Постанова

від 20.03.2017 по справі 904/3789/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2017 року Справа № 904/3789/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: Малєєва О.М., довіреність №2401-К-О від 11.01.2017р., представник

від відповідача-1: Антіпов В.В., протокол №4 від 25.06.2014р., представник

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: не з'явився

від третьої особи-1: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016р. у справі №904/3789/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м.Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія", м.Київ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидропромметиз", м.Дніпро

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія-2003", м.Дніпро

третя особа-1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", м.Київ

про стягнення 7999473,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидропромметиз" про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 7999473,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання ТОВ "Транспортно-промислова компанія" своїх зобов'язань з повернення кредитних коштів, що були отримані від Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., право вимоги виконання яких перейшло від АКБ "Укрсоцбанк" до ЗАТ КБ "ПриватБанк" за Договором №1 від 11.02.2005р. Щодо вимоги до ТОВ "Гидропромметиз" про солідарне стягнення означеної заборгованості, то в їх обґрунтування ПАТ КБ "ПриватБанк" посилався на укладений із цією особою Договір поруки від 07.09.2015р.

До участі у справі за клопотанням ТОВ "Транспортно-промслова компанія" господарським судом також було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія-2003" у якості відповідача-3, оскільки дана юридична особа може виступати в спірних правовідносинах як зобов'язана сторона.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016р. у справі №904/3789/16 (суддя Золотарьова Я.С.) в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що надані позивачем до суду документи не є належними доказами надання кредитних коштів за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. та не підтверджують обґрунтованість розрахунку, наданого позивачем. Суми вказані позивачем у розрахунку до позовної заяви не узгоджуються та не є тотожними з сумами, що вказані у реєстрі господарських операцій по рахунку. Позивачем не доведено факт порушення з боку відповідача-1 зазначеного зобов'язання, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позову. Суд зазначив, що причини пропуску строку позовної давності, на які посилається позивач, не є поважними, а клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними задоволенню не підлягає, з урахуванням також і того, що суд не застосовує позовну давність. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги позивача про стягнення боргу за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., вимога позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 на підставі Договору поруки від 07.09.2015р. є похідною, і задоволенню не підлягає.

Не погодившись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду позивач (ПАТ КБ "ПриватБанк") звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки не надано належної правової оцінки доказам, наданих позивачем на підтвердження обґрунтованості позовних вимог; що висновки, зроблені місцевим господарським судом, не відповідають обставинам справи, і це призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016р. у справі №904/3789/16 та винести постанову, якою задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на норми ч.1 ст.32, ч.2 ст.34, ч.1 ст.36 ГПК України та зазначає, що важливим для правильного вирішення даної справи є з'ясування питання чи є реєстр господарської операції належним та допустимим доказом, що містить відомості про обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Пославшись також на ст.1, ч.1 ст.2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Постанову правління НБУ від 18.06.2003р. №254, скаржник вказує, що для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. На думку позивача, надані на запит ПАТ КБ "Приватбанк" ПАТ "Укрсоцбанк" разом з відповіддю від 12.07.2016р. №10.1-87/13436 реєстри господарських операцій і є такими зведеними обліковими документами, що складені на підставі первинної документації, містять відомості та точно і об'єктивно відображають суми, погашення, що мали місце тощо, отже є належними та допустимими доказами у справі, підтверджують обґрунтованість розрахунку, наданого позивачем. Звертає увагу і на те, що протягом розгляду справи, здійснювалась фіксація судового процесу, яка підтвердить, що відповідач-1 не заперечував щодо видачі йому кредитних коштів та отримання кредиту. Щодо строку позовної давності позивач вказує, що оскільки умовами Кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок Боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання Боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постановах від 19.03.2014р. у справі №6-14цс14, від 12.11.2014р. у справі №6-167 цс14, від 29.10.2014р. у справі №6-169цс14). Зазначає, що розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. З урахуванням умов Кредитного договору та вищенаведених правових обґрунтувань, позивач дійшов висновку, що у випадку неналежного виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором та наявності простроченої заборгованості по кредиту, зобов'язання сплатити відсотки за час фактичного користування кредитними коштами у Позичальника виникає щомісячно, отже і позовна давність обчислюється щодо кожної окремої частини, зокрема обов'язку щодо погашення процентів, окремо. Крім того зазначає, що вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 1000,00 грн. з відповідача-1 та відповідача-2 на підставі Договору поруки від 07.09.2015р. є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. і тому, на його думку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач-1 (ТОВ "Транспортно-промислова компанія") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами позивача та вважає, що суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив в позові. Просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016р. у справі №904/3789/16 без змін. Відповідач-1 мотивує свою позицію посиланням на Закони України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", тим, що платіжні інструменти (розрахункові документи, зокрема документи на переказ коштів) складаються в певній формі і мають певні реквізити, затверджені актами Національного банку, зокрема, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ №22 від 21.01.2004р. Таким чином, перерахування коштів здійснюється шляхом застосування певних, визначених за назвою, змістом і формою платіжними документами - меморіального ордера (додаток 1 Інструкції 22), платіжного доручення (додаток 2), платіжної вимоги-доручення (додаток 3). Відповідач-1 зазначає, що в запиті від 10.06.2016р. №Є35.0.0/4-121515 до ПАТ "Укрсоцбанк" позивач просить надати документи, що свідчать про видачу кредиту Боржникові, а саме - копії меморіальних ордерів, тобто сам позивач вважає, що факт видачі кредиту може підтверджуватися саме платіжними документами (меморіальними ордерами). ПАТ "Укрсоцбанк" повідомив, що такі документи відсутні, знищені. Вважає, що надані реєстри господарських операцій не є належними доказами перерахування коштів, крім того, ці реєстри не містять дат і номерів розрахункових документів, як платник і отримувач вказано одні й ті ж особи (Кременчуцька філія УСБ), не зазначено реквізити договорів, за якими здійснювались операції, не вказано назви та реквізити сторін операцій. Вказує, що згідно п.3.1. Договору №1 від 11.02.2005р. (укладеного між двома найбільшими банками України) документами, що підтверджують право вимоги визнано меморіальні ордери, платіжні документи, а ніяк не реєстри господарських операцій. На думку ТОВ "Транспортно-промислова компанія", строк виконання зобов'язань по договору кредиту №720/1-026 закінчився (сплив) 12.04.2005р., отже перебіг позовної давності за зобов'язаннями по спірному договору почався з 13.04.2005р. і за законом він тривав 3 роки, тобто строк позовної давності закінчився 13.04.2008р. Вказує, що згідно ст.258 Цивільного кодексу України строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу) встановлено 1 рік, тому позовна давність по вимогам про стягнення пені (штрафу) за договором закінчилась 13.04.2006р. На його думку, апелянт намагається незаконно продовжити строк позовної давності.

В судових засіданнях представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а представник відповідача-1 заперечував на її задоволенні.

Відповідач-2, відповідач-3, а також третя особа-1 участі своїх уповноважених представників у судових засіданнях не забезпечили, відзив на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог не надали.

В судовому засіданні 20.03.2017р. за результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Кредитор), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія" (Позичальник) було укладено Договір про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - кредит, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами (а.с.14-18 т.1).

Додатковими угодами: № 720/1-026/1 від 30.04.2004р. (а.с. 21 т.1), № 720/1-026/2 від 13.07.2004 (а.с.23), № 720/1-026/2 від 23.07.2004р. (а.с. 24 т.1), № 720/1-026/3 від 28.07.2004р. (а.с.25 т.1), № 720/1-026/5 від 03.09.2004 (а.с.26 т.1) "Укрсоцбанк" (Кредитор) та "Транспортно-промислова компанія" (Позичальник) сторонами були внесені зміни до Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р.

Так, відповідно до п.п. 2.1., 2.2. та 3.1. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. (в редакції, згідно Додаткової угоди № 720/1-026/1 від 30.04.2004р.), видача траншів кредиту на цілі, визначені п. 1.2. цього договору проводиться шляхом оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку №20626720082810 в Кременчуцькій філії АКБ "Укрсоцбанк" або шляхом перерахування кредитних коштів на виплату заробітної платні з позичкового рахунку позичальника №20626720082810 в Кременчуцькій філії АКБ "Укрсоцбанк" на поточний рахунок позичальника №26006720082810 в Кременчуцькій філії АКБ "Укрсоцбанк" в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного п. 1.1.1 цього договору, а днем надання кредиту вважається день оплати розрахункових документів позичальника (а.с.21 т.1).

Відповідно до Додаткової угоди № 720/1-026/3 від 28.07.2004р. п. 1.1.1. та п. 1.3.3. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. були викладені в наступній редакції: "п. 1.1.1. надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - транш, а у сукупності - транші, зі сплатою 21,5% річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, надалі за текстом - тарифи, в межах максимального ліміту заборгованості 773396,47 грн., з наступним графіком повернення:

- до 30 вересня 2004 року - 96 700,00 грн.;

- до 30 жовтня 2004 року - 96 700,00 грн.;

- до 30 листопада 2004 року - 96 700,00 грн.;

- до 30 грудня 2004 року - 96 700,00 грн.;

- до 30 січня 2005 року - 96 700,00 грн.;

- до 30 лютого 2005 року - 96 700,00 грн.;

- до 30 березня 2005 року - 96 700,00 грн.,

з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 12 квітня 2005 року у сумі 96496,47 грн., на умовах, визначених цим договором.

Однак до спливу кінцевого терміну повернення кредитних коштів між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Первісний кредитор) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (Новий кредитор), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", було укладено Договір №1 від 11.02.2005р., відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає усі права вимоги, а саме право вимоги виконання обов'язків щодо повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій та вимоги виконання боржником інших обов'язків, належних первісному кредитору за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. (основний договір), укладений між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія" (відповідач-1), що надалі іменується боржник (а.с. 27-28 т.1).

Відповідно до п. 1.3. Договору №1 від 11.02.2005р., з моменту підписання цього договору, Новий кредитор одержує право за Первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових сум у розмірі та у термін, передбачений основним договором, та отримує усі права, що виникають з договорів, укладених у забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, зазначених у п. 1.2 цього Договору.

При цьому конкретний розмір дійсної грошової вимоги, яку має АКБ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Транспортно-промислова компанія" та передає Новому кредитору - ЗАТ КБ "ПриватБанк", сторони Договору №1 від 11.02.2005р. між собою не визначили та в умовах цього договору не встановили.

Разом із цим у п. 1.4. Договору №1 від 11.02.2005р. обумовлено, що вартість права вимоги, що передається за цим договором від Первісного кредитора до Нового кредитора визначена сторонами в сумі 730 000,00 грн.

Також у п. 3.1. Договору №1 від 11.02.2005р. встановлено, що первісний кредитор зобов'язаний протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником, а саме: оригінал або нотаріально завірені копії договорів, зазначених у п. 1.2. Договору, що забезпечують виконання зобов'язань позичальника за основним договором; завірені належним чином копії меморіальних ордерів, що свідчить про надання боржнику коштів первісним кредитором; платіжні документи, що свідчать про повернення боржником основного боргу та/або сплати відсотків, штрафів, пені на користь первісного кредитора та/або виконання цих обов'язків заставодавцями та/або поручителями до дати підписання цього договору, якщо такі обставини мали місце; копію доказів відправлення первісним кредитором повідомлення боржнику про перехід права вимоги за основним договором до нового кредитора. Передача зазначених у цьому пункті документів оформлюється актом прийому-здавання документів, що підписується повноважними представниками сторін.

