Постанова

від 19.06.2017 по справі 904/3789/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Справа № 904/3789/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі), суддів:Євсікова О.О., Малетича М.М., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі№904/3789/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидропромметиз" 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія - 2003", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" простягнення 7 999 473,61 грн. за участю представників сторін від позивача:Малєєва О.М. від відповідача-1:не з'явився від відповідача-2:не з'явився від відповідача-3:не з'явився від третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидропромметиз" про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004 у розмірі: 1000,00 грн. солідарно з відповідачів та 7998473,61 грн. з ТОВ "Транспортно-промислова компанія".

Ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2016 і від 27.07.16 до участі в справі залучено, відповідно: в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" та в якості відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія - 2003".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2016 (суддя Золотарьова Я.С.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 (колегія суддів у складі: Подобєд І.М., Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та винести постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі та третя особа не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія" (позичальник) укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №720/1-026 від 14.04.2004 (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - кредит, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами.

Пунктом 1.1.1 Кредитного договору передбачено надання кредиту окремими частинами (траншами) зі сплатою 21,5% річних та комісій у розмірі та в порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості 780000,00 грн., з наступним графіком повернення: до 28.02.2005 - 260000,00 грн.; до 30.03.2005 - 260000,00 грн., з кінцевим терміном погашення траншів кредиту до 12.04.2005 на умовах, визначених цим договором. Кредит надається позичальнику на наступні цілі: поповнення обігових коштів (п. 1.2 Кредитного договору).

Згідно з п.п. 2.4-2.7 Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно, до 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок №20626720082810 в Кременчуцькій філії АКБ "Укрсоцбанк". Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом у періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. У разі прострочення повернення заборгованості за Кредитом понад 90 днів, сплата процентів до моменту її повернення, починаючи з місяця, в якому прострочення перевищило 90 днів, здійснюється у валюті Кредиту щомісячно в останній робочий день відповідного місяця.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 7.3 Кредитного договору).

У подальшому сторони вносили зміни до Кредитного договору відповідними додатковими угодами.

Зокрема, додатковою угодою №720/1-026/1 від 30.04.2004 передбачено видачу траншів кредиту на визначені п. 1.2 договору цілі шляхом оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку, шляхом перерахування кредитних коштів на виплату заробітної платні з позичкового рахунку позичальника на поточний рахунок позичальника в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного п. 1.1.1 Кредитного договору. Днем надання кредиту вважається день оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку позичальника та день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника для виплати заробітної платні.

Додатковою угодою №720/1-026/3 від 28.07.2004 сторони внесли зміни до п. 1.1.1 Кредитного договору, визначивши максимальний ліміт заборгованості в розмірі 773396,47 грн. та встановивши наступний графік повернення: до 30.09.2004 - 96700,00 грн.; до 30.10.2004 - 96700,00 грн.; до 30.11.2004 - 96700,00 грн.; до 30.12.2004 - 96700,00 грн.; до 30.01.2005 - 96700,00 грн.; до 30.02.2005 - 96700,00 грн.; до 30.03.2005 - 96700,00 грн., з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 12.04.2005 у сумі 96496,47 грн. на умовах, визначених цим договором.

Однак до спливу кінцевого терміну повернення кредитних коштів між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (первісний кредитор) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", (новий кредитор) укладено договір №1 від 11.02.2005 (далі - Договір №1), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає усі права вимоги, а саме право вимоги виконання обов'язків щодо повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій та вимоги виконання боржником інших обов'язків, належних первісному кредитору за Кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору №1 з моменту його підписання новий кредитор одержує право за первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових сум у розмірі та у термін, передбачений основним договором, та отримує усі права, що виникають з договорів, укладених у забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, зазначених у п. 1.2 цього договору.

При цьому конкретний розмір дійсної грошової вимоги, яку має АКБ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Транспортно-промислова компанія" та передає новому кредитору - ЗАТ КБ "Приватбанк", сторони у Договорі №1 не встановили.

Вартість права вимоги, що передається за цим договором від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами у п. 1.4 Договору №1 в сумі 730 000 грн.

