Постанова

від 07.06.2017 по справі 910/1803/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа№ 910/1803/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Майданик В.Ю. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Михаленко Л.С. - за належним чином оформленою довіреністю;

Мірошник І.І. - директор;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі № 910/1803/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест"

про зобов'язання укласти договір та стягнення 37 509,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року по справі № 910/1803/17 позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року по справі № 910/1803/17 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідач вважає рішення винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки по справі не відповідають об'єктивним обставинам справи.

Скаржник зазначає, що він самостійно вирішував всі питання, як власник приміщення, які стосуються і прибирання прибудинкової території (оплата двірнику, який був найнятий одним із орендарів приміщення), і оплати за надання послуг спостереження за спрацюванням засобів пожежної сигналізації (договір № 2116-ПС від 09.02.2011) та спостереження за пожежною сигналізацією (договір від 03.06.2013 № 1667-Доб/2013/дн).

Апелянт також обґрунтовує скаргу тим, що суд при вирішенні спору повинен був застосувати частини 3, 4, 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України та розглянути суму, яка заявляється Позивачем з огляду на існування протоколу розбіжностей і зменшити таку суму.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.05.2017 року у зв'язку з перебування судді Михальської Ю.Б. у відпустці, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі № 910/1803/17 було прийнято до провадження, поновлено строк на апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 07.06.2017 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 02.06.2017 року запереченнями зазначив, що апелянт не надав жодного доказу який би підтвердив його позицію про відмову від послуг Позивача, виконану на підстави нормативних вимог, апелянт не надав жодних доказів оформлених відповідно до вимог чинного законодавства і представлених на розгляд в суді першої інстанції про не надання або неналежне надання Позивачем житлових послуг, натомість Позивач всі свої вимоги підтвердив доказами які оформлені на підставі законодавчих вимог.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

На підставі рішення Київської міської ради №270/270 від 09.10.2014 р. було створено Підприємство, а 13.02.2015 року згідно розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №61 за позивачем на праві господарського відання було закріплено об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно акту приймання-передачі від 01.04.2015 року на баланс позивача був переданий житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 5.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення №193 (в літ. А), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 5 (літ. А)

Листом №103/32-1611/231 від 18.02.2015 року позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, до якого було додано два примірники договору №873 від 01.04.2015 року

У відповідь на вказаний лист відповідач направив на адресу позивача протокол розбіжностей до договору №873 від 01.04.2015 року, в кому просив зменшити розмір щомісячного тарифу з огляду на виконання деяких видів робіт (прибирання прибудинкової території тощо) власними силами.

Листом №103/32-1118 від 26.02.2016 року позивач направив на адресу відповідача проект додаткової угоди від 23.02.2016 року до договору №873 від 01.04.2015 року для підписання з урахуванням встановлення розпорядженням Київської місткої державної адміністрації №442 від 30.04.2015 року тарифів та структури тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Листом №16/03-2016 від 16.03.2016 року відповідач повідомив, що вказана додаткова угода від 23.02.2016 року до договору №873 від 01.04.2015 року не може бути узгоджена, оскільки сторонами не був підписаний такий договір у встановленому порядку, тобто є неукладеним.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з квітня 2015 року по грудень 2016 року позивачем були надані відповідачу послуги з утримання будинку та прибудинкової території на загальну суму 36 873,44 грн., які останнім не були оплачені у повному обсязі.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є зобов'язання укласти договір та стягнення 37 509,76 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на думку позивача, підстав для зобов'язання відповідача укласти (підписати) договір з утримання будинків і споруд та прибудинкових території №873 в редакції від 01.04.2015 року та додаткову угоду до нього від 23.02.2016 року, а також стягнення з відповідача заборгованості за фактично надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 36 873,44 грн. та пені у розмірі 636,32 грн.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 221/515/15-а та від 05.10.2016 року у справі №753/2526/16-ц

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення №193 (в літ. А), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 5 (літ. А).

Позивач вказує, що у період квітня 2015 року по грудень 2016 року ним надавались послуги з утримання та технічного обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 5, а відтак всім власникам нерухомого майна (житлових та нежитлових приміщень) були нараховані до сплати експлуатаційні витрати за утримання такого майна.

Згідно з п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (далі - Порядок) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку. Тариф на послуги враховує вартість отриманих послуг з централізованого постачання холодної води (з урахуванням втрат та витрат води у внутрішньобудинкових системах), водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) в обсягах, визначених за приладами обліку або відповідно до Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами та організаціями, затвердженої в установленому порядку. Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку. З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

За змістом п. 5 Порядку калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загалі площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до Розпорядження Київської міської адміністрації "Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг" від 30.04.2015 року №442 із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 30.03.2016 р. №184, був встановлений тариф в гривні за 1 кв.м. для будинку в м. Київ по вул. Ентузіастів, 5.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у якості доказів надання відповідних послуг були надані до суду штатний розклад Підприємства, з якого вбачається наявності посад двірників та прибиральників, а також відповідні договори, про залучення підрядних організацій для обслуговування житлового будинку в місті Києві по вул. Ентузіастів, 5.

При цьому, відповідно до вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підрядниками за укладеними з позивачем договорами упродовж спірного періоду здійснювалось обслуговування будинку по вул. Ентузіастів, 5 з наданням таких послуг як: дезінсекція та дератизація підвальних приміщень, ремонт покрівлі житлового будинку, підготовка до сезонної експлуатації будинку, послуги операційно-диспетчерського обслуговування об'єднаних диспетчерських систем, проведення робіт по прочищенню вентиляційних каналів та димоходів.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує, а в ст. 322 Цивільного кодексу України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому, будучи власником (володільцем) майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.

Згідно зі статтями 11, 16, 177, 360 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи із наведеного, відповідач будучи власником нерухомого майна, не маючи з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути автоматично звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за надані позивачем комунальні послуги.

При цьому, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами що у спірний період послуги по прибиранню прибудинкової території, поливання двору, клумб і газонів виконувались ним власними силами (або із залученням третіх осіб).

Щодо доводів апелянта про те, що він самостійно вирішував всі питання, як власник приміщення, які стосуються і прибирання прибудинкової території (оплата двірнику, який був найнятий одним із орендарів приміщення), і оплати за надання послуг спостереження за спрацюванням засобів пожежної сигналізації (договір № 2116-ПС від 09.02.2011) та спостереження за пожежною сигналізацією (договір від 03.06.2013 № 1667-Доб/2013/дн), колегією суддів приймаються критично, оскільки укладаня таких договорів не звільняє його від відшкодування послуг за квітень-грудень 2016 року наданих позивачем.

За таких обставин, позивачем правомірно нараховано до сплати вартість житлово-комунальних послуг, наданих відповідачу у період з квітня 2015 року по грудень 2016 року на загальну суму 36 873,44 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем доказів та обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

З огляду на викладене позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест" заборгованості у розмірі 36873,44 грн.

Щодо позовної вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про стягнення з відповідача пені у розмірі 636,32 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.07.2016 року по 30.11.2016 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2015 року у справі №916/4205/14.

З огляду на викладене, позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 636,32 грн. є необґрунтованими та такими в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про зобов'язання укласти договір, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції які викладені в додатковому рішені господарського суду міста Києва від 23.03.2017 року по справі №910/1803/17.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав; встановлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Як встановлено судом, листом №103/32-1611/231 від 18.02.2015 року позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договорі про надання послуг з утримання будинків у споруд та прибудинкових територій, до якого було додано два примірники договору №873 від 01.04.2015 року

У відповідь на вказаний лист відповідач направив на адресу позивача протокол розбіжностей до договору №873 від 01.04.2015 року, в кому просив зменшити розмір щомісячного тарифу з огляду на виконання деяких видів робіт (прибирання прибудинкової території власними силами.

Відповідно до ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій".

З аналізу змісту частини 3 статті 6, частини 1 статті 630 Цивільного кодексу України, статей 19 - 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 Цивільного кодексу України та статтям 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відтак, оскільки умови договору в силу їх імперативності є обов'язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов'язань і не підлягають зміні ними, сторони можуть тільки конкретизувати такі умови без відступу від змісту типового договору.

Судами обох інстанції було досліджено наданий позивачем на підписання відповідачу проект договору про надання послуг з утримання будинків і спору та прибудинкових територій №873 від 01.04.2015 року та встановлено, що він не відповідає формі та змісту типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій".

Зокрема, позивачем не було включено до розділу права споживача (п. 3.1 проекту договору) положень типового договору, які передбачали права споживача на:

- зменшення розміру плати за надані послуги у разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості у визначеному законодавством порядку;

- відшкодування збитків, заподіяних його майну та (або) приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок ненадання послуг або надання послуг неналежної якості;

- проведення перевірки кількісних та якісних показників надання послуг в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- зменшення розміру плати за перевищення строків проведення ремонтно-профілактичних робіт та отримання компенсації за перевищення встановлених строків проведення аварійно-відбудовних робіт у розмірі, встановленому законодавством.

В пункт 3.3 проекту договору №873 від 01.04.2015 року позивачем було включено право виконавця стягувати в установленому порядку суми всіх збитків від пошкодження елементів будинку, якщо вони сталися з вини споживача (п. 3.3.6), яке відсутнє у формі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529.

Також позивачем не були включені до розділу зобов'язань виконавця (п. 3.4 проекту договору) передбачених типовим договором зобов'язань:

- утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлені законодавством строки;

- розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживача і проводити відповідний перерахунок розміру плати за послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, зниження кількісних і якісних показників;

- сплачувати споживачеві компенсацію за перевищення встановлених строків проведення аварійно-відбудовних робіт відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства;

- своєчасно проводити за рахунок власних коштів роботи з усунення пов'язаних з наданням послуг неполадок, що виникли з його вини;

- відшкодовувати споживачеві збитки, завдані його майну та (або) приміщенню, шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю споживача внаслідок ненадання послуг або надання послуг неналежної якості.

Крім того, розділ 5 вказаного проекту договору "Порядок розв'язання спорів" є зовсім відмінним від того, який міститься у типовому договорі про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем на власний розсуд було відступлено від змісту типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529, а проект договору №873 від 01.04.2015 року, направлений відповідачу на укладення, не відповідав такому типовому договору.

За таких обставин, в даному випадку відмова відповідача від укладення договору з позивачем не суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 Цивільного кодексу України та статтям 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 10.10.2012 р. у справі № 6-110цс12, у разі такої відмови відповідно до положень ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов'язок. Зобов'язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст. 16 ЦК України.

З огляду на викладене, позовні вимоги Підприємства в частині зобов'язання відповідача укласти (підписати) договір з утримання будинків і споруд та прибудинкових території №873 в редакції від 01.04.2015 року та додаткову угоду до нього від 23.02.2016 р. не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" в частині зобов'язання відповідача укласти (підписати) договір з утримання будинків і споруд та прибудинкових території №873 в редакції від 01.04.2015 року та додаткову угоду до нього від 23.02.2016 року є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Таким чином, заперечення відповідача не знайшли підтвердження зібраними у матеріалах справи доказами.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача 36873,44 грн. заборгованості, в іншій частині судом першої інстанції вірно відмовлено.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі № 910/1803/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест" на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі № 910/1803/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Протока Інвест" на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі № 910/1803/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі № 910/1803/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1803/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко