Постанова

від 23.03.2017 по справі 922/2046/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Справа № 922/2046/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О., суддівДанилової М.В., Корсака В.А. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі№922/2046/16 Господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" до 1. Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст"; 2. Обласного комунального підприємства "Бюро майнових відносин" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаХарківська обласна рада провизнання недійсним правочину

за участю представників сторін від:

позивача : Прокопченко К.А. (дов. від 03.01.2017)

Представники відповідачів - 1, 2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" звернулось з позовом до Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст" та Обласного комунального підприємства "Бюро майнових відносин", в якому просило визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 25.06.2013 до договору № 15953 від 15.08.2008, укладену між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювана додаткова угода до договору підряду, якою замінено сторону у зобов'язанні (замовника), не відповідає приписам бюджетного законодавства України, законодавства із закупівлі робіт за державні кошти й фінансування державних та місцевих цільових програм, тому підлягає визнанню недійсною. Крім того, позивач стверджував, що оспорювана угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею. При цьому позивач посилався на приписи статей 202, 203, 215, 628 Цивільного кодексу України, статті 20 Бюджетного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2016, ухваленим суддею Лавренюк Т.А., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що на час укладання додаткової угоди відповідач-1 мав право за взаємною згодою з позивачем покласти виконання обов'язку з проведення розрахунку за виконані позивачем роботи на відповідача-2, оскільки ні з умов договору, ні з актів законодавства, або суті зобов'язання не випливав обов'язок відповідача-1 виконати зобов'язання особисто. Водночас суд дійшов висновку про відсутність як законодавчих, так і договірних заборон на заміну сторони в спірних зобов'язаннях. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 521 Цивільного кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Білецька А.М. - головуючий, Істоміна О.А. , Слободін М.М., постановою від 14.12.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що публічно-правові приписи є обов'язковими і підлягають виконанню Комунальним підприємством "Обласний спортивний комплекс "Металіст" незалежно від того, чи надійшли фактично кошти на фінансування відповідних державної та місцевої програми повністю або частково, та чи закінчився строк відповідної бюджетної програми, оскільки покладене на особу бюджетне зобов'язання перед юридичною особою приватного права не припиняється закінченням строку такої бюджетної програми. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 215, 509, 631 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 180 Господарського кодексу України, статей 4 3 , 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 14.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.03.2017.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.08.2008 між Комунальним підприємством "Обласний спортивний комплекс "Металіст" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" (генеральний проектувальник) укладено договір № 15953, за умовами якого генеральний проектувальник зобов'язався здійснювати авторський нагляд під час реконструкції об'єкту архітектури - електропостачання стадіону "Металіст" в м. Харкові по вул. Плеханівській, 65 (1-й пусковий етап), а замовник прийняти та оплатити ці роботи. У пункті 4.2. договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків, а саме замовник зобов'язався здійснити оплату упродовж 10 робочих днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом семи банківських днів з дати отримання першим відповідачем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій рахунок (пункт 4.3. договору). Як установлено судами, даний договір було укладено на виконання цільових програм підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Відповідальним за виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 № 107 та обласної цільової Програми підготовки та проведення в Харківській області матчів фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої рішенням Харківської обласної ради від 28.02.2008 № 595-V визначено Харківську обласну державну адміністрацію, головним розпорядником обласного бюджету - Управління з питань фізичної культури та спорту Харківської обласної державної адміністрації. У подальшому, 25.06.2013 між Комунальним підприємством "Обласний спортивний комплекс "Металіст", Обласним комунальним підприємством "Бюро майнових відносин" Харківської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" укладено додаткову угоду №1 до договору № 15953 від 15.08.2008, відповідно до якої сторони за взаємною згодою домовилися замінити одну із сторін договору, а саме передали відповідачу-2 права та обов'язки відповідача-1 за договором в частині розрахунків за виконані роботи. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди сторони визнали зобов'язання відповідача-1 перед позивачем за договором № 15953 від 15.08.2008 в частині розрахунків за виконані роботи, що не виконані на дату укладання цієї додаткової угоди такими, що мають бути виконані відповідачем-2 на користь позивача. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" до Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст" та Обласного комунального підприємства "Бюро майнових відносин" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 25.06.2013 до договору № 15953 від 15.08.2008. Підставою позову визначено невідповідність зазначеної додаткової угоди вимогам законодавства. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Згідно із статтями 4, 10 та 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (постанова пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"). Вирішуючи спір про визнання правочину (договору) або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 названого Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства , а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів. Відповідно до статей 510, 520 цього Кодексу сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор; боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Предметом спірної додаткової угоди є зміна суб'єктного складу у зобов'язанні, а саме заміна особи замовника в договорі № 15953 від 15.08.2008 з Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст" на Обласне комунальне підприємство "Бюро майнових відносин". За загальними положеннями цивільного законодавства заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі переходять до суб'єктів, які їх замінюють. Однак, заміна осіб у зобов'язанні неможлива, коли є встановлена законом заборона, зокрема, якщо зобов'язання нерозривно пов'язане з особою кредитора. Заміні боржника може перешкоджати встановлення законом обмежень змісту спеціальної правоздатності учасників зобов'язань. Відступлення права не може вести до зміни змісту зобов'язання. Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог та вказуючи про те, що за текстом основного договору та додаткової угоди до нього не встановлено обов'язковості оплати виконаних позивачем робіт лише за бюджетні кошти, суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що даний договір було укладено на виконання цільових програм підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Відповідальним за виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 № 107 та обласної цільової Програми підготовки та проведення в Харківській області матчів фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої рішенням Харківської обласної ради від 28.02.2008 № 595-V визначено Харківську обласну державну адміністрацію, головним розпорядником обласного бюджету - Управління з питань фізичної культури та спорту Харківської обласної державної адміністрації. При цьому, як зазначав відповідач-1, на підставі укладеного договору останній був визначений замовником робіт з реконструкції, на які йому виділялися кошти за рахунок бюджетів різних рівнів в розмірі 79 704 170 грн., згідно з затвердженим головним розпорядником Планом використання бюджетних коштів на 2008 рік. Відповідно до Закону України "Про державні цільові програми" державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1). Державна цільова програма виконується шляхом здійснення її заходів і завдань органами державної влади, а також виконавцями, передбаченими цією програмою. Виконавцями державної цільової програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми на конкурсних засадах (стаття 11). Розроблення та виконання державної цільової програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, передбачених законом (стаття 15). Відповідно до Методичних рекомендацій щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 04.12.2006 №367, регіональні цільові програми готуються відповідно до основних принципів розроблення державних цільових програм, зазначених у Законі України "Про державні цільові програми". Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує для їх здійснення кошти бюджету (пункт 8). Одержувач використовує бюджетні кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі відповідного розпорядника бюджетних коштів. У разі отримання бюджетних коштів одержувачем платежі здійснюються з рахунка, відкритого в установленому порядку в органах Казначейства (пункт 9). Місцеві фінансові органи доводять до відповідних органів Казначейства затверджені розписи відповідних місцевих бюджетів, а до головних розпорядників - витяги із зазначених розписів, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету - розпорядниками, планів використання бюджетних коштів - одержувачами (пункт 31). Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти (пункт 34). Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету; бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій; бюджетне зобов'язання будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому; бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування; видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом; одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (статті 1). Згідно з статтею 20 Бюджетного кодексу України у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів. Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень. Порядок використання бюджетних коштів має містити: цілі та напрями використання бюджетних коштів; відповідального виконавця бюджетної програми, підстави та/або критерії залучення одержувачів бюджетних коштів до виконання бюджетної програми. Судами попередніх інстанцій помилково не враховано, що за умовами договору № 15953 від 15.08.2008 фінансування робіт передбачалося виключно за бюджетні кошти, в порядку, визначеному бюджетним законодавством. Замовником підрядних робіт, одержувачем бюджетних коштів на виконання відповідних робіт з реконструкції спортивного комплексу та учасником правовідносин з реалізації державної та міської цільових програм підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу було визначено саме Комунальне підприємство "Обласний спортивний комплекс "Металіст", участь якого в наведених правовідносинах має особистісний характер і вимагає особистого виконання зобов'язання. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 №1279-р та постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 №326 затверджувалися скориговані проекти та титул будови реконструкції спортивного комплексу Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст" з відповідними основними техніко-економічними показниками, в яких забудовником визначалось Комунальне підприємство "Обласний спортивний комплекс "Металіст", а генеральною проектною організацією - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект". Водночас приписи бюджетного законодавства, законодавства із закупівлі робіт за державні кошти й фінансування державних та місцевих цільових програм, є публічно-правовими і не можуть бути змінені сторонами цивільних (договірних) правовідносин, заснованих на вільному волевиявленні, юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників. З огляду на що, виконання обов'язку Комунальним підприємством "Обласний спортивний комплекс "Металіст" (замовником) з перерахування коштів за виконані та прийняті роботи (фінансування робіт) підпорядковувалося публічно-правовим приписам нормативних актів щодо функцій замовника робіт, виконання обов'язків одержувача бюджетних коштів та учасника правовідносин з реалізації державної та місцевої програм, і без прийняття в публічно-правовому порядку відповідних рішень, заміна суб'єкта в спірних правовідносинах, є неможливою. Між тим, відхиляючи вищенаведені доводи відповідача, суди попередніх інстанцій не дослідили обставин щодо прийняття будь-яких рішень відносно заміни учасника бюджетних правовідносин, згідно з яким одержувачем бюджетних коштів визначалося б Обласне комунальне підприємство "Бюро майнових відносин" та включення цього підприємства до Плану використання бюджетних коштів з визначенням напрямку їх використання на фінансування виконаних та прийнятих робіт за договором № 15953 від 15.08.2008. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що передання Обласному комунальному підприємству "Бюро майнових відносин" Харківської обласної ради прав та обов'язків замовника - Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст" не суперечило приписам чинного на час підписання оспорюваної додаткової угоди законодавства та, зокрема, Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі № 922/2046/16 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

В. Корсак