Пунктом 3.1 Договору №1 встановлено, що первісний кредитор зобов'язаний протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником, а саме: оригінал або нотаріально завірені копії договорів, зазначених у п. 1.2. договору, що забезпечують виконання зобов'язань позичальника за основним договором; завірені належним чином копії меморіальних ордерів, що свідчить про надання боржнику коштів первісним кредитором; платіжні документи, що свідчать про повернення боржником основного боргу та/або сплати відсотків, штрафів, пені на користь первісного кредитора та/або виконання цих обов'язків заставодавцями та/або поручителями до дати підписання цього договору, якщо такі обставини мали місце; копію доказів відправлення первісним кредитором повідомлення боржнику про перехід права вимоги за основним договором до нового кредитора. Передача зазначених у цьому пункті документів оформлюється актом прийому-здавання документів, що підписується повноважними представниками сторін.

Доказів оформлення акту приймання-передачі документів на виконання умов Договору №1 до матеріалів справи не надано.

15.02.2005 ЗАТ КБ "Приватбанк" як новий кредитор перерахувало на користь АКБСР "Укрсоцбанк" суму вартості права вимоги в розмірі 730000,00 грн., що підтверджується ордером-розпорядженням №1 від 15.02.2005.

За доводами позивача, 15.02.2005 АКБСР "Укрсоцбанк" листом №02/250 від 15.02.2005 повідомило позичальника ТОВ "Транспортно-промислова компанія" про зміну кредитора у зобов'язанні, але докази направлення відповідного листа суду не надані.

13.01.2011 і 28.02.2011 ПАТ КБ "Приватбанк" зверталось до ТОВ "Транспортно-промислова компанія" з претензіями про сплату боргу, в яких повідомляло про передачу новому кредитору прав вимоги, вартість яких встановлена сторонами в п. 1.4 Договору №1 в сумі 730000,00 грн., та вимагало погашення кредиторської заборгованості, відповідно, в сумі 2928142,70 грн. та в сумі 2876447,65 грн.

Також між ПАТ КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гидропромметиз" (поручитель) 07.09.2015 укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Транспортно-промислова компанія" (боржник) всіх своїх обов'язків за Кредитним договором. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором за зобов'язаннями боржника обмежується сумою, що дорівнює 1000,00 грн.

У зв'язку з викладеними обставинами, посилаючись на невиконання позичальником умов Кредитного договору, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення заборгованості з ТОВ "Транспортно-промислова компанія" в розмірі 7998473,61 грн., а також солідарно з відповідачів 1000,00 грн.

Згідно з первісним розрахунком позивача розмір заборгованості складається з: 2536559,14 грн. заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту в розмірі 676696,47 грн.) з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення з грудня 2005 року до березня 2016 року; 405537,70 грн. заборгованості з 3% річних, нарахованих на тіло кредиту з урахуванням індексу інфляції за період з 01.12.2005 до 31.03.2016; 1628674,38 грн. загального залишку заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом за період з 16.12.2005 до 19.04.2016; 3162347,40 грн. загалом нарахованої пені за період з 16.12.2005 до 19.04.2016.

Після надання реєстрів господарських операцій по рахунках ТОВ "Транспортно-промислова компанія" в АКБ "Укрсоцбанк" позивач надав до матеріалів справи нову редакцію розрахунку, згідно з якою заборгованість позичальника за даними позивача становить 10642855,33 грн., однак зміна розміру позовних вимог не здійснювалась.

В основу вказаного розрахунку позивачем покладений розмір основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 676696,47 грн., який утворився у ТОВ "Транспортно-промислова компанія" станом на 15.12.2005 та складався з суми 506696,47 грн. - залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) і суми 170000,00 грн. - залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). Позивач, не посилаючись на певний розмір грошових вимог, який переданий йому від АКБ "Укрсоцбанк" за Договором №1, самостійно вирахував розмір основного боргу ТОВ "Транспортно-промислова компанія" станом 15.02.2005 та здійснив власні додаткові нарахування за порушення позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором за період з 15.02.2005 до 19.04.2016.