Доказів оформлення акту приймання-передачі документів на виконання умов Договору №1 від 11.02.2005р. в матеріали даної судової справи не надано.

15.02.2005р. позивач, як Новий кредитор перерахував на користь АКБ "Укрсоцбанк" (Первісного кредитора) суму вартості права вимоги в розмірі 730000,00 грн., що підтверджується ордером - розпорядженням №1 від 15.02.2005р. (на звороті а.с.28 т.1).

Позивач зазначає, що 15.02.2005р. АКБ "Укрсоцбанк" листом №02/250 від 15.02.2005р. повідомило відповідача - 1 про зміну кредитора у зобов'язанні (а.с.82 т.1). Проте, в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу відповідача-1 зазначеного листа.

13.01.2011р., 28.02.2011р. позивач звертався від відповідача-1 з претензіями про сплату боргу, в яких повідомляв ТОВ "Транспортно-промислова компанія" про передачу прав вимоги новому кредитору, вартість яких встановлена сторонами в п. 1.4. Договору №1 від 11.02.2005р. в сумі 730000,00 грн., та вимагав погашення кредиторської заборгованості в сумі 2928142,70 грн. та в сумі 2876447,65 грн. відповідно (а.с.83, 84 т.1).

07.09.2015р. між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач-кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гидропромметиз" (відповідач-2 - поручитель) було укладено Договір поруки (а.с. 38 т.1), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія" (відповідач-1 - боржник) всіх своїх обов'язків за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. (кредитний договір), згідно якому Кредитор надав Боржнику кредит у сумі зазначеній у кредитному договорі, а боржник зобов'язаний: повернути кредит у встановлений строк, сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі та в строки визначені кредитним договором, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодувати збитки у відповідності, в порядку та строки, зазначені у кредитному договорі (а.с. 38 т.1).

Розмір відповідальності поручителя перед кредитором за зобов'язаннями боржника обмежується сумою, що дорівнює 1000,00 грн. (п. 2. Договору поруки).

Звертаючись 13.05.2016р. до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з першого та другого відповідачів заборгованості за кредитним договором, позивач зазначає, що станом на час звернення до господарського суду ТОВ "Транспортно-промислова компанія" (відповідач-1) не виконало свої зобов'язання за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., що і є причиною виникнення спору.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 629, 525, 612 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514 Цивільного кодексу України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 517 Цивільного кодексу України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За ч.2 ст. 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (частина 2 ст. 518 Цивільного кодексу України).

За твердженням позивача, заборгованість за тілом кредиту складає 676696,47 грн. та достовірно підтверджена розрахунком заборгованості та реєстрами господарських операцій за рахунками відповідача-1 в АКБ "Укрсоцбанк".

Згідно первісного розрахунку позивача, розмір заборгованості відповідача-1 складається з: суми 676696,47 грн. - загальний залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), суми 2536559,14 грн. - заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення з грудня 2005 року по березень 2016 року включно; суми 405537,70 грн. - заборгованість з 3% річних, нарахованих на тіло кредиту з урахуванням індексу інфляції за період з 01.12.2005р. по 31.03.2016р.; суми 1628674,38 грн. - загального залишку заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом за період з 16.12.2005р. по 19.04.2016р.; суми 3162347,40 грн. - загалом нарахованої пені за період з 16.12.2005р. по 19.04.2016р., а всього заборгованість за кредитом 7 999 473,61 грн. (а.с.29-37 т.1).

Після надання реєстрів господарських операцій по рахунках відповідача-1 в АКБ Укрсоцбанк" позивач надав до матеріалів справи пояснення (а.с. 131-132 т.1), в яких зазначив, що на підставі наданих ПАТ "Укрсоцбанк" даних позивачем ПАТ КБ "ПриватБанк" було сформовано нову редакцію розрахунку заборгованості (а.с. 134-137 т.1), згідно до якого заборгованість відповідача-1 за даними позивача становить 10 642855,33 грн. та складається з наступних нарахувань: сума 676696,47 грн. - загальний залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), сума 1677173,41 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом; сума 2536559,14 грн. - заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення; сума 4017052,33 грн. - загальна сума нарахованої пені; сума 405573,70 грн. - заборгованість з 3% річних, нарахованих на тіло кредиту з урахуванням індексу інфляції, сума 266354,99 грн. - 3% річних на прострочені відсотки, сума 1740141,90 грн. - сукупний штраф.

Як вбачається з нової редакції розрахунку заборгованості, в його основу позивачем покладений розмір основного боргу (тіла кредиту), який утворився у відповідача-1 за станом на 15.12.2005р. та складався з суми 506696,47 грн. - залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та суми 170000,00 грн. - залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), а разом суми 676696,47 грн., яка з 13.04.2005р. набула статус залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та залишається незмінною за станом на 19.04.2016р.

У зв'язку з простроченням виконання зобов'язань по поверненню зазначених вище кредитних коштів в сумі 676696,47 грн., позивач здійснив нарахування процентів за ставкою 21,5% на загальну суму 1677173,41 грн. за період з 15.02.2005р. по 13.05.2016р.; пені на загальну суму 4017052,33 грн. за ставкою в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання грошових зобов'язань, за період з 15.02.2005р. по 13.05.2016р.; трьох процентів річних на загальну суму 405573,73 грн., нарахованих на тіло кредиту з урахуванням індексу інфляції, та трьох процентів річних на загальну суму 266354,99 грн., нарахованих на прострочені відсотки, за період з 16.12.2005р. по 19.04.2016р.

Таким чином, позивач посилається не на певний розмір грошових вимог, який був переданий йому від АКБ "Укрсоцбанк" за Договором №1 від 11.02.2005р., а самостійно вирахував розмір основного боргу відповідача-1 за станом на 15.02.2005р. та здійснив власні додаткові нарахування за порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. за період з 15.02.2005р. по 19.04.2016р.

