Ухвала

від 05.07.2017 по справі 308/11658/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11658/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого-судді: Мацунича М.В.,

суддів: Кондора Р.Ю., Джуга С.Д.,

з участю секретаря: Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, де третіми особами на стороні відповідачів є: Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, ОСОБА_5 про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження , -

встановила:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження. Позов вмотивовано тим, що 10 листопада 2008 року Ужгородським міськрайонним судом по цивільній справі №2п-3631/08 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди було ухвалено рішення, на підставі якого судом видано виконавчий лист №2-3631 від 10.12.2008 року про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 - 15000,00 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_3 (як батька неповнолітньої ОСОБА_5І.), який було пред'явлено до виконання в міський відділ ДВС Ужгородського МРУЮ. На підставі вказаного виконавчого листа МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції, в особі державного виконавця Ярешко Д.В., 27.01.2009 року було відкрито виконавче провадження ВП № 10705336 та накладено арешт на все майна боржника ОСОБА_1 та заборонено його відчуження шляхом винесення відповідної постанови від 27.01.2009 року. При цьому, 13.10.2009 року державний виконавець МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_8 по вказаному виконавчому провадженню через не авансування стягувачем відповідних витрат виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу і повторно цей виконавчий документ до органу ДВС не пред'являвся. 12 червня 2009 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області, рішення суду від 10 листопада 2008 рік у вказаній цивільній справі №2п-3631/08 (новий № 2п-4341/09) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було скасоване і справу направлено на новий розгляд, однак, накладений на підставі виконавчого листа №2-3631/08 від 10.12.2008 року арешт на майно позивача та заборона на його відчуження не були скасовані.

Крім цього, 20.11.2008 року Ужгородським міськрайонним судом стосовно ОСОБА_1, як боржника було видано виконавчий лист №2-6107 по стягненню аліментів у розмірі 300 грн. щомісячно на користь стягувача ОСОБА_4 МВ ДВС Ужгородського МРУЮ, в особі старшого державного виконавця Плиска А.С., на підставі вказаного виконавчого документу 23.02.2010 року відкрито виконавче провадження №10412392 та накладено арешт на майно боржника та заборону на його відчуження шляхом винесення відповідної постанови від 23.02.2010 року. 31.08.2015 року державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_9 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №10412392 по причині сплати аліментів в повному обсязі згідно виконавчого документу та у зв'язку із закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення, проте, накладений на майно боржника арешт та заборона на його відчуження на підставі вказаного вище виконавчого листа №2-6107 залишились в силі і не зняті до цього часу.

На даний час виникла необхідність розпорядитись належним йому майном, а саме, належної йому на праві власності земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 2124883600:02:005:0005, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с. Кінчені Ужгородського району Закарпатської області. Проте, від нотаріуса він дізнався, що не може реалізувати своє законне право на розпорядження належним майном, так-як з вказаної земельної ділянки не знято вищевказані арешти та заборони на відчуження майна.

Враховуючи вищенаведене, просив суд зняти арешти та заборони на відчуження з належної йому на праві власності земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 2124883600:02:005:0005, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с. Кінчеш Ужгородського району Закарпатської області, що були накладені в інтересах стягувача ОСОБА_10 та стягувача ОСОБА_4 міським відділом державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції (теперішня назва - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області) на підставі: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.01.2009 року по ВП №10705336 ; постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2010 року по ВП №10412392 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 29.02.2017 року в задоволенні позову, відмовлено.

На дане рішення представник позивача - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначає, що ним правомірно пред'явлено позов про зняття арешту з майна у відповідності до Постанови Пленуму ВССУ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна №5 від 03.06.2016 року. Суд, відмовляючи у позові, послався на те, що зняття арешту з майна боржника повинно розглядатися в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Однак, суд прийнявши даний позов мав або вирішити його по суті, або закрити провадження. Також посилається на те, що він не мав і не має юридичних підстав оскаржувати дії чи бездіяльність державного виконавця та відповідно таким способом зняти арешт з належного йому майна.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 10 листопада 2008 року Ужгородським міськрайонним судом по цивільній справі №2п-3631/08 за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди було ухвалено рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 15000,00 грн. моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_5 15000,00 грн. моральної шкоди. В решті заявлених вимог відмовлено (а.с10-12).