Разом з тим, з огляду на заяву ТОВ "Транспортно-промислова компанія" про застосування позовної давності позивачем заявлено клопотання про визнання причин пропуску цього строку поважними у зв'язку з тим, що до цього часу він не мав належним чином підтвердженого права, згідно з яким виникла його вимога, а отже не мав права на звернення до суду за захистом такого права, оскільки йому не було передано документів, що свідчать про видачу кредиту боржнику за Кредитним договором.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що в якості доказів наявності у ТОВ "Транспортно-промислова компанія" заборгованості за Кредитним договором позивачем не надано до матеріалів справи належних доказів надання позичальнику таких коштів, часткового погашення кредитних коштів тощо, тоді як надані позивачем документи, зокрема, реєстри господарських операцій по рахунках №20626720082810; №20671720082810; №20682720082810; №20693720082810; №86392720718281, не є належними доказами надання кредитних коштів за Кредитним договором та не підтверджують обґрунтованість розрахунку, наданого позивачем. За висновком суду першої інстанції, вказані позивачем у розрахунку до позовної заяви суми не узгоджуються та не є тотожними з сумами, що вказані у реєстрі господарських операцій по рахунку.

Відмовляючи в задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, суд першої інстанції не застосував позовну давність, про яку заявляло ТОВ "Транспортно-промислова компанія", але зауважив про неповажність вказаних позивачем причин пропуску строку позовної давності.

Однак розглянувши повторно справу відповідно до вимог ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції встановив обставини вилучення та знищення документів АКБ "Укрсоцбанк", зокрема меморіальних документів за 2006 рік, кредитних справ за 2004-2006 роки (позики за якими погашені), які підтверджено Актом №13 від 19.04.2012.

На здійснене під час розгляду даної справи звернення позивача щодо надання документів, які свідчать про видачу кредиту боржнику за Кредитним договором, ПАТ "Укрсоцбанк" надало завірені належним чином реєстри господарських операцій за рахунками обліку заборгованості за Кредитним договором.

Перевіривши зміст записів у реєстрах господарських операцій по рахунках №20626720082810; №20671720082810; №20682720082810; №20693720082810; №86392720718281, суд апеляційної інстанції визнав їх належними доказами, які підтверджують факт відображення в обліку АКБ "Укрсоцбанк" по належних ТОВ "Транспортно-промислова компанія" кредитних рахунках господарських операцій, факт використання ним у своїх інтересах грошових коштів на умовах кредитування та факт неповернення частини цих коштів у сумі 676696,47 грн. тіла кредиту, яка була погашена АКБ "Укрсоцбанк" за рахунок коштів, отриманих від позивача за Договором №1, тобто на умовах відступлення права вимоги до позичальника щодо виконання ним своїх зобов'язань за Кредитним договором.

Зокрема, суд апеляційної інстанції з'ясував, що реєстри господарських операцій за відповідними рахунками ТОВ "Транспортно-промислова компанія" містять інформацію, відповідно: №20626720082810 - щодо банківських операцій на кредитному рахунку; №20671720082810 - щодо обліку тіла кредиту; №20682720082810 - щодо простроченого тіла кредиту; №20693720082810 - щодо прострочених процентів; 86392720718281 - щодо штрафу.

За умовами п. 1.1 Кредитного договору грошові кошти не видавалися на якийсь рахунок в сумі відповідного траншу, а в межах суми траншу здійснювалася оплата розрахункових документів позичальника, тому реєстри господарських операцій містять відомості щодо того, які розрахункові документи позичальника були оплачені за рахунок кредитних коштів.

Так, згідно з відповідним реєстром господарських операцій сукупно за видатковими операціями по рахунку №20626720082810 за рахунок кредитних коштів було здійснено перерахування контрагентам ТОВ "Транспортно-промислова компанія" та на інший рахунок відповідача для виплати заробітної плати грошові кошти на загальну суму 758961,23 грн.

