Постанова

від 10.03.2017 по справі 817/2417/13-а

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2017 р.Р і в н е 817/2417/13-а

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємця ОСОБА_2 до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними дій, податкових повідомлень-рішень, В С Т АН О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2013 №0000061702 та №0000051702, визнання неправомірними дій Дубенської ОДПІ по нарахуванню пені за податковими повідомленнями-рішеннями від 25.06.2013 №0000051702 та №0000061702.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 позов задоволено повністю. Відповідно до ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 апеляційна скарга Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишена без задоволення, а постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 -без змін.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.06.2016 касаційна скарга Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області задоволена частково: постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 у справі №817/2417/13-а скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді від 18.07.2016 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Надав суду додаткові пояснення по суті спору, де вказав, що формування валових витрат та податкового кредиту позивачем здійснено правомірно, оскільки операції з придбання товарів мали реальний характер, що підтверджується належними документами, які було надано посадовим особам органу державної податкової служби під час перевірки та наявні в матеріалах справи, належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, тому податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість визначені правильно. Придбаний товар повністю використовувався у господарській діяльності позивача, що також підтверджено належними доказами. Крім того, позивач вказав, що оскільки грошові зобов'язання по податкових повідомленнях-рішеннях від 25.06.2013 №0000051702 та №0000061702 були неузгодженими, то дії Дубенської ОДПІ по нарахуванню пені за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями також є неправомірними. Таким чином, позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - фіскальний орган позов не визнає. Подав письмові заперечення, де зазначено про встановлення перевіркою факту нереальності господарських операцій між підприємцем та ТОВ Б2 Фінгруп , ТОВ Агрофон , ТОВ Суперолл та ФОП ОСОБА_3 Таким чином, Дубенська ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області просить суд в задоволенні позову відмовити.

Суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами якої встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.6 ст.12 та ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно і всебічно встановивши обставини адміністративної справи відповідно до норм матеріального права на підставі досліджених судом у судовому засіданні доказів, з дотриманням норм процесуального права, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що Дубенська ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області провела документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, за результатами якої складений акт від 06.06.2013 №1/17-39/НОМЕР_1.

За результатами перевірки фіскальним органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0000061702 від 25.06.2013 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 225444,32 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 112722,17 грн.;

№ 0000051702 від 25.06.2013 про визначення податкового зобов'язання з доходів фізичних осіб на суму 173975,62 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 28687,95 грн.

Крім того, Дубенською ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області 02.07.2013 був направлений розрахунок пені, обчисленої на суми заниження податкових зобов'язань до податкового повідомлення-рішення № 0000051702 від 25.06.2013 та № 0000061702 від 25.06.2013, а саме за періоди:

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 116599,73 грн. за період з 19.02.2011 по 10.07.2013;

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 57375,89 грн. за період з 19.02.2012 по 10.07.2013.

Зі змісту розрахунку пені по податковому повідомленню-рішенню № 0000061702 від 25.06.2013 вбачається, що розрахунок пені зроблено за період:

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 79713 грн. з 30.09.2010 по 10.07.2013;

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 23802 грн. з 30.12.2010 по 10.07.2013;

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 51951 грн. з 28.01.2011 по 10.07.2013;

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 6670 грн. з 30.05.2011 по 10.07.2013;

- по нарахованих зобов'язаннях в сумі 63308 грн. з 30.06.2011 по 10.07.2013.

Висновками акта перевірки встановлено, що підприємцем порушено:

ч.1 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_2 при придбанні товарів (послуг) у ТОВ Суперолл , код ЄДРПОУ 34474769 у травні 2011, у ТОВ Б2 Фінгруп , код ЄДРПОУ 37003431 у серпні 2010, у ТОВ Агрофон , код ЄДРПОУ 37264697 у листопаді та грудні 2010, у ФОП ОСОБА_3 у квітні та травні 2011 - товар (послуги) по вказаних правочинах, не були передані в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України;

пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість2 № 168/97-ВР від 03.04.1997 в частині непідтвердження об'єкта оподаткування з ПДВ при придбанні товарів (послуг) за серпень, листопад, грудень 2010 року на загальну суму 155466,3 грн. в т.ч. за серпень 2010 року згідно податкових накладних виписаних ТОВ Б2 Фінгруп на суму 79713,19 грн.; за листопад 2010 року згідно податкових накладних виписаних ТОВ Агрофон на загальну суму 23801,64 грн.; за грудень 2010 року згідно податкових накладних виписаних ТОВ Агрофон на суму 51951,47 грн.;

п.198.3 ст. 198, п. 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині непідтвердження об'єкта оподаткування з ПДВ при придбанні товарів (послуг) за квітень, травень 2011 року в загальній сумі 69978,02 грн., в т.ч. згідно податкових накладних виписаних ФОП ОСОБА_4 за квітень 2011 року на суму 6669,94 грн., за травень 2011 року на суму 63308,08 грн.;

пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб № 889-IV від 22.05.2003, ст. 13, абз. б п. 1 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 Про прибутковий податок з громадян , у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2-4 кв. 2010 року в сумі 116599,73 грн., з них у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які проведено на підставі нікчемного правочину з ТОВ Б2 Фінгруп в сумі 59784,89 грн. та у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які проведено на підставі нікчемного правочину з ТОВ Агрофон в сумі 56814,84 грн.;

п. 167 ст. 167, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2011 в сумі 57375,89 грн.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (надалі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами за її наслідками первинних документів.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану, як ознака фактичного здійснення господарської операції та необхідність фіксування такої зміни у первинних документах кореспондує з нормами Податкового кодексу України, якими встановлено порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз. 1). Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі іменується - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ Суперолл судом встановлено наступне.

Відповідно до укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу від 01.05.2011 року ТОВ Суперолл здійснило поставку товару ФОП ОСОБА_2, що підтверджується дослідженими судом податковими накладними від 05.05.2011 №3/1 на загальну суму 2 579,76 грн., у т.ч. ПДВ 429,96 грн.; №3/2 від 06.05.2011 на загальну суму 12 295,20 грн., у т.ч. ПДВ 2 049,20 грн.; видатковими накладними №99 від 05.05.2011 на загальну суму 2 579,76 грн., у т.ч. ПДВ 429,96 грн.; №100 від 06.05.2011 на загальну суму 12 295,20 грн., у т.ч. ПДВ 2 049,20 грн. та товарно-транспортними накладними.

Оплату за придбаний товар проведено згідно квитанцій до прибуткового касового ордера: №19/05 від 16.05.2011 на суму 2579,76 грн., №21/05 від 18.05.2011 на суму 2295,20 грн., №20/05 від 17.05.2011 на суму 10 000,00 грн.

Придбаний товар повністю використовувався у господарській діяльності позивача, що підтверджується договорами підряду про надання послуг з поточного (ямкового) ремонту доріг та довідками про вартість виконаних робіт/та витрати форми КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2.

Щодо взаємовідносин фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з ТОВ Б2 Фінгруп судом встановлено наступне.

Позивач у серпні 2010 року придбавав товар у ТОВ Б2 Фінгруп , а саме, щебінь, асфальтобетон.

Факт поставки товару позивачу підтверджується наступними дослідженими у судовому засіданні податковими накладними: №1623 від 03.08.2010 на загальну суму 170 779,68 грн., у т.ч. ПДВ 28 463,28 грн., №1634 від 04.08.2010 на загальну суму 45 396,91 грн., у т.ч. ПДВ 7566,15 грн., №1701 від 13.08.2010 на загальну суму 115 085,88 грн., у т.ч. ПДВ 19 180,98 грн., №1708 від 14.08.2010 на загальну суму 123 128,28 грн., у т.ч. ПДВ 20 521,38 грн., №1826 від 31.08.2010 на загальну суму 23 888,40 грн., у т.ч. ПДВ 3981,40 грн.; накладними: №1623 від 03.08.2010 на загальну суму 170 779,68 грн., у т.ч. ПДВ 28 463,28 грн., №1634 від 04.08.2010 на загальну суму 45 396,91 грн., у т.ч. ПДВ 7566,15 грн., №1701 від 13.08.2010 на загальну суму 115 085,88 грн., у т.ч. ПДВ 19 180,98 грн., №1708 від 14.08.2010 на загальну суму 123 128,28 грн., у т.ч. ПДВ 20 521,38 грн., №1826 від 31.08.2010 на загальну суму 23 888,40 грн., у т.ч. ПДВ 3981,40 грн.; товарно-транспортними накладними.

Оплату за придбаний товар проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ Б2 Фінгруп , що підтверджено наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку.

Придбаний товар повністю використовувався у господарській діяльності позивача, що підтверджується договорами підряду про надання послуг з поточного (ямкового) ремонту доріг та довідками про вартість виконаних робіт/та витрати форми КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2.

Щодо формування позивачем суми валових витрат та суми податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ Агрофон , то судом встановлено наступне.

Між сторонами укладений Договір купівлі-продажу №1 від 01.10.2010 року, відповідно до умов якого ТОВ Агрофон (Продавець) зобов'язувався передати товар ФОП ОСОБА_2 (Покупцю) відповідно до рахунку, що є невід'ємною частиною цього Договору, а Покупець взяв на себе зобов'язання прийняти й оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому цим Договором.

У листопаді та грудні 2010 року на виконання умов Договору ТОВ Агрофон здійснило поставку товару позивачеві, що підтверджується рахунками на оплату товару, видатковими накладними, податковими накладними, виписаними ТОВ Агрофон (т. ІІ а.с.143-203). Крім того, факт поставки товару підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними, виписаними ТОВ Агрофон .

Оплата товару здійснена відповідно до умов Договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ Агрофон , що підтверджується виписками з банківського рахунку за період: з 01.11.2010 по 30.11.2010 та з 01.12.2010 по 31.12.2010 року.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що придбаний товар повністю використовувався у господарській діяльності позивача, що підтверджується договорами підряду про надання послуг з поточного (ямкового) ремонту доріг та довідками про вартість виконаних робіт/та витрати форми КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2.

Щодо господарських взаємовідносин ФОП ОСОБА_2 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, то суд встановив наступне.

Факт поставки товарів, які безпосередньо були використані у господарської діяльності позивача підтверджений дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами та документами податкового обліку, зокрема: податковими накладними та накладними №2 від 06.05.2011 року, №3 від 06.05.2011 року, №4 від 11.05.2011 року, №5 від 11.05.2011 року, №6 від 12.05.2011 року, №7 від 13.05.2011 року, №13 від 25.05.2011 року, №14 від 25.05.2011 року, №15 від 25.05.2011 року; товарно-транспортними накладними №006486 від 05.04.2011 року, №006486 від 04.04.2011 року, №006487 від 03.05.2011 року, №006487 від 03.05.2011 року, №006487 від 03.05.2011 року, №006487 від 05.04.2011 року, №006489 від 07.04.2011 року, №006488 від 07.04.2011 року, №006488 від 06.04.2011 року, №006488 від 06.04.2011 року, №006488 від 06.04.2011 року, №006489 від 08.04.2011 року, №006489 від 08.04.2011 року, №006489 від 08.04.2011 року, №006276 від 04.05.2011 року, №006276 від 04.05.2011 року, №006276 від 04.05.2011 року, №006276 від 04.05.2011 року, №006277 від 05.05.2011 року, №006277 від 05.05.2011 року, №006278 від 06.05.2011 року, №006278 від 06.05.2011 року, №006278 від 07.05.2011 року, №006279 від 07.05.2011 року, №006279 від 08.05.2011 року, №006279 від 08.05.2011 року.

Оплата товару проведена належним чином та підтверджена виписками з банківського рахунку за період з 01.05.2011 по 30.06.2011 року.

Аналогічно, придбаний товар у ФОП ОСОБА_5 позивачем повністю використовувався у господарській діяльності, що підтверджується договорами підряду про надання послуг з поточного (ямкового) ремонту доріг та довідками про вартість виконаних робіт/та витрати форми КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2.

Таким чином, судом встановлено, що первинні бухгалтерські документи щодо господарських відносин позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, Товариством з обмеженою відповідальністю Б2 Фінгруп , Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофон , Товариством з обмеженою відповідальністю Суперолл , що були досліджені контролюючим органом при перевірці, відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. При цьому, це документи, оформлені за результатом реально отриманих товарів, за результатом реальних господарських правовідносин.

Також виписані контрагентами податкові накладні не мали недоліків і були оформленими відповідно до вимог чинного на момент їх виписки законодавства, що не заперечується перевіряючими в акті перевірки та представником відповідача у судовому засіданні.

Як вбачається з акта перевірки відповідачем детально описано господарські операції позивача з вказаними контрагентами з посиланням на всі первинні документи на їх підтвердження та встановлено факт використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності, видами якої є будівництво автострад, доріг, вулиць, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах.

Висновки перевіряючих в акті перевірки ґрунтуються на тому, що наявні належним чином оформлені документи первинного бухгалтерського та податкового обліку не відображають реальних господарських правовідносин, оскільки відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством, оскільки дані правочини не були вчинені реально, а тому є нікчемними. Крім того, як зазначає фіскальний орган в акті перевірки, у контрагентів не було господарських можливостей здійснювати вказані поставки, а директора ТОВ Суперолл та ТОВ Б2 Фінгруп заперечують свою участь у діяльності підприємств.