Відповідач-1 не заперечував факту укладення із АКБ "Укрсоцбанк" Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. Разом із цим, заперечуючи проти позовних вимог позивача, відповідач-1 посилався, зокрема, на не представлення позивачем суду належних доказів, які підтверджують факт існування у відповідача-1 заборгованості за означеним Договором у розмірі, який наведено в розрахунках позивача. При цьому будь-яких первинних документів бухгалтерського та фінансового обліку на підтвердження використання та повернення кредитних коштів відповідач-1 до матеріалів справи не надав, пояснюючи це спливом позовної давності за зобов'язаннями, що виникли за вказаним договором. Крім того, відповідач послався на задоволення кредиторських вимог одним з майнових поручителів, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія-2003", але відповідних доказів до матеріалів справи також не надав.

Неодноразово у клопотаннях від 14.06.2016р. (а.с.65 або 68 т.1), від 02.08.2016р. (а.с.144 або 159 т.1) відповідач-1 заявляв суду першої інстанції про застосування до вимог позивача наслідків спливу позовної давності.

Відмовляючи в позові місцевий господарський суд виходив із того, що надані позивачем до суду документи не є належними доказами надання кредитних коштів за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. та не підтверджують обґрунтованість розрахунку, наданого позивачем, оскільки суми вказані позивачем у розрахунку до позовної заяви не узгоджуються та не є тотожними з сумами, що вказані у реєстрі господарських операцій по рахунку, а реєстр господарських операцій не є належним доказом. Також за висновком місцевого господарського суду, оскільки позивачем не доведено факт порушення з боку відповідача-1 зазначеного зобов'язання, то у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, а відтак і для застосування до спірних відносин позовної давності.

Колегія суддів, частково погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що окремі, зазначені місцевим господарським судом в оскарженому судовому рішенні, висновки не в повній мірі відповідають обставинам даної справи, але при цьому колегія суддів вважає, що це не призвело до прийняття неправильного рішення, виходячи із наступних мотивів.

Предмет та підстава позову - це його складові, які визначають зміст позову.

Відповідно до положень ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач, зокрема, вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду справи господарським судом по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Втім окремої заяви до суду першої інстанції про стягнення з першого та другого відповідачів солідарно заборгованості в загальному розмірі 10 642855,33 грн. відповідно до нової редакції розрахунку позовних вимог позивач в матеріали справи не надав. Не надано позивачем і заяви про зміну підстав позову з урахуванням залучення до справи відповідача-3.

Зміст позовних вимог до відповідача-3, якого було залучено судом першої інстанції за клопотанням відповідача-1 вже під час розгляду цієї справи та їх підстави позивачем в даному спорі не наведені, доказів на підтвердження вимог до цієї особи до матеріалів справи не надано.

Відтак предметом даного спору залишаються та є вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача-1 суми 7999473,61 грн. загальної заборгованості, та про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 суми 1000,00 грн., в межах якої відповідно до умов Договору поруки від 07.09.2015р. відповідач-2 взяв на себе зобов'язання поруки за належне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за означеним Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р.

Зважаючи на предмет та підстави такого позову, обов'язковому встановленню в даному спорі підлягає: факт надання АКБ "Укрсоцбанк" (Банком або Первісним кредитором) ТОВ "Транспортно-промислова компанія" (Боржнику, відповідачу-1) певної суми грошових коштів на умовах, визначених Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р.; розмір повернутих Позичальником АКБ "Укрсоцбанк" (Первісному кредитору) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (Новому кредитору) грошових коштів на виконання своїх зобов'язань за означеним Договором; розмір неповернутої суми кредитних коштів (основного боргу), а також проведення судом перевірки обґрунтованості і правомірності здійснених Банками нарахувань, відповідно до умов означеного Договору та чинного законодавства. Встановлення цих фактів є обов'язковим та визначальним для надання судом правильної оцінки спірних правовідносин усіх учасників спору, в тому числі й тих, що виникли за означеним вище договором поруки, що був укладений між позивачем та відповідачем-2, та визначення судом правових наслідків дій сторін, в контексті заявлених позивачем позовних вимог. Встановлення цих фактів впливає також на визначення строку виконання відповідачем-1 та відповідачем-2 своїх зобов'язань, виходячи з чого суд має встановити наявність підстав для застосування позовної давності чи наявності підстав для захисту порушеного права.

Стаття 4 3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення").

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що в якості доказів наявності у відповідача-1 (позичальника) спірної заборгованості позивачем надано лише наступні документи: копія Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. з укладеними до нього додатковими угодами; копія Договору №1 від 11.02.2005р.; копія ордеру - розпорядження від 15.02.2005р.; копія Договору поруки від 07.09.2015р.; копія претензії про сплату боргу, а також реєстри господарських операцій по рахунках №20626720082810; №20671720082810; №20682720082810; №20693720082810; №86392720718281.

Дослідивши доводи апеляційної скарги позивача щодо надання належних та допустимих доказів у справі, які підтверджують обґрунтованість його позовних вимог та розрахунку заборгованості, колегія суддів частково погоджується з такими твердженнями з наступних міркувань.

Як встановлено вище у п. 3.1. Договору №1 від 11.02.2005р. сторонами було обумовлено, що Первісний кредитор зобов'язаний протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору передати Новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником, зокрема, завірені належним чином копії меморіальних ордерів, що свідчить про надання боржнику коштів первісним кредитором; платіжні документи, що свідчать про повернення боржником основного боргу та/або сплати відсотків, штрафів, пені на користь первісного кредитора та/або виконання цих обов'язків заставодавцями та/або поручителями до дати підписання цього договору, якщо такі обставини мали місце; копію доказів відправлення первісним кредитором повідомлення боржнику про перехід права вимоги за основним договором до нового кредитора тощо.