Згідно з реєстром господарських операцій за рахунком №20671720082810 загальна сума погашень за тілом кредиту становила 28448,74 грн., сума тіла кредиту складає 758961,23 грн. У подальшому прострочене тіло кредиту було перенесено на рахунок, де обліковується прострочене тіло кредиту, відповідно, 01.10.2004 на суму 82264,76 грн. та 31.10.2005 на суму 170000,00 грн., а сума 506696,47 грн. була погашена за Договором №1.

Згідно з реєстром господарських операцій за рахунком №20671720082810 позичальником було здійснено погашення 05.10.2004 і 15.10.2004 на загальну суму 82264,76 грн., а сума 170000,00 грн. була погашена за Договором №1.

Згідно з реєстром господарських операцій за рахунком №20682720082810 нарахована сума відсотків у розмірі 6062,07 грн. була погашена за Договором №1, а нарахована за період з 01.01.2005 до 31.01.2005 сума відсотків у розмірі 12124,15 грн. залишилась непогашеною.

Згідно з реєстром господарських операцій за рахунком №20693720082810 сума прострочених відсотків була також погашена за Договором №1.

З огляду на викладене, зважаючи на фактичне виконання обома сторонами Договору №1, суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт переходу від АКБ "Укрсоцбанк" права вимоги сплати грошових коштів за Кредитним договором. А з урахуванням ненадання відповідачами доказів виконання зобов'язань зі сплати заборгованості за Кредитним договором на користь первісного кредитора АКБ "Укрсоцбанк" або нового кредитора ПАТ КБ "Приватбанк" суд визнав, що з 12.04.2005 та на момент вирішення даного спору існують невиконані ТОВ "Транспортно-промислова компанія" грошові зобов'язання перед позивачем у сумі 676696,47 грн. непогашеного залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (основного боргу) за Кредитним договором, похідні від нього зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій за порушення умов договору, а також зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням офіційного індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення, що виникають в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про відмову в задоволенні позову через пропуск позивачем при зверненні з даним позовом строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (ч. 1 ст. 1056 1 ЦК України).

За вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 ГК України.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 553, 554 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Також ЦК України у ст.ст. 512-519 передбачає заміну кредитора у зобов'язанні, зокрема, в разі передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, однак первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

При цьому позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.

У відповідності до положень ст.ст. 261, 267 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас у силу ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

До відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (частина друга статті 546 ЦК України), окрім гарантії. Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

Також зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу) (п.п. 5.2, 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 за №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Разом з тим відповідно до частини першої статті 4 7 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. (абз. 7 п. 11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 за №11).

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п. 1, 4 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 за №6).

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

У силу ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, у відповідності до ст.ст. 2, 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді; при виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа. Банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів.

У ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) поняття платіжний інструмент визначено як засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника; до платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби; розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Водночас до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу (ст. 16 названого Закону).

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, у п.п. 4.1, 4.2, 4.13, 5.1 передбачено, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані; підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Для відображення в обліку операцій банки можуть використовувати електронні реєстри, інші первинні документи, що фіксують час та свідчать про виконання операцій. Форми таких документів банк затверджує самостійно із зазначенням обов'язкових реквізитів.

Разом з тим постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 №280 затверджено Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - Інструкція №280), якою визначено план рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - План рахунків) як систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Пункт 11 Інструкції №280 передбачає, що у класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків) - суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами. Зокрема, рахунки 2062, 2067, 2068 та 2069 (чотири перші цифри рахунку) є, відповідно, рахунками для обліку короткострокових кредитів в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунками простроченої заборгованості за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунками нарахованих доходів за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання та рахунками прострочених нарахованих доходів за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. Управлінський облік здійснюється за рахунками класу 8.

Дослідивши надані сторонами під час розгляду справи докази, зокрема, реєстри господарських операцій по рахунках №20626720082810; №20671720082810; №20682720082810; №20693720082810; №86392720718281, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, визнав їх належними та такими, що підтверджують факт переходу від АКБ "Укрсоцбанк" до позивача права вимоги сплати грошових коштів за Кредитним договором та існування на момент вирішення даного спору невиконаних зобов'язань ТОВ "Транспортно-промислова компанія" за Кредитним договором у спірній сумі.

