Ухвала

від 14.12.2016 по справі 911/2562/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" грудня 2016 р. Справа № 911/2562/14

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Белишевій А. В.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

від органів Державної виконавчої служби: не з'явились;

розглянувши матеріали справи

за скаргою Публічного акціонерного товариства „Банк Національний кредит", м. Київ

на дії та постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

у справі № 911/2562/14

за позовом Публічного акціонерного товариства „Банк Національний кредит", м. Київ

до Приватного підприємства „Буддеталь-Сервіс", м. Ялта, Автономна Республіка Крим

про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.10.2016 р. до канцелярії суду від позивача надійшла скарга б/н від 25.10.2016 р. на дії державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій просить суд визнати незаконною та скасувати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Дмитра Євгеновича від 29.09.2016 р. ВП № 51515479.

В обґрунтування своєї скарги позивач (стягувач) зазначає, що дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.09.2016 р. є неправомірними, а сама постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.09.2016 р. Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП № 51515479 є незаконною, так як державним виконавцем було винесено вищевказану постанову всупереч положенням Закону України „Про виконавче провадження", Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень", інших нормативно-правових актів, - без відповідних правових підстав.

У відповідності до ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України зазначену скаргу у справі № 911/2562/14 передано для розгляду судді Бацуці В. М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2016 р. прийнято до розгляду скаргу ПАТ „Банк Національний кредит" на дії та постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 911/2562/14 за позовом ПАТ „Банк Національний кредит" до ПП „Буддеталь-Сервіс" про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 16.11.2016 р.

16.11.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 30.11.2016 р.

30.11.2016 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо обґрунтування своєї скарги, вимоги скарги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в скарзі.

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у судовому засіданні надав документи, витребувані судом, та надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти скарги, просив суд відмовити в задоволенні скарги позивача повністю.

30.11.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 14.12.2016 р.

14.12.2016 р. представники позивача, відповідача та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили, документи, витребувані судом, надали.

Відповідно до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що вимоги скаржника є правомірними та визнаються такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.07.2014 р. (суддя П. Ф. Скутельник) у справі № 911/2562/14 за позовом ПАТ „Банк Національний кредит" до ПП „Буддеталь-Сервіс" про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави позов задоволено повністю.

26.08.2014 р. на виконання вказаного рішення судом було видано відповідні накази.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.06.2016 р. про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП № 51515479 з примусового виконання наказу № 911/2562/14, виданого господарським судом Київської області 26.08.2014 р., за відповідною заявою № 04-11/1990 від 17.06.2016 р. ПАТ „Банк Національний кредит" про відкриття виконавчого провадження. Даною постановою боржнику - ПП „Буддеталь-Сервіс" встановлено строк самостійно виконати рішення суду - у строк до 7 днів з моменту винесення постанови.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві постановлено виконавчий документ - наказ № 911/2562/14, виданий господарським судом Київської області 26.08.2014 р., повернути стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження", а саме у зв'язку із тим, що наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із виконанням судових рішень здійснюється Господарським процесуальним кодексом України, Законом України „Про виконавче провадження", Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень", іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 17 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини";

10) рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 19 цього ж закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 25 цього ж закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Статтею 18 цього ж закону передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Статтею 27 цього ж закону передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 30 цього ж закону державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Відповідно до ст. 32 цього ж закону заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ст. 47 цього ж закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1) є письмова заява стягувача;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано виключно законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 11 цього ж закону на тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, враховуючи вищевказані і інші положення Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та інших нормативно-правових актів, та за наслідками їх правового аналізу суд вважає, що відсутня встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, що розташовані на тимчасово окупованій території України.

Як вбачається із матеріалів справи, у матеріалах виконавчого провадження взагалі відсутні будь-які належні та допустимі докази вжиття Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України будь-яких можливих і передбачених законом заходів щодо виконання рішення суду, у тому числі, розшук рухомого майна та обладнання боржника.

Отже, як вбачається із матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження ВП № 51515479, Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України всупереч положенням ст. ст. 11, 32, 40 Закону України „Про виконавче провадження" та відповідних положень Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" не було вжито будь-яких можливих і передбачених законом заходів щодо виконання рішення суду, у тому числі, ініціювання питання щодо розшуку рухомого майна та обладнання боржника, а тому суд дійшов висновку, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України передчасно та без відповідних правових підстав повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження" і відповідно постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні ВП № 51515479 була прийнята із порушенням положень Господарського процесуального кодексу України, Закону України „Про виконавче провадження", Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень", інших нормативно-правових актів і є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Пунктом 9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що за змістом цієї статті ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 1212 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів.

У порядку згаданої статті ГПК до господарських судів оскаржуються й дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби під час виконання рішень третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень видано господарськими судами (розділ XIV1 ГПК).

Пунктом 9.13. цієї ж постанови передбачено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обставини щодо неправомірних дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні ВП № 51515479 та щодо незаконності постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні ВП № 51515479, викладені у скарзі б/н від 25.10.2016 р. позивача (стягувача) - ПАТ „Банк Національний кредит", були підтверджені у процесі розгляду скарги, а тому вимоги позивача (стягувача) про визнання їх відповідно неправомірними та недійсною, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу б/н від 25.10.2016 р. (вх. № 287/16 від 25.10.2016 р.) Публічного акціонерного товариства „Банк Національний кредит" на дії та постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні ВП № 51515479.

Суддя В.М.Бацуца