Ухвала

від 23.03.2017 по справі 910/1803/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2017Справа №  910/1803/17 За позовомКомунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Протока Інвест» прозобов'язання укласти договір та стягнення 37  509,76 грн. Суддя Босий В.П. Представники сторін:  не викликалися ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (надалі – «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Протока Інвест» (надалі – «Товариство») про зобов'язання укласти договір та стягнення 37 509,76 грн. Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2017 р. позовні вимоги Підприємства задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Підприємства заборгованість у розмірі 6 873,44 грн. та судовий збір у розмірі 1  572,56 грн., в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Із рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2017 р. вбачається, що при винесенні такого процесуального документа судом не було вирішено питання стосовно позовної вимоги Підприємства про зобов'язання укласти договір. Відсутнє посилання на вирішення такого питання як в мотивувальній частині, так і в резолютивній частині рішення. Частиною 1 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету. Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність прийняття додаткового рішення в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти договір. На підставі рішення Київської міської ради №270/270 від 09.10.2014 р. було створено Підприємство, а 13.02.2015 р. згідно розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №61 за позивачем на праві господарського відання було закріплено об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Згідно акту приймання-передачі від 01.04.2015 р. на баланс позивача був переданий житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 5. Відповідач є орендарем нерухомого майна – нежитлового приміщення №193 (в літ. А), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 5 (літ. А), балансоутримувачем якого є Підприємство. Листом №103/32-1611/231 від 18.02.2015 р. позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, до якого було додано два примірники договору №873 від         01.04.2015 р. У відповідь на вказаний лист відповідач направив на адресу позивача протокол розбіжностей до договору №873 від 01.04.2015 р., в кому просив зменшити розмір щомісячного тарифу з огляду на виконання деяких видів робіт (прибирання прибудинкової території тощо) власними силами. Листом №103/32-1118 від 26.02.2016 р. позивач направив на адресу відповідача проект додаткової угоди від 23.02.2016 р. до договору №873 від 01.04.2015 р. для підписання з урахуванням встановлення розпорядженням Київської місткої державної адміністрації №442 від 30.04.2015 р. тарифів та структури тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Листом №16/03-2016 від 16.03.2016 р. відповідач повідомив, що вказана додаткова угода від 23.02.2016 р. до договору №873 від 01.04.2015 р. не може бути узгоджена, оскільки сторонами не був підписаний такий договір у встановленому порядку, тобто є неукладеним. Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача від укладення договору про надання послуг з утримання будинків у споруд та прибудинкових територій в запропонованій редакції та додаткової угоди до нього. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав; встановлення, зміни та припинення господарських правовідносин.   Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України. Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу  другого частини  третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. Як встановлено судом, листом №103/32-1611/231 від 18.02.2015 р. позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договорі про надання послуг з утримання будинків у споруд та прибудинкових територій, до якого було додано два примірники договору №873 від 01.04.2015 р. У відповідь на вказаний лист відповідач направив на адресу позивача протокол розбіжностей до договору №873 від 01.04.2015 р., в кому просив зменшити розмір щомісячного тарифу з огляду на виконання деяких видів робіт (прибирання прибудинкової території власними силами. Відповідно до ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Згідно з приписами частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору. Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». З аналізу змісту частини 3 статті 6, частини 1 статті 630 Цивільного кодексу України, статей 19 - 21 Закону  України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить     вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 Цивільного кодексу України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відтак, оскільки умови договору в силу їх імперативності є обов'язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов'язань і не підлягають зміні ними, сторони можуть тільки конкретизувати такі умови без відступу від змісту типового договору. Судом було досліджено наданий позивачем на підписання відповідачу проект договору про надання послуг з утримання будинків і спору та прибудинкових територій №873 від 01.04.2015 р. та встановлено, що він не відповідає формі та змісту типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». Зокрема, позивачем не було включено до розділу права споживача (п. 3.1 проекту договору) положень типового договору, які передбачали права споживача на: - зменшення розміру плати за надані послуги у разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості у визначеному законодавством порядку; - відшкодування збитків, заподіяних його майну та (або) приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок ненадання послуг або надання послуг неналежної якості; - проведення перевірки кількісних та якісних показників надання послуг в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; - зменшення розміру плати за перевищення строків проведення ремонтно-профілактичних робіт та отримання компенсації за перевищення встановлених строків проведення аварійно-відбудовних робіт у розмірі, встановленому законодавством. В пункт 3.3 проекту договору №873 від 01.04.2015 р. позивачем було включено право виконавця стягувати в установленому порядку суми всіх збитків від пошкодження елементів будинку, якщо вони сталися з вини споживача (п. 3.3.6), яке відсутнє у формі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529. Також позивачем не були включені до розділу зобов'язань виконавця (п. 3.4 проекту договору) передбачених типовим договором зобов'язань: - утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлені законодавством строки; - розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживача і проводити відповідний перерахунок розміру плати за послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, зниження кількісних і якісних показників; - сплачувати споживачеві компенсацію за перевищення встановлених строків проведення аварійно-відбудовних робіт відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства; - своєчасно проводити за рахунок власних коштів роботи з усунення пов'язаних з наданням послуг неполадок, що виникли з його вини; - відшкодовувати споживачеві збитки, завдані його майну та (або) приміщенню, шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю споживача внаслідок ненадання послуг або надання послуг неналежної якості. Крім того, розділ 5 вказаного проекту договору «Порядок розв'язання спорів» є зовсім відмінним від того, який міститься у типовому договорі про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позивачем на власний розсуд було відступлено від змісту типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529, а проект договору №873 від 01.04.2015 р., направлений відповідачу на укладення, не відповідав такому типовому договору. За таких обставин, в даному випадку відмова відповідача від укладення договору з позивачем не суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 Цивільного кодексу України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 10.10.2012 р. у справі № 6-110цс12, у разі такої відмови відповідно до положень ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов'язок. Зобов'язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст. 16 ЦК України. З огляду на викладене, позовні вимоги Підприємства в частині зобов'язання відповідача укласти (підписати) договір з утримання будинків і споруд та прибудинкових території №873 в редакції від 01.04.2015 р. та додаткову угоду до нього від 23.02.2016 р. не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати  в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача укласти договір покладаються на позивача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85, 88 Господарського процесуального кодексу України, суд, – ВИРІШИВ: В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Протока Інвест» укласти (підписати) договір з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №873 в редакції від 01.04.2015 р. і додаткову угоду до нього в редакції від 23.02.2016 р. відмовити. Суддя                                                                                                               В.П. Босий