Не перевіряючи додатково досліджені судами першої та апеляційної інстанцій докази щодо їх достовірності, оскільки це не входить до меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновок суду апеляційної інстанції щодо врахування даних відповідних реєстрів господарських операцій по рахунках відповідає положенням наведених вище правових норм, які передбачають систематизацію в регістрах синтетичного та аналітичного обліку інформації, що міститься в первинних документах, а також використання банками електронних реєстрів тощо.

Отже, встановивши наведені обставини невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором та порушення у зв'язку з цим прав позивача як нового кредитора, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування у даному спорі позовної давності, перебіг якої розпочався 13.04.2005 та сплинув 13.04.2008, а відтак був пропущений позивачем при зверненні з даним позовом 13.05.2016.

Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростовує висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску ним позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); але доводить безпідставність такого висновку щодо вимог зі сплати процентів, пені, 3% річних в межах трирічного строку, що передував даті звернення з позовом до суду, оскільки проценти є щомісячним періодичним платежем, який має здійснюватися до дати повернення позики, і щодо повернення кожного чергового платежу строк позовної давності обліковується окремо.

Однак такі доводи скаржника підлягають відхиленню зважаючи на те, що вимоги про сплату процентів, пені, інфляційних нарахувань є складовою загальної суми боргу, а відтак у зв'язку зі спливом позовної давності за вимогою щодо повернення позичальником основної суми кредиту за Кредитним договором спливла позовна давність й за вказаними вимогами про сплату процентів за користування кредитними коштами тощо.

При цьому безпідставним є посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України, правові позиції в яких стосуються правовідносин, які не є тотожними до тих, що склались між сторонами у даній справі, та не містять висновків щодо стягнення періодичних платежів зі сплати процентів, нарахованих на суму основної заборгованості, за вимогами про стягнення якої застосовано позовну давність.

Одночасно слід зазначити, що у зв'язку зі спливом позовної давності до вказаної вище основної вимоги спливла також позовна давність й за додатковою вимогою про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 1000,00 грн. з ТОВ "Транспортно-промислова компанія" та ТОВ "Гидропромметиз" як поручителя.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі заперечує проти висновку суду апеляційної інстанції про невизнання поважними причин пропуску строку позовної давності, зазначаючи, що ст. 517 ЦК України і п. 3.1 Договору №1 покладає обов'язок з передання відповідних документів саме на ПАТ "Укрсоцбанк", а не ПАТ КБ "Приватбанк", тоді як відсутність таких документів була дійсною перешкодою для належного обґрунтування правової позиції для звернення з позовом до суду та доведення факту існування спірної суми боргу.

Дійсно, Договором №1 та законом не передбачено обов'язку нового кредитора отримати від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Однак обов'язку первісного кредитора передати необхідні документи відповідає право нового кредитора вимагати їх передання. А відтак отримання таких документів або спонукання первісного кредитора до їх передання в разі ухилення його від виконання цього обов'язку певною мірою залежить від волі нового кредитора та вчинення ним відповідних дій.

Проте зазначаючи про непередання йому ПАТ "Укрсоцбанк" необхідних документів у якості поважної причини пропуску позовної давності у даній справі, ПАТ КБ "Приватбанк" не доводить наявність певних фактичних обставин, які з об'єктивних та незалежних від нього причин унеможливлювали отримання позивачем вказаних документів, зокрема, відмову ПАТ "Укрсоцбанк" від виконання обов'язку з їх передання тощо.

Натомість суди під час розгляду справи з'ясували, що за весь період часу після укладення договору (з 2005 року) позивачем не було здійснено жодних дій, спрямованих на отримання від ПАТ "Укрсоцбанк" необхідних документів. Про існування інших перешкод, які об'єктивно перешкоджали позивачу для звернення до суду за захистом своїх прав в межах загальної позовної давності, позивачем не зазначено.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в даній справі у зв'язку з застосуванням наслідків спливу строку позовної давності.

Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судом апеляційної інстанції певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ним під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновку, що судом у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі №904/3789/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

М.Малетич