Тому після укладення означеного вище Договору №1 від 11.02.2005р. АКБ"Укрсоцбанк" повинно було передати, а ЗАТ КБ "ПриватБанк" повинно було вимагати передання зазначених у п. 3.1. цього Договору документів, які і є належними доказами, що підтверджують надання кредиту, а також наявність та розмір заборгованості відповідача-1 за кредитним договором, в розумінні тих вимог, які сторони зазначили саме в умовах цього Договору.

Факт неподання суду саме таких доказів, які були обумовлені в п. 3.1. Договору №1 від 11.02.2005р., визнавав й позивач, зокрема у своєму клопотанні про витребування доказів (а.с. 153-155 т.1) та клопотанні про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними (а.с. 143-145 т.1).

Отже, виходячи із встановлених судом обставин, місцевим господарським судом вірно визначено, що позивач не надав до матеріалів справи докази, якими відповідно до умов договору повинні бути підтверджені певні факти.

Між тим місцевий господарський суд не врахував, що відповідно до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а відтак, відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, суд мав прийняти та надати оцінку у сукупності з наданими сторонами доказами також й іншим доказам, які відповідно до законодавства можуть підтверджувати обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

За укладеним між АКБ "Укрсоцбанк" та відповідачем-1 Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. та у відносинах, що виникли між відповідачем-1 та ПАТ "КБ "ПриваБанк", що виникли внаслідок укладення Договору №1 від 11.02.2005р. про відступлення права вимоги за означеним кредитним договором Кредитодавцем (Кредитором) виступає Банк, фінансова діяльність якого з його клієнтами окрім норм Цивільного кодексу України регулюється також й іншим законодавством.

Так, згідно ст.ст. 2, 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді; при виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа. Банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно ст. 41 Закону України "Про національний банк України" та ч.ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п. 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються також Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Стаття 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначає поняття платіжний інструмент як засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоб. Розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

За статтею 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції, що діяла на час виконання сторонами кредитного договору) до документів на переказ відносяться до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції, що діяла на час виконання сторонами кредитного договору) форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України.

Так постановою Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 затверджено Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976) у п.п. 1.13. та 1.14 якої зазначається, зокрема, що під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера (додаток 1); платіжного доручення (додаток 2); платіжної вимоги-доручення (додаток 3); платіжної вимоги 9додаток 4); розрахункового чека (додатки 5 та 6); акредитива (додаток 7); інкасового доручення (розпорядження) (додаток 24). Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають передбачені цією главою платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів. Банк під час здійснення розрахункових операцій застосовує платіжні інструменти, що визначені цією главою, згідно із нормативно-правовими актами Національного банку та внутрішніми процедурами банку.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.06.2016р., тобто вже під час розгляду справи у суді, позивач звернувся до ПАТ "Укрсоцбанк" з вимогою про надання документів, що свідчать про видачу кредиту боржнику за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. (а.с. 81 т.1).

У відповідь на зазначену вимогу ПАТ "Укрсоцбанк" своїм листом від 12.07.2016р. вих. №10.1-87/13436 (а.с. 110 т.1) надіслало на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" завірені належним чином реєстри господарських операцій за рахунками обліку заборгованості по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., укладеному між Первісним кредитором Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (ПАТ "Укрсоцбанк") та ТОВ "Транспортно-промислова компанія" (ЄДРПОУ 31273177). Щодо надання копій доказів відправлення Первісним кредитором повідомлення ТОВ "Транспортно-промислова компанія" (ЄДРПОУ 31273177) про перехід права вимоги за договором кредиту до ПАТ КБ "ПриватБанк" згідно договору №1 від 11.02.2005р. ПАТ "Укрсоцбанк" повідомило ПАТ КБ "ПриватБанк", що зазначені документи були знищені після завершення терміну зберігання, що становлять п'ять років з моменту погашення кредиту, визначеного п. 220 постанови Правління НБУ №601 від 08.12.2004р.

Вилучення та знищення документів АКБ "Укрсоцбанк", зокрема меморіальних документів за 2006 рік, кредитних справ за 2004-2006 роки (позики за якими погашені) підтверджено Актом №13 від 19.04.2012р. (а.с. 179 т.1).

Як вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи та засвідчених працівниками ПАТ КБ "ПриватБанк" копій отриманих від ПАТ "Укрсоцбанк" реєстрів господарських операцій за рахунками обліку заборгованості по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. позивачу були передані:

1) Реєстр господарських операцій по рахунку 2062720082810 клієнта ТОВ Транспортно-промислова компанія (ЄДРПОУ 31273177) за період 14.04.2004 - 15.02.2005рр.;

2) Реєстр господарських операцій по рахунку 20671720082810 клієнта ТОВ Транспортно-промислова компанія (ЄДРПОУ 31273177) за період 14.04.2004 - 15.02.2005рр.;

3) Реєстр господарських операцій по рахунку 20682720082810 клієнта ТОВ Транспортно-промислова компанія (ЄДРПОУ 31273177) за період 14.04.2004 - 15.02.2005рр.;

4) Реєстр господарських операцій по рахунку 20693720082810 клієнта ТОВ Транспортно-промислова компанія (ЄДРПОУ 31273177) за період 14.04.2004 - 15.02.2005рр.;

5) Реєстр господарських операцій по рахунку 86392720718281 клієнта ТОВ Транспортно-промислова компанія (ЄДРПОУ 31273177) за період 14.04.2004 - 15.02.2005рр.

Постановою Національного банку України від 18.06.2003р. № 254 вiдповiдно до статтi 41 Закону України "Про Нацiональний банк України" i статтi 68 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" та з метою введення єдиних вимог до органiзацiї операцiйної дiяльностi в банках України Правлiння Нацiонального банку України затверджене Положення про організацію операційної діяльності в Україні.

