Ухвала

від 06.03.2017 по справі 804/14752/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ К/800/27548/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівОлендера І.Я. Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року

у справі № 804/14752/14

за позовом Приватного акціонерного товариства АВТ Баварія-Дніпропетровськ

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство АВТ Баварія-Дніпропетровськ (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 22 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 26 травня 2014 року №0005092201 та №0005102201, від 27 травня 2014 року №0000451702, від 08 вересня 2014 року №0007262201. Також визнав протиправним та скасував рішення від 04 вересня 2014 року про опис майна позивача у податкову заставу. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив. Крім того, стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу провели документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, про що склали акт від 08 травня 2014 року №1695/2201/25007606, яким, зокрема встановили порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.10.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 494 184,00 грн.; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 413 361,00 грн.; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з сум грошових внесків, виданих під звіт та надміру витрачених, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 330,81 грн.; підпункту б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, у результаті чого подано податковий розрахунок ф. №1ДФ за ІІІ квартал 2012 року з недостовірними відомостями про доходи, які були нараховані (сплачені) на користь платника податків.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 26 травня 2014 року №0005092201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 617 730,00 грн., з яких 494 184,00 грн. за основним платежем та 123 546,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0005102201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 620 041,50 грн., з яких 413 361,00 грн. за основним платежем та 206 680,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Крім того прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 27 травня 2014 року №0000451702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 2 437,48 грн., з яких 1 130,81 грн. за основним платежем та 1 106,67 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень визначене податковим повідомленням-рішенням від 26 травня 2014 року №0005092201 зобов'язання з податку на прибуток позивача збільшено на 10 760,00 грн., з яких 8 608,00 грн. за основним платежем та 2 152,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, про що прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 08 вересня 2014 року №0007262201.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту перевірного періоду.

Протягом перевіряємого періоду позивач (Дилер) мав господарські взаємовідносини з ТОВ АВТ Баварія (Імпортер) на підставі дилерських договорів від 01 січня 2012 року №1204 та від 01 січня 2013 року №1304.

Основним обов'язком позивача відповідно до умов дилерських договорів є забезпечення стимулювання збуту та використання потенціалу ринку автомобілів та виробів BMW на відповідній території.

Додатками 1-8 до вказаних дилерських договорів визначено умови продажу та постачання автомобілів BMW, умови продажу та постачання оригінальних виробів BMW, умови задоволення гарантійних претензій та надання послуг, основні принципи щодо служби забезпечення запасними частинами, основні принципи щодо служби обслуговування клієнтів, форма листа на замовлення квот, умови продажу та постачання мотоциклів BMW, умови продажу та постачання автомобілів MINI.

В рамках виконання дилерських угод між позивачем та ТОВ АВТ Баварія було укладено договори від 30 грудня 2009 року №30-12-09 (додаткова угода від 01 січня 2012 року б/н, якою первинний договір викладено в новій редакції) та від 01 січня 2013 року №04-01-13 на експонування автомобілів марки BMW.

Крім того, на виконання своїх зобов'язань за дилерськими договорами щодо організації та проведення рекламної діяльності по відношенню до BMW у відповідності із консультаціями та порадами, які надаються з боку BMW/Імпортера, позивач протягом перевіряємого періоду уклав ряд договорів, предметом яких є проведення для позивача рекламної кампанії автомобілів марки BMW на території України на поверхнях спеціальних конструкцій, а саме: договір від 20 серпня 2012 року №12/09/93 з ТОВ АРТЛАЙН ; договір від 29 грудня 2007 року №251207/18 з ТОВ БІГ МЕДІА ; договори від 01 березня 2012 року №01/03 ДН, від 01 квітня 2012 року №01/04ДН та від 01 березня 2013 року №01/03-13ДН з ТОВ АВТ-Баварія .

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується відповідними первинними документами, які були надані до перевірки, а також не заперечується відповідачем.

При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрати на утримання та транспортування автомобілів BMW з м. Києва до м. Дніпропетровська та з м. Дніпропетровська до м. Києва, які були отримані позивачем від Імпортера - ТОВ АВТ-Баварія на експонування згідно договорів №30-12-09 та №04-01-13, а також витрати на придбання послуг щодо проведення рекламної кампанії автомобілів марки BMW згідно договорів з ТОВ АРТЛАЙН , ТОВ БІГ МЕДІА , з ТОВ АВТ-Баварія .