На підставі даного рішення 10.12.2008 року судом був виданий виконавчий лист №2-3631, який стягувачем було пред'явлено до виконання в міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції.

27 січня 2009 року державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_8, у ході виконавчого провадження ВП № 10705336 з примусового виконання виконавчого листа №2-3631 від 10.12.2008 року, з метою збереження майна боржника, що підлягає наступній реалізації, було накладено арешт на все майна, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення - 15000 грн., та заборонено його відчуження, шляхом винесення відповідної постанови (а.с.14).

13 жовтня 2009 року постановою державного виконавця МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_8 по вказаному виконавчому провадженню через не здійснення стягувачем авансування витрат на проведення виконавчих дій, виконавчий документ було повернуто стягувачу (а.с.15).

Крім того, 23 лютого 2010 року постановою старшого державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_9 у межах виконавчого провадження ВП №10412392 з примусового виконання виконавчого листа №2-6107від 20.11.2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини в розмірі 300 грн., щомісячно, для забезпечення виконання виконавчого документу було накладено арешт на все майно боржника та заборонено його відчуження (а.с.27) . 31.08.2015 року державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського МРУЮ ОСОБА_9 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №10412392 у зв'язку з закінченням передбаченого законом строку для даного стягнення та сплатою аліментів в повному обсязі згідно виконавчого документу (а.с.28)

Накладений на майно боржника арешт та заборона на його відчуження на підставі вищезазначених двох постанов державного виконавця залишились в силі і не зняті до цього часу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно №64481467 від 27.07.2016 року (а.с.5-8).

У п. 24 Постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст. 57 (попередня редакція ст.55), 58 Закону України Про виконавче провадження . Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні , а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК . Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна №5 від 03.06.2016 року - у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також, у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби .

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК , крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно ж п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму ВССУ у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК , а якщо, такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв'язку із цим боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

У разі пред'явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства, суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що, оскільки в даному випадку питання про зняття арешту з майна ставить боржник у виконавчих провадженнях і це не пов'язано зі спором про право на це майно, а тому, дане питання підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України .

Посилання апелянта на п.п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна №5 від 03.06.2016 року не спростовує даного висновку суду першої інстанції позаяк воно вирвано з її контексту. Зокрема, апелянтом не враховано всіх абзаців п.п. 1, 2 а також п.5 вказаної Постанови Пленуму.

Також помилковим є твердження апелянта про те, що стосовно арешту накладеного у 2009 році він не має підстав для оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, так як державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а не про закінчення виконавчого провадження.

Зокрема, згідно ст. 38 ЗУ Про виконавче провадження (в редакції чинній станом на 13.10.2009 року) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 ч. 1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, даною нормо, встановлено обов'язок державного виконавця припинити чинність арешту майна боржника в тому числі й у разі повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону.

Оскільки, державним виконавцем цього зроблено не було, то ОСОБА_1 вправі оскаржувати бездіяльність державного виконавця та ставити вимогу про скасування відповідного арешту в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно встановивши, що питання про зняття арешту з майна боржника повинно вирішуватися в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не шляхом пред'явлення даного позову - помилково відмовив у зв'язку з цим у задоволенні позову (вирішив справу по суті), замість того, щоб закрити провадження по справі.

Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 8 ст. 8 ЦПК України передбачено, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Встановлено, що вирішення питання про яке просить ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а тому, дане питання не підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Оскільки, такі суспільні відносини не врегульовано, а тому, така прогалина в даних процесуальних відносинах повинна бути подолана в порядку застосування аналогії закону, яким є п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, розглянув справу, тоді як підстав для розгляду таких вимог по суті не мав, через наявність іншого процесуального порядку вирішення такого питання. Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції вимог норм процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного питання.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 310 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених статтею 205 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги наведені обставини з огляду на норми права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла до висновку із приводу того, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню внаслідок застосування аналогії закону із закриттям провадження у справі з підстав існування іншого процесуального порядку вирішення такого питання.

Виходячи з наведеного вище та керуючись вимогами статей 8 ч. 8, 205, 310, 313-315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє представник ОСОБА_2, задоволити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 лютого 2017 року скасувати, а провадження в справі за позовом ОСОБА_1 про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Суддя-доповідач

Судді