Згідно п.п. 4.1., 4.2., 5.1. зазначеного Положення операцiї, якi здiйснюють банки, мають бути належним чином задокументованi. Пiдставою для вiдображення операцiй за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського облiку є первиннi документи. Інформацiя, що мiститься в первинних документах, систематизується в регiстрах синтетичного та аналiтичного облiку. Регiстри синтетичного та аналiтичного облiку ведуться на паперових носiях або в електроннiй формi. Запис у регiстрах аналiтичного облiку здiйснюється лише на пiдставi вiдповiдного санкцiонованого первинного документа (паперового або електронного).

Відповідно до п. 4.13. Положення для відображення в обліку операцій банки можуть використовувати електронні реєстри, інші первинні документи, що фіксують час та свідчать про виконання операцій. Форми таких документів банк затверджує самостійно із зазначенням обов'язкових реквізитів.

Відповідно до п. 5.3. Положення Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носiях такi регiстри:

особовi рахунки та виписки з них;

аналiтичнi рахунки з облiку внутрiшньобанкiвських операцiй;

книги реєстрацiї вiдкритих рахункiв;

оборотно-сальдовий баланс;

іншi регiстри вiдповiдно до вимог нормативно-правових актiв Нацiонального банку.

Відповідно до п. 5.4. Положення особовi рахунки є регiстрами аналiтичного облiку, що вмiщують записи про операцiї, здiйсненi протягом операцiйного дня.

Відповідно до п. 5.5. Положення форма особових рахункiв затверджується банком самостiйно залежно вiд можливостей програмного забезпечення. Особовi рахунки та виписки з них мають мiстити такi обов'язковi реквiзити: номер особового рахунку; дату здiйснення останньої (попередньої) операцiї; дату здiйснення поточної операцiї; код банку, у якому вiдкрито рахунок; код валюти; суму вхiдного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операцiї (вiдповiдно за дебетом або кредитом); суму оборотiв за дебетом та кредитом рахунку; суму вихiдного залишку.

Відповідно до п. 5.6. Положення виписки з особових рахункiв клiєнтiв є пiдтвердженням виконаних за день операцiй i призначаються для видачi або вiдсилання клiєнту.

До того ж, постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 №280 були затверджені План рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - Інструкція), в яких визначено, що План рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - План рахунків) - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності. Ця Інструкція встановлює порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку, визначає характеристику і коротке призначення рахунків для відображення інформації за типовими операціями. За рахунками Плану рахунків відображаються операції, що визначені законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідно до їх економічної суті.

Відповідно до Плану рахунків, зазначені в Реєстрі господарських операцій рахунки мають наступне призначення:

рахунок 2062 - рахунок для обліку короткострокових кредитів в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання;

рахунок 2067 - рахунок для обліку простроченої заборгованості за кредитом в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання;

рахунок 2068 - нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання;

рахунок 2069 - прострочені нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання;

рахунок 8 класу - управлінський облік Банку.

Таким чином, ПАТ "Укрсоцбанк" надав на запит позивача, а позивач долучив до матеріалів справи Реєстри господарських операцій за такими рахунками клієнта ТОВ "Транспортно-промислова компанія") (відповідача-1): №20626720082810 - містить інформацію щодо банківських операцій на кредитному рахунку; 20671720082810 - містить інформацію щодо обліку тіла кредита; 20682720082810 - прострочене тіло кредита; 20693720082810 - прострочені проценти; 86392720718281 - штраф.

Відповідно до умов п.1.1. Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. грошові кошти не видавалися на якийсь рахунок в сумі відповідного траншу, а в межах суми траншу здійснювалася оплата розрахункових документів Позичальника.

Тому реєстри господарських операцій містять відомості щодо того, які розрахункові документи Позичальника були оплачені за рахунок кредитних коштів.

Аналізуючи вищевказані реєстри господарських операцій по рахунках відповідача-1, місцевий господарський суд зазначив, що суми вказані позивачем у розрахунку заборгованості до позовної заяви не узгоджуються та не є тотожними з сумами, що вказані у означених реєстрах господарських операцій по рахунках.

Натомість, позивач зазначає і це підтверджує відповідний Реєстр господарських операцій, що сукупно за видатковими операціями по рахунку 20626720082810 за рахунок кредитних коштів було здійснено перерахування контрагентам відповідача-1 та на інший рахунок відповідача - для виплати заробітної плати грошові кошти на загальну суму 758961,23 грн.

Так, згідно наданих позивачем пояснень, щодо реєстру господарської операції за рахунком 20671720082810 - на ньому обліковувалося тіло кредиту. При складені сум видачі кредиту, з урахуванням погашень (09.09.2004р. - на суму 150,00 грн., 28.09.2004р. - на суму 113,40 грн., 28.09.2004р. на суму 350,00 грн., 30.09.2004р. на суму 13833,20 грн., 30.09.2004р. на суму 3822,14 грн., 30.09.2004р. на суму 10000,00 грн., загальна сума погашень за тілом кредиту - 28448,74 грн.) сума тіла кредиту складає 758961,23 грн. З останньої сторінки виписки видно, яким чином відбувся рух коштів надалі, зокрема прострочене тіло кредиту було перенесене на рахунок, де обліковувалося прострочене тіло кредиту - 01.10.2004р. на суму 82264,76 грн. та 31.10.2005р. на суму 170000,00 грн. А сума 506696,47 грн. була погашена згідно договору відступлення права вимоги від 11.02.2005р., укладеного з ПАТ КБ "ПриватБанк" (на той час ЗАТ КБ "ПриватБанк").

Щодо реєстру господарської операції за рахунком 20671720082810 позивач пояснив, що на ньому обліковувалося прострочене тіло кредиту і з цієї виписки видно, що боржником було погашено дві суми, а саме: 05.10.2004р. - суму 13854,26 грн. та 15.10.2004р. на суму 68410,50 грн., загалом на суму 82264,76 грн., а сума 170000,00 грн. була погашена згідно договору відступлення права вимоги від 11.02.2005р., укладеного з ПАТ КБ "ПриватБанк" (на той час ЗАТ КБ "ПриватБанк").

