Постанова

від 16.03.2017 по справі 910/6415/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2017 р. Справа№ 910/6415/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача : не з'явився;

від відповідача : Сільченко О.А. - представник за дов. б/н від 15.02.2016 року;

від третьої особи: Хасін І.Б. - представник за дов. б/н від 04.01.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року

у справі № 910/6415/16 (суддя: Морозов С.М.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

про стягнення 37 556,03 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" (далі -відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця (далі - тертя особа) про стягнення з відповідача на користь позивача 37556,03 грн, а саме за договором № 1603 від 21.03.2005 року 26 357,86 грн, з яких 22 658,25 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 3502,58 грн пені, 197,03 грн інфляційних втрат; за договором № 3625 від 24.10.2006 року 11198,17 грн, з яких 9613,33 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 1500,52 грн пені, 84,32 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладених між сторонами договорів, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ващенко Т.М.) від 16.06.2016 року у справі №910/6415/16 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року у справі №910/6415/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року у справі №910/6415/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд касаційної інстанції у постанові від 22.11.2016 року вказав місцевому господарському суду на необхідність врахування мети оренди орендованих приміщень.

Крім того, суд касаційної інстанції вказав суду першої інстанції на необхідність надання оцінки наданим відповідачем доказам в підтвердження його заперечень, зокрема, листу - відповіді ПАТ "Київенерго" № 42 від 12.08.2015 року КФ/012/4098 та листу - відповіді Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві № 09/2209 від 15.09.2015 року, листам відповідача до Балансоутримувача з вимогою відновити водопостачання, електропостачання, надати доступ до майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі № 910/6415/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" за договором № 1603 від 21.03.2005 року в доход Державного бюджету України 22658, 25 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 3502,58 грн пені, 197,03 грн інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" за договором № 3625 від 24.10.2006 року в доход Державного бюджету України 9613,33 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 1500,52 грн пені, 84,32 грн інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" в доход Державного бюджету України 1 378,00 грн судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник вказав, що він не міг користуватися об'єктом оренди у спірний період через обставини, за які орендар не відповідає, а тому у останнього відсутній обов'язок щодо сплати орендних платежів.

Крім того, скаржник зазначив, що позивач мав здійснювати контроль за використанням майна, переданого в оренду згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" прийнято до провадження.

У судовому засіданні 16.03.2017 року представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник третьої особи у відзиві та судовому засіданні 16.03.2017 року заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зазначивши, що суд першої інстанції прийняв правомірне та обґрунтоване рішення.

Представник позивача у судове засідання 16.03.2017 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №17048388.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 16.03.2017 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

21.03.2005 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір № 1603 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір-1), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 224,1 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, 39 (далі - майно), що перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О.Богомольця (далі - балансоутримувач).

24.10.2006 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір № 3625 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 100,6 кв.м (тераса, яка є прибудовою до будинку гуртожитку № 7 за інвентарним № 19289), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, 39 (далі - майно), що перебуває на балансі Національного медичного університету ім. О.Богомольця (далі - балансоутримувач).

Згідно з п. 2.1. договору-1, договору-2 (далі разом - договори) орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше підписання сторонами договору та акта приймання-передачі Майна.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договорів між орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем було підписано та скріплено печатками відповідні акти приймання-передачі нерухомого майна № б/н від 21.03.2005 року та № б/н від 24.10.2006 року відповідно.

Відповідно до п. 3.1. договорів орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ:

- за базовий місяць розрахунку - лютий 2005 року 4 712,48 грн (за договором-1). Орендна плата за перший місяць оренди березень 2005 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень 2005 року;

- за базовий місяць розрахунку - червень 2006 року 766,58 грн (за договором-2). Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2006 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за липень, серпень, вересень, жовтень 2006 року.

Додатковим договором № 1 від 08.02.2007 року до договору-1 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за перший/базовий/місяць розрахунку січень 2007 року 4520,82 грн. Орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

Додатковим договором № 1603/2 від 24.03.2009 року до договору-1 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2009 року 10823,64 грн. Орендна плата за березень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень 2009 року.

Додатковим договором № 1603/4 від 19.02.2013 року до договору-1 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2012 року 13207,10 грн. Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень 2012 року. Вказані умови застосовуються до відносин сторін з 01.10.2012 року.

Додатковим договором № 3625/01 від 10.02.2007 року до договору-2 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за перший/базовий/місяць розрахунку січень 2007 року 665,16 грн. Орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року.

