин її пропуску.

Відповідно до п. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Встановивши, що орендоване майно відноситься до об'єктів освіти, фінансується з бюджету та було передано оренду відповідачу з метою розміщення виробництва паркету та магнітів, тобто з метою, не пов'язаною з навчально-виховним процесом, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про суперечність правочину вимогам законодавства чинного час його укладення, зокрема, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" та доведеності правових підстав для визнання спірного договору оренди недійсним.

Разом з цим, положеннями статті 15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, в особі РВ ФДМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15.

Крім того, статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 5013/492/12, від 13.05.2015 року у справі № 922/5094/14.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, як сторона спірного правочину, про порушення свого права було обізнане з дати його укладення, проте, незважаючи на це та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову РВ ФДМУ не вжило заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

Відтак, суди обох інстанцій дійшли правильних та обгрунтованих висновків про те, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі РВ ФДМУ з пропуском позовної давності, однак РВ ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушувало, а також не надало доказів поважності причин пропуску звернення до суду, та наявність таких під час вирішення спору не було встановлено.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, та правильно застосував ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, прийняті судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Б.Грек

В.Студенець