Щодо реєстру господарської операції за рахунком 20682720082810 позивач пояснив, що на ньому обліковуються відсотки і з наданої виписки видно, яким чином відбувалися нарахування та погашення, зокрема видно, що було нараховано відсотків 6062,07 грн. та ця сума була погашена 15.02.2005р., згідно договору відступлення права вимоги від 11.02.2005р. , укладеного з ПАТ КБ "ПриватБанк" (на той час ЗАТ КБ "ПриватБанк"). Також з цього реєстру видно, що за період з 01.01.2015р. по 31.01.2005р. було нараховано 12124,15 грн. відсотків, які лишилися непогашеними

Щодо реєстру господарської операції за рахунком 20693720082810, де обліковувалися прострочені відсотки, видно, що ця сума прострочених відсотків була також погашена згідно договору відступлення права вимоги від 11.02.2005р., укладеного з ПАТ КБ "ПриватБанк".

Дослідивши означені реєстри господарських операцій по рахунках відповідача-1 в АКБ "Укрсоцбанк" колегія суддів встановила, що вони не можуть вважатися виписками з особових рахунків відповідача-1, в розумінні п. 5.5. Положення про організацію операційної діяльності в Україні, оскільки в цих документах не зазначено суму вхiдного залишку за рахунком; суму оборотiв за дебетом та кредитом рахунку; суму вихiдного залишку тощо.

Разом із цим, перевіривши зміст записів в означених реєстрах господарських операцій, з урахуванням пояснень позивача щодо змісту відображених в цих реєстрах банківських операцій колегія суддів встановила, що означені реєстри слід визнати належними доказами, які підтверджують факт відображення в обліку АКБ "Укрсоцбанк" по належних відповідачу-2 кредитних рахунках господарських операцій, які підтверджують факт використання відповідачем-1 в своїх інтересах грошових коштів на умовах кредитування та факт не повернення частини цих коштів, а саме суми 676696,47 грн. тіла кредиту та суми, яка була погашена АКБ "Укрсоцбанк" за рахунок коштів, що були отримані від позивача (на той час ЗАТ КБ "ПриватБанк"), згідно Договору № 1 від 11.02.2005р., тобто на умовах відступлення АКБ "Укрсоцбанк" на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" права вимоги до відповідача-1 щодо виконання ним своїх зобов'язань за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р.

Таким чином, не зважаючи на те, що безпосередньо в умовах Договору № 1 від 11.02.2005р. сторони цього договору не встановили розмір грошової вимоги, що передається за цим договором, цей договір фактично був виконаний обома сторонами, що виключає визнання його неукладеним.

Тому колегія суддів вважає доведеним у даній справі факт того, що від АКБ "Укрсоцбанк" перейшло до ПАТ КБ "ПриватБанк" право вимоги сплати грошових коштів за тілом кредиту на суму 676696,47 грн., з яких 170000,00 грн. були прострочені на час відступлення права вимоги, а решта 506696,47 грн. має бути віднесена до прострочених зобов'язань з 13.04.2005р., оскільки за умовами Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. календарна дата 12.04.2005р. була визначена кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту. Також до позивача перейшло право вимоги до відповідача-1 з виконання останнім своїх зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18186,22 грн., з яких проценти в сумі 12124,15 грн. вже були прострочені на момент переуступки права вимоги.

Відповідач-1 зі своєї сторони, посилаючись на задоволення вимог кредитора за вказаним Кредитним договором іншими особами - майновими поручителями, належних доказів виконання своїх зобов'язань зі сплати суми 676696,47 грн. на користь Первісного кредитора - АКБ "Укрсоцбанк", ані на користь Нового кредитора - ПАТ КБ "ПриватБанк" до матеріалів судової справи не надав.

Отже, слід визнати, що з 12.04.2005р. та на момент розгляду судом даного спору у відповідача-1 існують не виконані ним належним чином грошові зобов'язання перед позивачем в сумі 676696,47 грн. непогашеного залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (основного боргу) за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., а також похідні від цього основного зобов'язанні й інші зобов'язання, що випливають із умов цього кредитного договору зі сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій за порушення умов цього договору, а також додаткові зобов'язання сплатити суму боргу з урахування офіційного індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань, що виникають в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

Тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт порушення з боку відповідача-1 зазначеного зобов'язання і це унеможливило для суду визначення як розміру основного зобов'язання з повернення тіла кредиту, так і перебігу строків прострочення виконання цього зобов'язання, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Разом із цим, такий висновок не мав наслідком прийняття неправильного рішення у даній справі, виходячи із наступного.

Як встановлено вище відповідач-1 заявив суду про застосування у даному спорі позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

За приписами ч.ч.1 і 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Частина 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В такому випадку, за приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перевіряючи наявність підстав для застосування позовної давності колегія суддів виходить із того, що з урахуванням встановленого в умовах кредитного договору кінцевого терміну для повернення кредитних коштів за усіма траншами, який визначений певною календарною датою - 12.04.2005р., про що позивач беззаперечно міг довідатися в момент укладення Договору №1 від 11.02.2005р. про відступлення означеного права вимоги, слід вважати, що з 13.04.2005р. розпочався перебіг загальної позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав через невиконання відповідачем-1 таких грошових зобов'язань, який сплинув відповідно 13.04.2008р.

Датою звернення позивача до суду із позовом, що предметом розгляду в даній справі, є 13.05.2016р.

Таким чином, позивач звернувся до суду із пропуском загальної позовної давності понад 8 років та спеціальної позовної давності понад 10 років.

Дослідивши доводи позивача про сплив позовної давності лише до певної частини зобов'язань, з посиланням на те, що перебіг строку відносно кожного чергового платежу починається з моменту порушення строку його погашення (відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постановах від 19.03.2014р. у справі №6-14цс14, від 12.11.2014р. у справі №6-167 цс14, від 29.10.2014р. у справі №6-169цс14), колегія суддів встановила наступне.

За умовами, які визначені в п. 2.4. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.

Сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі на рахунок №20626720082810 в Кременчуцькій філії АКБ "Укрсоцбанк".

За умовами п. 2.6. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., нарахування та сплата процентів за користування Кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування Кредитом в періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

Як обумовлено в п. 2.7. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., у разі прострочення повернення заборгованості за Кредитом понад 90 днів, сплата процентів до моменту її повернення, починаючи з місяця, в якому прострочення перевищило 90 днів, здійснюється у валюті Кредиту щомісячно в останній робочий день відповідного місяця.

Таким чином, 12.04.2005р. - день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі є терміном, з наступного дня за яким всі несплачені до цього часу проценти за користування Кредитом слід вважати простроченими зобов'язаннями Позичальника, а 13.04.2005р. слід вважати днем, з якого розпочався перебіг позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав через невиконання відповідачем-1 відповідних грошових зобов'язань.

Як вбачається з первісного розрахунку позовних вимог, позивач додатково здійснив нарахування відповідачеві-1 на суму 676696,47 грн. не повернутих ним кредитних коштів (тіла кредиту) суми 1628674,38 грн. процентів за кредитом за процентною ставкою 21,5% за період з 16.12.2005р. по 19.04.2016р., а за його новою редакцією здійснив нарахування суми 1677173,41 грн. процентів за цією ж ставкою, але за період з 15.02.2005р. по 13.05.2016р.

Отже, починаючи з 13.04.2005р. нарахування позивачем процентів здійснюється на загальну суму непогашеного тіла кредиту наростаючим підсумком, а відтак з цього моменту всі нараховані проценти перестали бути періодичним платежем із визначеним строком їх виконання, а обліковуються як прострочені проценти, що продовжують нараховуватися. За таких обставин ці грошові зобов'язання слід вважати похідними від існування основного зобов'язання - простроченого зобов'язання за тілом кредиту, до яких застосовується загальна позовна давність у три роки, перебіг якої також розпочинається з 13.04.2005р. Тому, колегія суддів не застосовує правових позицій Верховного Суду України, викладених у наведених позивачем судових справах (зокрема в постанові від 29.10.2014р. у справі №6-169цс14, яка полягає в тому, що якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань ), обставини у яких не є подібними до даного спору.

За приписами ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частина 5 ст. 267 Цивільного кодексу України також містить норму, згідно з якою, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем зі своєї сторони було заявлено клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними (а.с. 143-145 т.1). Позивач вказує, що до цього часу він не мав належним чином підтвердженого права, згідно з яким виникла його вимога, а отже не мав права на звернення до суду за його захистом, оскільки йому не було передано документів, що свідчать про видачу кредиту боржнику за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р.

За висновком місцевого господарського суду у даному спорі, у суду відсутні підстави для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем-1, оскільки правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено порушення суб'єктивного права, а у випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Однак, зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту порушення прав позивача, колегія суддів доходить висновку про необхідність застосування за заявою позивача до спірних правовідносин позовної давності та відповідних наслідків її спливу.

При цьому колегія суддів погоджується з іншим висновком суду першої інстанції, а саме про безпідставність посилань позивача на існування поважних причин для пропущення позовної давності, оскільки укладаючи Договір №1 від 11.02.2005р. уступки права вимоги, ПАТ "Укрсоцбанк" повинно було передати, а ЗАТ КБ "ПриватБанк" повинен був вимагати передання зазначених у п. 3.1. Договору документів, протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору, однак за весь період часу після укладення договору (з 2005 року) позивачем не було здійснено жодних дій спрямованих на отримання від ПАТ "Укрсоцбанк" необхідних документів. Про існування інших перешкод, які об'єктивно перешкоджали позивачу для звернення до суду за захистом своїх прав в межах загальної позовної давності, позивачем не наведено. Тому клопотання позивача про визнання причин пропущення позовної давності поважними та про захист порушеного права - задоволенню не підлягає.

Отже, у зв'язку зі спливом позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про захист свого цивільного права на стягнення з відповідача-1 суми 676696,47 грн. заборгованості за простроченими кредитними коштами (тілом кредиту), щодо поновлення якої судом не встановлено поважних причин, у задоволенні цих позовних вимогах позивача до відповідача-1 - слід відмовити.

Щодо решти позовних вимог позивача про стягнення процентів, інфляційних втрат, 3% річних та пені, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки всі вони за своєю правовою природою є похідними від основного зобов'язання (їх нарахування не може бути здійснено без відповідної основи), а за приписами ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. До того ж, вимоги про стягнення пені та штрафу також заявлені після спливу спеціальної позовної давності, встановленої ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для цих вимог тривалістю в один рік.

Що стосується вимог позивача про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 1000,00 грн. з відповідача-1 та відповідача-2 на підставі Договору поруки від 07.09.2015р., то місцевий господарський суд правильно встановив, що дана вимога також є похідною від вимоги про стягнення заборгованості за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р. Тому є правомірним й висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявленої вимоги позивача про солідарне стягнення відповідача-2 боргу за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004р., на підставі Договору поруки від 07.09.2015р.

Відсутність у позивача у даному спорі будь-яких вимог до відповідача-3 та не наведення у даному спорі підтверджених належними доказами обставин про взаємні права та обов'язки, що склалися між цими особами, не надає суду підстав для задоволення вимог позивача й за рахунок відповідача-3.

Отже, місцевий господарський суд при вирішенні даного спору правильно відмовив в позовних вимогах позивача в повному обсязі.

Відповідно до роз'яснень, які надані в абзаці 6 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016р. у справі №904/3789/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 24.03.2017р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна