Рішення

від 13.03.2017 по справі 910/19328/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017Справа № 910/19328/13

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Дочірнього підприємства "Спеценергобуд" Акціонерного товариства "Київенергобуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтехеко"

про визнання відсутнім права власності

за участю представників:

від позивача:не з'явився від відповідача:Тюпа Е.О. - представник за довіреністю № 15/12 від 15.12.2015 р. від третьої особи:Кушнір В.Д. - представник за довіреністю № 19/09 від 19.09.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Дочірнє підприємство "Спеценергобуд" Акціонерного товариства "Київенергобуд" (далі - ДП "Спеценергобуд") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" (далі - ТОВ "Валькірія") про визнання відсутнім права власності.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність у відповідача права власності на об'єкти нерухомого майна, яке є предметом договору купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 р., оскільки даний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, про що свідчить постанова Вищого господарського суду України від 17.09.2013 р. у справі 2/169.

У позові ДП "Спеценергобуд" Акціонерного товариства "Київенергобуд" просить суд визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" право власності на об'єкти нерухомого майна, загальною площею 1 177,70 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Пухівська, 1-А, а саме: двоповерхову з/б адміністративну будівлю (літ. 2А), площею 235,40 кв.м.; прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м (літ. 2Б), площею 294,60 кв.м.; з/б цех (літ. 2В), площею 300,30 кв.м.; прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м (літ. 2Г), площею 347,40 кв.м.

За вказаною позовною заявою було порушено провадження у справі ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2013 р. (суддя Васильченко Т.В.).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2014 р. розгляд справи було зупинено до вирішення іншої справи - № 21/319 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" до Дочірнього підприємства "Спеценергобуд" Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 року.

У зв`язку із припиненням повноважень на здійснення правосуддя у судді Васильченко Т.В., за результатами повторного автоматичного розподілу, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2015 р. дану справу прийнято до провадження суддею Головіною К.І. та залучено до її розгляду третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль").

21.12.2015 р. провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва по справі № 2/169 про визнання дійсним договору купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 року, визнання права власності та зобов'язання провести реєстрацію права власності. Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2016 р. провадження у справі було поновлено у зв'язку з набранням законної сили рішенням по вищевказаній справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2017 р. замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтехеко" (далі - ТОВ "Інтехеко") на підставі ст. 25 ГПК України.

У судове засідання представник позивача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з тих підстав, що договір купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 р., за яким ТОВ "Валькірія" перейшло у власність спірне майно, повністю відповідав положенням законодавства на час його укладення та у судовому порядку не був визнаний недійсним.

Представник третьої особи - ТОВ "Інтехеко" також вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав, визначених відповідачем.

Суд на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирішив розглянути справу без участі представника позивача.

Заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.01.2002 між Дочірнім підприємством "Спеценергобуд" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валькірія" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 1. Відповідно до умов цього договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві наступні будівлі: а) двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м.; б) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв.м.; в) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв.м.; г) з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330 кв.м.; д) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 172 кв.м.; е) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 178 кв.м., які знаходяться за адресою: міста Київ, вул. Пухівська, 1-А, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт і сплатити за нього ціну у розмірі 2 988 672, 60 грн.

За умовами п. 1.2 договору право власності на об'єкт переходить до покупця з моменту підписання акту передачі.

Відповідно до п. 2.1 договору покупець зобов'язаний протягом 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору передати у власність продавцеві цукор-пісок у кількості 240865 кг за ціною 1,24 грн. за один кг на загальну суму 298 672,60 грн. з урахування ПДВ - 20 %.

Згідно з п. 3.1 договору передача об'єкта здійснюється шляхом передачі з балансу продавця на баланс покупця у триденний термін після отримання продавцем цукру-піску, який знаходиться на складі покупця. Передача об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Як встановлено судом, ТОВ "Валькірія" передало на користь ДП "Спеценергобуд" цукор-пісок у кількості 240 865 кг на загальну суму 298 672,60 грн. (з ПДВ), що підтверджується накладною № 4 від 22.01.2002 р. Згідно з актом прийому-передачі від 25.01.2002 р. позивач у даній справі передав, а відповідач - прийняв у власність наступні будівлі: а) двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м.; б) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв.м.; в) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв.м.; г) з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330 кв.м.; д) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 172 кв.м.; е) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 178 кв.м., які знаходяться за адресою м. Київ вул. Пухівська 1-А.

Таким чином, судом встановлено, що сторони вчинили дії на виконання умов договору.

У той же час, звертаючись із даним позовом до суду, ДП "Спеценергобуд" посилається на судове рішення у справі № 2/169 за позовом ТОВ "Валькірія", яким у визнанні дійсним вказаного договору купівлі-продажу та у визнанні права власності було відмовлено, а тому позивач вважає, що вказаний договір є недійсним та у ТОВ "Валькірія" відсутнє право власності за цим договором.

Перевіривши зазначені доводи позивача, суд з ними не погоджується, виходячи з наступного.

Дійсно, за результатами нового розгляду справи № 2/169 рішенням господарського суду м. Києва від 29.02.2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 року, у задоволенні позову ТОВ "Валькірія" до ДП "Спеценергобуд" ВАТ "Київенергобуд", КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", на стороні відповідача - ВАТ "Київенергобуд" про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та зобов'язання провести реєстрацію права власності відмовлено.

Проте, необхідно зазначити, що у вказаних судових рішеннях підставою для відмови у задоволенні позову суди визначили порушення приписів ст.ст. 328, 392 ЦК України під час укладення спірного договору, оскільки спірне майно за договором купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 року було придбано ТОВ "Валькірія" у особи, яка не була власником цього майна, тобто у ДП "Спеценергобуд" було відсутнє право на його відчуження, а тому був зроблений висновок, що вказаний договір не може свідчити про набуття позивачем права власності на таке майно.

Зазначені обставини, встановлені у справі № 2/169, суд приймає в якості таких, що не підлягають додатковому доведенню під час розгляду даної справи, проте, суд зазначає, що ці обставини не свідчать про відсутність права власності у ТОВ "Валькірія" та вони не є преюдиційними під час вирішення даного спору.

Так, у вказаній справі суди зробили висновок, що Відкритим акціонерним товариством "Київенергобуд" не було надано згоди на продаж спірного майна, яке належало йому і передавалось до статутного фонду Дочірньому підприємству "Спеценергобуд". Однак, вказані обставини не тягнуть автоматичного визнання спірного договору недійсним, а тому не мають значення для правильного розгляду даної справи.

Навпаки, рішенням господарського суду м. Києва від 12.11.2015 року у справі № 21/319, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ВАТ Київенергобуд до ДП Спеценергобуд та ТОВ Валькірія , третя особа: AT Райффайзен Банк Аваль про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 1 від 18.01.2002 року з тих підстав, що відчуження майна відбулось без згоди ВАТ Київенергобуд , який є його власником, було відмовлено.

Указане рішення суду було мотивоване відсутністю будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження того, що власником спірного майна за договором купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002р. є ВАТ "Київенергобуд", при цьому останнім на підтвердження викладених ним у позовній заяві обставин доказів не надано.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд приймає зазначені у рішенні господарського суду м. Києва від 12.11.2015 р. по справі № 21/319 обставини у якості преюдиційних, як такі, що мають суттєве значення для розгляду даної справи, а відтак слід зробити висновок про те, що: по-перше - договір купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 р. у судовому порядку не визнаний недійсним, а по-друге - необхідність отримання згоди ВАТ "Київенергобуд" на відчуження спірного майна відпала.

За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 р. є дійсним та сторони вчинили дії з його фактичного виконання, зокрема щодо передачі нерухомого майна у власність ТОВ "Валькірія", суд приходить до висновку, що підстав для визнання відсутнім у відповідача (ТОВ "Валькірія") права власності за цим договором немає.

При цьому необхідно зазначити, що аналіз положень ЦК УРСР (що діяло на час укладення спірного договору) дає підстави стверджувати, що укладаючи договір купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 р., сторони діяли у повній відповідності до законодавства, що на той момент діяло.

Так, відповідно до ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Статтею 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають (ст. 44 ЦК УРСР).

Статтею 47 ЦК УРСР встановлено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 128 ЦК УРСР передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 48 ЦК УРСР встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Позивач у своєму позові не навів жодного доводу на рахунок того, яка норма матеріального права була порушена сторонами при укладенні вказаного договору та чиї права було порушено в результаті його укладення.

Відповідно до статті 49 Закону України Про власність (в редакції від 28.02.1995 р., дійсній на момент виникнення спірних правовідносин) володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Таким чином, договір купівлі - продажу № від 18.01.2002 року, укладений між ДП Спеценергобуд ВАТ Київенергобуд та ТОВ Валькірія , за яким право власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Пухівська, 1А, перейшло до ТОВ Валькірія , повністю відповідав положенням законодавства, що діяло на момент його укладення.

Окремо слід звернути увагу на обраний позивачем спосіб захисту порушеного на його думку права. Так, положення матеріального законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, містять вичерпний перелік способів захисту цивільного права, який не підлягає розширеному тлумаченню, а отже, з урахуванням зазначеного можливо стверджувати, що спосіб захисту права має бути встановленим законом. У випадку, якщо такий спосіб не встановлений нормами матеріального права, суд не може захистити право особи іншим, ніж встановлений нормами законодавства, способом.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин у справі суд визнає позов ДП "Спеценергобуд" необґрунтованим та безпідставним, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні цього позову.

За правилами ст. 49 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32 - 35, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Спеценергобуд" Акціонерного товариства "Київенергобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтехеко" про визнання відсутнім права власності.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 13 березня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 20 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.