Однак, суд не погоджується з такими висновками фіскального органу, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а є лише необґрунтованими припущеннями.

Слід зазначити, що приписами Цивільного кодексу України (далі іменується - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (стаття 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216).

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час, в акті перевірки контролюючого органу відсутні будь-які посилання на судові рішення, якими б була встановлена недійсність (фіктивність) правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом. Таких судових рішень представник фіскального органу не надав і при судовому розгляді справи. Акт перевірки не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу підприємця на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

В той же час, суд дійшов висновку, що зміст укладених між позивачем та його контрагентами договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд зазначає, що відсутність необхідних основних фондів, кваліфікованого технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, вантажних транспортних засобів тощо, не є беззаперечним доказом того, що господарські операції між ФОП ОСОБА_2 та її контрагентами не мали реального характеру, оскільки нормами Цивільного та Господарського кодексів України дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Крім того, судом встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні контрагенти позивача були зареєстрованими уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, взятими податковими органами на облік як платники податків, в тому числі ПДВ, а також в ЄДР відсутні записи про відсутність підприємств за місцем реєстрації.

Також, суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Тому, посилання контролюючого органу в акті перевірки на сумніву діяльність контрагентів в ланцюгу постачання, а також на виявлення обриву ланцюгу поставки та невизнання податкової звітності інших суб'єктів господарювання є безпідставними.

Суд зауважує, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010, від 31.01.2011.

Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.

Стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 по справі ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України та від 22.01.2009 Булвес АД проти Болгарії, які згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Стосовно посилання органу ДПС в акті перевірки на заперечення посадових осіб контрагентів позивача про участь у діяльності підприємств, то суд критично оцінює такі твердження, оскільки вони не підтверджені належними доказами, в тому числі вироками по кримінальних справах чи будь-якими фактами, що свідчили б про початок кримінального провадження. Крім того, вказані обставини жодним чином не свідчать про порушення податкового обліку підприємця ОСОБА_2 та не позбавляють останнього права на формування валових витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, які отримані ним від контрагентів.

Суд звертає увагу на позицію, яка викладена в постанові Верховного суду України від 29.03.2016 по справі № 808/7907/13-а, а саме, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена постановою суду, а отже, вони не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Однак, відповідач не надав доказів про порушення кримінального провадження щодо контрагентів позивача.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів п. 167 ст. 167, п. 177.2 ст. 177, пп. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 №168/97-ВР, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб є безпідставними.

Щодо нарахування фіскальним органом пені за податковими повідомленнями-рішеннями від 25.06.2013 №0000051702 та №0000061702, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України - пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджено, що податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області № 0000051702 від 25.06.2013 та № 0000061702 від 25.06.2013 позивачем було отримано рекомендованим листом 06.07.2013.

08.07.2013 фізична особа-підприємець подала позовну заяву до Рівненського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень № 0000051702 від 25.06.2013 та № 0000061702 від 25.06.2013.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 відкрито провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_2 до Дубенської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пп. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України - з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отож, сума податкових зобов'язань, визначена фіскальним органом на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000051702 від 25.06.2013 та № 0000061702 від 25.06.2013, була неузгодженою до набрання сили судового рішення по справі №817/2417/13-а.

Тому, у контролюючого органу станом на 10.07.2013 були відсутні підстави для нарахування пені.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень на момент розгляду справи, не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, обсягу ресурсів, надання послуг; відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, персоналу, виробничих активів; обліку позивачем тільки тих операцій, які пов'язані з податковою вигодою; відсутності первинних документів обліку; здійснення операцій з послугами, які не могли бути надані в обсязі, зазначеному в документах, а відтак Дубенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області не довела правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області по здісненню нарахування пені на суму зобов'язань, визначену податковим повідомленням-рішенням №0000051702 від 25.06.2013 в сумі 25935,93 грн. та в сумі 7426,48 грн.

Визнати протиправними дії Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області по здісненню нарахування пені на суму зобов'язань, визначену податковим повідомленням-рішенням №0000061702 від 25.06.2013 в сумі 20615,09 грн., 5603,71 грн., 11846,96 грн., 1313,70 грн. та в сумі 11968,85 грн.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №0000061702 від 25.06.2013 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 225444,32 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 112722,17 грн.; №0000051702 від 25.06.2013 про визначення податкового зобов'язання з доходів фізичних осіб на суму 173975,62 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 28687,95 грн.

Присудити на користь позивача Приватного підприємця ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.