Рішення

від 23.03.2017 по справі 308/11658/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11658/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідачів - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, ОСОБА_6, про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідачів - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, ОСОБА_6, про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 листопада 2008 року Ужгородським міськрайонним судом по цивільній справі №2п-3631/08 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди було ухвалено рішення, на підставі якого судом видано виконавчий лист №2-3631 від 10.12.2008 року про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_1 15000,00 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_5 (як батька неповнолітньої ОСОБА_6І.), який було пред'явлено до виконання в міський відділ ДВС Ужгородського МРУЮ. На підставі вказаного виконавчого листа МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції, в особі державного виконавця Ярешко Д.В., 27.01.2009 року було відкрито виконавче провадження ВП № 10705336 та накладено арешт на все майна боржника ОСОБА_1 та заборонено його відчуження шляхом винесення відповідної постанови від 27.01.2009 року. При цьому, 13.10.2009 року державний виконавець МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_9 по вказаному виконавчому провадженню через неавансування стягувачем відповідних витрат виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувану і повторно цей виконавчий документ до органу ДВС не пред'являвся . 12 червня 2009 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області рішення суду від 10 листопада 2008 рік у вказаній цивільній справі №2п-3631/08 (новий № 2п-4341/09) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було скасоване і справу направлено на новий розгляд, однак, накладений на підставі виконавчого листа №2-3631/08 від 10.12.2008 року арешт на майно позивача та заборона на його відчуження не були скасовані .

02 грудня 2009 року Ужгородським міськрайонним судом при повторному розгляді даної цивільної справи №2п-4341/09 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди було ухвалено рішення про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_1 14000,00 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_6 та 140,00 грн. судових витрат, а в позові ОСОБА_5 до відповідачів було відмовлено. 04 березня 2010 року за апеляційною скаргою ОСОБА_5 апеляційним судом Закарпатської області у цивільній справі №2п-4341/09 рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_5 було скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_5 та солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_1 10000,00 грн. моральної шкоди на його користь. 01 лютого 2012 року Вищий спеціалізований суд України касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив і рішення апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2010 року у цій справі залишив без змін.

У 2015 році ОСОБА_1 повністю виконав вищевказані рішення суду та сплатив через орган ДВС на користь стягувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначені судом суми шкоди, судових витрат, виконавчого збору та інших необхідних платежів.

Крім цього, 20.11.2008 року Ужгородським міськрайонним судом стосовно ОСОБА_1, як боржника було видано виконавчий лист №2-6107 по стягненню аліментів в розмірі 300 грн. щомісячно на користь стягувача ОСОБА_3. МВ ДВС Ужгородського МРУЮ, в особі старшого державного виконавця Плиска А.С., на підставі вказаного виконавчого документу 23.02.2010 року відкрито виконавче провадження №10412392 та накладено арешт на майно боржника та заборону на його відчуження шляхом винесення відповідної постанови від 23.02.2010 року . Позивач вказує, що ним по вказаному виконавчому провадженню було проведено всі необхідні виплати ОСОБА_3 і 31.08.2015 року державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_10 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №10412392 по причині сплати аліментів в повному обсязі згідно виконавчого документу та у зв'язку із закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення, проте, накладений на майно боржника арешт та заборона на його відчуження на підставі вказаного вище виконавчого листа №2-6107 залишились в силі і не зняті до цього часу.

Позивач зазначає, що в даний час у нього виникла необхідність розпорядитися належним йому майном, він вирішив продати належну йому на праві власності земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 2124883600:02:005:0005, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с.Кінчені Ужгородського району Закарпатської області. Проте, від нотаріуса він дізнався, що не можу реалізувати своє законне право на розпорядження належним майном, так як з вказаної земельної ділянки не знято вищевказані арешти та заборони на відчуження майна. Зокрема, не знято арешти та заборони, накладені МВ ДВС Ужгородського МРУЮ на підставі: постанови від 27.01.2009 року по ВП №10705336 (номери запису про обтяження 12182678, 12182655 та 12182596) та постанови від 23.02.2010 року по ВП №10412392 (номери запису про обтяження 12182706, 12182693 та 12182655). Відповідно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно продовжують фігурувати вищенаведені обтяження.

Враховуючи вищенаведене, з метою відновлення та забезпечення його прав та законних інтересів, усунення перешкод по користуванню та розпорядженню власним майном позивач звернувся з відповідною позовною заявою до суду та просить зняти арешти та заборони на відчуження з належної йому на праві власності земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 2124883600:02:005:0005, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с.Кінчеш Ужгородського району Закарпатської області, що були накладені в інтересах стягувача ОСОБА_5 та стягувача ОСОБА_3 міським відділом державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції (теперішня назва - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області) на підставі: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.01.2009 року по ВП №10705336; постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2010 року по ВП №10412392.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили проти позову, просили відмовити в такому повністю, оскільки на даний час виконавче провадження не закінчено, а у позивача є заборгованість по сплаті аліментів.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Представник третьої особи - Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області та третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість кожного доказу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З досліджених судом матеріалів встановлено, що 10 листопада 2008 року Ужгородським міськрайонним судом по цивільній справі №2п-3631/08 за позовами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди було ухвалено рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 15000,00 грн. моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_6 15000,00 грн. моральної шкоди. В решті заявлених вимог відмовлено.

На підставі даного рішення 10.12.2008 року судом був виданий виконавчий лист №2-3631, який стягувачем було пред'явлено до виконання в міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції.

27 січня 2009 року державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_9, у ході виконавчого провадження ВП № 10705336 з примусового виконання виконавчого листа №2-3631 від 10.12.2008 року, з метою збереження майна боржника, що підлягає наступній реалізації, було накладено арешт на все майна, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення - 15000 грн., та заборонено його відчуження, шляхом винесення відповідної постанови. 13 жовтня 2009 року постановою державного виконавця МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_9 по вказаному виконавчому провадженню через не здійснення стягувачем авансування витрат на проведення виконавчих дій, виконавчий документ було повернуто стягувачу.

12 червня 2009 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2008 рік у цивільній справі №2п-3631/08 (новий №2п-4341/09) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було скасоване і справу направлено на новий розгляд, однак, накладений на підставі виконавчого листа №2-3631/08 від 10.12.2008 року арешт на майно позивача та заборона на його відчуження не були скасовані .

02 грудня 2009 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області цивільної справи №2п-4341/09 при повторному розгляді даної цивільної справи було ухвалено рішення, яким в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_6 14000,00 грн. моральної шкоди та 140,00 грн. судових витрат. В решті позову ОСОБА_6 відмовлено. 04 березня 2010 року рішенням апеляційного суду Закарпатської області, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 у цивільній справі №2п-4341/09, рішення суду першої інстанції від 02.12.2009 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_5 було скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 10 тис.грн. моральної шкоди. В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02.12.2009 року залишено без змін. 01 лютого 2012 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України касаційну рішення апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2010 року у цій справі залишив без змін.

ОСОБА_1 зазначає, що у 2015 році він повністю виконав вищевказані рішення суду та сплатив через орган ДВС на користь стягувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначені судом суми шкоди, судових витрат, виконавчого збору та інших необхідних платежів.

Окрім цього, судом встановлено, що 23 лютого 2010 року постановою старшого державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_11 у межах виконавчого провадження ВП №10412392 з примусового виконання виконавчого листа №2-6107від 20.11.2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини в розмірі 300 грн. щомісячно, для забезпечення виконання виконавчого документу було накладено арешт на все майно боржника та заборонено його відчуження . 31.08.2015 року державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_10 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №10412392 у зв'язку з закінченням передбаченого законом строку для даного стягнення та сплатою аліментів в повному обсязі згідно виконавчого документу, проте, накладений на майно боржника арешт та заборона на його відчуження на підставі вказаного вище виконавчого листа №2-6107 залишились в силі і не зняті до цього часу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно №64481467 від 27.07.2016 року.

Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 ставив перед судом питання про зняття арешту та заборон відчуження з майна, оскільки накладення арешту на його нерухоме майно, зокрема земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2124883600:02:005:0005, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с.Кінчеш Ужгородського району Закарпатської області, яку він придбав у 2005 році, порушує його права, як власника, захист якого передбачено ст. 41 Конституції України, ст. ст.317, 319, 321, 391 ЦК України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті ? визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказані способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до ч.1, п.5 та п.6 ч.3 ст.5 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 21.04.1999 року (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Арешт на майно згідно ч.6 ст.55 цього Закону застосовується: для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч.1, ч.2 та ч.3 ст.55 Закону України Про виконавче провадження арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

У відповідності до положень ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 21.04.1999 року (статтею 60 цього Закону в редакції згідно Законом України №2677-VI від 04.11.2010 року).

Згідно із ст.59 Закону (у редакції, чинній станом на 13.10.2009 року - повернення виконавчого документа стягувачеві по ВП № 10705336) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання. Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику. За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови начальника органу державної виконавчої служби та державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду у 10-денний строк.

Відповідно до ст.60 Закону (у редакції, чинній станом на 31.08.2015 року - закінчення виконавчого провадження по ВП №10412392) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. Державний виконавець зобов'язаний зняти арешт з рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ст.59 (ст.60) Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У п.24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст.57 (попередня редакція ст.55), 58 Закону України Про виконавче провадження . Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна №5 від 03.06.2016 року - позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно)

Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, то заява боржника про скасування арешту та заборони на його відчуження, повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Виходячи з зазначеного вище, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 обрав неправильний спосіб захисту свого права, яке на його думку порушено, тому в задоволенні позовної заяви про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження слід відмовити.

Окрім того слід зазначити, що у відповідності до ч.1 та ч.2 ст.50 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній станом на 31.08.2015 року - закінчення виконавчого провадження по ВП №10412392) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Вказаних вимог щодо зняття арешту з майна боржника при закінченні виконавчого провадження ВП №10412392 державним виконавцем не виконано, у постанові про закінчення виконавчого провадження від 31.08.2015 року про вчинення таких дій не зазначено.

Частиною 3 статті 60 цього Закону визначено, що арешт з майна боржника може бути знято за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

В судовому засіданні позивач зазначав, що офіційно не звертався до державного виконавця з приводу скасування накладених арештів та заборон на відчуження майна, також не звертався в порядку передбаченому розділом VII ЦПК.

Позивачем до позовної заяви не додано жодного належного доказу, який підтверджує факт звернення до начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області з заявою (скаргою) на дії державного виконавця та зняття арешту з належного йому майна, або постанову про відмову у задоволенні заяви та знятті арешту з майна боржника.

В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За таких обставин, суд вважає, що підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження не має.

Керуючись ст.ст.10, 11, 12, 60-62, 208, 209, 212-218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідачів - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, ОСОБА_6, про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_12