Ухвала

від 22.02.2017 по справі 820/6083/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року м. Київ К/800/59422/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року

у справі № 820/6083/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ-Ремікс"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПГ-Ремікс" (далі - ТОВ "ПГ-Ремікс", позивач) звернулося до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ форми "Р" від 11 липня 2013 року № 0002052201 та № 0002062201, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток на 221519,00 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) - 385535,00 грн. відповідно.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року, позов ТОВ "ПГ-Ремікс" задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 11 липня 2013 року № 0002052201 та № 0002062201.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких у цій справі виник спір, стали висновки, викладені в акті від 09 липня 2013 року № 57/22.1/33814884 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "ПГ-Ремікс" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року. Згідно з цими висновками ТОВ "ПГ-Ремікс" порушено норми пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (втратив чинність з 01 квітня 2011 року, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР) та пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наслідком чого стало заниження податку на прибуток на 177215,00 грн. та ПДВ на 341286,00 грн. відповідно.

Висновок ДПІ про порушення ТОВ "ПГ-Ремікс" порядку ведення податкового обліку, встановленого вище зазначеними нормами, за період, охоплений перевіркою, обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Хартрейдсервіс", ТОВ "Сервістрейд-Т", ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Альфа-плюс", ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6", ТОВ "СВ Траст Інвест" не мають реального характеру (безтоварні). При цьому ДПІ посилається на податкову інформацію, отриману в результаті здійснення заходів податкового контролю у вигляді податкових перевірок, щодо господарської діяльності зазначених контрагентів позивача: водночас один чи декілька із платків податків не мають достатніх матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності; за місцезнаходженням відсутні; знаходяться в стані припинення; господарські операції свідчать про їх удаваність, направлені на отримання лише податкової вигоди.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Хартрейдсервіс", ТОВ "Сервістрейд-Т", ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Альфа-плюс", ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6", ТОВ "СВ Траст Інвест" є встановленим в судовому процесі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, обов'язок ведення яких встановлений правовими нормами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Вищенаведені норми так само, як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій, зробивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Хартрейдсервіс", ТОВ "Сервістрейд-Т", ТОВ "Технопром.Буд", ТОВ "Альфа-плюс", ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6", ТОВ "СВ Траст Інвест", а саме: договорів, податкових накладних, видаткових накладних, актів здачі - прийняття робіт, рахунків - фактури, платіжних доручень, ТТН, карток обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів, актів на списання МЦП, - встановили факт поставки товарів (послуг) від цих постачальників на адресу позивача, їх використання у господарській діяльності, та з огляду на відсутність доказів з боку ДПІ щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі № 820/6083/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.І. Бившева

Судді І.Я. Олендер

Т.М. Шипуліна