Крім того, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в ході виконання зазначених господарських операцій.

Відповідач, визнаючи фактично реальність цих господарських операцій, разом з тим не визнав права позивача на декларування вказаних витрат та податкового кредиту, посилаючись на те, що вони сформовані за операціями, не пов'язаними з господарською діяльністю позивача, оскільки утримання, транспортування та реклама стосуються автомобілів марки BMW, що до моменту їх реалізації споживачам є власністю саме Імпортера - ТОВ АВТ-Баварія , який має пряму зацікавленість в їх реалізації, а позивач, не набуваючи права власності на ці автомобілі, фактично виступає посередником між Імпортером та споживачами, а, отже, не має економічного ефекту та господарської мети витрачати власні кошти на утримання, транспортування та рекламу вищеозначених автомобілів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів та у зв'язку з оплатою їм вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено про правомірність включення до складу витрат витрати на виплати комісійної винагороди ПАТ Укрсоцбанк , оскільки враховуючи предмет договору від 15 лютого 2012 року №805/6/401.5-32/12-008/1, укладеного між позивачем та ПАТ Укрсоцбанк фактично наданих за ним послуг комісійна винагорода виплачувалася позивачем банку не за надання кредитів, а за здійснення розрахунково-касових операцій, тим більше, що відповідачем не заперечується реальність здійснення ПАТ Укрсоцбанк за цим договором банківських послуг з приймання та переказу безготівкових коштів, надання яких за своєю суттю є оплатним.

Так, згідно з пунктом б підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат платника податку, що враховується при обчислені об'єкта оподаткування відносяться витрати банківських установ, а саме: комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що такі витрати враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток при наявності первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку цих витрат.

Також колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту перевіреного періоду.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту спірного періоду суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

При цьому, доводи податкового органу про те, що операції з реклами автомобілів не є пов'язаними з господарською діяльністю позивача, спростовуються тим, що реклама автомобілів фактично спрямована на забезпечення ефективного збуту цих автомобілів шляхом популяризації такої продукції серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, і має суттєве економічне значення саме для продавця, яким є позивач по відношенню до покупців.

Нараховуючи позивачу спірну суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, податковий орган виходив з того, що з розрахунків, які були понесені Михайловим А.Є. та ОСОБА_5 під час відрядження, неможливо встановити прізвища, ім'я та по батькові та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

При цьому, з наданих суду доказів (розрахунків), що містяться в матеріалах справи, в повній мірі можна ідентифікувати особу, відповідальну за здійснення господарських операцій.

Відповідно до підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відрядження, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат. Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Враховуючи встановлені обставини у справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем правомірно відшкодовано витрати працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на відрядження, у тому числі і витрати на їх проживання в готелях, оскільки ці витрати підтверджені відповідними розрахунковими документами, що дають змогу встановити зміст, обсяг та вартість господарської операції, а також осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

З огляду на те, що таке відшкодування не є додатковим благом для працівників, воно не підлягає оподаткуванню підприємством, як податковим агентом, у розумінні приписів підпункту 170.9.1 статті 170 Податкового кодексу України.

Безпідставним є і застосування контролюючим органом до позивача санкцій за не відображення у податковому розрахунку за формою №1-ДФ за ІІІ квартал 2012 року виплати за навчання та перевірку знань з техніки безпеки ОСОБА_6, з огляду на наступне

Так, відповідно до підпункту є підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства.

При цьому пункту 2 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №994 встановлено, що зазначені у переліку заходи та засоби з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат юридичної особи та фізичної особи - підприємця, що відповідно до законодавства використовують найману працю, здійснюються та придбаваються з урахуванням вимог підпункту є підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 та підпункту 140.1.1 статті 140 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 цього Переліку передбачено, що до такого переліку відносяться проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, організація лекцій, семінарів та консультацій із зазначених питань.

Таким чином, кошти сплачені позивачем за навчання та перевірку знань ОСОБА_6 не є доходом такого працівника, а відносяться до загальновиробничих витрат підприємства, в зв'язку із чим відсутня необхідність у позивача відображення такої суми у звіті за формою №1-ДФ.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень відповідає правильному застосуванню положень Податкового кодексу України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі № 804/14752/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Олендер І.Я. Приходько І.В.