Додатковим договором № 3625/02 від 24.09.2009 року до договору-2 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень 2009 року 1807,71 грн. Орендна плата за вересень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень 2009 року.

Додатковим договором № 3625/06 від 31.10.2013 року до договору-2 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2013 року 4744,60 грн. Орендна плата за перший місяць оренди травень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за травень 2013 року.

Згідно п. 3.1. договорів нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць коригується на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2. договорів).

Відповідно до п. 3.3. договорів орендна плата перераховується самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції: 50% до державного бюджету, 50% балансоутримувачу.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що вказані правочини за своєю правовою природою є договорами оренди державного майна.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно п. 5.2. договорів орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої договорами орендної плати у визначені терміни в повному обсязі не виконав.

Так, матеріали справи не місять а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України повної оплати заборгованості за договорами по грудень 2015 року включно.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що договором № 1603/06 від 22.02.2016 року до договору-1 орендар та орендодавець дійшли згоди та достроково припинили за взаємною згодою сторін договір № 1603 від 21.03.2005 року - з 30.12.2015 року та актом від 30.12.2015 року приймання-передачі (повернення) відповідач повернув орендоване за договором-1 майно, а договором № 3625/08 від 19.02.2016 року до договору-2 орендар та орендодавець дійшли згоди та достроково припинили за взаємною згодою сторін договір № 3625 від 24.10.2006 року - з 30.12.2015 року та актом від 30.12.2015 року приймання-передачі (повернення) відповідач повернув орендоване за договором-2 майно.

Відповідно до п. 5.14. договору-1 в редакції договору № 1603/04 від 19.02.2013 року та п. 5.14. договору-2 в редакції договору № 3625/03 від 29.11.2011року у разі розірвання договору за згодою сторін орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Згідно п. 2.4. договорів майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні договору (п. 2.5. договору-1).

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції оскільки майно за договорами було повернуто орендарем 30.12.2015 року, то вказана дата є останнім днем для нарахування орендної плати за договорами, тобто позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення орендної плати за договорами по 30.12.2015 року включно.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що останній орендованим майном за договорами не користувався з 24.06.2015 року, оскільки третьою особою було відключено електроенергію, водопостачання орендованим приміщенням та замкнено останні і на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України відповідач звільнений від сплати орендної плати, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Вказаною статтею унормовано, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними, так і фактичними. Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна зі сторін зобов'язання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Вказані приписи кореспондуються зі ст. 218 Господарського кодексу України, а також закріплені у ч. 1 ст. 79 Розділу 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.80, якою встановлено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. Такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Так, умовами договорів (п. 7.2) було передбачено обов'язок орендодавця не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованим майном.

В свою чергу, як правильно встановлено судом першої інстанції позивачем, як орендодавцем за договором-1 та договором-2 свої зобов'язання було виконано в повному обсязі.

Обставини, які б свідчили про вчинення позивачем будь-яких дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованим майном матеріали суду не містять, а відповідачем відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України суду не доведені.

Тобто, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що належне виконання зобов'язань за договорами оренди виявилось неможливим внаслідок відповідних обставин.

Щодо мети оренди, на яку звертав увагу суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що договори не місять положень про обов'язок орендодавця забезпечити водопостачання та освітлення в орендованих приміщеннях.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач за наявності обставин, на які він посилається як на підставу свої заперечень не був позбавлений звернутися до суду з відповідними вимогами до позивача та захистити своє порушене право в обраний ним спосіб та порядку, встановленому законом.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції наданий відповідачем до матеріалів справи акт за підписами директора, головного бухгалтера відповідача та коменданта гуртожитку НМУ ім. О.О.Богомольця не є в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належним та допустимим доказом на підтвердження того, що орендовані за договорами приміщення були замкнені, а викладені у ньому обставини спростовуються зібраними у справі доказами.

Щодо посилань скаржника на те, що позивач мав здійснювати контроль за використанням майна, переданого в оренду, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.

В силу приписів ст. 7 закону України "Про управління об'єктами державної власності" на орендодавця покладено контроль за використанням майна, переданого в оренду та за виконанням договору оренди державного майна.

Проте, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що контроль не передбачає здійснення контролю над водо та електропостачанням орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на неодноразові звернення відповідача про направлення представників позивача для перевірки орендованого майна, позивачем було надано відповідачу відповідь (лист № 30-06/8037 від 05.08.2015 року), якою рекомендовано відповідачу звернутися з вимогами до балансоутримувача приміщення (третьої особи).

Так, звільнення орендаря від внесення орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного України може мати місце лише у випадку, якщо майно не могло бути використане. У випадку наявності певних складнощів у користуванні орендованим майном, орендар не позбавлений ініціювати питання щодо зменшення орендної плати (ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексуУкраїни, ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), чого не було зроблено відповідачем.

Таким чином, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату за Договорами.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що відповідачем було сплачено частково орендну плату за серпень-жовтень 2015 року, тобто за той період коли за твердженням відповідача останній не мав можливості користуватись орендованим майном.

Крім того, судом першої інстанції на виконання вказівок суду касаційної інстанції було надано оцінку наданим відповідачем доказам в підтвердження його заперечень, зокрема, листу - відповіді ПАТ "Київенерго" № 42 від 12.08.2015 року КФ/012/4098 та листу - відповіді Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві № 09/2209 від 15.09.2015 року, листам відповідача до Балансоутримувача з вимогою відновити водопостачання, електропостачання, надати доступ до майна.

Як вбачається з матеріалів справи, орендоване відповідачем приміщення було відключено від електропостачання, проте як правильно встановлено судом першої інстанції, вказані обставини не можуть свідчити про неможливість використання орендованого майна відповідачем та могли бути підставою для іншого спору.

Щодо обставин неодноразового звернення відповідача до суду з позовами про усунення перешкод у користуванні майном, спонукання третьої особи та позивача до вчинення дій, колегія суддів відзначає, що при обранні ефективного способу захисту свого порушеного права, позивач при зверненні до суду з відповідними вимогами повинен неухильно дотримуватись норм процесуального кодексу, що регулюють питання подачі позовної заяви та вимог до документів, доданих до неї (розділ VІІІ Господарського процесуального кодексу України).

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, ухвалами суду з різних причин, як-то: відсутність належних повноважень у підписанта позовної заяви, відсутність доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, відсутність належних доказів направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідачів, позовні заяви відповідача до позивача та третьої особи на підставі ст. 63 Господарського процесуального кодексу України було повернуто без розгляду.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що своїм правом на оскарження вказаних судових рішень, відповідач не скористався.

Щодо вирішення у судовому порядку спору за позовом третьої особи до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправним та скасування рішення про надання згоди на продовження дії договору оренди від 21.03.2005 року № 1603, визнання таких дій неправомірними, зобов'язання утриматися від відповідних дій, колегія суддів виходить з того, що попри наявність вказаного спору та обставини встановлені, зокрема, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2016 року у справі № 826/14804/15, що спір у справі, що розглядається стосується неналежного виконання відповідачем умов укладених з позивачем договорів.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що договори оренди було розірвано за взаємною згодою сторін, а не у зв'язку з наявністю порушень умов договорів з боку орендодавця чи у зв'язку з неможливістю використання орендованого майна.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач листом вих. № 72 від 11.02.2016 року просив орендодавця провести реструктуризацію боргу зі сплати орендної плати до кінця 4 кварталу 2016 року у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, чим визнав наявність боргу за спірний період.

Також, факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів було встановлено судом під час розгляду справи №910/11331/16, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2016 року в якій, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 року, з відповідача стягнуто на корить третьої особи 50 % орендної плати за договором № 1603 від 21.03.2005 року

Вказані обставини, що встановлені судовим рішенням під час розгляду справи №910/11331/16, яке набрало законної сили в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування при розгляді даної справи.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором № 1603 від 21.03.2005 року в розмірі 22 658,25 грн, та за договором № 3625 від 24.10.2006 року в розмірі 9 613,33 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 197,03 грн інфляційних втрат за договором-1, 84,32 грн інфляційних втрат за договором-2 та 3 502,58 грн пені за договором-1 та 1 500,52 грн пені за договором-2.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.5. договору-1 та договору-2 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в п. 3.3. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок інфляційних нарахувань та пені, дійшов висновку, що інфляційні нарахування підлягають стягненню в сумі 197,03 грн за договором-1 та 84,32 грн за договором-2, пеня підлягає стягненню в сумі 3 502,58 грн за договором-1 та 1 500,52 грн за договором-2.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що судом першої інстанції були виконані вимоги постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2016 року відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/6415/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/6415/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6415/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк